"Коли хто приходить до мене,— говорив якось Ісус з дивною різкістю,— і не зненавидить свого батька та матері, і дружини та дітей, і братів та сестер, а до того й своєї душі, той не може бути учнем моїм". Ніколи Син людський не наполягав так відверто на необхідності зламати свою природу. Проте ця нечувана вимога не є кінцевою метою, а початком будь-якого освячення. Ні, недаремно так ненавиділи цього улюбленого Христа. Яка наївність бути шокованим через те, що багато з тих, хто бачив Христа у тілі, не зміг його полюбити! Не один зм'якшував суворість його найгостріших слів, вважаючи їх гіперболічними — мовляв, усім вихідцям зі Сходу притаманна експресивна мова. А все-таки євреї бурчали: "Хто може слухати такі жорстокі слова?" Вони, отже, дратували навіть звиклих до гіпербол семітів. Ще й сьогодні вони видаються жорстокими і ненависними. Абсолютна любов викликає огиду нікчем, шокує лжевибраних, відкидає витончені натури. І, безперечно, вороги (і навіть його уявні друзі!) ненавиділи б його ще сильніше, якби не заміняли образом млявого, набридливого равві тієї людини, яка насправді жила і виявляла "цілісний" характер у метафізичному значенні, дослівно — невмолимий. Сьогодні багатьом заважає ненавидіти Христа .їхнє власне невігластво. Якби знали його, не змогли б стриматися. *,
Ісус настільки виважує свої слова, що попереджає про необхідність випробувати власні сили, перш ніж кидатися услід за ним: "Хто бо з вас, коли хоче поставити башту, перше не сяде й видатків не вирахує — чи має потрібне на виконання, щоб, коли покладе він основу, а докінчити не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, кажучи: "Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг". Тут історія всіх фальшивих прагнень до Бога: адже так солодко стати наверненим, дістати прощення! Але сам Христос закликає спочатку зважити свої сили, знаючи, до чого він нас кличе і що полюбив нас не для жартів.
Розділ VI
ВИГНАННЯ ТОРГОВЦІВ З ХРАМУ
Після короткого перебування в Капернаумі, де сатана перед усіма ганив його устами біснуватих, де не давали йому спокою хворі, він прийшов до Єрусалима, бо була Пасха і час великого жертвоприношення. Торговці приводили у притвор храму волів та овець для багатих; інші продавали голубів, яких приносив у жертву бідний люд. Міняйли пропонували свої послуги всім, хто їх потребував. Що ж тут особливого? І що тут скандального? "Якщо все це лише Господу..." Вічне виправдання. Та несподівано з'являється якийсь несамовитий з бичем у руці — не із звичайним дитячим батогом, а з бичем із мотуззя. Спантеличені учні не наважуються наслідувати його. А він проганяє тварин, перекидає столи і кричить: "Заберіть усе це! Не робіть дому Отця мого торговим домом!" Який скандал! Всі ті боягузи тікають услід за тваринами. Навіть друзі його не знали, що він сама любов. Як їм було розпізнати у цьому вибухові гніву любов Сина до Вітця свого?
Певно, він зупинився, захеканий, обливаючись потом. Євреї гуділи: "Яким знаком ти доведеш, що чиниш таке законно?" Ісус дивився на них. Він міг би перед їхніми очима здійснити все, чого вони тільки забажають: вилікувати всіх недужих, які там знаходились,— вони йшли звідусіль до нього, надокучливі як мухи. Безперечно, він зробив би так, якщо б один із тих калік вийшов з юрби і наважився попросити його; та в.сі вони тремтіли від страху перед законовчителями і, можливо, перед ним, бо він ще дрижав у гніві, тримаючи у стисненій руці жмут мотуззя.
Отож він обертається до своїх супротивників — фарисеїв, законовчителів і священиків, ледь усміхається і каже: "Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю". Нарешті! Ось і впіймали його на обмані та нешанобливості. Здається, ця людина грубо насміхається з них. А Ісус говорив про храм тіла свого. Та навіть якби всі вони були вірую-чимн людьми (а більшість, безперечно, складали віруючі), хто з тих, шо слухали, міг зрозуміти його5 Чи не навмисне Христос збиває їх з пантелику? Не може він хотіти такою, щоб, чуючи, не розуміли його, а бачачи не бачили Він позбавляє їх зору, бо вони заслужили темряви. Заслужили, бо могли стати зрячими.
"Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю!" Учені, законовчителі, фарисеї перезираються, починають весело гомоніти Двоє з них, запам'ятавши ці образливі слова, пригадають їх у день суду, коли через три роки Син людський нарешті буде відданий їм у руки, а вони, стовпившись довкола первосвященика, шукатимуть проти цього самозванця доказів. І, можливо, тоді, ще тримаючи в руці бич із мотуззя, Ісус бачив ту хвилину, коли ці двоє звинуватять його: "Той чоловік казав, що зруйнує храм Божий і за три дні відбудує його". Можливо, вже чує у душі своїй запитання первосвященика: "Не відказуєш нічого, коли оці свідчать проти тебе?"
никодим
Але ще не пробила та похмура година. Серед фарисеїв, які оточують Сина людського, не всі хитруни. Не обов'язково бути фарисеєм, щоб викликати його ненависть. Один із них, член синедріону, вчитель Ізраїлю, був схвильований тим, що чув і бачив. Хотів би порозмовляти з тим незнайом-. цем. Та були його співбрати, було становище... Звичайно, той Никодим мав щиру душу, одначе належав до іншого стану, ніж галилейські рибалки. Вони пішли за Вчителем і не мали що втрачати, крім своїх старих човнів і полатаних сітей. Вчитель Ізраїлю мусить виявляти більше обережності, аніж прості люди. Обережність — це чеснота, і не варто встрявати у халепу, якщо ти на видноті.
