[242]
Людина, як людина, все ж
Чужий усім: нема багатства.
Скажіте, чи ж не дивина?
То ходімо ж кудись добувати багатство". Отак поміркувавши, покинули вони свої домівки, попрощалися з родичами, друзями й вирушили в дорогу. Справедливо мовиться:
Від істини відходячи, він кида
Рідню свою, а з нею — батька й матір,
Країну рідну,— йде на чужину.
У голові єдиний в нього клопіт:
Надіється знайти людей удатних.
От ішли вони, йшли і нарешті дістались до Аванті, а там, омившись у водах річки Сіпри, поклонились Маха-калі і, коли вже виходили з храму, зустрілися з йогіном на ім'я Бгайравананда, вклонились йому, як і годиться брахманам, і зайшли з ним до його хатини. Там він їх спитав: "Звідки, шановні, йдете? Куди прямуєте? І з якою метою?" Вони йому на те відповіли: "Мандруємо ми по світу, шукаючи талану, а йдемо туди, де знайдемо або багатство, або смерть. Такий наш задум. Як-то кажуть:
Речей жаданих, що даються важко,
Хто заповзятість має, не минає.
Такий, звичайно, тільки й норовить
З якогось скористатися випадку.
А також
Вода, бува, нам ллється просто з неба,
Бува, ми змушені копать криниці.
Отож над нами доля не всевладна,
Зате діла людські великі в світі.
Що б не задумала собі людина,
Доможеться свого, коли запрагне:
Від рук її залежить геть усе,
Хоча і долею це називають.
Але вважають промітні: перед наставниками страх —
Це — мов трави лякає лист,— до чого ж дивний мають хист! [243]
Ніяких радощів і щастя
Не буде без напруги м'язів,
Бо ж навіть сам Крушитель Мадгу
Руками Лакшмі обіймає,
Втомивши їх води збиванням.
Не досягнути вищих благ, як не докласти нам старань
І Сонце у труді дола тьма-тьмуща обважнілих хмар.
Тож повідай нам про один із таких способів добування грошей, як — проникнення в надра, приборкання чаклунки, подвижництво на кладовищі, торгівля м'ясом, магія та інші. Ти нам відкрий таємницю чар, а ми, сповнені наснаги, ладні будемо гори перевернути. Сказано ж:
Адже велике щось звершить лише великому дано.
Так може тільки Океан Вадави стримати коня".
Заради досягнення сидги Бгайравананда посвятив брахманів у таїну чар, дав їм чотири світильники і мовив: "Ідіть тепер до Гімалаїв, а як добудетесь туди, то шукайте скарб на тому місці, де в котрогось із вас випаде з рук світильник. Розкопайте там землю, витягніть скарб і чимдуж тікайте звідтіля". Послухалися йогіна та й вирушили в путь-дорогу. Незабаром, як було й сказано, в одного з них випав з рук світильник. Стали брахмани копати на тому місці і знайшли мідну руду. Той, в кого випав світильник, сказав: "То візьмімо, хто скільки хоче міді й ходімо звідси!" Інші відповіли: "Що ж, глупаку, ми з нею робитимем? Вона не врятує нас від нужди! Вставай, підемо далі". А він озвався: "Ідіть собі, шановні, а я вам не попутник". Ось перший брахман набрав міді й подався додому, а ті троє попрямували далі. Минуло скількись там часу, і ще в одного подорожанина випав з рук світильник. Подорожанин заходився копати і знайшов срібну руду. Тоді щасливець на радощах мовив: "Візьмімо срібла, скільки зможемо, і не треба далі йти". А двоє інших йому відповіли: "Ну, от і маємо! Перший мідь знайшов, другий срібло. Напевно, попереду на нас чекає золотий пісочок. А це срібло не поможе нам вибратися з нужди. Ми удвох підемо далі". Як надумались вони, так і зробили, а їхній приятель, набравши по своїй силі срібла, повернувся додому. В одного з тих двох невдовзі теж випав з рук світильник. Зрадівши, щасливець почав завзято розкопувати землю і, докопавшись до золотого піску, сказав товаришеві: "Візьмімо золота, скільки подужаємо. Навряд чи попадеться щось дорожче за нього!" А той відповів: "Нічого ти, дурню, не тямиш! Якщо ми спершу знайшли мідь, потім — срібло, тепер — золото, то нам іще трапляться й коштовні камінчики, які витягнуть нас із лютої скрути. Отож вставай, підемо далі. Яке пуття з цього золота? Його ж багато не донесеш, бо воно важке". Той мовив: "Іди собі, шановний! А я тут залишусь і тебе чекатиму". [244]
Отак вони домовились, і четвертий пішов далі, страждаючи від спекотливого сонця та спраги. Зрештою він збився зі щасливого шляху та, блукаючи навмання, побачив на узгір'ї закривавленого чоловіка, в якого на голові оберталося колесо. Брахман підбіг до нього й запитав: "Хто ти такий, шановний? Чому ти тут стоїш, і чому на твоїй голові крутиться колесо? А ще скажи мені, де тут можна води напитися?" І тільки-но він це сказав, як колесо з голови того чоловіка перескочило на голову брахмана. Він спитав: "Любий, що це?" Той відповів: "Так само колись оце колесо перескочило на мою голову". Брахман знову спитав: "Скажи, а коли я його спекаюсь? Воно завдає мені страшенного болю". Той мовив: "Коли якийсь чоловік, подібно до тебе, прийде сюди із світильником, що осяває шлях до талану, і запитає тебе про щось, тоді колесо перескочить йому на голову". Брахман поцікавився: "А скільки ж ти так простояв?" Той спитав: "А хто зараз царює на землі?" Брахман сказав: "Цар Ватса, який прославився грою на вїні", а закривавлений чоловік мовив: "Я вже й не знаю, скільки часу відтоді минуло, та коли правив на землі раджа Рама, я, пригнічений злиднями, взяв у руки світильник і прийшов сюди тією ж дорогою, що й ти, а як побачив чоловіка з колесом на голові, теж заходився його розпитувати. Отоді це й сталося". Брахман стривожено спитав: "Любий, а як же ти, стоячи тут, втамовував голод і спрагу?" Той відповів: "Давець багатства, боячись, аби не повикрадали його скарбів, посіяв страх навіть серед сидгів, і тому сюди ніхто не приходить. Якщо хтось тут і опиниться, то він не знатиме голоду і спраги, старості і смерті, а лише відчуватиме біль. Ти мене врятував од муки, тепер відпусти, і я піду собі додому",— та й подався геть.
