Навіть опісля величезних зрушень та здавалося б остаточних змін, та сама модель завжди відроджувала себе, так само як і ґіроскоп завжди повертається у стан рівноваги, хай там як сильно його штовхнути у той чи інший спосіб.
Цілі цих груп є цілковито суперечливими та несумісними...
"Джуліє, ти не спиш?" – запитав Вінстон.
"Так, моє кохання, я слухаю. Продовжуй. Це дивовижно".
Він продовжив читати:
Цілі цих трьох груп є цілком суперечливі та несумісні. Мета Високих лишитися там де вони є. Мета Середніх помінятися місцями з Високими. Мета Низьких, коли вони мають мету – це є сталою характеристикою Низьких, що вони занадто пригнічені за допомогою важкої і марудної роботи аби бути більше ніж уривчасто свідомими щодо будь-чого що лежить поза їх щоденним життям – це руйнувати геть усі відмінності та створювати суспільство у якому геть усі люди будуть рівними. Таким чином впродовж усієї історії боротьба яка лишалася сталою та незмінною у своїх головних обрисах повторювалася наче рецидив знову і знову. Впродовж тривалих періодів Високі здавалося почувалися у повній безпеці за владним кермом, але раніше чи пізніше завжди наставала мить коли вони втрачали або свою віру у себе або свою здатність керувати ефективно, або і те і інше разом. Вони тоді скидалися Середніми, які залучали Низьких на свій бік за допомогою удавання того, що вони борються за волю та справедливість. Як тільки вони досягали своєї об'єктивної мети, Середні шпурляли Низьких назад до їх старого положення рабства, а самі ставали Високими. Незабаром нова група Середніх відділялася від однієї з тих інших груп, або від обох з них, і дана боротьба розпочиналася знову. З цих трьох груп, лише Низькі ніколи навіть тимчасово успішно не досягали своїх цілей. Було б значним перебільшенням сказати, що впродовж усієї історії не було жодного прогресу матеріального роду. Навіть сьогодні, у період занепаду, середньо статистичній людській істоті фізично краще ніж це було декілька століть тому. Але жодні поліпшення добробуту, жодні пом'якшення у манері керівництва, жодні реформи чи революції ніколи не наближали людської рівності і на міліметр ближче. З точки зору Низьких, жодні історичні зміни ніколи не означали нічого більшого ніж просту зміну імен їх господарів.
Наприкінці дев'ятнадцятого сторіччя дане повторення цього шаблону стало очевидним для багатьох спостерігачів. Отже тоді розквітли школи мислителів які тлумачили історію як циклічний процес і проголошували доводячи те, що нерівність це незмінний закон людського життя. Ця доктрина, звісно, завжди мала своїх прихильників, але сама манера у якій вона тепер викладалася зазнала визначних змін. У минулому сама потреба у ієрархічній формі суспільства була тією доктриною, що визначала виключно Високих. Її проповідували і захищали королі, аристократія та священики, правники, і їм подібні які паразитували на них, і це загалом було пом'якшено за допомогою обіцянок відшкодування у уявному світі по той бік могили. Середні, оскільки і доки вони боролися за владу, завжди використовували такі терміни як воля, справедливість і братерство. Зараз, хай там як, ця концепція людського братерства почала бути різко критикованою людьми які ще не були у положенні керівництва, але лише сподівалися стати такими невдовзі. У минулому Середні зчиняли революції під прапором рівності, а потім встановлювали свіжу тиранію відразу ж як тільки та стара була скинута. Нові групи Середніх насправді проголосили свою тиранію завчасно. Соціалізм, теорія яка з'явилася на початку дев'ятнадцятого сторіччя і була тією останньою ланкою у ланцюгу думок що тягнувся ще з тих повстань рабів античності, був усе ще глибоко інфікований Утопізмом минулих віків. Але у кожному з варіантів Соціалізму який з'являвся приблизно починаючи з 1900 поступово ця мета встановлення волі та рівності все більше і більше відкрито відкидалася. Ці нові рухи які з'явилися у середині цього сторіччя, Інгсоц у Океанії, Необольшевізм у Євразії, Смерте-Поклоніння, як його зазвичай називали, у Східазії, мали чітко усвідомлену мету увічнити НЕволю і НЕрівність. Ці нові рухи, звісно, виросли з тих старих рухів і схилялися до збереження їх назви та лицемірно лише на словах визнавали їх ідеологію. Але головної метою усіх їх було зупинити прогрес і заморозити історію у обрану мить. Той вже добре знайомий рух маятнику відбувся ще раз, а потім спинився. Як зазвичай, Високі були витіснені Середніми, які потім могли стати Високими: але цього разу, згідно чітко усвідомленої стратегії, ці Високі могли бути здатними зберігати своє положення постійно.
