(див також Додаток Б: Список Рабинів Правостійної Синагоги). Намагаючись провести справедливе розслідування, він заявив, що віднині кожен громадянин штетля буде вважатися винним, аж поки не доведе протилежного. МИ ПОФАРБУЄМО РУКИ КОЖНОГО МЕШКАНЦЯ МІСТА ІНШОЮ ФАРБОЮ, — сказав він, — І В ТАКИЙ СПОСІБ ДІЗНАЄМОСЯ, ХТО ТРЕТЬСЯ БІЛЯ ГЕРЦОГОВОГО ПРИЛАВКА.
Ліпі Р. руки пофарбували криваво-червоним кольором. Пельсі Ґ. — ніжно-зеленим, бо то був колір її очей. Міка П. відтоді мала руки ледве вловимого пурпурового відтінку — такого кольору стає срібна смужка неба над Радзивіловим лісом, коли сонце сідає за нього на третю Суботу листопада. Жодні руки, жодна фарба не уникнули того маркування. Чесно кажучи, пофарбували навіть руки самого пекаря — йому припав рожевий колір, вироблений з крил метелика-самички "Єлени Троянської звичайної", котра випадково загинула на столі хіміка Дікля Д. (власне, він і придумав фарби, котрі навіть змиваючись, залишали той чи інший колір на всьому, до чого доторкалася рука їхнього носія).
Втім, як виявилося, булочки з прилавку полюбляла поцупити проста миша, хай пам'ять про неї не переживе її смердюче тіло, — а тому жодних фарб у пекарні виявлено не було.
Однак вони з'явилися деінде.
Шльома В. виявив срібний колір на внутрішньому боці стегон своєї жінки Цебри, а щоб її негідна поведінка ніколи не повторювалася ні в цьому, ні на тому світі; він не сказав нічого, але спершу вина мусила його руками помалювати собі груди на зелено, а потім ще й укрити їх його білим сім'ям. Далі він гнав її голу по сірих, освітлених місяцем вулицях штетля від хати до хати, залишаючи на кожних дверях чорно-сині сліди стуку кісточок своїх пальців. Нарешті він заставив її дивитися, як він відрізатиме яйця Самуелю Р., котрий з піднятими догори срібними руками благав пожаліти його і кричав, хоч і з провиною в голосі, що трапилася прикра помилка. Кольори були повсюди. Сліди пальців кольору індиго, що належали Визначному Рабину Фагелю Ф., були помічені на сторінках одного ультрасвітського журналу. Холодну блакить тіла сумної вдови Шифри К. бачили на могильному камені її чоловіка на міському кладовищі — так ото діти створюють малюнки, натираючи фарбою папір. А от Ірвіна П. усі негайно звинуватили, що він своїми коричневими руками постійно облапує Сонячний Годинник на площі. Він такий егоїст, хоче все випросити лише для себе, — казали тоді громадяни штетля, не знаючи, що то, насправді, слід сотень їхніх рук, райдуга складена з кольорів усіх мешканців, котрі увесь час молилися тут за красивих синів, за кілька додаткових років життя, щоб захистити себе від блискавки, щоб здобути любов.
Щодня десятки людей розфарбовували вулиці містечка кольорами своїх вчинків, тому незабаром, оскільки використовували всі кольори, окрім, звісно, кольору пекарського прилавка, вже ніхто не міг сказати, що стало таким, бо його торкалися людські руки, а що залишилося таким, як було, бо й було таким від початку. Казали, наприклад, що Ґецль Ґ. Таємно переграв на скрипках усіх скрипалів у містечку — попри те, що він фати на скрипці не вмів зовсім! — просто струни на скрипках завжди були кольору його пальців. А про Ґешу Р. всі думали, що вона неабияка акробатка — а як же іще могла лінія між єврейським і людськими кутками містечка стати такою ж жовтою, як і її долоні? А якщо вже на щічках якоїсь зі школярок проступав рум'янець з рук місцевого святоші, то саме її й починали взивати безсоромницею, шльондрою і курвою.
