Незнайко на Місяці

Микола Носов

Сторінка 40 з 71

Невдовзі цей рух припинився. Обмацавши себе з усіх боків, Скуперфільд упевнився, що не поламав ребер, почав шарити руками кругом себе, сподіваючись знайти циліндр, що злетів з голови. На щастя, циліндр лежав недалеко. Витрусивши камінці, що попали в нього, Скуперфільд натягнув свій головний убір на належне йому місце і почав озиратися на всі боки. А втім, це не мало ніякого сенсу, бо в тумані зовсім нічого не було видно.

Обмацуючи перед собою землю палицею, Скуперфільд дістався до протилежного схилу яру й почав дертися по ньому вгору. Кілька разів він зривався і скочувався назад, але, зрештою, йому вдалося вибратись на поверхню. Відхекавшись трохи й побачивши, що туман став прозорішим, Скуперфільд подався далі.

Скоро туман розвіявся, і Скуперфільд побачив, що бреде пухкою землею, засадженою якимись темно-зеленими ламкими кущиками, що діставали йому до колін. Вирвавши з землі один кущик, він помітив на корінні кілька бульб. Роздивившись бульби уважно, Скуперфільд почав догадуватись, що то звичайнісінька картопля. А втім, він зовсім не був певен, що це так, бо досі бачив картоплю тільки смажену або варену та ще й чомусь уявляв, що картопля росте на деревах.

Очистивши від землі одну картоплину, Скуперфільд відкусив трохи і спробував її розжувати. Сира картопля здалася йому страшенно несмачною, навіть гидкою. Зрозумівши, однак, що ніхто не став би вирощувати зовсім непридатні плоди, він запхнув вирвані з землі півдесятка картоплин у кишеню піджака й рушив далі.

Іти пухкою землею, безперервно плутаючись ногами в картоплинні, було дуже важко. Скуперфільд на всі заставки проклинав коротульок, які наче йому на зло, розпушили кругом землю і посадили на його дорозі всі ці кущики.

Як і слід було сподіватися, йому все-таки вдалося, зрештою, дістатися до краю картопляного поля. Вибравшись на тверду землю, Скуперфільд полегшено зітхнув і в ту ж мить відчув запах диму. Від цього запаху на нього ніби повіяло теплом і хатнім затишком.

"Коли є дим — значить, є і вогонь, а коли є вогонь — значить, десь тут готується їжа", — подумав Скуперфільд.

Оглянувшись довкола, він помітив удалині зарості лози і цівку диму, що піднімалася над нею. Припустивши щодуху, Скуперфільд продерся крізь гущавину і опинився на березі річки. Виглянув із-за кущів і побачив, що річка в цьому місці робила закрут, утворивши невеличкий півострів. Плакучі верби з вигнутими стовбурами схилилися над річкою, звішуючи у воду свої довгі віти з сріблясто-зеленими листочками, що безперервно тремтіли. Прозорі струмочки води тихо плескалися в корінні дерев. Двоє коротульок плавали недалеко від берега і, здавалося, щось шукали в річці. То один, то другий зникали під корчами, а виринувши, старанно пирхали. Ще двоє сиділи на березі біля вогнища й підкладали сухий хмиз у вогонь.

Біля самої води під великою, старою вербою стояв будинок не будинок, хижа не хижа, а скоріше якась казкова хатинка. Всі стіни були заклеєні якимись незрозумілими малюнками. На одному малюнку був зображений коротулька в картатому плащі і з люлькою в зубах. На другому — точно такий же коротулька, і теж із люлькою, але чомусь перевернутий догори ногами. Над цим перевернутим коротулькою стирчала чиясь величезна нога в до блиску начищеному черевику. Поряд були банка з чорницею, зелені стручки гороху, чиясь голова з волоссям, покритим білою пухнастою піною, чийсь рот з червоними губами, що розтяглися в усмішці, і величезними сліпучо-білими зубами. Далі знову чиясь намилена голова, що лежала чомусь боком, чашка з кавою, що аж парувала, ще банка з чорницею, здоровенна муха, знову нога… Все це — без ніякого смислу і зв'язку, наче якийсь божевільний художник, побачивши будівлю, надумав прикрасити її своїм несамовитим пензлем.

