Авжеж! Що за армія! Але, якщо хочеш знати мою думку, вони тепер занадто розумні і не захочуть більше воювати. Якщо так ітиме й далі, імперія впаде!
КАЛІГУЛА. Чудово, Відпочиньмо. Давайте без церемоній. Все-таки Руфій щасливець. Але я певен, що він не оцінить цього перепочинку. Хоча кільком годинам, відібраним у смерті, ціни не складеш. (їсть, інші також. Явно зумисне погано поводиться за столом. Демонстративно кидає маслинові кісточки в тарілки сусідів, випльовує рештки м'яса на таріль, чистить зуби нігтями й несамовито чухає голову. Отак само він страчуватиме, просто собі обідаючи. Раптом він кидає їсти і пильно, невідступно дивиться на одного з їдців — на Лепіда. Брутально.) Ти засмучений. Чи не тому, що я наказав убити твого сина?
ЛЕПІД (здушено). Та ні, Каю, навпаки.
КАЛІГУЛА (усміхаючись). Навпаки! Як мені любо, коли брехня на обличчі ховає клопіт на серці. Твоє обличчя сумне. А серце? Навпаки. Так, Лепіде?
ЛЕПІД (рішуче). Навпаки, Цезарю.
КАЛІГУЛА (все більш і більш потішений). Ох, Лепіде, ти ж мені найдорожчий! Хочеш, посміємося разом? Розкажи мені щось цікаве.
ЛЕПІД (що, мабуть, уже не має сили). Каю!
КАЛІГУЛА. Гаразд, гаразд, я сам розповім. Але ти реготатимеш, так, Лепіде? (Поглядає лихим оком.) І буде це про твого другого сина. (Знов усміхнено.) До того ж настрій у тебе непоганий. (Він п'є, а потім проказує.) Нав... нав... Кажи, Лепіде.
ЛЕПІД (знесилено). Навпаки, Цезарю.
КАЛІГУЛА. Чудово! (П'є.) А тепер слухай. Був собі один бідний імператор, якого ніхто не любив. Але він любив Лепіда і наказав убити його молодшого сина, щоб позбутися цієї любові. (Змінивши тон.) Звичайно, це неправда. Хіба не смішно? Ти не смієшся? І ніхто не сміється? Тоді слухайте. (Розлючено.) Я хочу, щоб усі реготали. І ти, Лепіде, й усі інші. Вставайте, регочіть. (Б'є по столу.) Я хочу, чуєте, хочу бачити, що ви регочете.
Всі підводяться. Всю цю сцену актори, за винятком Калігули й Кезонії, можуть грати як ляльки-маріонетки.
(Відкинувшись на стільці, потішений, нестримно регочучи.) Але ж подивися на них, Кезоніє. Куди вже далі. Чесність, респектабельність і, як там ще кажуть, мудрість нації — це вже пусті слова. Усе зникає перед страхом. Адже так, Кезоніє, страх — це гарне почуття, чисте й безстороннє, без домішок, одне з небагатьох, шляхетних уже від самого початку. (Витирає чоло і п'є. Приязним тоном.) А тепер поговорімо про інше. Гляди, Хереа, ти щось дуже мовчазний.
ХЕРЕА. Каю, я готовий говорити. Як тільки дозволиш.
КАЛІГУЛА. Чудово. Тоді мовчи. Я краще послухав би нашого друга Муція.
МУЦІЙ (через силу). До твоїх послуг, Каю.
КАЛІГУЛА. Ну що ж, розкажи нам про свою дружину. А для початку хай стане ліворуч від мене.
Дружина Муція йде до Калігули.
Му цію, ми чекаємо.
МУЦІЙ (трохи знетямлено). Це *моя дружина, але я люблю її.
Загальний сміх.
КАЛІГУЛА. Авжеж, любиш, авжеж. Та як це банально!
Жінка вже біля нього, і він лиже їй ліве плече.
(Дедалі з більшою втіхою.) До речі, хіба ж ви не змовлялися тут, коли я зайшов? Ішлося про невеличкий заколот, ге?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Каю, як ти можеш?..
КАЛІГУЛА. Це все пусте, ясочко. Старій собі потихеньку. Справді, це пусте. Ви нездатні на сміливий учинок. Я лише нагадав, що мені треба владнати кілька державних питань. Але спершу віддаймо належне наймогутнішим природним потребам. (Підводиться й забирає дружину Муція в одну з сусідніх кімнат.)
Сцена 6
Муцій ніби пробує підвестися.
КЕЗОНІЯ (приязно). Муцію, я б радо випила цього чудового вина.