Ці нові доктрини повстали частково через накопичення історичного знання і зростання історичного глузду, які заледве існували до дев'ятнадцятого сторіччя. Цей циклічний рух історії зараз був чітко зрозумілий, або здавався що був таким; а якщо він був зрозумілий, тоді він був змінюваний. Але принциповою, головною прихованою причиною було те, як тільки розпочалося двадцяте сторіччя, що людська рівність стала технічно можливою. Це все ще було правдою, що люди не були рівними у своїх природних талантах і коло обов'язків було розподілено таким чином, що давало перевагу одним особистостям над іншими; але вже більше не було жодної потреби у класових розмежуваннях або у великих відмінностях у добробуті. У найдавніші часи, класове розмежування було не лише неминучим, а й бажаним. Нерівність була даною відповідною ціною цивілізації. З розвитком механічного машинного виробництва, хай там як, цей стан справ змінився. Навіть якщо все це ще було необхідно для людських істот виконувати різні види роботи, то більше не було необхідним для них жити на різних соціальних або економічних рівнях. Внаслідок цього, з точки зору цих нових груп які мали на меті захопити владу, людська рівність вже не була більше тим ідеалом за який варто боротися, але небезпекою яку треба відвернути. У більш примітивних ерах, коли просте і мирне суспільство було практично неможливим, було цілком легко вірити у це. Та ідея земного вирію у якому люди могли б жити усі разом у стані братерства, без законів і без жорстокої і виснажливої праці, була впольована людською уявою на тисячі років. І це бачення безсумнівно утримувалося навіть тими групами які фактично мали зиск від кожної історичної зміни. Ці спадкоємці Французької, Англійської та Американської революцій частково вірили у свої власні вислови щодо прав людини, свободи слова, рівності перед законом, і тому подібне, і навіть дозволяли своєму проводу і своїй поведінці бути під їх впливом до певної міри. Але до четвертого десятиріччя двадцятого сторіччя усі ті потоки політичної думки були авторитарними. Той земний вирій був зганьблений точнісінько у ту саму мить коли він став усвідомленим та здійсненим. Кожна нова політична теорія, байдуже яку саме назву вона собі обирала, вела назад до ієрархії та жорсткої регламентації життя. А для загального зміцнення світогляду, що встановився біля приблизно 1930, загально усталені практики від яких вже дуже давно відмовилися, у деяких випадках вони не використовувалися вже сотні років – тюремне ув'язнення без суду, використання військовополонених як рабів, публічні страти, тортури задля вичавлення зізнань, використання заручників і депортації цілих народів – не лише стали звичайними і загальнопоширеними знову, але й дозволялися і навіть захищалися тими людьми які вважали себе цивілізованими, освіченими і прогресивними.
Це сталося лише після десятиріччя національних війн, громадянських війн, революцій і контрреволюцій в усіх частинах світу коли Інгсоц та його конкуренти вибилися у повноцінно працюючі політичні теорії. Але вони мали передвісників у вигляді окремих систем, що їх загалом називають тоталітарними, які з'явилися на початку цього сторіччя, і ті головні обриси цього світу які могли б з'явитися з цього пануючого хаосу вже давно були очевидними. Який штиб людей буде контролювати цей світ так само було очевидним. Ця нова аристократія була створена переважним чином з бюрократів, науковців, техніків, профспілкових організаторів, рекламних експертів, соціологів, вчителів, журналістів та професійних політиків. Ці люди, чиї витоки лежали у штатному середньому класі та у вищому щаблі робочого класу, були сформовані та зібрані разом за допомогою того пустинного і безплідного світу промислової монополії та централізованого керівництва. Порівнюючи з їх колегами у минулі віки, вони були менш зажерливими, менш спокушені розкошами, більш зголоднілими за чистою владою, і, крім того, більш свідомі того що вони роблять і більш зосередженні на нищенні опозиційної протидії. Ця остання відмінність була кардинальною. За допомогою порівняння з тим що існує сьогодні, усі тиранії минулого були нерішучими і невправними. Ці правлячі групи завжди були інфіковані у якійсь мірі ліберальними ідеями, і були сповнені скрізь недоробками та хвостами, звертали увагу лише на поверхову фізичну дію і були незацікавлені у тому що думають їх піддані. Навіть Католицька Церква Середньовіччя була терпимою згідно сучасних стандартів. Частково причиною цього було те, що у минулому жоден уряд не мав тієї сили утримувати своїх громадян під постійним спостереженням. Винахід друку, хай там як, зробив набагато легшим маніпулювання громадською думкою, а кіно та радіо значно посприяли просуванню цього процесу далі. З розвитком телебачення, і тим технічним поступом який зробив можливим отримання та передачу одночасно на тому самому приладі, особисте життя добігло кінця. Кожен громадянин, або принаймні кожен громадянин достатньо важливий аби варто було вести нагляд за ним, може бути утриманий цілодобово під невсипущим оком поліції та невмовкаючим голосом офіційної пропаганди, із закритими геть усіма іншими каналами спілкування. Ця можливість нав'язування не лише цілковитої покори до волі Держави, але й цілковитої однаковості думок і переконань геть усім підданим, зараз існує уперше.
Опісля того революційного періоду п'ятдесятих та шістдесятих, суспільство перегрупувало себе, як і завжди, у Високих, Середніх та Низьких.