до н.е.
Подробиці цього просування на територію кочовиків майже не відомі, але Перська імперія тепер підтримувала прямі контакти зі степом вздовж 1600-кілометрового фронтиру. Якою б нестабільною не була прикордонна смуга протягом наступних двох століть, вона надавала широкі можливості для обміну товарами та ідеями. Без сумніву, степ забезпечував постійне постачання до Персії коней, а кочовики збагачували свої художні стилі мотивами перських майстрів. Це був творчий взаємообмін між двома дуже різними культурами.
6.2 Циліндр Кира. Циліндр, вкритий вавилонським клинописом, був заритий у Вавилоні після того, як перський цар захопив місто[34] у 539 році до н.е. У ньому проголошуються величні титули царя і перелічуються його звершення, серед яких захоплення Вавилону, відновлення храмів і повернення депортованих людей до їхніх домівок.
За якихось 20 років Кир створив величезну імперію, що простяглася від узбережжя Егейського моря до окраїни долини Інду. Подальші завоювання відбулися у 525 р. до н.е., коли його син Камбіс (правив у 529–522 рр. до н.е.) підкорив Єгипет. Завоювання продовжив Дарій І (правив 521–486 рр. до н.е.), який приєднав Лівію і обклав даниною Нубію на півдні Єгипту, звідки надходила велика кількість золота та інших предметів розкоші. З наступництвом Дарія після смерті Камбіса виникли проблеми. Претендент на трон, Гаумата, захопив владу в Персії, до того ж повстала низка нещодавно захоплених регіонів, але Дарій переміг їх усіх, спорудивши на честь цієї події грандіозний наскельний рельєф на схилі гори в Бісітуні (або Бегістуні). На ньому зображено царя-тріумфатора, який наступає на тіло свого суперника, а перед ним стоять дев'ять повсталих царів, зв'язаних і прикутих ланцюгами за шию, яскраво нагадуючи кожному, що бунтівники мають сплатити високу ціну.
6.3 Тріумфуючий Дарій. На цьому наскельному рельєфі з Бегістуна, Іран, датованому 520–519 рр. до н.е., зображено царя, що став ногою на простерте тіло свого ворога Гаумати, який зробив невдалу спробу захопити царський трон. Перед ним – дев'ять повсталих царів, скутих одним ланцюгом. На останньому гостроверхий шолом, типовий для саків.
Дарій також був зацікавлений у розширенні інших кордонів своєї імперії. Він захопив долину Інду, воював з кочовими саками між Каспійським і Аральським морями, а у 513 р. до н.е. повів свої війська в Європу через Геллеспонт (Дарданелли) і захопив більшу частину Фракії на західному березі Чорного моря аж до Дунаю на півночі. З цього європейського плацдарму він міг наступати далі як на північ проти скіфів, так і на південь у Македонію і далі в Грецію. Але на цей раз його кампанія проти скіфів у Європі не принесла відчутного результату, оскільки кочовики відмовлялися вступати в бій, а просто зникали в степу, заманюючи війська Дарія на небезпечну відстань від свого дунайського плацдарму. Зрештою, він відмовився від переслідування і повернувся до Дунаю. Кілька перських авантюр проти греків між 499 і 478 рр. до н.е., розпочатих Дарієм і його наступником Ксерксом (правив у 485–465 рр. до н.е.), також закінчилися нічим (с. 210).
Дарій розвинув успіхи двох своїх попередників і створив найбільшу імперію, яку коли-небудь бачив світ. На золотих і срібних табличках, вмурованих у фундамент великої зали для офіційних прийомів у його палаці в Персеполі, він мав всі підстави стверджувати: "Ось царство, яким я володію, від країни саків, що за Согдіаною, до землі Куш [Нубія], від Індії до Сард". Його написи скрізь проголошували світові, що він "Цар царів, Цар усіх народів, Цар цієї величної землі, що простягається досюди".
На початку V ст. імперія досягла своїх природних географічних кордонів, обмежена лише пустелями, океанами та степом. Після невдач в Греції від планів подальшої експансії в Європу довелося відмовитися, і імперія, створена за якихось 50 років, почала посилюватись, долаючи династичні суперечки, періодичні повстання місцевих правителів і бунти підвладних народів: царі, що змінювали один одного, були зайняті підтриманням імперської будівлі в належному стані. Те, що такій величезній конструкції вдалося проіснувати понад 200 років, є свідченням їхнього успіху.
6.4 Перське місто Персеполіс в Ірані. Велика споруда по центру ліворуч – це Зала ста колон. Ападана зі скульптурними рельєфами розташована за нею, по центру праворуч.
6.5 Частина скульптурних рельєфів Ападани в Персеполі, на якій зображені посланці з усієї Перської імперії, що несуть царю дари. Саків зі степів центральної Азії можна розпізнати по їхніх гостроверхих головних уборах.
