Останні при кожній нагоді лякають забороною привозити до них їстівні припаси, а тим самим мало-помалу знищують права і переваги Португалії.
До ночі корабель "Нева" зупинився на якорі біля острова Лантіна [Лі-тин] 196.
6 грудня. Цілу ніч ми дійшли до Бокка-Тігріс [Бокка-Тігріс або Фумун] 197 і стали на якір. Вдень же ми пройшли повз безліч рибальських суден і великої китайської флотилії, що складалася з кількох сотень військових човнів. Вона готувалася вийти з річки, щоб відігнати розбійників, про які мною було згадано.
Другого дня вранці приїхали до нас два митних чиновника з фортеці Бокка-Тігріс. А так як вітру в цей час майже зовсім не було, то я змушений був найняти 50 човнів для буксира. З їх допомогою ми пройшли перший бар {Підводну мілину в гирлі річки.} о 10 годині, а другий минули близько опівночі.
8 грудня. О 2 годині ночі ми досягли Вампу, де і лягли в фертоень, маючи якорі уздовж річки з 30 сажнями [55 м] каната у кожного.
Річка Тігріс захищається двома погано укріпленими фортецями, у яких судна повинні очікувати митних чиновників і лоцманів. Ця річка всюди широка, крім гирла і двох мілин, що утворюють бари. Прохід між ними досить вузький, а особливо для великих судів, яким я радив би вживати буксир, коли маловітряно, а не сподіватися на вітрила. Плата за це тут сама помірна.
Зміцнивши корабель на якорях, я дав наказ старшого після себе офіцеру зняти такелаж, сам же разом з Крузенштерном поїхав в Кантон в намірі відшукати там якомога швидше купця для товару, який перебуває на моєму кораблі. Але, для кращого в цьому успіху, ми визнали за потрібне спершу зв'язатися з англійським купцем Білем, який має ґрунтовні відомості про тутешню торгівлю, і доручити йому свої справи. Біль, з яким Крузенштерн був знайомий і раніше, охоче прийняв на себе наше доручення і представив нам Лукву, одного з гонгів, або людей, що мають дозвіл від свого уряду проводити іноземну торгівлю. За китайським звичаєм, він поручився за наші судна і запропонував для нашого вантажу свої комори. Без такого поручителя в місто Кантон з корабля нічого звезти не можна. Він не тільки відповідає за справну сплату мита, а й за поведінку всіх тих, за кого ручається. Тому, що б іноземець не зробив, вся відповідальність падає на цього гонга, який іноді буває змушений платити надзвичайно велику грошову пеню.
До 16 грудня я міг би завезти товари на берег, якби цьому не завадив Кантонський уряд. Оскільки наші кораблі були першими з російських, які прийшли в цю країну, то від нас вимагали різних пояснень, без яких намісник не хотів нам дозволити вести торгівлю.
У нас побували всі гонги, а наостанок старший з них, Панкіква, запропонував нам такі питання: якою ми нації? чи не ведемо торгівлю з китайською державою сухим шляхом? що спонукало нас зробити настільки далекий шлях, і чи не військові наші судна? На все це він вимагав письмової відповіді, запевняючи, що вона неодмінно повинна бути послана до Пекіна до імператора. Ця обставина займала нас кілька днів, бо Панкіква занадто багато прив'язувався до всякого слова. Спершу ми подали пояснення англійською мовою, вважаючи, що китайці розуміють її краще за інші, а потім були змушені подати на російській. Ми дуже зраділи, коли Біль оголосив нам, що Луква обіцяється купити наш вантаж за ту ж ціну, яку будуть давати інші купці. Питання, чи не військові наші кораблі, виникло, звичайно, від того, що Крузенштерн, після прибуття в Макао не хотів іти в Вампу зі своїм малим вантажем, а вирішив дочекатися нас в Тайпеї. Але так як китайці безперервно турбували його своїми питаннями, то він і змушений був сказати, що корабель, що знаходиться у нього під командою, — військовий. Про це негайно було донесено в Кантон. Коли ж після прибуття "Неви" Крузенштерн хотів рушити в Вампу також і з кораблем "Надія", то начальник митниці в Макао цього не дозволив. Тому він і повинен був їхати зі мною сам, щоб швидше закінчити цю справу. Ми повідомили китайцям, що корабель "Надія" належить нашому государю, і що він, будучи відданий компанії для допомоги в її торгівлі, може брати товари за європейськими звичаями, і додав також, що на нього завантажені хутра. Останнє сильно заспокоїло китайців. Спершу в Тайбеї були послані оглядачі, а потім з'явився і лоцман, який 23-го числа привів корабель "Надія" до нас. До цього часу наш інтрюм був зовсім очищений від товару, і ми готові були оглянути підводні частини корабля.
18 грудня митний директор, або гону, обмірив корабель "Нева" {Тут обмірюють кораблі для оплати податку по їх величині.}. Він прибув до нас близько 10 години ранку на великому човні, прикрашеному різними прапорами, в супроводі трьох інших такої ж величини і безлічі малих. Для зустрічі цього вельможі був мною посланий, як зазвичай, офіцер з перекладачем на катері. Перед цим була привезена широкі, пофарбовані червоною фарбою сходи і приставлені до борту, щоб полегшити вхід на корабель. Після прибуття директора на шканці обмір корабля скоро скінчився, так як він складався тільки в тому, що була натягнута тонка мотузка спершу між фок-і бізань-щоглами, а потім на середині корабля у грот-щогли, і виміряна китайської мірою. Після цього наш гість увійшов в каюту і був почастований різними вареннями і солодким вином. Дізнавшись, невідомо від кого, що у мене є двоє татар, він поцікавився їх побачити і поговорити з ними, але вони не розуміли його маньчжурської мови. Після свого від'їзду директор надіслав дякувати мене за частування, а команді подарував вісім четвериків пшеничного борошна, стільки ж глечиків китайського вина, званого шамшу, і двох невеликих биків.
