Для ангелів на небесах він не є таким, хоч ми й перебуваємо у ньому вічність. Ми й далі захоплюємося усім, що створив Бог. Урешті він і сам не перестає захоплюватись своїм творінням. Тому більше піклується про маленьких допитливих діток і не так вже й багато уваги приділяє узвичаєним манерам дорослих.
Сесілія думала, думала, аж голова їй почала тріщати. Так траплялося уже й раніше. Не раз, доки вона лежала хвора, голова її від розмаїття думок ставала схожою на шарварок. Тільки тут не треба було купувати квиток, аби потрапити на котрийсь із атракціонів.
– Дорослі, зазвичай, так пригріваються і затишно вмощуються у цьому світлі, що все Боже творіння сприймають за даність, – пояснив Аріель. – Оце й дивно, бо ж перебувають вони у ньому лише з коротким візитом.
– Згода!
– А ми ж, Сесіліє, говоримо про світ! Так, ніби світ уже сам собою не є сенсацією! Можливо, небесна канцелярія мала би вмістити анонс у найбільші газети: "Важливе повідомлення усім мешканцям світу! Це не просто чутки: СВІТ ІСНУЄ В ЦЮ МИТЬ!"
Сесілії стало млосно від почутого. Її трохи замлоїло й від того, що Аріель без угаву мотуляв своїми босими ніжками.
– Чи не краще було б, якби Бог вигнав з раю бридку змію, а Адамові та Єві на віки вічні дозволив гратися в хованки у великому саду?
Ангел Аріель знову перехилив голівку і відповів:
– Усе було не так просто. Ви, з плоті та крові, не можете, як ангели, вічно жити на небі. Добре Богове серце не хотіло допустити, щоби померли діти. Справедливіше було дозволити їм стати спершу дорослими.
– Чому?
– Людині набагато легше попрощатися зі світом, коли у неї з півдесятка онуків, а сама вона уже слабка, до того ж страшенно втомлена прожитими напруженими днями і їй хочеться спочити.
Сесілія не була в захопленні від його останніх слів.
– Часом трапляється, що й діти вмирають, – заперечила вона. – Хіба це не прикро?
– Хіба це не прикро? – повторив ангел Аріель. – Хіба це не прикро?
Він нічого більше не промовив, і тому Сесілія знову взяла слово:
– Ти певний, що Адам і Єва були дітьми?
– Абсолютно. Хіба тобі ніколи не спадало на думку, що на небесних ангелів найбільше схожі саме діти? Чи може, тобі коли-небудь доводилося бачити ангела із сивим волоссям, згорбленою спиною та глибокими зморшками на обличчі?
Щось у цьому запитанні змусило Сесілію запротестувати:
– А я не вважаю, що моя бабуся бридка лише тому, що вона старенька.
– Що бабуся бридка, – повторив Аріель. – Цього ми не говорили. Але в оболонці її старого тіла живе маленька Єва, яка колись уперше з'явилася на світ. Усе інше нашарувалося з плином років.
Сесілія глибоко зітхнула:
– Якби мені було дозволено висловити свою думку, я б сказала, що весь "порядок творення" досить-таки неправильний.
– Чому це?
– Я не маю ні найменшого бажання ставати дорослою. У кожному разі я ніколи не хочу вмирати. Ніколи!
На обличчя янголятка впала тінь. Він промовив:
– Ти ж можеш спробувати не втрачати зв'язку з маленькою дитиною всередині себе. Як це зробила бабуся. Хіба не вона час від часу прибирає собі маску клоуна, лиш би тебе розвеселити?
– Ти й тоді був тут?
– Звичайно!
3
Наступної миті ангел Аріель стояв на підлозі. Сесілія не бачила, як він зістрибував зі стола, просто опинився перед книжковою полицею і вивчав колекцію кристаликів та коштовних камінців. Він був трохи менший на зріст за Лассе.
– Чудова колекція, – сказав він, не обертаючись.
