Кожен тягне скриньку до себе; Бежеарс спритно відчиняє потаємне відділення, сердито мовить). Ну ось! Замок зламався!
Граф (розглядає скриньку). Ні, просто наша сутичка допомогла відкрити одну таємницю. У потаємному відділенні купа паперів!
Бежеарс (починаючи знову штовханину з графом). Сподіваюся, ви не станете зловживати...
Граф (нетерпляче). Хіба не ти тільки-но сказав: "Якби якийсь щасливий випадок відкрив вам нові факти, і ви б надали їм: особливої уваги, я б міг вас зрозуміти..." Випадок надав їх мені, і я планую прислухатися до твоєї поради. (Вириває папери).
Бежеарс (палко). Клянуся усім щастям мого життя, я не хочу бути співучасником такого злочину! Покладіть папери на місце, пане, або я піду. (Відходить. Граф тримає папери, читаючи їх. Бежеарс скоса позирає на нього та непомітно радіє.)
Граф (гнівно). Більше мені нічого не треба. Поклади решту на місце. А це я залишу собі.
Б е ж е а р с. Ні, що б там не було, така благочестива людина, як ви, не вчинить...
Граф (гордо). Чого?.. Кажіть! Я вас слухаю.
Бежеарс (згинаючись перед ним). О благодійнику, вибачте мені! Мені так важко та прикро. Тільки цим можна пояснити непристойність моїх докорів.
Граф. Я не тільки не гніваюся на тебе, відтепер я ще більше ціную тебе. (Сідає у крісло.) Ах, віроломна Розіно! Незважаючи на всю мою легковажність, я тільки до неї однієї відчував... Інших жінок я просто підкоряв! О, тільки по тому, який я зараз розлючений, можна судити, наскільки ця негідна пристрасть... Я ненавиджу себе за те, що кохав її!
Бежеарс. Боже милостивий, покладіть цей триклятий папір на місце!
СЦЕНА IX Фігаро, граф, Бежеарс.
Граф (встає). Чого вам треба, нестерпна людино?
Фігаро. Я ввійшов, тому що ви подзвонили.
Граф (розлючено). Я дзвонив? Пролазливий лакей!..
Фігаро. Спитайте у ювеліра, він теж чув.
Граф. Мого ювеліра? Чого йому від мене треба?
Фігаро. Він каже, що йому призначена зустріч через браслет, який він виготовив. (Бежеарс, побачивши, що Фігаро намагається роздивитися скриньку на столі, всіляко прагне закрити її собою.)
Граф. А-а!.. Скажіть йому, хай зайде іншим разом.
Фігаро (лукаво). Варто було б, раз ви вже відчинили скриньку графині, заодно...
Граф (гнівно). Геть, пане слідчий; ще одно ваше слово і я...
Фігаро. Одне лишень слово? Я маю багато чого розповісти, а зупинятися на півдорозі не звик. (Він пильно розглядає скриньку, потім лист, який тримає граф, затим кидає гордовитий погляд на Бежеарса і виходить.)
Граф, Бежеарс.
Граф. Закриймо цю підступну скриньку. Тепер у мене є доказ, який я так довго шукав. Він у мене, але чому ж мені так прикро: і навіщо тільки я знайшов його? О Боже! Читайте, читайте, пане Бежеарс.
Бежеарс (відхиляє від себе листа). Стати причетним до таких таємниць! Ні! Бога ради, ні!
Граф. Що ж це за дружба, яка уникає моїх зізнань? Схоже, люди співчувають тільки тим бідам, які спіткали їх самих.
Бежеарс. Що? Тільки через те, що я відмовився прочитати цей папір!.. (Жваво.) Сховайте його, Сюзанна йде. (Поспіхом зачиняє потаємне відділення скриньки. Граф кладе листа до внутрішньої кишені свого камзола.)
СЦЕНА XI
Сюзанна, граф, Бежеарс.
Граф стурбований.
Сюзанна (вбігає). Скринька! Де скринька! Графиня дзвонить.
