— В такім разі мусимо бути терпеливі й ждати: от і все. Ми повинні піднести свої голови й боротися, як звичайно казав мій брат Соломон. Ну, м-р Кренчер. — Не рухайтеся ж, моє сонечко.
Вони пішли, залишивши Люесі з чоловіком, батьком і дитиною, коло вогню в каміні. Ждали м-ра Лоррі, що мав зараз прийти з банку. Міс Прос засвітила лямпу, проте поставила її набік у куток, щоб вони могли тихомирно втішатися світлом з каміну. Маленька Люесі сиділа коло свого діда, обнявши своїми ручками його руку, і він почав майже пошепки оповідати їй історію великої й могутньої чарівниці, що розкрила тюремні мури й визволила того, хто колись чимсь прислужився чарівниці. Все було тихо й спокійно, і Люесі почувала себе краще, ніж раніш.
— Що таке? — скрикнула вона враз.
— Моя люба, — сказав їй батько, перервавши своє оповідання й поклавши свою руку на її руку, — володій собою. Що це ти в такому стурбованому стані? Найменша дрібниця... пусте... лякає тебе. Чи це ти донька твого батька?
— Мені здалося, батьку, — сказала Люесі, виправдуючися, з блідим лицем і тремтячим голосом, — що я чула якісь чужі кроки на сходах.
— Моя мила, сходи тихі, як могила.
Коли він ще говорив ці слова, в двері постукали.
— Ой, батьку, батьку. Що це може бути? Заховай Чарлза. Рятуй його.
— Моя дитина, — сказав доктор, вставши, і поклав свою руку на її плече, — я ж урятував його. Що за слабість, моя люба. Пусти, я піду до дверей.
Він узяв у руки лямпу, пройшов дві сусідні кімнати й відчинив двері. Грубий тупіт кроків по підлозі, і чотири чоловіки у червоних шапках, озброєні шаблями й пистолями, ввалилися до кімнати.
— Громадянин Евремон, прозваний Дарней, — сказав перший.
— Нащо він вам потрібний? — відповів Дарней.
— Він потрібний мені. Він усім потрібний. Я знаю вас, Евремоне; я бачив вас сьогодні перед трибуналом. Ви знову в'язень Республіки.
Всі четверо оточили місце, де стояв він з дружиною й дитиною, що пригорнулися до нього.
— Скажіть мені, як і чому мене знов заарештовано?
— Досить того, що ви мусите знов повернутися прямо до Консьєржері, а про причину дізнаєтеся завтра. На завтра вас викликають до суду.
Доктор Манетт так і закам'янів на місці й став з лямпою в руках, немов статуя; однак, почувши ці слова, він очутився, поставив лямпу, підійшов до того, що говорив, і взявши його не зовсім увічливо за розстебнутий перед його червоної вовняної сорочки сказав:
— Ви сказали, що знаєте його. А мене ви знаєте?
— Так, знаю вас, громадянину докторе.
— Ми всі знаємо вас, громадянину докторе,—сказалиіншітроє.
Він неуважно поглянув на всіх їх і сказав тихо, трохи помовчавши:
— Так чи не відповіли б ви мені на його питання? Як це сталося?
— Громадянину докторе, — сказав, перший неохоче, — на нього донесено Комітетові св. Антона. Ось цей громадянин, — додав він, показуючи на другого, що прийшов з ним, — з передмістя св. Антона.
Громадянин, що на нього було показано, хитнув головою й додав:
— Його обвинувачує св. Антон.
— В чому? — спитав доктор.
— Громадянину докторе, — сказав перший так само неохоче, — не питайте більше. Коли Республіка вимагає від вас жертви, то безперечно ви. як добрий патріот, вважатимете за щастя принести її. Республіка передусім, Народ над усе. Евре— моне, нам ніколи.
— Одно слово, — просив доктор. — Ви скажете хто доніс на нього?
