Буйний День

Джек Лондон

Сторінка 42 з 57

То чом і не водогін? Тепер у Окленді дві водогінні компанії, вони гризуться, як кіт із собакою, і обидві не сьогодні-завтра збанкрутують. Великому містові потрібно буде багато води, а вони її дати не можуть, бо самі сидять у калюжі. Я їх проковтну й дам містові справжній водогін. Це знову гроші — скрізь гроші! Одне за одне зачіпається й одне одному помагає. Щось одне поліпшити — і все навколо набуває більшої ціни. Ту ціну наганяють люди: що більше десь їх збереться, то дорожче стає там нерухоме майно. А тут якраз підхоже місце для великого скупчення. Гляньте-но, гляньте лишень! Чи ви коли бачили кращу місцину для великого міста? Треба тільки людей. За два роки я стягну сюди тисяч двісті, не менше. І що найголовніше — це не буде якесь роздуте шахрайство, ні, це буде справжнє діло! За років двадцять по цей бік бухти житиме мільйон душ. Далі, потрібні будуть готелі. Тепер в Окленді нема жодного путящого. Я набудую таких, що люди тільки роти пороззявляють. Не біда, що скількись там років вони не оплачуватимуться мені. Зате ж реклама яка буде! Я на чомусь іншому надолужу. Ну, і звісно, пагорби я засаджу евкаліптами, цілі мільйони їх насаджаю.

— Як же ви це все зробите? — спитала Діді. — Вам не вистачить грошей на все.

— У мене є тридцять мільйонів. Як треба буде більше, — позичу під застав землі або ще чогось. Іпотечний відсоток не забере й малої частки того баришу, що земля мені дасть, як піде в ціну. Я ж її зразу й почну продавати.

Наступними тижнями Буйний День був дуже зайнятий. Майже весь час він перебував у Окленді й рідко показувався в конторі. Її він мав намір теж перенести в Окленд, але, як він пояснював Діді, перше треба було скупити якомога більше землі, не привертаючи нічиєї уваги. Щонеділі дивились вони то з одного пагорба, то з другого на місто, на довколишні ферми, і Буйний День показував їй свої нові надбання. Спочатку то були окремі клапті й ділянки, але що тиждень, то невідкуплених ділянок ставало все менше, і кінець кінцем лишилися тільки острівці, з усіх боків оточені Гарнішевими володіннями.

Діяти доводилося хутко і з величезним розмахом, бо й в Окленді, й у всій околиці досить скоро завважили те нечуване скуповування землі. Одначе Буйний День завжди мав гроші напохваті і звик діяти навально. Перше ніж хтось збагнув, у чому річ, він устиг спокійнісінько зробити багато дечого. Поки його агенти скуповували наріжні ділянки й цілі квартали в діловому центрі міста та порожні землі під майбутні фабрики, він домовлявся з міською радою про концесії, притискав обидві збанкрутілі водогінні компанії, купив вісім чи дев'ять трамвайних ліній і наклав свою руку на Оклендську бухту й надбережну відпливну смугу. За ту смугу вже багато років точився позов, та Буйний День покінчив його одним махом: приватним власникам дав відчіпного, а з міською владою уклав орендну угоду.

Поки оклендців нарешті розбудила та бурхлива діяльність нечуваного розмаху і вони збуджено сперечалися, що ж це має означати, Буйний День потай заволодів обома найбільшими газетами міста, республіканською й демократичною, і відверто перебрався до нової контори. Звісно, тепер під неї було треба більше місця, і вона зайняла всі чотири поверхи єдиного нового будинку в Окленді — єдиного, що його не малося в майбутньому зламати. Там розмістилось кільканадцять відділів із сотнями клерків та секретарок.

— У мене тут стільки товариств та компаній, що годі й полічити, — казав він Діді. — Земельний синдикат Аламеди і Контра-Кости, Об'єднаний трамвайний трест, Переправа "Єрба-Буена", Міський водогін, Підмонтська земельна компанія, акційне товариство готелів "Краєвид" і ще з півдесятка, я їх і сам не можу згадати без записної книжки. Ага, ще Підмонтська пральня, Об'єднані Редвудські каменярні. Почавши з тієї нашої, я скуповував їх далі, поки не прибрав до рук усі. Потім суднобудівна компанія, їй я ще й назви не придумав. Потрібні ж будуть катери для переправи, і я вирішив сам їх будувати. Вони мають бути готові на той час, як закінчать насипати дамбу. Еге!.. Це така штука — куди твій покер! І ще я натішився, вибивши дух із цілої банди грабіжників. Водогінники й досі скиглять. Я влучив їм у болюче місце. Вони, правда, вже й так на ладан дихали, та я їх доконав.

— За що ви їх так ненавидите? — спитала Діді.

— За те, що вони полохливі тхори.

— Адже ж ви провадите ту саму гру, що й вони.

— Ту саму, тільки не так само. — Буйний День замислено подивився на дівчину. — Я сказав, що вони полохливі тхори, і вони таки й є тхори. Удають із себе бозна-яких ризикованих грачів, а серед них і одного з тисячі нема такого, щоб мав досить духу по-справжньому грати. Вони просто торбохвати, щоб ви знали. Зграя зайців, що вдають із себе лютих вовків. Увесь час чигають, де б кого обскубти, а тільки запахне смаленим — відразу в кущі. Ось, приміром, як вони роблять. Коли великі тузи надумали спекатись акцій Малого Мідного тресту, вони послали на нью-йоркську біржу Джекі Фоло. Той і зняв там галас: "Купую Малий Мідний по п'ятдесят п'ять!" — а курс тоді був п'ятдесят чотири. За півгодини ті зайці, що їх дехто назива "фінансистами", підбили його до шістдесятьох. Але не минуло й години, як вони пороснули в кущі й почали викидати акції Малого Мідного по сорок п'ять і навіть по сорок.