Бежеарс (протягує їй скриньку). Сюзанно, дивіться, у ній все на своєму місці.
Сюзанна. Що з графом? Він сам на себе не схожий.
Бежеарс. Так, він дещо розізлився на вашого нескромного чоловіка, який зайшов у кімнату, незважаючи на графову заборону.
Сюзанна (лукаво). Проте, я переказала це розпорядження таким чином, щоб мене зрозуміли вірно. (Іде.)
СЦЕНА XII Л еон, граф, Бежеарс.
Граф (хоче піти, але бачить Леона, який входить). Тепер ще й цей!
Л еон (боязко хоче поцілувати графа). Доброго ранку, батьку. Як спали?
Граф (сухо відсторонює його). Де ви були, пане, вчора ввечері?
Леон. Мене, батьку, запросили на одне поважне зібрання...
Граф. І ви там читали?
Л е о н. Я отримав запрошення прочитати там мій трактат про зловживання чернечими обітницями та право відрікатися від них.
Граф (гірко). Як відрікатися і від лицарських обітниць?
Бежеарс. Кажуть, ви мали там великий успіх?
Л е о н. Слухачі виказували деяку недовіру стосовно мого віку, пане.
Граф. Отож замість того, щоб готуватися до морської подорожі та намагатися бути гідним лицарського терену, ви наживаєте собі ворогів? Ви займаєтеся творчістю, пишете у сучасному дусі!.. Незабаром вже не можна буде відрізнити вельможу від ученого!
Л е о н (боязко). Проте, батьку, буде легше відрізнити невігласа від освіченої людини та людини, вільної від рабства.
Граф. Балаканина палкого молодика! Бачу, який шлях ви для себе обрали. (Хоче піти.) Л еон. Батьку!..
Граф (презирливо). Облиште ремісникам ці непристойні вирази. Люди нашого кола говорять більш піднесеною мовою. Чи чули ви, пане, щоб хтось із придворних казав батько? Кличте мене паном. Від вас смердить простацтвом! Батько!.. (Іде. Леон іде за ним, оглядаючись на Бежеарса, який жестами виражає своє співчуття.) Ходімо, пане Бежеарс, ходімо!
ДІЯ ДРУГА Бібліотека графа.
СЦЕНА І
Граф (сам). Нарешті я залишився сам; прочитаймо ж це дивовижне послання, яке потрапило до моїх рук завдяки майже незбагненному випадку. (Дістає із внутрішньої кишені лист, який він знайшов у скриньці, і читає, зважуючи кожне слово.) "Нещасний безумець! Наша доля вже вирішена. Ваше несподіване та зухвале нічне вторгнення до мене в замку, де ви зросли та знаєте усі потаємні ходи, подальша боротьба та врешті-решт ваш злочин, мій... (зупиняється), які заслуговують ті справедливу кару. Сьогодні, у день святого Леона, заступника цих місць та Вашого святого, я народила сина, ганьба мені та лихо. Завдяки вжитій обережності честь врятована, але чесноти втрачені. Відтепер я приречена лити нескінченні сльози, але й вони не допоможуть забути злочин... наслідок якого перед нами. Не приходьте більше до мене: це непохитний наказ злощасної Розіни..., яка тепер уже не може насмілитися назвати своє прізвище." (Притуляє листа до лоба та починає ходити по кімнаті.) Яка тепер уже не може насмілитися назвати своє прізвище!.. Ах, Розіна, де той час?.. Проте, ти сама збезчестила себе!.. (Зворушливо.) Однак аморальні жінки так не пишуть! Підлий спокусник... Прочитаймо ж відповідь на звороті листа. (Читає.) "Оскільки я не можу більше бачитися з вами, життя мені обридло, я з радістю віддам його при взятті фортеці, яку передбачається захопити стрімким приступом.
