З цими словами він спіткнувся і вилив півчайника окропу на голі ноги Бенгта. Ми всі не дуже твердо стояли на ногах у цей перший день перебування на березі після 101 дня, проведеного на плоту; іноді серед пальмових стовбурів нас несподівано похитувало, бо ми відставляли ногу, щоб зустріти хвилю, яка не приходила.
Коли Бенгт подав нам наші обідні прибори, Ерік широко посміхнувся. Я згадав, що після закінчення останньої трапези на плоту я, як звичайно, перегнувся через борт і вимив посуд, тимчасом як Ерік, глянувши на риф, сказав: "Сьогодні, мабуть, я не буду утруднювати себе миттям посуду". Тепер він побачив свій посуд у кухонному ящику, такий же чистий, як і мій.
Наївшись, ми досхочу повалялися на землі, а потім взялися збирати намоклу радіостанцію; це потрібно було зробити якнайшвидше, щоб Торстейн і Кнут змогли вступити в ефір перш ніж чоловік з Раротонги передасть повідомлення про наш сумний кінець.
Більша частина нашого радіообладнання була перенесена на берег; посеред предметів, нагромаджених на рифі, Бенгт знайшов ящик і ухопився за нього. У ту ж мить він високо підстрибнув від удару електричного струму; можна було не сумніватися, що вміст ящика мав відношення до радіотехніки. Поки наші радисти розгвинчували, з'єднували і збирали радіоапаратуру, інші взялися влаштовувати табір.
Біля того місця, де нас викинуло на риф, ми знайшли важкий, промоклий у воді парус і принесли його на берег. Ми напнули парус між двома товстими пальмами на маленькому лужку, з якого виднілася лагуна; два інших кінці ми закріпили на бамбукових жердинах, які припливли з місця катастрофи. Густа огорожа з буйно квітучих кущів підпирала парус, отже, ми мали покрівлю і три стіни; перед нашим зором розстилалася виблискуюча лагуна, а повітря навкруги було насичене вкрадливим ароматом квітів. Приємно було спинитися тут. Ми всі задоволено посміювались і втішалися спокоєм; кожен влаштував собі постіль із свіжого пальмового листя, спочатку прибравши уламки коралових гілок, які зовсім недоречно стирчали з піску. До ночі ми приготували дуже зручне місце для сну, а в себе над головою бачили бородате обличчя доброго старика Кон-Тікі. Він більше не випинав свої груди під напором східного вітру. Тепер він нерухомо лежав на спині і дивився на зірки, які мерехтіли над Полінезією.
На кущах навколо нас висіли мокрі прапори і спальні мішки, а намоклий одяг лежав і сохнув на піску. Ще один день на цьому сонячному острові, і все добре висохне. Навіть радисти припинили свою роботу, сподіваючись, що наступного дня сонце висушить їх апаратуру. Ми зняли з, кущів спальні мішки і залізли в них, хвастовито сперечаючись, у кого найсухіший мішок. Переможцем був визнаний Бенгт; коли він повернувся, в його мішку не захлюпало. Сили небесні, до чого ж добре було мати можливість заснути!
Коли ми прокинулись на світанку, парус провис і наповнився чистою прозорою дощовою водою. Бенгт потурбувався про цей несподіваний дар, а потім, не поспішаючи, спустився до лагуни і викинув на берег декілька кумедних риб, яких він заманив у канали, прориті ним у піску.
Вночі у Германа заболіла шия і спина в тих місцях, які він пошкодив собі перед відплиттям із Ліми, а в Еріка був приступ прострілу, який давно вже не повторювався. У всьому іншому наша прогулянка через риф мала на диво легкі наслідки: ми відбулися подряпинами і незначними ранами, лише Бенгт, якого щогла, падаючи, вдарила по лобі, дістав легкий струс. Найцікавіший вигляд був у мене. Руки й ноги були вкриті синювато-чорними синцями — з такою силою я стискав ними вірьовку.
Жоден з нас, проте, не почував себе так погано, щоб вигляд блискотливої прозорої лагуни не спокусив його нашвидку скупатися перед сніданком. Лагуна була величезна. Вдалині вона була синьою і від пасату вкривалася брижами; ширина її була така, що ми ледве могли розрізнити ряд оповитих блакитним серпанком, порослих пальмами островів, які оточували атол з протилежного боку. Але тут, з підвітряного боку островів, пасат мирно шелестів у перистому листі пальм, які злегка погойдувалися, а лагуна лежала внизу, мов нерухоме дзеркало, і відбивала всю їхню красу. Гірко-солона вода була чиста й прозора; яскраво забарвлені корали на глибині майже трьох метрів, здавалося, лежали так близько до поверхні, що ми боялися порізати собі об них ноги під час купання. У воді кишіли чудові риби найрізноманітнішого забарвлення і форми. Перед нами розкривався дивовижний світ, повний розваг. Вода була в міру холоднувата, щоб освіжати, а повітря сухе і нагріте сонцем до приємної, теплоти. Але сьогодні потрібно було швидше вилазити на берег: Раротонга передасть тривожне повідомлення, якщо до кінця дня з плоту не надійде ніяких відомостей.
Котушки та інші деталі радіопередавача були розкладені на цілком сухих коралових плитах і сохли на тропічному сонці. Торстейн і Кнут поступово з'єднували і загвинчували їх. Минув увесь ранок, і обстановка ставала все більш напруженою. Ми залишили всі інші справи і оточили наших радистів, сподіваючись чим-небудь їм допомогти. Ми повинні бути в ефірі до десятої години вечора. В цей час закінчиться тридцятишестигодинний строк, і радіоаматор з Раротонги передасть заклики вислати літак і рятувальні експедиції.