І все-таки не це приголомшило Скуперфільда. У нього перехопило подих, коли над входом у цю чудернацьку хатину він побачив вивіску, на якій величезними друкованими літерами написано:

"МАКАРОННЕ ПІДПРИЄМСТВО СКУПЕРФІЛЬДА".

— Що за нісенітниця! — здивовано пробурмотів Скуперфільд. — Що це за макаронне підприємство, щоб воно провалилось тут же на місці! І хто дав їм право писати на цій блазенській халупі моє ім'я? Чи все це мені тільки сниться?

Він заходився протирати кулаками очі, але ні річка, ні дерева, ні коротульки, ні хатина з написом не зникали.

— А якщо це не сон, тоді що ж? Насмішка? — скипів Скуперфільд, і його кулаки самі по собі стиснулися від злості.

Йому вже здавалося, ніби все це кимсь навмисне підстроєно, ніби хтось підкорив його своїй волі і примусив тинятися по лісах та болотах, стрибати по купинах, скочуватися в яр, і все для того, щоб заманити його сюди й показати оцю безглузду вивіску.

— Якась нісенітниця! Хуліганство! Образа особи! Щось зовсім дике й безглузде! — бурмотів Скуперфільд, удвадцяте прочитавши напис, який так вразив його.

Але поволі Скуперфільд почав пригадувати, що вже десь бачив такий напис, що він, власне, йому дуже й дуже знайомий.

— А! — мало не закричав Скуперфільд раптом. — Згадав! Я ж бачив його на ящиках з макаронами, які випускає моя власна макаронна фабрика, щоб я провалився тут же на місці.

Придивившись, він упевнився, що напис і справді був зроблений на довгому фанерному ящику з-під макаронів, що вся хижа була споруджена з усяких таких ящиків. Тут були ящики з-під тютюну, з зображенням коротульки з люлькою в зубах, і з-під мила, з зображенням намиленої голови, і з-під зубного порошку, в зображенням сліпучо-білих зубів.

У цей час коротульки, яні пірнали в воді, вилізли на берег і пристали до тих, що грілись біля вогнища. Скуперфільд хотів підійти до них, але його стримувало те, що коротульки були не зовсім одягнуті. На одному були тільки штани й черевики, другий був у піджаку, але без штанів, у третього не було на ногах черевиків, у четвертого — капелюха. Побачивши, що коротульки поставили на вогонь велику бляшанку з-під томатів і почали щось кип'ятити в ній, наважився знехтувати правила пристойності і підійшов до них.

— Здрастуйте, дорогі друзі, чи не знайдеться у вас чогось поїсти? — спитав він жалібним голосом. — Чесне слово, цілу ніч нічого не їв.

Його слова викликали у коротульок бурю сміху. Той, що був без сорочки, зо сміху впав на спину й почав дригати в повітрі ногами. А той, котрий був без штанів, ляпав себе долонями по голих колінах і кричав:

— Що? Як ти сказав? Цілу ніч не їв? Ха-ха-ха! Вибач, братику, — мовив нарешті він. — Ми живемо за правилом: п'ять хвилин сміху заміняють буханець хліба. Тому якщо вже нам випадає посміятися, то ми сміємося не менше, як п'ять хвилин.

— Хіба те, що я сказав, таке смішне? — заперечив Скуперфільд.

— Авжеж, братику! Хто ж уночі їсть? Ми думали, з тобою хтозна-що трапилось, а ти кажеш: цілу ніч не їв!

Вони знову зареготались, а Скуперфільд сказав:

— Коли б же я тільки вночі не їв! Але вчора я навіть не пообідав! Проклятий Крабс обіцяв почастувати обідом, а замість того завіз мене в ліс і прив'язав до дерева.

