Я викриваю тебе перед Верховним Королем, твоїм батьком та всіма цими свідками!
До цього часу, Король Кеніг – не кажучи вже про більшість з нас, що стояли за столами – виглядав надзвичайно незручно та робив маленькі рухи, ніби хотів втрутитися. Але Верховний Король стояв, переводячи погляд втомлених, добрих очей від обличчя Священика до Доналового, допоки Священик не підняв обидві кістляві руки, і, здавалося, збирався накласти прокляття на замок.
— Досить, — сказав Король Фарлан. – Принце Донал, ти дражниш цього чоловіка. Священик, яку шкоду завдав вогонь твоєму будинку?
Священик зі здриганням вгамувався та опустив руки.
— Не так багато, як сподівався цей злий молодий чоловік, — повільно сказав він. – Він побудований із твердого каменю, дах та решта. Але двері та віконні рами, будучи дерев'яними, здебільшого згоріли.
— А що всередині? – запитав Верховний Король серйозно.
— На щастя, — сказав Священик, — дах протікає, коли дощить, і більшість речей у середині була мокра. Ця безбожна тварюка кинула головешку у середину, але вона лише обпалила підлогу.
— Тож, як ти оцінюєш ремонт? – продовжував Верховний Король.
— Шість унцій* золота, — швидко сказав Священик. Всі ахнули – Включаючи протікаючий дах, — додав він.
_______________________________
* 1 унція дорівнює біля 28,3495 гр. Тобто слід заплатити біля 170 гр. золота.
Король Фарлан повернувся до Донала.
— Заплати йому цю кількість, Принце.
— Протестую, пане, — сказав Донал. – Він отримує достатньо золота від нас, через храм. Більш жадібнішої особи…
— Заплати йому, — повторив Король, — і таким чином справа закриється назавжди.
— Пане. – Донал покірно схилив голову та стягнув один з багатьох своїх браслетів, якого передав особі, що стояла поруч із ним за столом. Коли браслет переходив, сяючи, з рук у руки до Священика, Донал сказав, вдаючи, що занепокоєний, — Прошу, переважте, Священик. Він має біти біля семи унцій.
— Немає потреби, — сказав Верховний Король. – Справу вирішено.
Священик отримав браслет, пильно подивився на нього, і вбачалося, що ми усі вже могли сісти за їжу. Але я сумнівалася, що Священик дуже насолоджувався вечерею. Він виглядав настільки кисло, що міг скисліти молоко.
— Хм, — сказала Тітонька Бек. – Хм. – Вона взяла маленький житній хлібець з високого кошика та підштовхнула кошик до мене. – Це все було дуже добре влаштовано, так?
— Що ти маєш на увазі? – прошепотіла я. – Донал і Священик ненавидять один одного, всі про це знають.
— Правда, але гадаю мала бути неабияка причина, щоб Верховний Король приїхав сюди, — зауважила моя тітка. – Має бути і приватна причина. Оскільки нас спеціально викликали, ми дізнаємося про це незабаром.
— Ти впевнена? – запитала я.
— Я маю на увазі, – розмірковувала моя тітка, розриваючи свій хлібець та дотягуючись до масла, — дві речі. Перша, що наш кузен Донал, хоча і має пристрасть до коштовностей, рідко вдягає настільки багато браслетів. Цей чоловік насилу піднімає руки. І друге, я ніколи раніше не знала, що наш кузен Король ввіряє Ого передавати повідомлення. Плануючи брехню за цими двома речами. Побачиш.
Провалиться мені на цьому місці, вона була права! Ми ледь закінчили чудову вечерю, зовсім без вівсянки, до моєї великої радості, і два королі ледь встигши піднятися, віддалилися у якесь приватне місце, коли Донал мимохідь пройшов біля наших крісел. Він дійсно тримав руки, радше, опущеними до низу та притиснутими до боків.
— Івар, — пробурмотів він своєму брату, — ти та Бек та Ейлін слідуйте за мною, ясно?
Ми пішли за ним через поміст та вийшли через двері позаду. Там Донал повів нас по спіралеподібному шляху через приватні коридори, про які я не знала, і нарешті нагору кривим сходовим пролітом, до важких дверей.
— Я оголосив, що Бек та Ейлін пішли додому, — зауважив він через плече, коли постукав у двері.
— А чому, прошу? – пробурмотіла моя тітка, але не очікуючи відповіді. Гадаю вона лише подала голос, щоб показати роздратування від того, що Донал так спокійно організував її пересування. Наша родина звикла приходити та уходити на свій розсуд.
Двері відчинилися кимось у одязі супровідників Верховного Короля, який відступив та ввів нас усередину без жодного слова. Кімната була з тих, які я раніше не бачила, із великим вікном, яке мало б давати широку панораму південної сторони, із видом на море, але не давала через туман. На ту мить, туман трохи порідів та відкривав червоний захід сонця, роблячи світло досить збаламученим, оскільки кімната була освітлена високою лампою та багатьма свічками.
Верховний Король сидів із Королем Кенігом, який був праворуч, та Королевою Мевенне, яка була ліворуч. Ще два супровідника стояли позаду, але я ледь глянула на них. Іншими людьми у кімнаті були старий Вчитель та Кілканнонський Священик. Моє серце почало гриміти у мене у вухах, коли я зрозуміла, що тут мають відбуватися великі справи, тому що Донал та Священик зібралися разом у маленькій кімнаті.
Глава 3.
Івар був здивований так само, як я.
— Що відбувається? – запитав він, поспішно вклоняючись двом королям.
— Будь-ласка, сідайте, — сказав Верховний Король, — і ми вам розповімо.
