Палка дитяча уява малювала жахливі картини, все те, що мав витерпіти його батько. Хлопець був разом з ним на палубі "Британії", боровся проти грізних хвиль, видирався на скелястий берег, плазував, задиханий, по піску за межу прибою. Багато [21] разів він переривав Гелену, вигукуючи: "О татку! Мій бідолашний татку!" — і тулився до сестри.
Міс Грант слухала, стиснувши руки й не зронивши жодного слова. Та щойно Гелена закінчила розповідь, дівчина вигукнула:
— Документ! Покажіть мені документ!
— В мене його немає, люба дитино. — У вас його немає!
— Ні. В інтересах вашого батька лорд Гленарван повіз його до Лондона. Але я переказала зміст документа слово в слово, а також і те, як ми відновили весь текст. Поміж уривків розмитих водою фраз залишилось усе ж кілька цифр; та, на жаль, довгота...
— Обійдеться без неї! — вигукнув хлопець.
— Безперечно, містере Роберте, — посміхнулась Гелена на його запал. — Отже, міс Грант, найдрібніші деталі цього документа відомі вам тепер так само, як і мені.
— Так, пані, — відповіла дівчина, — але я хотіла б побачити батькове письмо.
— Що ж, завтра, певне, лорд Гленарван повернеться додому. Маючи такий переконливий документ, він вирішив удатися до адміралтейства й домогтись, щоб на розшуки капітана Гранта негайно надіслали судно.
— Невже це можливо! — вигукнула дівчина. — Ви зробили це заради нас?
— Атож, моя люба, і я чекаю лорда Гленарвана з хвилини на хвилину.
— Пані, — в голосі дівчини бриніли глибоке зворушення й вдячність, — хай небо благословить вас і лорда Гленарвана.
— Люба дитино, ми не заслуговуємо на будь-яку подяку — кожний на нашому місці вчинив би так само. Аби лише справдилися наші сподівання! А до повернення лорда Гленарвана ви залишитесь в Малькольм-Каслі.
— Пані, я не хотіла б зловживати вашою добрістю —адже ми сторонні люди.
— Сторонні! Дорога моя дівчинко, ані ви, ані ваш брат не сторонні в нашому домі. Хай лорд Гленарван, прибувши додому, розповість дітям капітана Гранта, що робиться задля порятунку їхнього батька..
Неможливо було відмовитися од такого щирого запрошення. Міс Грант і її брат залишились в Малькольм-Каслі. Вони чекали на повернення лорда Гленарвана. [22]
Розділ IV. ПРОПОЗИЦІЯ ГЕЛЕНИ ГЛЕНАРВАН
Гелена не сказала дітям капітана Гранта про Гленар-анові побоювання, спричинені ставленням адміралтейства до його прохання. Промовчала вона й про те, що капітан міг потрапити в полон до південноамериканських індіанців. Навіщо було засмучувати безталанних дітей, затьмарювати надію, що тільки-но спалахнула в їхніх серцях? Це анічогісінько не змінило б. Отож Гелена відповіла на всі питання міс Грант, а тоді розпитала дівчину про її становище в суспільстві та про її життя, де вона була, видимо, єдиною підпорою своєму братові.
Проста зворушлива розповідь молодої дівчини ще дужче прихилила до неї Гелену.
Мері й Роберт — єдині діти капітана Гаррі Гранта. Дружина в нього померла, коли народився Роберт, і під час своїх тривалих подорожей він доручав піклування дітьми своїй сестрі в перших, літній уже, лагідній і сердечній жінці. Капітан Грант був відважний і досвідчений мореплавець, що поєднував у собі хист моряка й купця, такі потрібні шкіперові морського флоту. Шотландець з діда-прадіда, він жив у місті Данді графства Перт. Його батько, священик у церкві святої Катерини, дав йому прекрасну освіту, гадаючи, що знання ніколи нікому не завадять, а капітанові далекого плавання — й поготів.
Перші мандрівки Гаррі Гранта за океан, куди він плавав спочатку як помічник капітана, а потім як капітан, були вдалі, і за кілька років після народження сина він зробив чималі заощадження.
Саме тоді й виник у нього великий задум, що окрив його ім'я славою по всій Шотландії.
Капітан Грант, як Гленарван й багато інших великоможних шотландських родин, ненавидів Англію, гнобительку Шотландії. Він вважав, що інтереси його батьківщини не збігались з інтересами англосаксів. Аби надати їй можливість самостійно розвиватися, він поклав собі заснувати шотландську колонію на одному поміж островів Океанії. Може, він мріяв, що колись згодом ця колонія, за прикладом Сполучених Штатів Америки, осягне незалежність, ту незалежність, яку рано чи пізно неминуче завоюють Індія й Австралія? Хтозна. Можливо навіть, він звірив комусь свої заповітні сподівання. В усякому разі, англійський уряд не тільки відмовився підтримати [23]йо, а й повсякчас ставав йому на перешкоді. Якась наша людина зовсім занепала б духом. Але Гаррі Грант і склав зброї: він звернувся до своїх співвітчизників-ітріотів, збудував на свої заощадження судно "Брита-я" і вкупі зі своєю добірною командою подався обслідувати найбільші острови Тихого океану. Дітьми на цей їс опікувалась стара родичка. Протягом року, до травня 862, від нього надходили звістки. Та після відплиття з Альмо у червні місяці ніхто нічого не чув про "Британію", і "Морська газета" вперто мовчала про долю катана Гранта.
Саме в цю тривожну пору несподівано померла сестра Гаррі Гранта, й двійко дітей залишились одні-однісінькі у всьому світі.