— Це супроти правил, — сказав перший, — однак ви можете •спитати у громадянина з св. Антона.
Доктор перевів свої очі на того, який неспокійно переминався, потрипав бороду й нарешті сказав £
— Так, це справді проти правил. Його обвинувачують і тяжко — громадянин і громадянка Дефаржі та ще одна особа.
— Хто ж саме?
— І це питаєте в и, громадянину докторе?
— Так.
— В такім разі, — сказав громадянин з св. Антона, якось дивно поглядаючи, — ви дістанете відповідь завтра. Тепер я німий.
Розділ VIII.
КАРТИ В РУКАХ.
Щасливо, не відаючи про нове лихо в домі, міс Прос ішла своєю дорогою вузькими вулицями и перейшла через річку по Новому Мосту, перелічуючи в умі всі потрібні закупки, що вона повинна була зробити. М-р Кренчер ішов поруч неї з кошиком. Обоє заглядали праворуч і ліворуч в більшу частину крамниць, повз які вони проходили, пильно дивилися на всі численні зборища людей і звертали далеко набік, щоб уникати дуже зворушених груп балакунів. Вечір був вогкий, і на туманній річці, яка неясно відсвічувала блискучі вогні й відбивала різні звуки, ледве "можливо було розпізнати, де стояли баржі й працювали ковалі що виковували зброю для Республіканської Армії. Гоое tomv* хто дозволив собі жартувати з цією армією або дістати незі— слуговане підвищення. Краще було б йому, щоб у нього "."коли не росла борода, бо національна бритва голила чистТ
Накупивши потроху дечого для кухні та міру оливи для лямпи, міс Прос згадала, що їм треба ще вина. Заглянувши в декілька винарень, вона спинилася на одній з вивіскою: "Справжній Республіканець Стародавности Брут"; крамничка була недалеко від Національного Палацу, колишнього Тюльєрі,— їй подобався загальний вигляд: винарня була спокійніша за інші місця того самого призначення, повз які вони пройшли, і хоч і вона червоніла патріотичними шапками, проте не була така червона, як інші. Порадившися з м-ром Кренчером, що був тієї самої думки, міс Прос вступила разом із своїм кавалером до Справжнього Республіканця Стародавности Брута.
Злегка поглянувши на коптячі свічки, людей з люльками в зубах, що грали засмальцьованими картами та пожовклим до— міном, на закопченого робітника з голими грудьми й руками, який читав газету, та інших робітників, що слухали його, на озброєних, або тих, що поклали зброю набік, на трьох чи чотирьох гостей, що, схиливши голови на стільці, спали у звичайних тоді високоплечих, коротких, кудлатих, чорних кацавейках, що в такому стані подібні були до заснулих ведмедів чи собак, обоє чужинці підійшли до прилавка й показали, чого їм треба.
Покіль їм одмірювали вина, один чоловік попрощався з другим у кутку і встав, щоб вийти. Виходячи, він стрівся лице в лице з міс Прос. Побачивши його, міс Прос скрикнула й сплеснула руками.
В момент уся компанія була по ногах. Найправдоподібніше було, що хтось убив когось, обстоюючи свою думку. Кожен ждав, чи не впаде хто, однак бачив тільки чоловіка та жінку, що стояли витріщившися одно на одного; чоловік на зовнішній вигляд був француз і справжній республіканець, а жінка — очевидячки англійка. Мусимо сказати, що не тільки міс Прос була здивована й зворушена, — м-р Кренчер так само остовпів, хоч, здавалося, що в нього були на те свої окремі й індивідуальні причини.
— В чім справа? — сказала людина, що була за причину крику міс Прос; — він говорив відривчасто й сердитим голосом (хоч і тихо) англійською мовою.
— О, Соломоне, мій любий Соломоне,— закричала міс Прос,. знову сплеснувши руками. — Не бачивши тебе й не чувши про тебе стільки часу, де стріла тебе.