А той, що знайшов золото, схвильований тривалою відсутністю друга, пішов його розшукувати. Ось еиходить він з лісу й бачить — на камені стоїть геть закривавлений брахман, стогнучи від болю, а на голові в нього обертається колесо на гострій осі. Він наблизився і крізь сльози запитав: "Що це, друже?" А той відповів: "Примха долі!" Прибулий спитав: "Як це сталося? Скажи мені, з якої причини?" — і злощасний брахман розповів йому історію про колесо. Той вислухав усе і з докором мовив: "Я ж тебе не пускав, але ти мене не послухав! Що вдієш? Коли розуму нема, то ні вченість, ні родовитість не поможуть. Недарма кажуть: [245]
Здоровий глузд за вченість навіть кращий,
Адже він вищий за усі науки.
Кому бракує глузду, гине той,
Як друзі, які лева оживили".
Той, що тримав на голові колесо, запитав: "Як же це так?", і той, що знайшов золото, розповів.
Оповідка третя
"Жили в якомусь селищі четверо брахманських синів, яких єднала міцна дружба. Троє з них добре завчили ша-стри, та, на жаль, не було в них здорового глузду, а четвертий, хоч і мав голову на в'язах, нічогісінько не тямив у шастрах. Зійшлися вони одного разу й почали радитись: "Яке пуття в науці, коли ми сидьма сидимо і не пробуємо ублаготворити царів чужих країн та добра собі нажити? Ходімо у східну країну". Дійшовши згоди, вони вирушили в дорогу. І от старший із них сказав: "Четвертий з нас не знається на шастрах, єдине, що в нього є, то це здоровий глузд. Але без наук не зазнаєш царської ласки. Ми дамо йому потроху того, що добудемо. А йому краще вернутись додому". Тоді другий мовив: "Гей, розсудливий друже наш, іди собі додому — ти ж наук не опанував". А третій заперечив: "Так не годиться — ми ж у дитинстві гралися разом. Нехай іде з нами, а ми як добрі друзі поділимося з ним добутим багатством. Правду ж кажуть:Що з жінкою й добром робить, які належать одному,
Однак не те, що з вишнею, з якої будь-хто рве плоди.
А також
"Оце — моє, а це — чуже",— вважають нерозумні так.
Для тих, хто гідність береже, уся земля — одна сім'я. [246]
Отож нехай іде з нами". І попрямували вони далі вчотирьох, а коли йшли лісом, то, натрапивши на кістяк мертвого лева, один із них сказав: "Ось нагода застосувати наші знання. Перед нами лежить якась мертва істота, давайте силою наших знань оживимо її. Я зараз позбираю кістки". Так-от, один з цікавості зібрав усі кістки, другий обволік їх плоттю і наповнив жили кров'ю, а коли третій хотів уже вдихнути в нього життя, то розсудливий спробував спинити його: "Стривай, любий, це ж лев народиться. Якщо ти вдихнеш у нього життя, то він розірве нас на шматки". А той огризнувся: "Тьху на тебе, дурню! Не дозволю я, щоб моя наука була безплідна!" Розсудливий сказав: "То почекай трошки, поки я вилізу на дерево". Ті троє погодилися, але тільки-но їм удалося оживити лева, як він схопився й розтерзав їх, а брахман, який сидів на дереві, зліз і пішов додому. Ось тому я й кажу:
Здоровий глузд за вченість навіть кращий,
Адже він вищий за усі науки.
Кому бракує глузду, гине той,
Як друзі, які лева оживили.
А ще пречудово сказано:
Хто знає шастри назубок, а відкида людські знання,
Того на кпини й сміх беруть, немов пандита-дурника".
Той, що тримав колесо на голові, спитав: "Це ж як?", і друг йому розповів.