Мері Грант мала тоді чотирнадцять років. Мужня дівчина не поступилася перед труднощами, що її спіткали, вона цілком присвятила себе малому братові. Його треба було виховувати, треба було вчити. Розумна й завбачлива, суворо заощаджуючи в усьому, працюючи вдень і вночі, вона зреклась себе заради брата й героїчно виконувала свої материнські обов'язки. Отак і жили вони у рідному Данді, — з гідністю терпіли злигодні, але й боролись з ними мужньо. Ці двоє дітей були зворушливі. Мері думала тільки про брата, мріяла про його щасливу будучину. Дівчина була, на її горе, переконана, що "Британія" загинула, що вони втратили батька, втратили назавжди. Отож чи можна передати хвилювання Мері, коли оголошення в газеті "Тайме" враз вирвало її з глибокої безнадії!
Мері не вагалась ані хвилини: враз вирішила, як їй діяти. Коли б вона навіть почула, що труп капітана Гранта знайдено на пустельному узбережжі, поміж уламків розбитого судна, це все ж таки було б краще, ніж вічні сумніви й муки невідомості. Вона все розповіла братові. Того ж дня обоє сіли в поїзд, який ішов на Перт, і ввечері приїхали в Малькольм-Касл. Тут у серці дівчини, після стількох тривог і тортур, знову воскресла надія.
Дівчина повідала цю сумну історію щиро й просто, навіть в гадці не маючи, що в довгі роки випробувань вона поводилась як героїня. Але це чудово зрозуміла Гелена, і, слухаючи дівчину, вона не раз з повними сліз очима пригортала до себе обох дітей.
Роберт слухав, широко розплющивши очі, — він уперше почув сестрину сповідь. Тільки тепер він збагнув, що [24] сестра зробила для нього, скільки вона страждала. З самої глибини його серця вихопилось:
— О мамо! Моя кохана мамо! І він міцно обійняв її.
Тим часом поночіло. Гелена, розуміючи, що діти потомились, урвала розмову. Мері й Роберта відвели до призначених їм кімнат, і вони поснули, поринувши в щасливі марення.
По тому Гелена запросила до себе майора й розповіла йому про події цього вечора.
— Ця Мері Грант — мужня дівчина, — сказав Мак-Наббс, вислухавши свою кузинку.
— Коли б лише чоловікові пощастило довести справу до кінця, бо ж становище дітей справді жахливе.
— Він доможеться свого, звісно, коли в лордів адміралтейства серця не твердіші за портлендське каміння.
Але Гелена цілу ніч не спала — її мучили тривога й сумніви.
Наступного ранку Мері й Роберт прокинулись разом із сонцем. Вони саме проходжувались просторим подвір'ям, коли почувся стукіт коліс. Гленарван повертався до Малькольм-Касла, коні мчали щодуху. Тої ж хвилини у двір вийшла Гелена в супроводі майора й кинулась назустріч чоловікові. Він мовчки обійняв дружину. На його обличчі був смуток, розчарування, гнів.
— Ну що, Едварде? — спитала Гелена.
— Що поробиш, люба Гелено! В цих людей немає серця.
— Невже відмовили?
— Так. Вони відмовились відрядити корабель! Вони говорили про мільйони, марно викинуті на розшуки Франкліна. Вони товкли, ніби документ плутаний, незрозумілий. Вони твердили, що минуло вже два роки відтоді, як сталась катастрофа, і тому мало надії знайти потерпілих. Мовляв, індіанці давно вже завели їх у глиб країни, і не можна ж обшукати геть всю Патагонію заради трьох чоловік, до того — шотландців! Такі марні й небезпечні розшуки, либонь, коштуватимуть більше жертв, ніж врятують людей! Словом, вони знайшли силу безглуздих доводів, аби відмовити. Вони пам'ятають капітанові проекти, й бідолашний Грант тепер уже загинув назавжди. —
— Мій батько! Нещасний батько! — скрикнула Мері Грант і впала навколішки перед Гленарваном.
— Ваш батько?! Ви хочете сказати, міс... — спантеличено почав здивований Гленарван. [26]
— Так, Едварде, — втрутилась Гелена, — це міс Мері та її брат Роберт — діти капітана Гранта, що їх адміралтейство допіру прирекло на сирітство!
— О міс, — мовив Гленарван, підводячи дівчину, — якби я знав...
Він не додав більше нічого. У дворі запанувала гнітюча мовчанка, котру порушувало тільки стримуване ридання. Ніхто не зронив і слова: ні Гленарван, ні Гелена, ні майор, ані слуги, що з'юрмились навколо. Але вигляд їхній красномовно свідчив: вони обурені поведінкою англійського адміралтейства.
Нарешті майор порушив мовчанку.
— Отже, сер, у вас тепер не залишились жодної надії?
— Жодної!
— Ну що ж! — вигукнув малий Роберт. — Тоді я сам піду до цих людців, і ми побачимо... .
Мері зупинила брата, і він не закінчив своєї погрози, але стиснутий Робертовий кулак вказував на його аж ніяк не миролюбні наміри.
— Ні, Роберте, ні! — мовила Мері. — Подякуймо добрим господарям цього замку за все, що вони зробили для нас, — ми цього ніколи в житті не забудемо, — і підемо звідсіль.
— Мері! — скрикнула Гелена.
— Куди ж ви хочете йти, міс? — спитав Гленарван.
— Я припаду до ніг королеви, і побачимо, чи буде вона глуха до благань дітей, які просять врятувати їм батька.
Гленарван похитав головою — не тому, що не покладав надії на добре серце королеви, але він знав: Мері Грант навіть не пустять до неї. Хіба досягають коли благання до підніжжя трону? Здається, наче над входом до королівських палат накреслено слова, що їх англійці виставляють на своїх суднах біля керма: "Passengers are requested not to speak to the man at the wheel" ".
Гелена зрозуміла, про що думав її чоловік, і була згодна з ним.