Ну що ж, слово честі, він залюбки ще раз побачить велику столицю. Звичайно, такий солідний джентльмен неодмінно там зупиниться… Нехай так, однак він зривається з місця, він переїжджає, цей джентльмен, такий сидень!.
О восьмій годині Паспарту склав у скромний саквояж дорожні речі – свої й містера Фоґґа; потім, схвильований, він вийшов із кімнати, акуратно замкнув її на ключ і ввійшов до кімнати господаря.
Містер Фоґґ був готовий. У руках він тримав знаменитий залізничний і пароплавний довідник і путівник Бредшоу, що мав згодитися йому під час подорожі. Він узяв із рук Паспарту саквояж, відкрив його і вклав туди грубу пачку хрустких банківських білетів, які ходять у всіх країнах.
– Ви нічого не забули? – запитав він.
– Нічого, пане.
– Мій плащ і ковдра?
– Ось вони.
– Чудово, беріть саквояж.
Містер Фоґґ передав саквояж Паспарту.
– Бережіть його, – додав він. – Тут двадцять тисяч фунтів.
Саквояж ледве не вислизнув із рук Паспарту, ніби ці двадцять тисяч фунтів були в золотих монетах і бозна-скільки важили.
Пан і слуга вийшли з будинку; вхідні двері замкнули подвійним обертом ключа.
Стоянка екіпажів знаходилася в кінці Севіль-роу. Філеас Фоґґ і його слуга сіли в кеб, що швидко повіз їх до вокзалу Черінґ-Кросс, звідки починається гілка Південно-Східної залізниці.
О восьмій годині двадцять хвилин кеб зупинився перед ґратами вокзалу. Паспарту зіскочив на землю. Його пан пішов за ним і розплатився з погоничами.
У цю хвилину якась жебрачка, боса, у порваній шалі на плечах, у м’ятому капелюшку зі зламаним пером, тримаючи за руку дитину, підійшла до містера Фоґґа й попросила милостиню.
Джентльмен дістав із кишені двадцять гіней, що тільки-но виграв у віст, і простягнув їх жінці зі словами:
– Візьміть, моя люба, я радий, що зустрів вас.
І він попрямував далі.
Паспарту відчув, як на його очі набігла сльоза. Вчинок нового пана зворушив його серце.
Містер Фоґґ у супроводі слуги ввійшов до великої зали вокзалу. Тут він наказав Паспарту взяти два квитки першого класу до Парижа. Потім, обернувшись, помітив п’ятьох своїх колег із Реформ-клубу.
– Панове, я їду, – сказав він, – і різні візи, поставлені в моєму паспорті, якого я беру з цією метою, допоможуть вам по моєму поверненні перевірити маршрут.
– О містере Фоґґ, – поштиво відповів Ґотьє Ральф, – це зайве. Ми цілком довіряємо вашому слову джентльмена!
– Так буде ліпше, – зауважив містер Фоґґ.
– Ви не забули, що повинні повернутися… – почав Ендрю Стюарт.
– За вісімдесят днів, – урвав його містер Фоґґ, – у суботу, двадцять першого грудня тисяча вісімсот сімдесят другого року, о восьмій годині сорок п’ять хвилин вечора. До побачення, панове!
О восьмій сорок Філеас Фоґґ і його слуга зайняли місця в купе. О восьмій сорок п’ять пролунав свисток, і потяг рушив.
Ніч була темна. Мрячив дрібний дощ. Філеас Фоґґ мовчав, відкинувшись на спинку дивана. Усе ще приголомшений Паспарту машинально пригортав до себе саквояж із грішми.
Але не встиг поїзд пройти Сайденхем, як Паспарту розпачливо залементував.
– Що з вами? – поцікавився містер Фоґґ.
– Річ у тім… що… поспішаючи… від хвилювання… я забув…
– Що саме?
– Загасити газ у своїй кімнаті.