Імперія провінцій
На відміну від свого попередника Ассирійської імперії, яка своєю централізованою владою гнобила всі підвладні народи, і за власним бажанням депортувала людей у величезних кількостях, перси дозволяли й навіть заохочували розмаїття. Місцеві еліти залишалися при владі, їхні існуючі бюрократичні системи діяли й далі, а місцеві традиції та боги шанувалися. Коли Кир відправив вигнаних євреїв на батьківщину, він заохотив їх відбудувати Єрусалимський храм, що спонукало пророка Ісаю проголосити Кира улюбленцем їхнього бога Ягве. Також не припинялося використання місцевих мов та писемних систем. Імперські написи здебільшого були багатомовними, хоча для офіційного діловодства імперії використовувалася арамейська мова, якою писали на пергаменті або папірусі за допомогою алфавітного письма. Усе це означало, що перське панування майже не вплинуло на життя інших народів.
На момент початку V ст. імперія була поділена на приблизно 20 провінцій, або сатрапій, кожною з яких керував намісник (сатрап), обраний царем із числа перської знаті. Імперія призначала сатрапу у якості платні земельний маєток із царської власності, з якого він отримував прибуток, але ця земля йому не належала. Він керував своєю провінцією за допомогою місцевої верхівки, його головним обов'язком було підтримувати мир і добробут у своїх володіннях та регулярно надсилати данину до центру в Персеполі. Геродот наводить детальний перелік податків від кожної із сатрапій за часів правління Дарія. Здебільшого вони стягувалися талантами[35] срібла, але були й винятки. Єгиптяни, крім постачання 700 талантів, також мали забезпечувати зерном персів, що там мешкали. Вавилонія надсилала додатково 500 хлопчиків-євнухів, а індійці, найчисленніший із народів, сплачували величезну суму золотим пилом. Загальна річна данина була еквівалентна 380 000 кг срібла.
Щорічна данина була чимось більшим, ніж просто фінансовим механізмом, необхідним для утримання держави: це був символ покори правителю. Данину привозили до Персеполя, де її передавали під час урочистої церемонії в присутності всіх делегацій. Центром події, ймовірно, була велика зала для офіційних прийомів, Ападана, зовнішні стіни якої були прикрашені рельєфами із зображенням 23-х делегацій, кожна у своєму традиційному вбранні, що прибули з далеких провінцій зі своїми дарами. Лідійці привезли двокінну колісницю, чаші та браслети, каппадокійці – коня та згорнутий одяг, бактрійці несуть чаші та ведуть одногорбого верблюда, а індійці – віслюка та різноманітні сокири та сосуди. Зображення дуже символічне: Царю царів віддають шану всі народи світу; дорогою до його двору їхні посланці долають величезні відстані. Це також пам'ятка про те, що, окрім щорічної данини сріблом, делегації мусили приносити особисті подарунки для царя. Коли Дарій будував свій палац у Сузах, Лідія та Єгипет надіслали каменярів, Вавилон – мулярів, а рідкісні матеріали – золото, лазурит, сердолік, бірюза, чорне та інші породи дерева, срібло й слонова кістка – надходили з усіх куточків світу. Верховна влада царя була абсолютною. Водночас прибуття до Персеполя посланців, кожного у своєму вбранні, що розмовляли своїми різними мовами, мало бути актом злуки, святом розмаїття імперії, до якої вони всі належали під егідою Царя царів, якого бог Ахурамазда обрав з-поміж нащадків засновника, Ахемена, для того, щоби правити світом.
Утримання такої величезної імперії було б неможливим без надійної системи сполучення. Усі сатрапії були з'єднані із центром системою державних шляхів, на яких через регулярні проміжки розташовувалися поштові станції. Це вразило Геродота:
Ніхто у світі не перевершить цих перських кур'єрів у швидкості пересування… На всьому шляху поставлені люди й коні, кількість яких дорівнює кількості днів подорожі, людина й кінь на кожен день. Ніщо не може завадити кур'єрам якнайшвидше подолати призначений їм відрізок – ні сніг, ні дощ, ні спека, ні темрява.
(Історії 8.98)
Найвідоміша з державних доріг пролягала від Сарді, що знаходилися у Лідії недалеко від узбережжя Егейського моря, до столиці Суз, приблизно 2500 км – відстань, яку можна було подолати за 90 днів.
Море відігравало важливу роль у більш віддаленій торгівлі. Імперії належало величезне морське узбережжя із загальною береговою лінією, що перевищувала 9000 км: південні береги Чорного моря від Дунаю до Кавказу, східне Середземномор'я від Македонії до Кіренаїки, західне узбережжя Червоного моря і Перської затоки, Аравійське море від гирла Тигру і Євфрату до Інду, а також внутрішні моря – Каспійське та Аральське. З різних середземноморських портів, що контролювали перси, підприємці мали доступ до всього Середземномор'я і Атлантики за її межами, а з Перської затоки й Червоного моря можна було легко дістатися до Аравійського півострова й західного узбережжя Індії. Для полегшення транспортних перевезень Дарій побудував канал, що з'єднав Ніл з Червоним морем.
Хоча морські перевезення здебільшого здійснювали купецькі судна, що прямували традиційними маршрутами, перси також утримували флот у східному Середземномор'ї, який один сучасний письменник назвав "царським флотом".