І все ж Никодим не може устояти перед цією спокусою, перед цією звабою. Ісус робить справжнє чудо, зворушивши цього достойника. Посеред ночі (так само потайки, як це буде на Пасху в іншому, віддаленому звідси місті) знатний чоловік прийшов до Ісуса, і той не відкинув його. А тому, що він учитель Ізраїлю, істина буде йому відкрита в усій її глибині.
І тут виявляється особлива своєрідність некмітливості багатьох професійних філософів: Син людський добре чується з рибалками, митниками, пропащими жінками... А вчений Никодим бентежить його наївною логікою. "Як може чоловік народитися, коли вже старий? Чи спроможний він увійти знову в утробу матері своєї й народитися вдруге?" — заперечує вчений чоловік тому, хто дає йому таємницю кожного духовного життя: померти в тілі, щоб відродитися в духові своєму.
Никодим обачно покидає Ісуса перед світанком. Але він уже йшов до світла. Хоча від природи був боязким і несміливим, тримався за набуте місце, усе ж серце його зворушилося. Благодать поволі обійматиме його впродовж усіх тих років, аж до того дня, коли він наважиться боязливо; стати в синедріоні на захист назарянина; аж до тієї страшної годйни, коли він нарешті повністю виявить себе. І так, як Марія Магдалина литиме пахощі на ноги живого Господа, він, уже не боячись іудеїв, проллє їх на розтерзане тіло свого Господа. І вже тоді, коли прийшов Никодим, Ісус вдихав у темряві ночі запах мира і алое.
Розділ VII
САМАРЯНКА
У ті дні між учнями Йоана та Ісуса сталося непорозуміння. Йоан хрестив біля Салима. Сам Ісус не хрестив, але не перешкоджав робити це своїм учням, які привертали до себе більше людей, ніж Предтеча. Той пробував заспокоїти своїх учнів благородними словами: "У кого молода, той і молодий. Дружба молодого, що стоїть і слухає, вельми голосу молодого радіє. Отака й моя радість... Йому треба рости, мені ж — маліти".
Проте Син людський дає йому вільну руку. Щоб повернутися до Галилеї, Ісус міг іти вздовж Йордану, як це зробив перед тим; і так звичайно роблять майже всі іудеї, бажаючи уникнути переходу через Самарію — землю зневажену і прокляту, відколи ассирійські колоністи поставили там своїх божків. Самарянці зробили ще гірше — прийняли свя-щеника-бунтівника, вигнаного з Єрусалима, який поставив на горі Гарізім жертовник.
Якщо Ісус пішов дорогою через самарянські ниви, то зробив це для того, щоб зустріти одну особу — не менш грішну і не менш підготовлену до цього, як усі інші; саме задля неї, а не задля когось іншого, ступив він на ворожу землю. Це буквально перша зустрічна, яку він використає для того, щоб здобути багатьох інших. Утомившись, Ісус сідає на цямрині криниці, яку викопав ще Яків неподалік від містечка
Сихара. Учні в цей час пішли купити хліба, а він чекав, коли вони повернуться.
Перша стрічна душа... Виявилося, що це жінка. Ісус мав би цілковиту рацію, якби не промовив до неї жодного слова. Насамперед не личить чоловікові розмовляти з жінкою на дорозі. А крім того, він іудей, а вона самарянка. Нарешті, він, знавець людських помислів і вчинків, добре знає, що це за мила особа.
Людина-Бог підняла очі на цю жінку. У своїй безмежній чистоті він не потребував умертвляти в собі низькі й жалюгідні бажання, і все ж був утіленим бажанням, бо він є втілена любов. Він неймовірно хоче заволодіти душею цієї жінки. Він хоче дістати її з тією пожадливістю, яка не знає ні чекання, ні відстрочки, хоче мати її тут, зараз же.
Син людський хоче оволодіти цією істотою. Нехай вона буде тим, ким є,— наложницею, повією, гулящою, нехай була вона в обіймах шести чоловіків і той, якому належить тепер і який з нею впивається насолодою, не є її чоловіком. Ісус бере те, що знаходить, підбирає будь-кого задля наближення свого царства. Він дивиться на неї й вирішує: ще сьогодні ця жінка його іменем завоює Сихар і закладе в Самарії Царство Господнє. Цілу ніч він бився над тим, щоб навчити доктора права розуміння того, що значить померти і знову народитися. А жінка, яка мала шість чоловіків, відразу ж зрозуміла те, чого не міг осягнути теолог. Ісус пильно розглядає її: він не зробив швидкого і різкого руху, не скривився, як це звичайно роблять цнотливі особи перед жінкою, для якої основним ремеслом є любощі. Не виявив також ні поблажливості, ні потурання. Ось перша стрічна душа, якою він зараз скористається. Промінь сонця торкається скалки серед сміття — і спалахує полум'я, і запалюється весь ліс.
Шоста година. Спекотно. Жінка чує, що хтось кгіиче її. До неї звертається іудей? Справді. І він просить: • "Дай мені напитися". А вона відразу ж кокетливо і з погордою до цього спітнілого незнайомця відповідає:
— Іудей єси, а просиш напитися в мене, жінки-сама-рянки!
— Якби ти відала про дар Божий і хто той, що каже тобі: дай мені напитися, то сама просила б у нього, а він дав би тобі води живої.
Христос поспішає: ці слова незрозумілі для самарянки, але він вже, мов злодій, проник у її темну душу.