– Що ж, шановний, – незворушно відповів містер Фоґґ, – він горітиме за ваш рахунок!
Розділ п’ятий,
у якому на лондонській біржі з’являється нова цінність
Залишаючи Лондон, Філеас Фоґґ, без сумніву, не підозрював, що його від’їзд породить такий великий ажіотаж. Звістка про парі спершу розлетілася в Реформ-клубі, спричинивши сильне хвилювання серед членів цього поважного товариства. Потім з милості репортерів це хвилювання перекинулося на газети, а через газети воно передалося населенню Лондона й усього Сполученого Королівства..
"Питання про навколосвітню подорож" коментували, обговорювали, розбирали з такою гарячковістю й пристрастю, наче йшлося про нову Алабамську справу. Одні прийняли бік Філеаса Фоґґа, інші – і вони незабаром становили значну більшість – виступили проти нього. Здійснити навколосвітню подорож за допомогою сучасних засобів пересування не в теорії, не на папері, а на ділі, і за такий короткий термін.
Це не просто немислимо, – це божевілля!.
"Таймс", "Стандард", "Івнінґ стар", "Морнінґ кронікл" і двадцять інших великих видань висловилися проти містера Фоґґа. Лише газета "Дейлі телеграф" певною мірою підтримувала його. Майже всі називали Філеаса Фоґґа маніяком, божевільним, а його колег з Реформ-клубу гудили за те, що ті уклали парі з людиною, у якої явно не все гаразд із головою..
З цього приводу пресу завалила лавина палких, зате доволі логічних статей. Усім відомо, що англійцеві хліба не давай, а напиши щось цікаве на географічну тему. Тому не було жодного читача, незважаючи на його соціальний стан, який не пожирав би очима газетні шпальти, присвячені подорожі Філеаса Фоґґа..
У перші дні кілька сміливців – переважно жінки – були за нього, особливо після того, як "Іллюстрейтед Лондон ньюс" надрукувала його портрет, відтворений із фотографії, що зберігалася в архівах Реформ-клубу. Деякі джентльмени навіть сміливо розмірковували вголос: "Чом би й ні. Траплялися й дивовижніші речі".
Здебільшого то були читачі "Дейлі телеграф". Але незабаром стало помітно, що й ця газета починає втрачати свої позиції..
Аж ось 7 жовтня у "Вістях Королівського географічного товариства" вийшла велика стаття. У ній докладно розглядалося це питання і переконливо обґрунтовували цілковиту абсурдність затіяної справи. У статті доводили, що все буде проти мандрівника: і люди, і стихія. Успішно подолати всі перешкоди можна лише за умови, якщо буде точно погоджено години прибуття й відправлення потягів і пароплавів, яких нема й не може бути.
Мабуть, у Європі, де відстані не такі вже й великі, можна ще розраховувати на точне відправлення і прибуття поїздів; та хіба можна засновувати здійснення такого задуму на точному дотриманні розкладу, сподіваючись перетнути за три дні Індію й за сім днів Сполучені Штати. Поломки машин, катастрофи, зіткнення, негода, снігові замети – чи не обернеться все це проти Філеаса Фоґґа.
А подорожуючи взимку на пакетботі, чи не стане він заручником вітрів і туманів. І хіба рідко таке трапляється, що навіть найшвидкоплавніші судна океанських ліній спізнюються на два–три дні. Достатньо одного запізнення, тільки одного, – і весь план подорожі буде незворотньо порушено. Якщо Філеас Фоґґ спізниться до відплиття пакетбота хоча б на кілька годин, він змушений буде чекати наступного, і його подальша мандрівка втратить сенс..
Стаття здійняла великий галас. Майже всі газети передрукували її, і акції Філеаса Фоґґа дуже впали.
У перші дні після від’їзду нашого джентльмена ймовірний результат його справи послугував приводом для укладення великих парі. Всім відомо, що аматори парі в Англії – люди значно розумніші за звичайних гравців. Битися об заклад – це в англійському дусі. Ось чому не тільки члени Реформ-клубу робили великі ставки "за" і "проти" Філеаса Фоґґа, а й рядова публіка взяла участь у цій грі.
