Яке з двох перше з цих імен. І щодо прізвища Прос, так само. Там, за морем, у вас не таке прізвище.
— Що це визначає?
— Та я й сам не знаю, що це визначає, бо я ніколи не можу згадати вашого прізвища, що ви мали за морем.
— Ні? — усміхнувся Соломон.
— Ні. Тільки клянуся, що то було прізвище з двох складів.
— Справді?
— Так. А друге прізвище було односкладне. Я вас знаю. Ви були шпигуном — свідком в Олд-Бейлі. Як же вас у чорта вашого батька тоді звали?
— Барсад, — сказав інший голос, що втрутився в розмову.
— От, от. Це саме .прізвище, закладаюся на тисячу фунтів,— крикнув Джеррі.
Нова особа, що втрутилася в розмову, був Сідней Картон. Він заложив руки назад під поли свого дорожнього плаща й стояв коло Кренчера так недбало, наче він стояв у судовій залі в Олд-Бейлі.
— Не лякайтеся, моя люба міс Прос. Я приїхав учора ввечері до м-ра Лоррі, здивувавши його; ми вмовилися з ним, щоб я не з'являвся нігде, поки буде все добре, або коли я буду потрібний. Я прийшов сюди, щоб поговорити трохи з вашим братом. Я бажав би, щоб ваш брат знайшов собі кращу працю, ніж м-р Барсад. Ради вас я бажав би, щоб м-р Барсад не був Тюремною Овечкою.
В той час тюремники овечкою звали шпигунів. Шпигун, що и так був блідий, збліднів ще дужче й спитав Картона, як він насмілився...
— Я скажу вам, — промовив Сідней. — Я випадково натрапив на вас, м-ре Барсаде, коли ви виходили з тюрми Консьєржері, а я в той час дивився на її мури, — це було з годину тому чи більше. У вас лице таке, що його не забудеш, а я добре пам'ятливий на лиця. Мене зацікавило, що я бачу вас у таких обставинах; маючи підстави, очевидячки вам відомі, зв'язувати вас з лихом, що його зазнав мій приятель, тепер дуже нещасний, я пішов за вами. Прийшов я ось у цю винарню й сів коло вас, Мені нетяжко було з вашої відвертої розмови зробити висновки про вашу професію, та й чутки серед ваших прихильників стверджували це. І от потроху, м-ре Барсаде, те, що я робив навздогад, набрало форми певного пляну.
— Якого пляну? — спитав шпигун.
— Незручно и навіть небезпечно було б з'ясовувати це тут на вулиці, Якщо ваша ласка, поговорімо з вами декілька хвилин сам-на-сам... приміром у конторі Телсонівського банку.
— Ви загрожуєте?
— О, хіба я вам казав?
— В такому разі, чого я маю йти туди?
— Справді, м-ре Барсаде, я не можу сказати вам, коли ви не можете зрозуміти.
— Мушу розуміти, що ви не хочете сказати, сер? — спитав шпигун нерішучо.
— Ви дуже ясно розумієте мене, м-ре Барсаде. Я не хочу. Байдужа Картонова поведінка якнайкраще допомогла його досвідченості й догадливості в такій справі, і він одразу зрозумів, з ким має справу і як з такими людьми поводитися. Його практичне око побачило це, і він можливо скористався.
— От бачиш, я казав тобі, — промовив шпигун, кинувши докірливий погляд на свою сестру, — коли трапиться яка неприємність, то в цьому будеш винна ти.
— Ну, ну, м-ре Барсаде!—викликнув Сідней. — Не будьте невдячним. Тільки задля великої пошани до вашої сестри я в такій приємній формі роблю вам маленьку пропозицію, що буде для нашого обопільного задоволення. Ви підете зо мною до банку?
— Послухаю, що ви маєте сказати мені. Так, я піду з вами.