"Повертаю вам цього сповненого докорів листа, ваш портрет, який я сам написав, та пасмо волосся, яке я у вас викрав. Усе це передасть вам мій вірний друг, коли мене вже не буде на цьому світі. Він бачив, у якому відчаї я перебував. Якщо смерть знедоленого розбудить у вашому серці бодай якусь жалість, то сподіваюся, що серед імен, які будуть дані спадкоємцю, буде ім'я Леон... Ім'я більш щасливої людини... хай воно нагадає вам про нещасного, який помирає, обожнюючи вас, та $ останній раз ставить свій підпис: Керубіно Леон Асторі а..." Потім дописано кров'ю: "Смертельно поранений, я знову розкриваю цей лист і пишу вам останнє скорботне "пробачте". Не забувайте..."
Далі все змито сльозами... (Зворушено.) Але ж аморальний чоловік такого писати не стане! Пагубна омана... (Сідає, поринає у думки.) О, як мені боляче!
СЦЕНА II
Бежеарс, Граф. Входить Бежеарс, зупиняється, дивиться на графа і з таємничим виглядом прикладає палець до губ.
Граф. Ах, любий друже, входьте ж!.. Мені так тяжко... так сумно...
Бежеарс. Жахливо, пане. Я не наважувався підійти до вас.
Граф. Я тільки-но прочитав це послання. Ні, це не злодії, не чудовиська, — це всього-навсього лише нещасні безумці, як вони самі себе називають...
Бежеарс. Я так і думав.
Граф (встає і починає ходити по кімнаті). Бідолашні жінки, звершуючи гріхопадіння, не відають, скільки горя це тягне за собою! їх життя проходить, як і раніше... проте образи накопичуються, а несправедливий та легковажний світ звинувачує батька, який страждає мовчки, не кажучи нікому ані слова! Йому докоряють у черствості через те, що він не виявляє ніжних почуттів до плоду злочинного зв'язку!.. Наші зради, чоловічі, не відбирають у жінок майже нічого. Принаймні вони не можуть позбавити їх впевненості у тому, що вони — матері, позбавити їх вищої радості — материнства! Втім найменша їх примха, каприз, легке захоплення руйнують щастя чоловіка... щастя всього його життя, позбавляють його впевненості, що саме він — батько дитини. О, недарма жіночій вірності надавали такого великого значення! Суспільне благо, суспільне зло пов'язані з їх поведінкою. Рай чи пекло родини залежать від чуток, які йдуть про них та які залежать тільки від них самих.
Бежеарс. Заспокойтеся, прийшла ваша донька.
СЦЕНА III Флорестина, граф, Бежеарс.
Флорестина (з букетом у поясі). Я чула, пане, що ви дуже зайняті, тому й не наважувалася підійти привітатися.
Г р а ф. Я зайнятий тобою, дитино! Донька! О, як мені приємно це вимовляти, адже я почав піклуватися про тебе, коли ти була ще зовсім маленькою. Справи у чоловіка твоєї матері були вкрай кепські, після своєї смерті він не залишив їй нічогісінько. А вона, помираючи, довірила тебе моєму піклуванню. Я дав їй слово і дотримаю його: я знайшов тобі гідного нареченого. Я розмовляю з тобою відверто, бо пан Бежеарс — наш щирий друг. Подивись навколо, обирай! Чи є тут гідний чоловік, якому б ти могла довірити своє серце?
Флорестина (цілує йому руку). Моє серце цілком належить вам. І якщо вам хочеться знати мою думку, то я скажу, що найбільшим щастям для мене було б, якби
9*
243
у моєму житті не відбувалося жодних змін. Коли, графе, ваш син одружиться... (звісно, тепер він вийде із Мальтійського ордену), коли ваш син одружиться, то, схоже, він не житиме більше зі своїм батьком. От дозвольте мені зігрівати вашу старість, це мій обов'язок, і я з радістю виконаю його, пане.
Граф. Облиш, облиш це слово "пан". Від нього віє байдужістю. Думаю, ніхто анітрохи не здивується, якщо така вдячна дитина називатиме мене більш лагідно. Зови мене батьком.
Бежеарс. Скажу по честі, вона гідна вашої повної довіри... Обійміть, панно, вашого доброго, вашого ніжного заступника. Ви навіть не уявляєте, як сильно ви йому зобов'язані.