Македонська держава була мілітаристським утворенням: героїзм у бою був її рушійною силою. Без нескінченної загарбницької війни така соціальна система не могла існувати як єдине ціле. Філіпп планував напад на Перську імперію вже кілька років, але спершу потрібно було встановити своє панування у Греції. Після Херонеї він міг завершити підготовчу фазу.
На момент початку 336 р. до н.е. майже все було готово, і Філіпп збирався починати велику війну на сході. Але навесні, в Егії (нині Вергіна), під час святкування весілля своєї дочки, коли Філіпп входив до театру, де зібралися вершки суспільства з усього грецького світу, він був заколотий вбивцею. Це був приголомшливий кінець приголомшливої кар'єри.
Процес передачі влади був стрімким, адже син Філіппа Александр, якому було 19 років, швидко перехопив державне кермо. Діодор так підсумовує те, що відбулося далі: "Александр вступив на престол, спершу належним чином покаравши вбивць свого батька, а потім присвятивши себе його похоронам. Він утвердив свою владу набагато впевненіше, ніж будь-хто, насправді, вважав за можливе" (Історії 16.95). Гробницю Філіпа II сьогодні можна побачити на царському кладовищі у Вергіні, неподалік від театру, де він помер.
Александр, хоробрий, заповзятий і жорстокий, діяв швидко, але йому знадобилося два роки, щоб впоратися з інтригами на батьківщині та опозицією у Фракії і в Греції, де він вирішив за необхідне розгромити Фіви, стративши 6000 і поневоливши багато інших. Міцно ставши на ноги, він повернувся до батьківської східної мрії.
Александр: останній цар Персії
Військові кампанії Александра на теренах Перської імперії добре відомі й не потребують нашого детального розгляду. З 334 по 323 р. до н.е. він воював на величезній території від західних пустель Єгипту до Пенджабу й від центральноазійських степів до Аравійського моря. Він переміг Дарія III у двох великих битвах: при Іссі на північному заході Сирії у 333 р. до н.е. й при Гавгамелах на Тигрі у 331 р. до н.е., а потім рушив через Персію, дорогою зруйнувавши величний палац у Персеполі. Скрізь, куди б він не приходив, сатрапії не чинили опору – він заміняв намісників своїми призначенцями, але залишав решту адміністративної структури на місці. Завдяки цьому для більшості населення ці зміни мали бути безболісними, ледь помітними.
Александр добре засвоїв досвід перських царів. Він поважав місцеві звичаї та шанував місцевих богів. У Єгипті він здійснив спеціальну подорож до далекої оази Сіва, святилища єгипетського бога Амон-Ра, якого він проголосив своїм батьком, а у Вавилоні взявся за відновлення храму Мардука. Без сумніву, завдяки своєму колишньому вихователю Аристотелю Александр був добре обізнаний з творами Геродота й пам'ятав, як поводився Кир Великий за подібних обставин двома століттями раніше. До народів, що траплялися на його шляху, він прийшов не як загарбник, а як новий правитель замість перського царя. Він заохочував своїх командирів до шлюбів з представниками місцевої еліти, і сам подав приклад, одружившись із согдійською принцесою Роксаною. Однак найбільш показовим його вчинком стала участь у похованні царя Дарія, якого вбила придворна опозиція. Александр головував на цій церемонії, стежачи за чітким виконанням протокольного ритуалу. Це не був простий акт вшанування славетного супротивника, а виважений крок, заявка на законне спадкоємтво. Все було зроблено відповідно до давніх звичаїв, яких дотримувалися перські правителі до нього: діючи згідно з традиціями, він проголошував своє право стати наступним царем Персії.
6.6 Території, завойовані Александром Великим наприкінці IV ст. до н.е. Зі своєї балканської батьківщини Александр захопив контроль над регіоном, яким правили перські царі.
Література про Александра містить так багато перебільшень, що важко оцінити його досягнення об'єктивно. Немає сумнівів, що він був харизматичним лідером і майстерним тактиком, але він високо стояв на плечах інших: свого батька Філіппа, чиїм прагненням було завоювання Персії, і, що більш важливо, перських царів, які створили державну систему, що складалася із самоврядних, але лояльних до центральної влади, одиниць. Він просто прибрав владу в імперії до своїх рук, замінивши правлячу перську верхівку на македонську. Тепер Царем царів був він, і відтоді так він і діяв аж до своєї смерті у Вавилоні у віці 33 років. Мабуть, найкраще, що він міг зробити для свого іміджу – це померти молодим, до того, як на зміну ейфорії походів і битв прийде нудотна реальність догляду за колосальною імперською спорудою.
6.7 Славнозвісний саркофаг Александра, ймовірно, був виготовлений для царя Сідону приблизно у 320 р. до н.е. На рельєфі з одного боку зображено Александра в битві при Іссі в левиному шоломі Геракла, який вражає перського вершника.