А тоді повернувся до неї:
– Чи спадало тобі на думку, що кожнісінький камінець є крихітним уламком земної кулі?
– Багато разів… Я збираю лише найгарніші уламки…
– Але, мабуть, ти не замислювалася над тим, що потрохи руйнуєш земну кулю.
Дівчинка здригнулася:
– Як це?
– Ти собі легковажно стрибаєш по світі. Жоден камінь так не зуміє.
Щойно тепер Сесілія цілком виразно побачила його обличчя. Воно було набагато гладше й чистіше, ніж у людей, але й трохи блідіше. Вона уже почала звикати, що він не має волосся на голові. А тепер помітила відсутність вій та брів.
Ангел підійшов до дівчинки і сів на стільці біля її ліжка. Кроки в нього були такі легкі, аж здавалося, ніби він узагалі не торкається підлоги, а пливе кімнатою. Очі світилися, наче пара зелено-блакитних коштовних камінців, а коли він усміхався, як-от зараз, зубки зблискували, ніби білі скалки мармуру.
Під час розмови Сесілія не раз прикипала поглядом до його лискучої голови і врешті не витримала:
– Можна тебе дещо запитати про твоє волосся?
Аріель засміявся:
– Ну що ж, питай. Тоді, можливо, ми поговоримо і про твоє волоссячко.
Вона потупила очі в перину:
– Я думала, що ангели мають довге, світле волосся.
– Це тому, що ти все бачиш у дзеркалі, тобто саму себе.
Відповідь її не цілком задовольнила:
– Ти не можеш просто сказати, чому в тебе немає волосся?
– Шкіра й волосся – це те, що постійно росте на тілі, а згодом відпадає. Це щось таке, що нерозривно пов'язане з плоттю і кров'ю і повинно захищати від пилу та бруду, холоду та спеки. Шкіра й волосся одного походження з хутром тварин і не мають нічого спільного з ангелами. Ти б ще спитала, чи ми чистимо зуби або чи стрижемо нігті що другої суботи.
– Ви нічого цього не робите?
Аріель похитав головою:
– Не це робить нас схожими одні на одних.
– А що тоді?
Він глянув на дівчинку згори вниз:
– І ангели, і люди мають душу, яку створив Бог. Проте ви маєте ще й тіло, яке живе своїм життям. Ви ростете й розвиваєтеся точнісінько так само, як рослини та тварини.
– Фу, – зітхнула Сесілія. – Мені не подобається думати, ніби я тварина.
Аріель продовжував говорити, мов і не почув її слів:
– Усі рослини й тварини починають своє життя як маленькі зародки або клітини. Спершу вони такі схожі між собою, що їх годі розрізнити. Але поступово зародки розвиваються, і з них може постати все, що завгодно: від куща порічки чи сливового дерева до людини або жирафи. Мине багато днів, перш ніж можна буде помітити різницю між зародком поросяти і зародком людини. Ти знала про це?
Дівчинка кивнула:
– Останнім часом я день у день читала "Ілюстровану науку".
– Щоправда, не знайдеш двох однакових людей, та й поросят також. У всій природі неможливо знайти навіть двох однакових травинок.
Сесілії пригадалася скринька з японськими паперовими кульками, яку їй подарував тато кілька років тому. Вони були такими крихітними, що здавалися їй цілком однаковими. Але досить було покласти їх у воду, як вони набухали і перетворювалися на різнобарвні фігурки. Жодна не була схожа на іншу.
– Я уже казала, що мені не подобається думка, ніби я тварина, – повторила дівчинка.
Аріель обережно поклав свою руку на ковдру. Сесілія ледь відчувала дотик на своїй нозі.
– Ти тваринка з душею ангела, Сесіліє. Так будуть і вівці цілі, й вовки ситі. Тебе це влаштовує?
– Не знаю…
– Це саме той випадок, коли якась комбінація є витвором мистецтва. Душею ти нічим не відрізняєшся від ангелів на небесах: "Добривечір, юний пане! Мене звати Сесілія Скутбю. Чи можу я розраховувати на наступний танець?"