Король Фарлан не був у хорошому стані, побачила я, коли ми всідалися на низькі, оздоблені подушками, стільці, поставлені перед ним. Він був загорнутий у королівський плед, понад його алим одягом, і хтось поставив жаровню біля нього, для додаткового тепла. Але найбільше хворобу видавало його обличчя. Воно було біле, із жовтуватим відтінком, і шкіра щільно прилягала до кісток. І ця висохла плоть була втягнута у глибокі зморшки болю. Але його втомлені очі не були підкорені хворобою. Вони вдивлялися на нас із проникливістю та розсудливістю, що було майже приголомшливо.
— Як ви знаєте, — сказав він нам – всім нам, хоча я думаю, головним чином він звертався до моєї тітки – десять років тому, чарівники з Логри наклали закляття на наші острови Халдеї, отже ніхто звідси, як би старанно не намагався, не може дістатися Логри. – Він кивнув Священику, який був такий похмурий від бажання говорити, що вертівся у своєму кріслі.
— Ми намагалися, милостивий король, — вибухнув Священик. – Ми обшукали весь Скарр, намагаючись знайти якійсь натяк про закляття. Ми виїжджали – я сам, особисто, неодноразово виходив на човнах – там де у морі знаходиться бар'єр, човни повертають у бік, неначе їх підхоплює течія, хоча нічого такого там немає. І ми використовували усі кораблі, які боги надавали нам для зруйнування заклинання. – Він затих, ніби йдучи у себе, похмуро. – Мені не вдалося, — сказав він. – Боги не задоволені мною. Я мушу знову поститися і молитися.
— Не треба звинувачувати себе, — сказав Король Фарлан.
Очевидно, Донал не зміг подолати себе та пробурчав:
— Ох, чоловіче, дозволь твої богам покарати тебе. Якщо вони настільки розгнівані, вони неодмінно заберуть твою наступну вечерю собі.
На це, наш старий Вчитель подивився на Донала м'яким заспокоюючим поглядом і запитально повернув голову до Верховного Короля. Король Фарлан кивнув та Вчитель сказав, сумно крутячи свої білі брови:
— Я також не впорався. Мені боляче, як вченому казати це, але я шукав у кожній бібліотеці на Скаррі та подорожував на Берніку, щоб і там шукати також, але не зустрів жодного натяку на те, як це заклинання побудоване.
"О!", подумала я. Це пояснювало ті чудові неочікувані дні, коли я приходила до замку на уроки, щоб виявити, що всі інші діти гасають по двору, викрикуючи, що старий Вчитель знову мандрує.
— З іншого боку, — продовжував Вчитель, — ключ може знаходиться навколо нас, у географії кожного нашого острова.
Я зітхнула. У вчителя була пристрасть до географії. Він постійно змушував нас малювати мапи та пояснював нам, як розташування землі вплинуло на історію: як ця затока стала прекрасною гаванню і спричинила ріст міста, чи як та одинока гора захищала цю долину та зробила її настільки плодючою, що за панування над нею велися війни. Звичайно ж, він і зараз інструктував усіх.
— Як ви знаєте, — сказав він, — наші три острови утворюють півмісяць, зі Скарром на Півночі, Берніка, відповідно, на заході і Галліс на півдні, із нахилом до південного-сходу. Зараз я маю на увазі, що три Халдейські острови можуть бути розглянуті, як такі, що формують Темний Місяць, що також може бути знаком вигнання. Це не займе й частини уяви Логранців, щоб побачити Логру, як повний Місяць, що несе щит вигнання перед собою. Логранці, як ви знаєте, пішли на нас війною ясно та просто, тому що їхні боги сказали їм, це їхнє право завоювати Халдей…
Цього було занадто для половини людей, що знаходилися там. Вони забули про необхідність глибокої поваги до Верховного Короля та вибухнули протестом. Донал вдовольнився саркастичним звуком, але Священик випростався та прогарчав:
— Логранці згорять за свої неправдиві вірування!
Тітонька Бек, яка сиділа на своєму стільці у сором'язливій та граційні позі, хотіла б я її у цьому наслідувати, із червоними підборами, які були гарно притиснуті один до одного, а її кістляві, чутливі пальці замкнені на її колінах, задрала свою маленьку темну голівку та майже пирхнула.
— Для цього немає богів, — сказала вона. – Це людська жадібність.
А Король Кеніг сказав через неї:
— Боги, чоловіче, ліворуч від мого стегна! Наші острови мають золото та срібло, олово та мідь. Галліс має перлини та дорогоцінні камені також. А що має Логра? Лише залізо. А залізо робить зброю щоб з нею завойовувати решту.
Вчитель випростав свою нижню губу як маленьке дитинча, а його брови настовбурчилися на решту нас.
— Коли хтось каже про магію, — сказав він ображено, — неможливе є можливим.
— Дійсно, так, — швидко вставився Верховний Король. – Можливо, ми повинні запитати що Бек, Мудра Жінка, скаже про закляття.
Він подивився на мою тітку, яка у відповідь граціозно схилила голову.
— Боюся, пане, дуже мало, — сказала вона. – Пам'ятаючи, що я маю піклуватися про дитину моєї сестри і не маю можливості виходити на човнах чи об'їжджати Скарр. Але я дивилася у магічну чашу і не знайшла відповіді. Я наклала пута на невидимих духів і розіслала їх по всьому Скарру.
Я спостерігала, як Тітонька Бек робить це. Вона твердила, що всі острова кишать духами, але мені все ще важко повірити у це, коли я не можу їх бачити, або чути, про вони звітують, коли повертаються.
— Вони не змогли знайти нічого про закляття, — сказала Тітонька Бек, — і також вони не знайшли шляху до Логри.