От тільки невідомо, чому це тоді Юпітер нагородив людей почуттям більше, ніж розумом? Чому першого дав їм, так би мовити, на червінця, а другого — на ламаний гріш? А все для того, Щоб життя не було сумним та похмурим. Зважте, крім того, як мало місця відведено розумові — тісний закуток голови, а решту тіла віддано пристрастям. До того ж [27] розумові протиставлено двох несамовитих тиранів. Перший — гнів, що займа верх грудної клітки і тримає, мов у в'язниці, навіть саме джерело життя — серце. Другий тиран — хтивість, яка мас широку владу над людиною. Про те, що розум не дуже впливає на ці дві нечисті сили, досить виразно показує щоденне життя людей. Хай розум кричить, хоч лусне, про правила й норми моралі, — супостати, зв'язавши цареві руки й ноги, дають такого прочухана, що він, украй виснажений, кінець кінцем з усім згоджується.
Глупота жінок.
Коли чоловіки, ці вроджені правителі світу, одержали розуму на краплину більше (для підтримання своєї гідності!), вони, за звичкою, одразу ж подалися до мене, і я дала їм пораду, гідну Глупоти. Я порадила кожному з них взяти собі жінку — істоту, безперечно, дурну й сварливу, але разом з тим кумедну і приємну для співжиття, щоб своєю глупотою вона прикрашала й підсолоджувала нудний чоловічий розум"
Здається, ще Платон сумнівався, до яких істот зарахувати жінку — до розумних чи нерозумних. Цим хотів показати, що глупота характерна ознака жіночої статі(1). Саме тому навіть розумні жінки охоче прикидаються дурненькими. Таким чином, жінці розум протиприродний і личить не більше, ніж корові сідло.
(1) Нічого подібного у Платона немає. Навпаки, він вважав, що жінкам притаманні такі ж самі розумові здібності, як і чоловікам.
Ніхто всупереч природі не може приховати вад, наклавши на них рум'яна. "Мавпа — завжди мавпа", — кажуть греки, навіть якщо й убрати її в багряницю. Так само й жінка завжди жінка, себто нерозумна, хоч яку на неї машкару не одягни. Жінки за це сердяться на мене, а даремно: я наділяю їх глупотою саме тому, що я — Глупота, жінка також. Якщо добре подумати, то жінкам слід би радіти, що мають справу зі мною: завдяки мені вони щасливіші від багатьох лицарів. Взяти хоча б зовнішню красу. її жінки справедливо цінують понад усе на світі і з допомогою неї тиранять навіть тиранів.
А тепер скажіть, звідки той страхітливий і старечий вигляд у чоловіків, оте волохате тіло та закудлана борода. Від чого все це? Звісно, від чого — від надмірного мудрування. [28]
Що ж до жінок, то в них завжди пухкенькі щічки, ніжний голосок, м'якенька шкіра. Одне слово, жінки завжди юні. Що найбільше прагнуть у житті, так це — подобатись чоловікам. З цією метою набувають силу-силенну всякого вбрання; вживають багацько прикрас, мазей, парфумів; вдаються до дивовижних способів підмальовування обличчя, очей і шкіри!
Мабуть-таки й справді під личиною глупоти чоловіки їх більше всього люблять. Бо чого тільки не дозволяють жінкам. І то не з якогось там обов'язку, а добровільно! Жінки саме глупотою приваблюють чоловіків. Цього не заперечуватиме, гадаю, ніхто з чоловіків: кожен знає, скільки нісенітниць треба наговорити жінці (і якого дурника із себе грати!), аби вона вволила волю твою.
Дурість робить приємними бенкети.
Першою і найважливішою втіхою в житті є кохання. З якого джерела воно витікає, ви вже бачили. Та є люди, переважно старі, ласі більше до вина, ніж до жінок. Для них найбільша насолода — пияцтво. Але, по-перше, хіба буває пристойний бенкет без жінок? А по-друге, ви ж знаєте, без глупоти нема гульні. Тому, коли бракує людини, яка справжньою чи удаваною глупотою вміла б викликати сміх, тоді запрошують, навіть за плату, якогось жартівника або кумедного блюдолиза, який би своїми жартами та кпинами веселив горілчаних братів. Справді, чи варто набивати шлунок наїдками, напоями й солодощами, коли водночас очі, вуха й душа твоя не тішаться сміхом, жартами і дотепами? Одна я можу осолодити цим, — Глупота.
До того ж і химерні обряди, що надають бенкетам урочистості: вибирання по жеребу "царя бенкету", розподіл гостей за столами, заздоровниці, гра в "хто кого переп'є", співи з миртовою гілкою в руках, танці, вихиляси — усе це не сімома грецькими мудрецями(1) вигадано, а мною на благо людському родові.
(1) Антична традиція канонізувала мудрецями сімох напівлегендарних давньогрецьких філософів VII-VI ст. до н. е.: Піттака Мітіленського, Солона Афінського, Клеобула Родоського, Періандра Корінфського, Хейлона Спартанського, Фалеса Мілетського, Біанта Прієнського.
Таку вже мають вдачу смертні, що чим більше глупоти в житті, тим більше вони задоволені. Сумне життя, коли не розважати його утіхами, на їх думку, [29] взагалі не життя. І це справді так — куди від правди дінешся!
Без Глупоти нема дружби.
Але є й такі, що проти насолод. Найбільша втіха для них — вшанову вати друзів і спілкуватися з ними. Дружбу такі люди цінують над усе — більше ніж повітря, вогонь чи воду. Дружба для них настільки приємна, що її тепло зігріває душу, мов сонце. Вона така почесна, що навіть філософи, якщо їхня думка чогось варта, зараховують дружбу до видатних благ.