ПРОБЛЕМА ФУНКЦІОНУВАННЯ ДОБРА: ЧОМУ ВСЕ БЕЗУМОВНО ДОБРЕ ЙДЕ ДО РУК БЕЗУМОВНО ПАСКУДНИМ ЛЮДЯМ
(Див. БОГ)
КУННІЛІНГУС ТА ЖІНОЧА МЕНСТРУАЦІЯ
Знайте, що неспалимий кущ є незнищенним. (Для докладного ознайомлення з правила ми та приписами стосовно самі знаєте чого див. Додаток ТРАХ. НИНА.)
ПРО РОМАН І ПРО ПЕВНІСТЬ КОЖНОГО У ВЛАСНІЙ ОБРАНОСТІ ДЛЯ ПИСЬМА
Роман — це така мистецька форма, яку найлегше спалити. Так сталося, що десь усередині дев'ятнадцятого сторіччя всі жителі штетля — кожен чоловік, жінка й дитина — дістали тверде переконання, що кожен з них носить у собі принаймні один роман. Така переконаність, вочевидь, стала наслідком візитів мандрівного цигана-крамаря, котрий кожної третьої неділі місяця привозив на центральну площу містечка цілий віз книжок, рекламуючи їх як Світи цікавих і цінних слів, повні таємниць і див. То що ж, у такому випадку, мало зродитися на вустах Обраного Народу, як не І я так можу?
Тому між 1850 та 1853 роками було написано більш як сімсот романів. Один починався так: Як же давно я не задумувався над оцими ранками, крізь які свище вітер… А інший: Всі жінки запевняють, що добре пам'ятають, як це в них було перший раз, а я-от — не пам'ятаю… А ще один: Убивство вважають справою потворною, але справді найогидніший злочин, якого може допуститися людина — це вбивство брата… 272 романи були ледве-ледве замаскованими біографіями, 66 книг були детективами, а 97 — книжками про війну. Брат убивав брата в 107-ми романах. В усіх книжках, за винятком 89-и, скоювалася подружня зрада. Коханці роздумували над тим, так що ж майбутнє їм готує, — у 29 текстах; 68 романів закінчувалися поцілунком, і у всіх, окрім 35-ти, можна було зустріти слово "сором". Ті, хто не вмів ні читати, ні писати, створювати візуальні книги: колажі, гравюри, рисунки олівцем, акварелі. Щоби вмістити всі трохимбрідські романи, до бібліотеки Янкеля і Брід добудували ще одну кімнату, хоча вже через п'ять років після цього романного буму ті з книжок, які все ще читали, можна було перерахувати на пальцях.
Одного разу, майже через сторіччя після згаданих подій, у ту бічну забуту кімнату випадково забрів малий хлопець.
Я шукаю одну книжку, — сказав він бібліотекарці, котра опікувалася трохимбрідськими опусами, відколи сама ще була дівчинкою, і була єдиною людиною в містечку, котра перечитала їх усі, — ту книжку написав мій прадідусь.
Як його було звати? — спитала бібліотекарка.
Напевне, Сафранброд, бо він писав під псевдонімом.
А як називалася та книжка?
Точної назви я не пам'ятаю. Але він говорив про неї увесь час. Він переповідав мені уривки, щоби я швидше засинав.
Так про що ж вона? — запитала бібліотекарка.
Про любов.
Тоді вона розсміялася: Та вони ж усі про любов.
ШТУКА (або ж МИСТЕЦТВО)
Твір штуки — це річ, яку ніщо, крім неї самої, не обходить; тобто це результат успішної спроби виготовити твір мистецтва. На жаль, добрих зразків штуки не існує, так само, як не існує причин думати, що вони де-небудь можуть існувати. (Бо все, що було створено, насправді створювалося з певною метою, причини того творення слід шукати десь поза самою штукою, наприклад: Я створив, бо хотів це вигідно продати, або хотів стати відомим і щоби всі мене любили, або хотів досягти відчуття цілісності, чи ще гірше хотів, щоби інші завдяки цьому стали цілісними.) Саме через все це ми продовжуємо писати, малювати, ліпити скульптури й компонувати музику. Хто скаже, що в нас нема глузду?
