Ми пішли вбрід до "Кон-Тікі", супроводжувані юрбою остров'ян. Коли ми наблизилися, полінезійці раптом зупинилися і почали обмінюватися зауваженнями, голосно вигукуючи всі заразом. Тепер можна було ясно бачити колоди "Кон-Тікі", і один з остров'ян вигукнув:
— Це не човен, це пає-пає!
— Пає-пає! — повторили всі його товариші хором.
Здіймаючи навкруги бризки, вони кинулися бігти по рифу і вибралися на "Кон-Тікі". Вони лазили повсюди, збуджені, мов діти, обмацуючи колоди, бамбукове плетіння і вірьовки. Вождь був у такому ж піднесеному настрої, як і інші; він повернувся до нас і кілька разів повторив:
— "Тікі" не човен, це пає-пає. — В його голосі звучало здивування і цікавість.
Пає-пає полінезійською мовою означає "пліт" і "поміст", а на острові Пасхи це саме слово вживається для назви місцевих човнів. Вождь розповів нам, що тепер таких пає-пає більше не існує, але найстаріші люди в селі розповідають стародавні перекази про пає-пає. Всі полінезійці навперебій захоплювалися величезними бальзовими колодами, але від вірьовок вони з презирством відвертались. Такі вірьовки під дією солоної води і сонця не витримають і кількох місяців. І остров'яни з гордістю показували нам снасті своїх пірог, вони самі сплели їх з волокон кокосового горіха; і такі вірьовки безвідмовно служать п'ять років.
Коли ми повернулися назад на наш маленький острів, ми за загальною згодою назвали його "Фенуа Кон-Тікі", або "Острів Кон-Тікі". Цю назву ми всі могли вимовити, але полінезійцям дуже важко давалась вимова наших коротких північних імен. Вони з захопленням зустріли повідомлення про те, що можуть називати мене Тераї Матеата, бо великий вождь Таїті дав мені це ім'я, "всиновивши" мене під час моєї першої подорожі в ці краї.
Остров'яни принесли з пірог домашню птицю, яйця і плоди хлібного дерева, інші за допомогою тризубої остроги забили в лагуні кілька великих рибин, і навколо табірного багаття почався бенкет. Ми повинні були розповісти про всі наші пригоди на пає-пає в океані, і оповідання про китову акулу нам довелося повторювати все знову і знову. І кожного разу, коли справа доходила до того, як Ерік встромив гарпун у череп акули, слухачі захоплено вигукували. Полінезійці з першого погляду пізнавали всіх риб, намальованих Еріком, і негайно повідомляли нас, як вони називаються їх мовою. Але вони ніколи не бачили ні китової акули, ні гадючої макрелі і нічого не чули про них.
Коли настав вечір, ми, на превелику втіху всіх, що зібралися, увімкнули радіо. Більш за все їм сподобалася церковна музика, але потім, на наш подив, ми піймали справжню полінезійську танцювальну музику, яка передавалася з Америки. Тоді найвеселіші з остров'ян почали похитувати рукатий, зігнутими над головою, і скоро всі наші гості скочили на ноги і почали танцювати у такт музиці. З настанням ночі всі вляглися на березі навколо багаття. Для остров'ян це була така ж пригода, як і для нас.
Коли ми прокинулись наступного ранку, полінезійці вже повставали і смажили щойно наловлену рибу; шість кокосових тільки що розкритих горіхів були приготовлені для вгамування нашої вранішньої спраги.
Цього дня гримотіння біля рифу було голоснішим, ніж звичайно; вітер посилився, і буруни високо злітали в повітря, там, за кістяком нашого судна.
— Сьогодні "Тікі" прийде в лагуну, — сказав вождь, вказуючи на розбитий пліт. — Приплив буде високий.
Близько одинадцятої години вода, пропливаючи повз нас, почала проникати в лагуну. Лагуна стала наповнюватися, немов величезний басейн, і рівень води навколо всього острова піднімався. Пізніше з океану хлинули цілі потоки. Вода йшла валами, які піднімалися все вище, і покрила більшу частину рифу. Потоки води проносилися вздовж обох боків острова. Вони відривали великі брили коралів і наносили піщані обмілини, які потім зникали, наче здуте вітром борошно, а в іншому місці з'явилися нові обмілини. Окремі бамбукові жердини з розбитого плоту пропливли повз нас, і "Кон-Тікі" почав ворушитись. Все, що лежало біля берега, довелося перетягнути вглиб острова, щоб врятувати від припливу. Незабаром з-під води виднілися лише найвищі виступи рифу, і всі береги навколо нашого острова зникли, а океан підступав усе ближче до лужків плоского, мов млинець, острова. Ставало моторошно. Здавалося, весь океан наступає на нас. "Кон-Тікі" повернувся на 180° і зрушив з місця, але скоро знову застряг серед інших коралових брил.
Полінезійці кинулись у воду і, то пливучи, то йдучи вбрід серед коловоротів, посуваючись від однієї обмілини до іншої, добралися до плоту. Кнут і Ерік супроводжували їх. На плоту лежали приготовані вірьовки, і коли він піднявся над останніми кораловими брилами і зійшов з рифу, остров'яни скочили за борт і спробували затримати його. Вони не знали "Кон-Тікі" і його нестримного прагнення рухатись на захід. Пліт тягнув їх за собою, зовсім безпорадних, і скоро він уже з пристойною швидкістю посувався через риф і далі по лагуні. Досягнувши більш спокійної води, "Кон-Тікі", як здавалося, трохи розгубився і почав озиратися, ніби виглядаючи дальших можливостей. Перше,ніж він рушив далі і знайшов вихід із лагуни, остров'янам вдалося обмотати кінець вірьовки навколо пальми на березі. І ось "Кон-Тікі" залишився в лагуні на міцній прив'язі. Судно, яке не могли зупинити жодні перешкоди, проклало собі шлях через барикаду і вступило у внутрішню лагуну острова Рароіа.