Але, хто є носом і кормою того судна, що доставляє таке благо? Я і ніхто інший. Щоб це довести, мені не треба ні крокодилячих умовиводів, ні рогатих соритів та інших хитромудрощів. Я, так би мовити, просто пальцем тицьну. Адже заплющувати очі на вади горілчаних братів, захоплюватись їхнім кривлянням, потурати розпусті і все разом видавати за чесноти — хіба це далеке від глупоти?
Один виціловує родимку коханої, інший у захваті від бородавки своєї Агни, батько ж називає лукавими очі косоокого сина — хіба це, питаю, не справжнісінька глупота? До того ж не проста, а потрійна, ба навіть четверна.
Таким чином, глупота поєднує друзів і зберігає дружбу. Згадую лише простих смертних, з яких ніхто не родиться без вад, а найщасливіший той, у кого їх менше.
Що ж до мудреців, які прирівнюють себе до богів, то в них або взагалі нема дружби, або, якщо й є, то якась похмура й неприваблива. Вони дотримуються звичаю говорити мало або й взагалі не говорити.
Більшість людей корчать із себе дурників, і немає жодного, який би не дурів принагідно у колі собі рівних.
Серед так званих серйозних людей коли й виникає доброзичливість, то швидкоплинна й неміцна, бо вони хоч і похмурі, але зіркі, як змій Епідаврський чи орел, а тому легко помічають вади в друзів і кепкують з них. Своїх же вад не бачать: відомо-бо, торбу зі своїми вадами Юпітер, як знаєте, повісив за спину(1). Таке усім притаманне, бо людей без хиб немає.
(1) Натяк на байку Федра "Про людські вади" (Федр. Байки. IV, 10).
Додайте ще різноманітність характерів та прагнень, похибки, непередбачені випадки і нещастя, якими сповнене [30] життя смертних, і скажіть, чи можлива хоч на годину справжня дружба між цих багатооких Аргусів, якщо не прийде на допомогу та, яку греки на диво точно назвали "недбалістю", а ви можете витлумачити як "глупота", або "легковажність"?
Купідон, майстер всіляких зближень між людьми, недарма зовсім позбавлений зору. Внаслідок цього навіть потворне йому здається прекрасним. Те саме він виробляє і з вами: засліплює очі, а відтак дід свою бабу вважає за богиню, а юнак — юну дівчину. Всі сміються з цього, а тим часом це смішне й гуртує людей і допомагає їм спілкуватися.
Без Глупоти й подружнє життя нещасливе.
Те, що мовилось про дружбу, ще більше стосується шлюбу, цього нерозривного зв'язку двох людей на все життя. Нерозривного? Боже безсмертний, скільки було б розторгнень шлюбу, а може, й чогось гіршого, якби спілкування чоловіка з жінкою не трималося щодня на моїх супутниках: на лестощах, жартах, легковажності, обмані, нещирості й не живилося ними!
Набагато менше стало б одружень, якби наречений знав, якими жартами втішалась його сором'язлива й цнотлива наречена задовго до шлюбу!
А якими б нетривкими були шлюби, якби жінки не вміли скористатися байдужістю й нетямковитістю чоловіків, щоб приховати часте скакання в гречку!
Все приписують глупоті. Ну що ж, може, воно й добре, коли чоловікові люба дружина, а дружині — приємний чоловік; тільки так і тримається спокій у домі, а в сім'ї злагода. Сміються з вайла і рогоносця, і по-всякому обзивають чоловіка, якщо він виціловує нещирі сльози своєї блудниці і голубить її. Але скажіть, будьте такі ласкаві, хіба не краще отак помилятися, аніж виснажувати себе ревнощами й робити з цього трагедію?
Без Глупоти нема спілкування.
Що не говоріть, а без мене в житті було б мало приємного і тривкого: народ царя не зміг би довго зносити, хазяїн — наймита, служниця — панію, вчитель — учня, домовласник — орендаря, сусіда — сусіду, а товариш — товариша. На щастя, люди навчились обманювати один одного, взаємно лестити, дивитись на все крізь пальці й солодити життя [31] медом глупоти. Розумію, надто заговорилась, але я ще не закінчила.
Самовтіха також від Глупоти.
Скажіть, якщо ласка, чи може закохатись людина, яка саму себе ненавидить? Чи домовиться з іншими, хто з собою не в згоді? Хіба принесе комусь задоволення той, хто собі неприємний і тяжкий? Ніхто, гадаю, не стане цього стверджувати, хіба що дурніший за саму Глупоту. Спробуйте погордувати мною, і всі люди зневажатимуть вас. А коли всі когось цураються, той, мабуть, і справді нікчема.
Природа часом буває лиха. В деяких справах більш мачуха, аніж мати: наділила смертних властивістю, — особливо тих, хто мас кебету, — своє зневажати, а чужим захоплюватись. Внаслідок цього все приємне в житті, вишукане й привабливе, вони ганьблять і нищать. Що з тієї краси, дарованої безсмертними богами, мимрять такі розумники, якщо вона не вічна! І юність ні до чого, бурчать вони, якщо на ній уже стоїть тавро старечого смутку!
Гідність, як відомо, основа не лише мистецтва, але й усякого вчинку. Та ти не зробиш нічого гідного для себе і для інших, якщо не допоможе своєю десницею Філавтія-самолюбивість: її слушно вважають моєю сестрою, бо спритно виконує мої обов'язки. Ти здивований? Ти не любив дурного? Але чи зробиш щось приємне, любе, пристойне, коли сам собі не подобаєшся?
Забери з життя всі принади, і враз нудним і нецікавим стане оратор з промовою, музикант з музикою; враз освищуть актора на сцені і висміють поета з його музами; огидним стане з малярством своїм живописець, і лікар з ліками залишиться голодним.