ІСТЬ
Ість — це річ, виготовлена з суто функціональною метою для того, щоби мати у світі якесь призначення. Все довкола нас є, певною мірою, прикладом істності.
ЕНЦІЯ
Енція — це те, що залишається, коли пропадає частина слова потенція. Наприклад, багато хто думає, що після зруйнування першого Храму у тих, хто вірив у потенційне існування Бога, залишилася тільки примарна енція.
ШТУЧНІСТЬ
Штучність — це щось таке, що було штукою в концепції, але насправді перетворилося на свою ість. Огляньтеся навколо. Приклади видно повсюди.
ШТУКЕНЦІЯ
Штукенцією називають непотрібну, некорисну, але красиву річ, витворену із залишків енції. Це ніяка не штука і вже не потенція. Коли євреїв прогнали з Едему — ото й була штукенція.
ЕНЦІЙНІСТЬ
Музика прекрасна. З початку часів ми (євреї) шукали нового способу порозумітися. Ми часто звинувачуємо у своїх історичних лихах прикрі непорозуміння. (Слова просто відмовлялися означати те, що б ми хотіли, аби вони означали.) А от якби ми спілкувалися за допомогою музики, то нас би ніхто не зрозумів хибно, тому що в музиці нічого розуміти. З цієї здогадки постали розспіви віршів Тори та ще ідиш — наймелодійніша з усіх світових мов. Так само через це декотрі зі старих євреїв, особливо ті, котрі колись пережили погроми, так часто щось мимрять, ніколи не припиняють мимрити, ніби намагаються цим забити тишу і не пустити у світ будь-яке лінгвістичне значення. Але до тих пір, поки ми винайдемо той новий спосіб спілкування, поки розробимо ідеальний словник, все, що нам залишається, — це придумувати абсурдні слова. енційність — якраз таке непотрібне слово.
ПЕРШЕ ЗҐВАЛТУВАННЯ БРІД Д.
Вперше Брід Д. зґвалтували посеред святкувань, приурочених до тринадцятого фестивалю па Трохимів День, 18 березня 1804 року. Брід саме поверталася додому після змагання пірнальників — де вона мусила провести не одну годину, виступаючи у всій своїй стриманій красі, коли потрібно, помахуючи русалчиним хвостом, а коли казав Доброчесний Рабин, кидаючи в річку свого імені важкі мішки — отож після цього її наздогнав божевільний поміщик Соф'ювка Н., ім'я котрого штетль використовує зараз, щоби позначити себе на мормонських картах.
Я все бачив, — сказав він, — чи ти знаєш, що я спостерігав за парадом, сидячи високо-високо-високо над головами пересічностей з їхніми пересічними святкуваннями, в яких я, правду кажучи, таки хотів би трохи взяти участь. Я бачив тебе на нашому трохимбрідському возику і, ах, ти виглядала так непересічна. На тлі тієї всієї бутафорії ти була такою природною.
Дякую, — сказала вона й рушила далі, пам'ятаючи застереження Янкеля, що як дати Соф'ювці волю, то він своєю мовою покрутить тобі вуха.
А куди ж ти йдеш? Це ще не все, — сказав він, хапаючи її за майже прозору гладеньку руку. Хіба твій батько не навчив тебе слухати, коли з тобою розмовляють, або до тебе розмовляють, чи під тобою, чи довкола, чи навіть у тобі?
Мені треба вже йти, Соф'ювко. Я пообіцяла своєму батькові, що ми разом з ним з'їмо ананас, і я вже спізнююся.
Ні, це не так, — сказав він, повертаючи її до себе, — ти мені брешеш.
Ні, це так. Ми домовилися. Що я прийду після параду і ми удвох з'їмо ананас.
Але ж ти сказала, що пообіцяла це своєму батькові.