Натхнені войовничими вигуками з бадьорим приспівом "ке-ке-те-хуру-хуру", ми з'єднаними зусиллями підтягнули "Кон-Тікі" до берега острова, який мав його ім'я. Приплив досяг висоти, що на 120 сантиметрів перевищувала нормальний рівень води. Ми думали, весь острів буде затоплений.
Хвилі, що їх підгонив вітер, здіймалися по всій лагуні, і у вузькі піроги ми змогли помістити лише незначну частину нашого спорядження. Полінезійцям треба було якнайшвидше повертатися в село; Бенгт і Герман відправились з ними, щоб спробувати допомогти маленькому хлопчикові, який помирав в одній з хатин у селі. У хлопчика був гнійний нарив на голові, а у нас був пеніцилін.
Наступний день ми провели на острові Кон-Тікі вчотирьох. Східний вітер дув тепер з такою силою, що остров'яни не могли добратися до нас через лагуну, всіяну гострими кораловими рифами і обмілинами. Вода за ніч трохи спала, але тепер хвилі знову розлючено набігали довгими валами, що мчали уступами.
На другий день вітер почав стихати. Ми змогли пірнути під пліт і переконатися, що дев'ять колод були цілі; гострі виступи рифів лише зіскоблили кілька сантиметрів з їх нижнього боку. Вірьовки Ввійшли так глибоко в пази, що тільки чотири з них були перерізані коралами. Ми взялися наводити порядок на плоту. Після того, як ми прибрали з палуби весь мотлох, розправили, як гармошку, каюту, зростили і поставили щоглу, наше горде судно набрало більш пристойного вигляду.
Вдень на горизонті знову з'явилися паруси: остров'яни приїхали за нами і за рештою вантажу. Герман і Бенгт були з ними; вони розповіли нам, що в селі готується велике свято.
Коли ми прибудемо на той острів, ми не повинні виходити з пірог, поки сам вождь не дасть на це дозволу.
З свіжим попутним вітром ми перепливли лагуну, яка тут була завширшки в шість миль. Ми з щирим сумом дивилися на знайомі пальми острова Кон-Тікі, верховіття яких, погойдуючись, посилали нам прощальний привіт; але скоро окремих дерев уже не можна було розрізнити, а потім і весь острів перетворився на вузьку смугу землі, схожу на всі інші острівці, розкидані вздовж східного рифу. А попереду все виразніше вимальовувалися більші острови. На одному з них ми побачили мол і дим, що здіймався над хатинами серед пальм.
Село здавалося зовсім вимерлим; не видно було жодної душі. Що там затівається? На березі за молом із коралових брил стояли дві самотні постаті: одна висока і худорлява, друга величезна і товста, як бочка. Наблизившись, ми з пошаною привіталися з обома. Це був вождь Тека і його заступник Тупухоє. Нам усім з першого погляду подобалась широка сердечна посмішка Тупухоє. Тека був розумником і дипломатом, а Тупухоє був чистісіньке дитя природи, прямодушна людина, які не часто зустрічаються, повний гумору і первісного здорового розуму. Могутньою будовою тіла і величними рисами обличчя він точно відповідав образу полінезійського вождя, створеному в нашій уяві. І справді, Тупухоє раніше був повновладним вождем острова, але поступово Тека зайняв головне становище, бо він умів говорити по-французькому, рахувати і писати, і тому власники шхун, які приходили з Таїті за копрою, більше не обдурювали в розрахунках жителів села.
Тека пояснив нам, що ми повинні всі разом піти в село до будинку для зборів, і коли всі зійшли на берег, урочиста процесія вирушила туди; Герман ішов попереду з прапором, що майорів на древку гарпуна, а за ним — я між двома вождями.
У селі все говорило про торгівлю копрою з Таїті; дошки і гофроване залізо були привезені на шхунах. Деякі хатини були збудовані у химерному старовинному стилі з суччя і сплетеного пальмового листя, інші були збиті цвяхами з дощок і нагадували маленькі тропічні бунгало. Великий дощаний будинок, що стояв осторонь серед пальм, був призначений для зборів; там повинні були оселитися ми, шестеро європейців. Через маленькі задні двері ми з прапором увійшли в будинок і зразу ж вийшли з нього на широкі сходи перед фасадом. Перед нами на майдані стояли геть усі жителі села, включаючи жінок і дітей всякого віку. У всіх був надзвичайно серйозний вигляд; навіть наші веселі приятелі по острову Кон-Тікі стояли в рядах разом з іншими і вдавали, що не пізнають нас.
Коли ми вийшли на сходи, всі, що зібралися, одночасно розкрили роти і заспівали… "Марсельєзу"! Тека знав слова, він заспівував, і справа йшла досить гладко, незважаючи на те, що кілька старих жінок дуже фальшивили на високих нотах. Жителі села добре працювали над вивченням "Марсельєзи". Французький і норвезький прапори були підняті перед терасою, і на цьому скінчився наш офіціальний прийом вождем Текою; він повільно відійшов убік, і тепер товстий Тупухоє виступив уперед і почав керувати церемонією.
Тупухоє швидко подав знак, за яким всі з запалом заспівали нову пісню.