— Передусім пропоную довести вашу сестру до рога тієї вулиці, де вона живе. Позвольте вашу руку, міс Прос. Місто це недобре, особливо в такий час, щоб вам іти самій без проводиря. Що ваш проводир знає м-ра Барсада, то я кличу його з собою до м-ра Лоррі. Ми готові? Ходімо ж.
Міс Прос скоро по тому згадала й до кінця життя свого не забула, що коли вона схопила своїми руками Картонову руку й подивилася йому в лице, благаючи його не чинити лиха Соломонові, то відчула в його руці рішучий намір і якесь надхнення в його очах, що не тільки суперечило його видимій байдужості а й змінювало и підносило чоловіка. Вона тоді надто захоплена, була страхом за брата, який мало заслуговував на її любов, а також Сіднеєвими дружніми запевненнями, щоб зважити на те, що бачила.
Вони покинули її на розі вулиці, і Картон повів усіх до м-ра Лоррі, який жив за декілька хвилин ходи. Джон Барсад чи Соломон Прос ішов поруч нього.
М-р Лоррі тільки но пообідав і сидів перед каміном, у якому весело палало декілька полін, — може, дивлячись на вогонь, він згадував ще не такого старого джентлмена з Телсонівського банку, який багато років тому так само сидів коло каміна й дивився на вогонь в готелі короля Ґеорґа в Дуврі. Він повернув голову, коли вони ввійшли, і здивовано подивився на зовсім чужу людину.
— Брат міс Прос, сер, — сказав Сідней. — М-р Барсад.
— Барсад? — повторив старий джентлмен. — Барсад? Прізвище щось мені нагадує... та и лице знайоме.
— Я казав вам, м-ре Барсаде, що у вас знамените лице, — зауважив Картон байдужо. — Прошу сідати.
Взявши й собі крісло, він мимохідь допоміг м-рові Лоррі встановити належний зв'язок, сказавши похмуро: "Свідок на тому процесі". М-р Лоррі відразу згадав і подивився на свого нового гостя з неприхованою огидою.
— Міс Прос признала м-ра Барсада за свого люб'язного брата, про якого ви чули, — сказав Сідней, — і він визнав кревність. Я перейду до гірших новин. Дарнея знов заарештовано.
Страшенно здивований, старий джентлмен викликнув:
— Що ви кажете? Я залишив його години з дві тому здоровим і вільним, і зараз мав повернутися до нього.
— І не зважаючи на все це, його заарештовано. Коли це сталося, м-ре Барсаде?
— Оце зараз, коли це дійсно сталося.
— М-р Барсад — найкращий авторитет у цій справі, сер,— сказав Сідней. — Я чув із повідомлення м-ра Барсада його приятелеві й товаришеві Овечці за пляшкою вина, що арешт стався. Він залишив посланців коло воріт і бачив, як воротар впустив їх. Немає ні найменшого сумніву, що Дарнея заарештовано.
Ділове око м-ра Лоррі прочитало на лиці м-ра Картона, що спинятися на цьому — марно гаяти час. Стурбований він однак почував, як багато залежить од того, щоб не занепадати духом, він опанував себе й став мовчки й уважно слухати.
— Ну, я сподіваюся, — сказав до нього Сідней, — що ім'я і вплив доктора Манетта стануть йому до помочі й завтра... ви казали, м-ре Барсаде, що його покличуть до трибуналу завтра?
— Так, я гадаю.
— ...стануть йому до помочі' й завтра, як і сьогодні. Однак, може бути й інакше. Признаюся вам, що я збитий з пантелику тим, м-ре Лоррі, що доктор Манетт не мав сили попередити цього арешту.
— Він міг не знати про нього, — зауважив м-р Лоррі.
— Якраз це саме й може турбувати, коли ми згадаємо, як тісно він зв'язаний із своїм зятем.
— Це правда, — признався м-р Лоррі, взявшись тремтячою рукою за підборіддя і збентежено дивлячись на Картона.