Ангел Аріель змахнув одною рукою і глибоко вклонився, наче учень зі школи танців.
– Але тіло, в якому ти живеш, – продовжував він, – є з плоті і крові, так само, як тіла корів чи верблюдів. Тому на твоєму тілі росте волосся, звичайно, здебільшого на голові, але воно росте й в інших місцях, головне, аби почався процес росту. Усе швидше й швидше, Сесіліє. Час іде, а ріст відбувається все інтенсивніше. Природа постійно нашаровується навколо тіла дитини з моменту її появи на світ. У ту мить, як ви вислизаєте з рук Творця, ваше тіло таке ж чисте й гладеньке, як у ангелів. Та недовго, бо гріхопадіння вже гряде. Всередині тілесної оболонки починає бунтувати плоть і кров, а як наслідок – ви не можете жити вічно.
Сесілія прикусила губу. Вона не любила розмов, які стосувалися тілесної оболонки. Не подобалася їй також думка про те, що вона вже почала дорослішати.
– У Лассе, доки йому не виповнилося два роки, на голові не було ні волосинки, – мовила вона.
– Нема потреби мені про це розповідати.
– Тоді ти знаєш, що у лікарні я одержувала сильні ліки, і тому у мене випало геть усе волосся.
Аріель кивнув:
– Тоді ми більше були схожі одне на одного.
– Власне кажучи, я мала одержати таке саме повторне лікування, але потім ми передумали…
– І про це я знаю.
– Бабуся переконала всіх, навіть лікарів. Її не впізнати, коли вона наполягає на своєму. Отож ми спакували речі і поїхали геть із лікарні. Однак кілька разів на тиждень приходить Христина. Вона сиділка…
– Це я знаю.
Сесілія глянула на стелю. Якийсь час вона лежала отак і думала про все, що сталося за останні місяці. А тоді знову повернулася до Аріеля:
– Не може бути, що ти справжній ангел.
– Я вже казав: ангели не брешуть.
– Але якщо брешеш, тоді ти не ангел, а отже, брехня можлива.
Він важко зітхнув:
– Яка ж заплутана і перекручена ваша недовіра!
Тіло Сесілії пронизав холодок. Може, тому, що вона така недовірлива?
– Чи можна задати тобі типово безглузде питання? – спитала вона.
– Питати ніколи не є безглуздо.
Вона одразу ж і випалила:
– Ти хлопчик чи дівчинка?
Аріель дзвінко розсміявся. Сесілії той сміх нагадав забаву із пляшками, наповненими водою: коли об них ударяти, вони по-різному дзвенять. Сміх був такий приємний, що вона запитала ще раз:
– Ти хлопчик чи дівчинка?
Він, мабуть, бачив її наскрізь, бо, перш ніж відповісти, знову засміявся, і було помітно, що це – спеціально для неї.
– Дуже земне запитання.
Сесілія відчула себе несправедливо ображеною. Хіба не він сам щойно сказав, що задавати питання не безглуздя?
– На небі не буває жодних особливих відмінностей, – урочисто запевнив він. – Але можеш називати мене "хлопчиком".
– А чому ж тоді такі "особливі" відмінності існують тут?
– Про це ми вже говорили. Повинні існувати дві різні статі, щоби могли народжуватися діти. Ти сама це знаєш, Сесіліє. Розмовляти на такі теми не дуже приємно для ангелів.
– Вибач!
– Та ні, нічого. Господь, напевно, не робив би різниці між хлопчиками та дівчатками, якби вони не мали стати жінками й чоловіками й не покликані були народжувати дітей. Створюючи їх, він, мабуть, нічого іншого придумати не зміг. Ти можеш запропонувати щось краще?
– Не знаю.
Тепер він заговорив збудженим голосом:
– Якби ви розмножувалися брунькуванням, ти б, напевно, запитала, чому саме так? Як би там не було, усе могло б бути інакше.