Муцій, приборканий, мовчки подає вино. Загальна ніяковість. Риплять стільці. Дальший діалог трохи нещирий, роблений.
Послухай, Хереа. Чом би тобі зараз не розповісти, за віщо ви билися?
ХЕРЕА (холодно). Усе пішло від того, люба Кезоніє, що ми засперечалися: може поезія бути вбивчою чи ні.
КЕЗОНІЯ. Вкрай цікаво! Хоча такі речі не для мого жіночого розуму. Але я в захваті, що любов до мистецтва спонукала вас до бійки.
ХЕРЕА (тим же тоном). Безумовно. Га Калігула казав мені, що нема глибокої пристрасті без дрібки жорстокості.
ГЕЛІКОН. Ані кохання без тіні насильства.
КЕЗОНІЯ (щось жує). Слушна думка. Хіба не так, панове?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Калігула великий знавець душ.
ПЕРШИЙ ПАТРИЦІЙ. А як красномовно він нам говорив про сміливість!
ДРУГИЙ ПАТРИЦІЙ. Треба зібрати всі його думки. їм би й ціни не склали.
ХЕРЕА. Та й робота для нього знайшлася б. Адже очевидно, що він потребує розваги.
КЕЗОНІЯ (і далі щось їсть). Тож радійте: він про це подумав і вже пише великий трактат.
Сцена 7
Заходять Калігула і дружина Муці я.
КАЛІГУЛА. Муцію, повертаю тобі дружину. Перепрошую, піду віддам кілька наказів. (Швидко виходить).
Зблідлий Муцій підводиться. Сцена 8
КЕЗОНІЯ (до Муція, що все сто'іть). Нема сумніву, Муцію, такий трактат буде одним з найвидатніших.
МУЦІЙ (усе дивлячись на двері, крізь які вийшов Калігула). І про що ж там ідеться, Кезоніє?
КЕЗОНІЯ (байдуже). Ет! Це не для мого розуму.
ХЕРЕА. Отже, слід гадати, що там ідеться про вбивчу силу поезії.
КЕЗОНІЯ. Мабуть, що так.
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Он воно як! Це дасть йому роботу, як каже Хереа.
КЕЗОНІЯ. Так, ясочко. Але я певна, що вас засмутить назва цього трактату.
ХЕРЕА. Яка ж вона?
КЕЗОНІЯ. "Меч".
Сцена 9
Швидко заходить Калі гула.
КАЛІГУЛА. Перепрошую, але державних справ теж не можна відкладати. Управителю, закрий громадські комори. Я ходив підписувати декрет. Ти його знайдеш у палаті.
УПРАВИТЕЛЬ. Але...
КАЛІГУЛА. Завтра буде голод.
УПРАВИТЕЛЬ. Але народ збаламутиться.
КАЛІГУЛА (з притиском і чітко). Я кажу, що завтра буде голод. Увесь світ знає, що таке голод,— це кара. Завтра буде кара... І я зупиню її, коли мені заманеться. (Пояснює іншим.) Зрештою, в мене небагато засобів довести свою свободу. Свобода завжди буває за чужий рахунок. Це прикро, але так воно є. (Глянувши на Муція.) Згадайте, до чого доводять ревнощі і ви побачите слушність цієї думки. (Замислено.) І все-таки, як негарно бути ревнивим! Страждати від марноти та уяви! Бачити свою дружину...
Муцій стискає кулаки й розкриває рота. (Дуже швидко.) їжте, панове. Чи ви знаєте, що ми з Геліконом тяжко працюємо? Ми завершуємо невеликий трактат про страти, а ви до нього додасте нового матеріалу.
ГЕЛІКОН. Якщо тільки вашої думки спитають.
КАЛІГУЛА. Будьмо великодушні, Геліконе. Розкриємо їм наші невеличкі секрети. Давай, розділ третій, параграф перший.
ГЕЛІКОН (підводиться й механічно проказує). "Страта полегшує і звільняє. Вона всеосяжна, вона покріплює, вона справедлива — як у виконанні, так і в своєму призначенні. Умирають, бо винні. Винні тому, що так вирішив Калігула. І Калігула вирішує за весь світ. Отож, усі люди винні. З чого випливає, що помруть усі. Це питання часу й терпіння".
КАЛІГУЛА (регоче). Над чим замислились? Терпіння — ото вже знахідка! — так? А хочете — скажу, що ваше терпіння найдужче мене й тішить. А тепер, панове, можете розійтись. Хереа, ви вже не потрібні. Проте хай Кезонія лишиться] І Лепід з Октавієм! І Мерея теж. Я хотів би поговорити з вами про влаштування мого дому розпусти. Це чималий для мене клопіт.