Вони тільки попихачі у великих тузів. Щойно вони обберуть дурнів, як тузи в них забирають усю здобич. А то користуються ними, щоб грабувати один одного. От як була востаннє паніка на біржі, таким чином Сталевий трест проковтнув Чатанузьку металургійну компанію. Сам трест і влаштував ту паніку. Йому треба було розчавити два чи три великих банки і притиснути кількох конкурентів, от він і збаламутив тих зайців. Вони своє діло справили як слід, і трест прибрав Чатанузьку компанію до рук. Та їх будь-хто може в кущі загнати, аби мав трохи відваги й клею в голові. Я їх не ненавиджу, цих торбохватів із заячими душами, а просто зневажаю.

РОЗДІЛ XVII

На кілька місяців Буйний День з головою поринув у роботу. Видатки були страшенні, а не прибувало нічого. Земля, правда, пішла в гроші, але більш Окленд нічим не відгукнувся на Гарнішеву бурхливу діяльність. Місто вичікувало, що ж він чинитиме далі; а Буйний День часу не гаяв. До всіх галузей роботи він понаймав найкращих фахівців. Він не хотів миритися з помилками, нібито неминучими в усякому почині, й постановив зразу робити все як слід. Через те, наприклад, керувати будівництвом трамвайної мережі він найняв Вілкінсона, виписавши його з Чікаго й збільшивши мало не вдвічі його й так велику платню. День і ніч робітники вкладали на вулицях трамвайні рейки, день і ніч копри забивали здоровезні палі в тванисте дно Оклендської бухти. Дамба мала протягтись на три милі. На Берклійських пагорбах вирубувано на палі цілі гаї старих евкаліптів.

Поки через пагорби тягли приміську електричну залізницю, лани та луки розмірялося й розбивалося на міські квартали, позначалося майбутні бульвари та парки, як належиться в новочасному місті; прокладалося широкі, рівні вулиці, клалося заздалегідь стічні й водогінні труби, мостилося брук каменем із власних Гарнішевих каменярень і цементувалося широкі тротуари. Покупцеві лишалось тільки добрати місце, найняти архітектора й заходитись будувати. Швидкохідна електричка відразу зробила всю широку округу легкоприступною, і довго ще перед тим, як стала до дії нова переправа, почали будуватися сотні будинків. Земельні ділянки вже давали Гарнішеві величезні прибутки. Отак той штурм мільйонів трохи не за день обернув хліборобську околицю на один з найкращих житлових районів міста.

Але гроші, що пливли до Гарніша, зразу йшли в новий обіг. Трамвайних вагонів, наприклад, потрібно було так багато, що він мусив спорудити свій трамвайний завод. Дарма що земля дуже подорожчала, він і далі скуповував кращі ділянки під фабрики та будинки. На Вілкінсонову пораду навіть ті трамвайні колії, що вже були в місті, перероблено наново. Легкі старі рейки знято й замість них покладено найважчі, які тільки вироблялись. Наріжні ділянки на вузьких вулицях Гарніш відкупляв і не жаліючи дарував місту, щоб округлити круті завороти й пустити трамваї швидше. Трамвайну лінію малося прокласти аж до кінця дамби, а відгалуження її розходились по всьому Окленду, Аламеді й Берклі. З таким самим широким розмахом споруджувалося водогін. Щоб величезні кошти, вкладені в нове місто, дали сподіваний зиск, треба було якнайкраще забезпечити те місто вигодами, і тоді всі захочуть там селитись. Такий і був Гарнішів намір. Крім великих готелів, він улаштував парки з розвагами для простолюду, художні галереї й заміські ресторани для вишуканої публіки. І хоча людність ще не збільшилась, прибутки від трамваю вже помітно зросли. У Гарнішевих проектах нічого не було фантастичного: він укладав капітал у певнісіньке діло. Оклендові потрібен першорядний театр, вирішив він і, після марних спроб зацікавити цим місцевих капіталістів, заходився будувати його сам, бо тільки він сам передбачав тих двісті тисяч нового люду, що прийдуть у місто.

Та хоч би скільки було діла, хоч би яке було велике напруження, неділі Буйний День залишав собі, щоб їздити з Діді в гори. Несподівано одначе ті прогулянки припинились, і зовсім не через зимову сльоту, як можна було побоюватись. Одної суботи пополудні дівчина сказала йому в конторі, що завтра з ним не зустрінеться. Він почав допитуватись чому.

— Я продала Меб.

Буйному Дневі на хвильку відібрало мову. Він просто не знав, як йому слід тлумачити той вчинок, що скидався мало не на зраду. Може, її прикрутило з грішми? А може, це вона в такий спосіб дає йому наздогад, що він їй надокучив… А може…

— А що сталося? — нарешті здобувся він на слово.

— Я не могла її далі тримати, коли сіно коштує сорок п'ять доларів за тонну.

— Та й годі? — спитав він, пильно на неї дивлячись. Він згадав, що вона якось оповідала, як п'ять років тому всю зиму продержала кобилицю, хоча сіно піднялось до шістдесятьох доларів за тонну.

— Ні. Тепер і на брата більше грошей іде, і я вирішила, коли мені не вистачає на обох, то краще від кобилиці відмовитись, ніж від брата.

Буйному Дневі стало невимовно сумно.

39 40 41 42 43 44 45