Обмір іноземних судів вельми важливий для доходів кантонскої митниці, а тому і проводиться майже завжди самим її начальником. Наш корабель, тоннажністю тільки в 350 тон, заплатив 3 977 іспанських піастрів 198 мита.
27 грудня ми почали кренгувати 199 корабель "Нева". Я був спершу мав намір витягнути його на берег, проте, помітивши, що при молодику води прибуло менше сажня, зважився на кренгування. А так як у всьому Вампу немає для цього жодних пристосувань, то я був змушений вжити корабель "Надія" замість кіленбанки 200. Наше кренгування тривало більше трьох днів. Ліва сторона корабля була сумнівна тільки у бізань-щогли десь шостий паз від ватерлінії 201. Тому я міг оглянути її в один день; правий же бік зайняв часу набагато більше, так як на ньому довелося вивернути з води весь кіль.
29 грудня. Сьогодні ми абсолютно закінчили лагодження корабля і почали озброюватися. Тим часом, я відправився знову в Кантон для закінчення торгових справ.
1806 рік
Січень. В один і той же час ми займалися приведенням корабля в справність і приготуванням вантажу, що складався, в основному, з чаю, порцеляни й китайки 202.
11 січня перша частина його була вже навантажена. Настільки успішне завантаження давало нам можливість думати про відправлення в дорогу. Було навіть передбачено залишити річку Тігріс раніше 1 лютого, як раптом ми зустрілися з тою ж самою неприємною обставиною, яка виникла і при вході.
22 січня. Коли нашим останнім товарам належало відправитися з Кантона, ми отримали звістку від свого поручителя Лукви, що намісник наказав зупинити наші судна, поки не отримає з Пекіна відповіді на донесення про наше прибуття. Щоб ми не противились його велінням, він велів у обох кораблів поставити варту. Настільки несподівана неприємність викликала у нас велике здивування. Але так як робити було нічого, то ми зважилися подати протест проти цього насильства і на інший же день приготували для цього папери. А так як в Кантоні європейці не можуть мати прямого сполучення з китайськими начальниками, то, не знаючи, яким чином досягти успіху в своєму підприємстві, ми знесли з Дромандом, управителем англійської торгівлі в цих місцях. Він взявся за справу вельми охоче і, зібравши всіх гонгів в свій будинок, зажадав, щоб вони повідомили про наш письмовий протест того, хто дав несправедливий наказ затримати наші кораблі. Хоча вимога Дроманда було досить ґрунтовною, але гонги спершу відповіли на нього рішучою відмовою, запевняючи, що ніхто з них не сміє вручити папір, в якій ми доводимо несправедливість затримки наших судів і вимагаємо їх відпустити або дати письмово пояснення причин, що спонукали до такого віроломному вчинку. Однак, дізнавшись, що ми самі будемо шукати нагоди вручити свою скаргу, вони після деякої наради вирішили задовольнити нашу вимогу. На другий день я і Крузенштерн були знову у Дроманда і знайшли у нього деяких гонгів. Від них ми дізналися, що наш протест був відданий митному директору, але що він повернув його назад із запевненням, що наші судна затримані за наказом самого намісника, до якого радив писати якомога чемно, якщо ми хочемо мати корисне рішення. Спершу ми було проти цього, але, розсудивши, що можемо втратити багато часу, і не знаючи точно, чи знайдемо ми якесь правосуддя, вирішили наостанок взяти скаргу назад, а подати тільки коротке представлення про неможливість чекати відповіді з Пекіна. Тим часом, варта була знята, і навантаження товарів на кораблі дозволено як і раніше. При цьому ми втратили цілий тиждень і дуже турбувалися, що можемо бути змушені, замість спокійного і прямого плавання в Європу, зробити найдовший і вельми неприємний шлях. Такий висновок ґрунтувався на тому, що якби кораблі не могли вийти з Кантона раніше половини квітня, то їм довелося б іти східними протоками, а тому ми зустрічали б не тільки всюди погану погоду і противні вітри, а й прибули б в Росію на цілу зиму пізніше. Треба зізнатися, що це нудне і навіть нестерпне становище було полегшено тільки увагою, наданою нам європейськими факторіями, що знаходяться в Кантоні.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
ОПИС МІСТА КАНТОН (ГУАНЧЖОУ)
Місцезнаходження Кантона .— Опис китайських будинків .— Число жителів міста Кантона .— Їх заняття .— Торгівля .— Китайські чиновники .— Крайня бідність китайців нижнього стану .— Їх віра .— Опис храму .— будинок Панкікви, першого кантонського купця.
Кантон стоїть на річці Тигрис 202а. За зовнішнім виглядом він схожий на велике село, а всередині є гостинний двір. Кожен будинок служить купецькою лавкою, а вулиці взагалі можуть бути названі рядами різних товарів і ремесел.