Еллінізм на сході
Зі смертю Александра у Вавилоні у 323 р. до н.е. величезна імперія, яку він так недовго тримав під своїм контролем, почала розвалюватися, поринаючи у хаос заплутаних суперництв. Природних наступників у Александра не було. Спадкоємці, його розумово відсталий зведений брат і посмертний син, спільно володіли македонською короною, але в інших місцях генерали поділили імперію між собою, ставши регіональними польовими командирами, що намагалися розширити свої володіння. На момент 304 р. до н.е. держава Александра розпалася на п'ять царств. Македонією правив Кассандр, а Фракією – Лісімах. Більша частина Малої Азії була в руках Антігона, Єгиптом правив Птолемей, а решту колишньої Перської імперії від Месопотамії до Інду контролював Селевк, що правив із Вавилону. Того року Селевк віддав значну частину своїх індійських територій маурійському цареві Чандрагупті в обмін на 500 слонів – вельми бажаний додаток до армії, оскільки вважалося, що коні їх бояться. У 301 р. до н.е. ці слони стали в пригоді під час битви при Іпсі, в результаті якої було покладено край правлінню Антігона, а його землі були поділені між союзниками Кассандром, Лісімахом і Селевком. Після цього суперництво між основними претендентами не припинялося, а кордони постійно змінювалися.
З огляду на короткочасність особистого перебування Александра на сході та той політичний хаос, що утворився після цього, дивно, наскільки глибоко елліністична культура вкоренилася в цьому регіоні. Це сталося значною мірою завдяки цілеспрямованій політиці заснування міст за грецьким зразком і заохочення відставних вояків до поселення в них. Багато із цих міст носили назву Александрія: Александрія-Аріана (нині Герат), Александрополіс в Арахозії (нині Кандагар), Александрія Кавказька (нині Баграм) та Александрія Есхата (нині Худжанд у Таджикистані). Ці міста були зосереджені в східній провінції Бактрія, яка завдяки своїй віддаленості[36] стала найбільш еллінізованою з усіх східних перських територій. Бактрія стала незалежною державою приблизно у 250 р. до н.е. Спочатку її центр був розташований в долині Амудар'ї, але з II століття держава почала розширюватися на південь до Гіндукушу, і повернула Арахозію та Паропамісади, що після смерті Александра входили до складу імперії Маур'їв.
Одним із найвідоміших грецьких міст Бактрії є колоніальне поселення Ай-Ханум на півночі Афганістану, розкопане між 1965 і 1978 роками. Місто розташоване в добре захищеному місці, де річка Кокча впадає в Амудар'ю в її верхній течії. Тут круті береги річки забезпечують надійну оборону із заходу й півдня, а високе плато, на якому розташовані верхнє місто й фортеця, захищає підступи зі сходу. У нижньому місті, що виходило до головної річки, знаходилися палац і низка громадських будівель, зокрема, храми, гімнасій, присвячений богам Гермесу й Гераклу[37], і театр на 6000 глядачів. Місце розташування стратегічне важливе, бо дає змогу наглядати за шляхами вздовж річки. Близькість до лазуритових копалень в навколишніх горах підвищувала роль міста як контрольного пункту, що наглядав за розподілом цього надзвичайно цінного ресурсу.
6.8 Місто Ай-Ханум на півночі Афганістану було побудовано на високому плато над переправою через річку Амудар'я (тут позначена як Пяндж). Нижнє місто було прикрашене розкішними громадськими спорудами, збудованими в елліністичному стилі.
Ай-Ханум вражає перш за все своєю насиченістю грецькою культурою, що проявляється не лише в характерних громадських спорудах, обов'язкових для кожного грецького міста, але й у декоративних деталях, коринфських та іонічних капітелях[38], рельєфній скульптурі, мозаїці з гальки та теракотових антефіксах[39] черепичних дахів. Для новоприбулого грека міське середовище виглядало би комфортно знайомим. Це також проявлялось у поширеності грецької мови, яку можна було почути й побачити скрізь, від написів на монументах до позначок про вміст на керамічних посудинах, написаних від руки чорнилом. Найбільш зворушливою є погребальна стела, на якій викарбувано список максим, скопійованих із храму Аполлона у Дельфах, що нагадує читачеві про те, що означає бути греком. Напис закінчується словами: "У дитинстві вчись благопристойності, у юності керуй своїми пристрастями, у зрілості будь справедливим, у старості будь мудрим порадником, помирай без журби".
Колонія Ай-Ханум не належала до числа закладених Александром, але, ймовірно, була заснована приблизно у 300 р. до н.е. Селевком на місці, де вже була розташована резиденція перського сатрапа. Вона проіснувала недовго. Уперше колонію зруйнували північні кочовики, ймовірно саки, у 145-4 рр. до н.е., а потім у 130 р. до н.е. – кочовики іншого походження. У цьому далекому північному краї грецьке літо було коротким, мрія розчинилася в коловороті нових міграційних хвиль. До цього ми ще повернемося.
Індійський регіон і початок океанської торгівлі
У той час як македонські генерали боролися за владу після смерті Александра, на індійському субконтиненті відбувалися драматичні зміни.