— Одно слово,—сказав Сідней, — час тепер одчайдушний, коли одчайдушно грають у карти і на одчайдушні ставки. Нехай доктор грає на виграш, я гратиму на програш. Немає тут такого життя, що його варто було б купувати. Кого сьогодні народ несе додому, того завтра можуть засудити. Так от, ставка, на яку я вирішив грати, на найгірший випадок, це — приятель у Консьєр— жері. А приятель, якого я маю вибрати собі—м-р Барсад.
— Мусите мати добрі карти, сер, — сказав шпигун.
— Я розкидаю їх і подивлюся, що в мене є. М-ре Лоррі,. ви знаєте, що я за скотина. Дайте мені трохи горілки.
Перед ним поставлено пляшку; він випив одну чарку, другу,, потім задумливо відсунув пляшку набік.
— М-ре Барсаде, — сказав він далі тоном людини, що справді дивиться на карти в руках, — тюремна Овечка, емісар республіканських комітетів, то тюремник, то в'язень, завсігди шпигун і секретний донощик, тим більш важний тут, яко англієць, бо на англійця як такого менше мають підозри в підкупі, ніж на француза, з'являється до своїх наймачів під фалшивим іменням. Це дуже добра карта. М-р Барсад, що тепер на службі у республіканської французької влади, раніш служив англійській аристократичній владі, ворогові Франції й свободи. Це — дуже добра, карта. Річ ясна, як день у цій країні підозри, що Барсад ще на платні у аристократичної англійської влади, Піттовий шпигун, віроломний ворог Республіки, що гріється на її лоні, англійський зрадник і провинник усякого лиха, що про нього так багато говорять і що його так тяжко викрити. Цієї карти не побити.. Ви стежили за моєю грою, м-ре Барсаде?
— Не зрозумів вашої гри,—відповів шпигун якось неспокійно.
— Я граю з туза: доношу на м-ра Барсада найближчому Комітетові. Погляньте на свої карти, м-ре Барсаде, і подивіться, що ви маєте. Тільки не поспішайте.
Він присунув пляшку, налив собі знов чарку горілки й випив. Він примітив, що шпигун боїться, щоб він не напився і п'яний— не доніс на нього відразу. Побачивши це, він налив і випив ще одну чарку.
— Ви пильно придивіться до своїх карт, м-ре Барсаде. Маєте час.
Карти були гірші, ніж він підозрював. М-р Барсад бачив які прогришні карти, про які Картон нічого не знав. Позбавлений своєї чесної праці в Англії через надто багато невдалих фал— шивих свідчень, не тому, що він там не був потрібний — англійці тільки недавно почали похвалятися тим, що, маючи такі переваги громадськости, вони не потребують шпигунів, — він знав, що тому и переправився через канал і прийняв службу у Франції. Спершу — як спокусник і шпигун серед своїх власних земляків, а далі потроху — як спокусник і шпигун серед природжених французів. Він знав, що за скинутої влади він був шпигуном над св. Антоном і Дефаржевою винарнею; він одержав од недриманної поліції стільки подробиць щодо ув'язнення доктора Манетта, звільнення й взагалі цілої історії його, скільки треба було йому, щоб почати розмову з Дефар— жами; він пробував це з мадам Дефарж, однак зазнав поразки. Він завсігди згадував з жахом і тремтінням, як ця страшна жінка плела, коли він розмовляв з нею й лиховісно дивилася на нього, а пальці її тим часом рухалися. Він бачив її потім у секції св. Антона, коли вона десятки разів подавала свої плетені списки й доносила на людей, які неминучо кінчали своє життя на Гільйотині. Він знав, як і кожен, хто працював так само, як він, що він ніколи не був безпечний; що втекти було неможливо; що над ним завсігди висіла сокира й що, не зважаючи на його спритність і шахрайство на користь пануючого терору, по одному слову вона може впасти на нього. Коли на нього донесуть, та ще за таку тяжку провину, як він тепер ясно бачив, то він передбачав, що страшна жінка, якої незломний характер був доведений йому, подасть на нього той фатальний список і знищить останні шанси його на життя.