— Не зви мене Соломоном. Що? Ти хочеш накликати смерть на мене? — сказав той крадькома й полохливо.
— Брате, брате, — закричала міс Прос, залившися сльозами,— чи була ж я коли супроти тебе така жорстока, що ти ставиш мені таке страшне питання?
— Так придержи свій проклятий язик, — сказав Соломон,— і виходь, коли хочеш говорити зо мною. Плати за своє вино й виходь. Що це за чоловік?
Міс Прос похитала своєю люблячою и зажуреною головою на свого нечемного брата и сказала крізь сльози:
— М-р Кренчер.
— Нехай і він виходить, — сказав Соломон.— Що, він вважає мене за привид?
Очевидячки, м-р Кренчер і справді був такої думки, коли вважати на його вигляд. Він не сказав однак ні слова, і міс Прос від сліз з великими труднощами знайшла в глибині свого редикюля гроші й заплатила за вино. Тим часом Соломон звернувся до товаришів Справжнього Республіканця Стародавности Брута і в декількох словах пояснив французькою мовою, в чім справа, — всі заспокоїлися, сіли на свої місця й взялися кожен до свого.
— Ну, — сказав Соломон, спинившись у темному кутку вулиці,— чого тобі треба?
— Як страшно жорстоко з боку брата, від якого ніщо не могло ніколи відвернути моєї любови, — кричала міс Прос, — так стріти мене и не показати ніякої любови.
— Ось тобі. Біс би взяв. Ось тобі, — сказав Соломон і цмокнув її в губи. — Тепер ти задоволена?
Міс Прос хитала головою й мовчки плакала.
— Коли ти думаєш, що я здивований, — сказав її брат Соломон, — то ти мене ні трохи не здивувала; я знав, що ви тут; я знаю про більшість людей, що тут перебувають. Якщо ти справді не хочеш накликати на мене небезпеку,— чому я не цілком вірю, — то йди якнайшвидше своєю дорогою и дозволь мені йти своєю. Я зайнятий. Я людина урядова.
— Мій брат Соломон, англієць, — простогнала міс Прос, підвівши вгору залиті сльозами очі, — з якого могла вийти найкраща й найбільша людина в рідній країні, урядовцем серед чужинців, та ще яких чужиців. Воліла б я була бачити, що мій любий хлопець лежить у своїй...
— Я так і сказав, — закричав брат, перериваючи. — Я це знав. Ти хочеш накликати смерть на мене. Я стану підозрілим і то через мою власну сестру. Саме тоді, коли в мене йде все добре.
— Борони мене, праведне и милосердне небо, — крикнула міс Прос. — Краще було б мені ніколи не бачити тебе знов, любий Соломоне, хоч я завсігди любила тебе щиро й завсігди любитиму. Скажи хоч одно люб'яче слово, скажи мені, що між нами немає ворожнечі або відчуження, і я довше не затримуватиму тебе.
Добра міс Прос. Нібито вона була виною відчуження; ніби м-ові Лоррі хто зна коли не було відомо, як факт, у тихому закутку Соґо, що любий братік розтратив усі її гроші й покинув її на призволяще.
Він говорив з нею тепер ласкавіше, з буркотливою поблажливістю ñ сприятливістю. Як ось м-р Кренчер, поклавши руку йому на плече, хрипким голосом і несподівано поставив йому таке чудне питання:
— Слухайте. Чи будете ви такі ласкаві сказати мені? Як вас власне звати — Джон Соломон чи Соломон Джон?
Урядова особа недовірливо повернулася до нього. До цього часу Джеррі не промовив ще ні слова.
— Ну, — сказав м-р Кренчер.—Кажіть лишень, ви добре знаєте (а що саме, він і сам не знав) — ви Джон Соломон чи Соломон Джон? Вона зве вас Соломоном, а вона мусить знати, бо вона вам сестра. А я знаю, що ви Джон, і ви це знаєте.