Ці слова викликали у коротульок новий напад сміху.

— Що? — кричали вони. — Прив'язав до дерева? Почастував, нічого не скажеш! Цей Крабс, видно, великий жартівник!

І цього разу вони сміялися не менше як п'ять хвилин. Нарешті той, що був у піджаку, сказав:

— Вибач, братику, ти, я бачу, хороший хлопець. З тобою не занудьгуєш. От тільки шкода, нагодувати тебе нічим. Хотіли наловити раків на сніданок, та сьогодні ловля невдала вийшла. Мерзотники ховаються на такій глибині, що не дістанеш, а вода зранку така холодна, що терпіти не можна. От, якщо хочеш, попий з нами чайку. — Гей, Мізинчику, — звернувся він до босого коротульки. — Неси-но сюди ще один кухоль і починай розливати чай. Сьогодні твоя черга.

Мізинчик скоренько приніс півдесятка консервних бляшанок, поставив їх на стіл, збитий з двох великих ящиків, потім зняв з вогню бляшанку з-під томатів і почав наливати з неї окріп у консервні бляшанки.

— Прошу до столу, — запросив він, покінчивши з цим ділом.

Усі посідали на ящики, які правили тут за стільці. Скуперфільд теж сів. Побачивши, що всі взяли консервні бляшанки й почали сьорбати з них, Скуперфільд теж узяв бляшанку і, сьорбнувши з неї, зрозумів, що там був не чай, а простий окріп.

— Де ж чай? — здивовано запитав він.

— Це ж і є чай, — пояснив Мізинчик. — Він, правда, без чаю, але це такий чай без чаю. Тепер така мода.

— Гм! — буркнув Скуперфільд. — Ну, чай, — це справді забобон! Дідько з ним! Від нього організму все одно нема ніякої користі. Але де ж цукор?

Це запитання викликало новий вибух сміху. Безштанько пирснув прямо в свою бляшанку, так що окріп вихлюпнувся йому на голі коліна. А Мізинчик сказав:

— Вибач, братику, цукру у нас теж нема. І купити ні на що. Ми вже давно п'ємо чай без цукру.

— Яка ж користь просту воду хлебтати? — похмуро буркнув Скуперфільд.

— Е, не кажи так, братику, є користь, — мовив той, що був без сорочки. — Ось ти за ніч, приміром, промерз, організм твій охолонув. Треба йому зігрітися. А як? От ти гарячої водички попий, гаряча водичка розтечеться по всіх твоїх жилочках, організму одразу стане тепліше. Та й у шлунку буде не порожньо. Вода теж корисна.

— Відро води заміняє склянку сметани, — вставив Мізинчик. — Наука це давно вже знає.

Усі знову засміялися.

— А хто ви, братики? І що робите? — спитав Скуперфільд, починаючи сьорбати окріп.

— Ми, братику, так звані безштаньки-безробітні. Чув, може, є такий фах? — відповів той, що був без сорочки. — Колись і ми були не гірші за інших, а втратили роботу — опустилися, як кажуть, на дно. Вся наша біда в тому, що у кожного з нас чогось бракує. Ось бачиш, у мене на тілі нема навіть сорочки, у цього нема черевиків, цей ходить без шапки. А спробуй появитися в місті без черевиків чи хоча б без шапки, тебе одразу схоплять фараончики й відпровадять на острів Дурнів.

— Що ж, це природно, — підтвердив Скуперфільд.

— Отож у місті нам, як бачиш, не життя, але й без міста неможливо. Зараз я ось візьму у Мізинчика сорочку й піду в місто. Може, де пощастить підробити. А завтра він, Мізинчик, взує мої черевики, й теж піде на заробітки. Так ми й перебиваємося з дня на день: двоє вдома сидять, двоє на промисел ходять. Словом, біда! Бачу, що тепер уже нам не вибитися із злиднів.

Насьорбавшись окропу, Скуперфільд відчув, що йому й справді стало тепліше.

37 38 39 40 41 42 43