Філеаса Фоґґа, наче скакового коня, внесли до своєрідного списку чистокровних рисаків. Він виявився цінністю, яка одразу ж набрала вартості на лондонській біржі. "Філеаса Фоґґа" купували й продавали за готівку і в кредит; він став об’єктом великих угод. Та через п’ять днів після його від’їзду, коли вийшла стаття у "Вістях Королівського географічного товариства", почалася побільшена пропозиція на "Філеаса Фоґґа".
Він знецінювався. Його пропонували просто пачками. Спочатку проти нього ставили по п’ять або по десять, але потім уже по двадцять, по п’ятдесят, ба навіть по сто проти одного!.
У нього залишився тільки один вірний прихильник. Це був розбитий паралічем старий лорд Олбермейль. Високоповажний джентльмен, прикутий до крісла, віддав би всі свої статки, щоб об’їхати навколо світу хоч за десять років. Він поставив на Філеаса Фоґґа п’ять тисяч фунтів стерлінґів. І коли йому вказували не просто на безґлуздість, а й на марність цієї справи, він уперто відповідав: "Якщо така подорож можлива, то нехай першим її здійснить англієць!".
Отже, кількість прихильників Філеаса Фоґґа дедалі танула; усі ставили проти нього; тепер парі проти Фоґґа укладали з розрахунку сто п’ятдесят або двісті проти одного. А через сім днів після від’їзду нашого джентльмена одна доволі несподівана подія призвела до того, що він і зовсім упав у ціні.
Того дня о дев’ятій годині вечора директор лондонської поліції одержав телеграфом таку депешу:
"Із Суеца в Лондон.
Роуену, директорові поліції,
центральне управління,
Скотланд-плейс.
Я переслідую злодія, що обікрав Англійський банк, це – Філеас Фоґґ.
Термново надішліть ордер на арешт у Бомбей (Британська Індія).
Фікс, поліцейський агент".
"Із Суеца в Лондон.
Роуену, директорові поліції,
центральне управління,
Скотланд-плейс.
Я переслідую злодія, що обікрав Англійський банк, це – Філеас Фоґґ.
Термново надішліть ордер на арешт у Бомбей (Британська Індія).
Фікс, поліцейський агент".
Ця депеша перевернула все догори дригом. Поважний джентльмен зник, поступившись місцем шахраєві, котрий викрав банківські білети. Його фотографію, що зберігалася в Реформ-клубі разом із портретами всіх його колег, ретельно вивчили. Вона достеменно відтворювала людину, прикмети якої встановило слідство.
Усі раптом пригадали таємничий спосіб життя Філеаса Фоґґа, його схильність до самоти, раптовий від’їзд, і тоді стало очевидним, що ця людина під приводом навколосвітньої подорожі, прикриваючись навіженим парі, прагнула одного: збити з пантелику агентів англійської поліції..
Розділ шостий,
у якому детектив Фікс проявляє цілком слушний нетерпець
Депешу стосовно Філеаса Фоґґа було надіслано за таких обставин.
У середу, 9 жовтня, до одинадцятої години ранку в Суец мав прийти пакетбот "Монголія" компанії "Пенінсюлер-енд-Орієнталь". Це був залізний гвинтовий пароплав зі спардеком, водотоннажністю дві тисячі вісімсот тонн і номінальною потужністю п’ятсот кінських сил. "Монголія" здійснювала регулярні рейси між Бриндизі та Бомбеєм через Суецький канал.
Це було одне з найшвидкоплавніших суден компанії, і воно завжди перевищувало свою офіційну годинну швидкість – десять миль на шляху між Бриндизі й Суецом і 9,53 милі між Суецом і Бомбеєм..
Очікуючи прибуття "Монголії", набережною походжали двоє чоловіків.