Настав полудень, потім вечір, зайшло сонце. Вистачило б тільки витримки у людини на Раротонзі! Сьома година, восьма, дев'ята. Напруження досягло крайньої межі. Жодних ознак життя в передавачі, але приймач "NC‒173" почав оживати біля самої основи шкали, де слабо звучала якась музика. Та на аматорському діапазоні нічого не було чутно. Поступово, проте, звуки почали пробиватися — мабуть, все залежало від сирої обмотки, яка просихала з одного кінця. Передавач все ще був мертвий — всюди короткі замикання та іскри.
Лишалося менше години. Нічого не вийде! Передавач перестав діяти, і ми вирішили знову випробувати маленький підпільний радіопередавач, яким користувалися під час війни. Кілька спроб ми вже робили протягом дня, але безрезультатно. Може, він тепер трохи підсохнув? Всі батареї були зіпсовані, і для одержання струму нам доводилося крутити маленьку ручну динамку. Це була нелегка робота, і ми вчотирьох, профани в радіотехніці, протягом цілого дня сиділи і крутили цю пекельну штуку.
Тридцять шість годин мали скоро закінчитися. Я пам'ятаю, як хтось шепотів: "сім хвилин", "п'ять хвилин", а потім більш ніхто не дивився на годинник. Передавач, як раніше, був німий, але приймач щось бурмотів уже близько до потрібної нам хвилі. Раптом він затріщав на хвилі аматора з Раротонги, і ми вирішили, що той веде розмову з радіостанцією на Таїті. Незабаром ми піймали такий уривок радіограми, що передавалася з Раротонги:
"…жодного літака по цей бік островів Самоа. Я цілком певен…"
Потім все знову стихло. Напруження ставало нестерпним. Що вони там затівають? Невже вони вже посилають літак і рятувальні експедиції? Тепер, без сумніву, повідомлення про нас розноситься в ефірі по всьому світу.
Обидва радисти продовжують гарячково працювати. З їх облич стікав такий самий рясний піт, як і з обличчя того, хто крутив рукоятку динамки. Електричні коливання поступово почали з'являтися в контурі антени передавача, і Торстейн в екстазі показував на стрілку, що повільно піднімалася по шкалі, коли він натискав на ключ Морзе. Справа йшла на лад!
Ми, як божевільні, крутили рукоятку, а Торстейн викликав Раротонгу. Але ніхто не чув нас. Ще раз. Тепер знову пробудився приймач, але Раротонга нас не чула. Ми викликали Гала і Френка в Лос-Анжелесі і морське училище в Лімі, але ніхто не чув нас.
Тоді Торстейн послав сигнал "CQ": інакше кажучи, він викликав усі станції в світі, які могли почути нас на нашій аматорській короткій хвилі.
Це дало певний результат. Тепер чийсь слабкий голос з ефіру почав тихо викликати нас. Ми повторили сигнал і сказали, що чуємо його. Тоді тихий голос з ефіру промовив:
— Мене звуть Поль, я живу в Колорадо, як вас звати і де ви живете?
Це був якийсь радіоаматор. Ми продовжували крутити ручку, а Торстейн схопив ключ і відповів:
— Це "Кон-Тікі"; нас викинуло на безлюдний острів у Тихому океані.
Поль анітрохи не повірив у це повідомлення. Він думав, що якийсь короткохвильовик із сусіднього кварталу дурить його, і більше не озивався в ефірі. У розпачі ми рвали на собі волосся. Ось ми сидимо тут, під пальмами, в зоряну ніч на безлюдному острові, і ніхто не вірить нашим словам.
Торстейн не відступав; він знову взявся за ключ і безперервно передавав: "Усе гаразд, усе гаразд, усе гаразд". Що б то не стало, ми повинні зупинити підготовку всіх цих рятувальних експедицій в різних кінцях Тихого океану.
Несподівано ми почули в приймачі, як хтось стиха запитав:
— Якщо все гаразд, то нащо хвилюватись? Потім ефір знову замовк. І це було все.
У цілковитому розпачі ми готові були підстрибнути до верхівок пальм і струсити з них усі кокосові горіхи, і важко сказати, що ми зробили б, коли б несподівано нас не почули зразу і Раротонга і наш приятель Гал. За словами Гала, він плакав з радощів, почувши знову позивні "LI2B". Уся метушня негайно припинилась; ми знову були самі, і ніхто нас не турбував на нашому острові Південного моря. Вкрай змучені, ми лягли спати на наших постелях з пальмового листя.
Наступного дня ми нікуди не поспішали і повною мірою втішалися життям. Одні купалися, інші рибачили або бродили по рифу, шукаючи цікавих морських тварин; найенергійніші впорядковували табір і прикрашали його околиці. На березі, звідки видно було "Кон-Тікі", на узліссі пальмового гаю ми викопали яму, виклали її листям і посадили пророслий кокосовий горіх, привезений з Перу. Поряд, саме напроти того місця, де "Кон-Тікі" наскочив на риф, ми побудували піраміду з коралових брил.
За ніч прибій просунув "Кон-Тікі" ще ближче до лагуни, і тепер, оточений лише кількома калюжами, він лежав майже повністю над водою, серед великих коралових брил, далеко від зовнішнього краю рифу.
Прогрівшись як слід у гарячому піску, Ерік і Герман почували себе значно краще і захотіли піти вздовж рифу на південь, сподіваючись, що їм пощастить перебратися на великий острів, який лежав в тій стороні. Я попередив, щоб вони остерігалися акул, а ще більше вугрів[39], і вони взяли з собою довгі ножі-мачете, засунувши їх за пояс.