Решта повільно виходять. Калігула очима проводжає Муція.
Сцена 10
ХЕРЕА. До твоїх послуг, Каю. Що там за біда? Дівчата негарні?
КАЛІГУЛА. Ні, але виторг малий'.
МЕРЕЯ. Треба підняти ціни.
КАЛІГУЛА. Мерея, ти втрачаєш нагоду помовчати. В твої роки такі речі вже тебе не обходять, і я не питаю твоєї думки.
МЕРЕЯ. Тоді навіщо ти сказав мені залишитись?
КАЛІГУЛА. Бо за хвилю треба буде почути безсторонню думку.
ХЕРЕА. Якщо дозволиш мені, Каю, висловити свою небезсторонню думку, то я сказав би, що цін не слід підвищувати.
КАЛІГУЛА. Так-так, звичайно. Але треба збільшити виторг. Я вже виклав свій задум Кезонії, і вона вам з'ясує. Я забагато випив, і мені хочеться подрімати.
Лягає й заплющує очі.
КЕЗОНІЯ. Це*-вкрай просто. Калігула створив нову відзнаку.
ХЕРЕА. Не бачу зв'язку.
КЕЗОНІЯ. А проте він є. Ця відзнака зватиметься орденом Громадянського Героїзму. Нею нагороджуватимуть тих громадян, що найчастіше будуть відвідувати Калігулин дім розпусти.
ХЕРЕА. Блискуче.
КЕЗОНІЯ. Сподіваюсь. Забула сказати, що нагорода присуджується щомісяця після перегляду карток відвідування. Громадянин, що за дванадцять місяців не отримав нагороди, іде у вигнання або на страту.
ТРЕТІЙ ПАТРИЦІЙ. Чому "або на страту"?
КЕЗОНІЯ. Бо Калігула каже, що це не має ніякого значення. Істотно те, що він може вибрати.
ХЕРЕА. Браво. Скарбниця вже повна.
ГЕЛІКОН. І як бачите, завдяки чисто моральним заходам. Бо, зрештою, краще оподатковувати нечестя, ніж винагороджувати чесноту, як то робиться серед республіканців.
Калігула ледь розплющує очі й дивиться на старого Мерею, що, ставши осторонь, виймає пляшечку і щось смокче з неї.
КАЛІГУЛА (лежачи й далі). Що ти п'єш, Мереє?
МЕРЕЯ. Це від ядухи, Каю.
КАЛІГУЛА (йде до нього, розпи-хаючи інших і нюхає йому рота). Ні, це протиотрута.
МЕРЕЯ. Та ні, Каю. Ти жартуєш. Я задихаюся вночі й уже довгий час уживаю ліків.
КАЛІГУЛА. Отже ти боїшся отрути?
МЕРЕЯ. Моя ядуха...
КАЛІГУЛА. Ні. Назвімо речі їхніми іменами: ти боїшся, що тебе отруять. Підозрюєш мене. Шпигуєш за мною.
МЕРЕЯ. Та всіма богами присягаюся, що ні!
КАЛІГУЛА. Ти підозрюєш мене. І в поведінці твоїй якась непокора. МЕРЕЯ. Каю!
КАЛІГУЛА (брутально). Відповідай. (Наче математик.) Якщо ти п'єш протиотруту, то, виходить, мій намір у тому, щоб отруїти тебе.
МЕРЕЯ. Так... тобто... ні.
КАЛІГУЛА. І з тієї миті, коли я, на твою думку, зібрався отруїти тебе, ти робив усе, щоб опертися моєму бажанню.
Тиша. На початку сцени Кезонія та Хереа відходять углиб. Тільки Лепід з переляком на виду стежить за діалогом.
(Усе чіткіше й чіткіше.). А це вже складає два злочини, від яких ти не відкрутишся: або ж я не хотів заподіяти тобі смерть, і ти мене, свого імператора, підозрюєш несправедливо. Або ж я хотів, і ти, блощице, опирався моїм намірам. (Пауза. Вдоволено розглядає старого.). І що ти, Мереє, відповіси на таку логіку?
МЕРЕЯ. Вона... вона неспростовна, Каю. Але не для нашого випадку.
КАЛІГУЛА. І третій злочин — ти мене маєш за йолопа. Послухай добре. З трьох злочинів почесний для тебе тільки один — другий, бо зрозуміло, що, вирішивши, ніби я маю певний намір і почавши йому опиратись, ти повстав проти мене.