Відходять і молодші — от що боляче.
ТЕСЕЙ
О горе!.. Чи з дітей хто не помер бува?
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Усі живуть. Померла — їхня матінка.
ТЕСЕЙ
Ти що?.. Жона померла? Як це трапилось? [133]
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Петлю сплела для себе — і повисла в ній.
ТЕСЕЙ
800] Звелась од туги? Болю?.. Що тут сталося?
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Сама не знаю… Щойно ж я прийшла сюди,
Тесею, щоб над горем твоїм сльози лить.
ТЕСЕЙ
Гай-гай!.. А ще й вінок он на чолі моїм…
А ще ж іду, нещасний, від оракула!..
Ану збивайте, слуги, всі замки з дверей,
Всі засуви, хай бачу скорбний образ той —
Жону, що, вмерши, прирекла й мене на смерть!
Відчиняються двері палацу. На ложі, яке оточили слуги, — тіло
Федри.
КОММОС
ХОР
О безталаннице! Як настраждалась ти!
Як постаралася,
810] Щоб дім цей, мов од грому, нині в прах упав!
Гай-гай!.. От де шал — так на життя своє
Власне завзятися, сліпо скорившися
Долі неприязній!..
Хто ж із богів, скажи, занапастив тебе?
Строфа
О який біль страшний нині й мене вразив!
З-поміж мук усіх — найжорстокіша!..
На мене й дім мій, доле, важко впала ти —
Якийсь понурий месник поселився тут!
Те, що життям було, — вже й не життя тепер!
820] Наче вали морські — біди одні довкіл,
Ані їх подолати, вплав пустившися,
Ні випірнуть ніколи не зумію вже!
Слово яке знайти, щоб описати ним
Долю, жоно, твою — найнешасливішу?..
Мов пташка, що з долоні в небо випурхне,
Так ти — під землю, в млу Аїду канула.
Як тут не плакати?.. Як не печалитись?..
Видно, із предків хтось гріх за собою мав —
От і мене тепер [134]
830] Б'ють небожителі карою пізньою!..
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Не ти один страждаєш, о володарю,
Не ти один утратив свою подругу!
ТЕСЕЙ
Антистрофа
Хочу під землю я!.. Хочу у млу зійти,
Там я лежатиму, мертвий, у темряві!
Без ласки-бо твоєї — як я житиму? —
Не тільки ти померла — вмер і я в тобі.
Хто повість мені, що за зло страшне
У душі твоїй загніздилося?..
То скаже хтось, нарешті? Чи даремно тут,
840] В моєму домі, слуги ходять юрмами?..
О горе, горе яке
Через жону свою дома побачив я —
Нестерпне, невимовне!.. Все! Кінець мені:
Пустельно стало в домі. Діти — сироти…
Кинула мужа ти, о найжаданіша
3-між усіх жінок, де лиш бачить їх
Ясне сонце вдень,
А вночі — зірки, що з висот зорять!
ХОР
850] Дім переповнений!..
Бачу смуток твій — от і сльози ллю.
Лихо ще одне
Передчуваючи, вже давно тремчу.
ТЕСЕЙ
Стривай!..
А що це за табличка он прикріплена
їй до руки?.. Недобрий знак іще якийсь?
Чи щодо ложа й діток розпорядження
Дає, нещасна?.. Може, вимага чогось?
Спокійна будь: у дім цей, поки житиму,
Не вступить інша, ложа не торкне мого.
860] Та ось і відтиск персня щирозлотого
Покійниці — печатка, дорога мені…
Ану шнурочок розв'яжу, щоб глянути,
Яку то звістку від очей приховано.
(Читає листа).
ХОР
Гай-гай!..
Лихо на лихові бог нагромаджує!.. [135]
Після всього, що тут, наче у сні жахнім,
Сталось, життя моє — то не життя тепер.
Бо відійшла від нас — більше нема її!..
Доме страдницький владарів моїх!..
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Небесна сило, не руйнуй гнізда цього,
870] Вшануй моє благання: мов провидець той,
Знамення темне з лету птаха вгадую.
ТЕСЕЙ
О горе! Лихо з лихом обнялось нове —
Нестерпне, невимовне! Нещасливець я!
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
А що таке? Скажи-но, мо', зараджу чимсь.
ТЕСЕЙ
Криком німим кричить слово написане!
Вже не втекти відсіль! Вже я повержений!
Що то за спів жахний вдарив до віч мені,
Тричі пропащому!..
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Не про добро, як видно, говоритимеш.
ТЕСЕЙ
880] Горя жахливого, непереборного,
Зуби зціпивши, все ж — не затаю в собі…
Краю мій батьківський!..
Торкнутись мого ложа Гіпполіт посмів,
Зневаживши Кроніда всевидющого!
О батьку Посейдоне, що сповнить мені
Дав згоду три бажання! Ось одне із них:
Убий ти мого сина. Не додай йому
Ні дня, якщо правдиву обіцянку дав!
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Назад візьми те слово, о велителю,
890] Молю, бо пожалкуєш — буде пізно вже!
ТЕСЕЙ
Нізащо! Я з вітчизни прожену його —
Одним із двох ударів буде вражений:
Або під землю Посейдон померлого
Пошле, моє прохання поважаючи,
Або в чужому краї, наблукавшися,
Сконає сам, нарешті, неоплаканий. [136]
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
А ось і син твій, Гіпполіт, іде сюди
Якраз до речі. Гнів одкинь, володарю,
І будь для свого дому найзичливішим!
ГІППОЛІТ
900] Здаля твій крик почувши, батьку, зараз же
Прибув я. Та не знаю, що тут сталося, —
Довідатись од тебе хочу, першого.
(Помітивши труп).
О горе!.. Що це?., бачу, ось жона твоя
На ложі — мертва. Як-то не здригнутися?
Я ж був тут нещодавно — світла денного
Вона ще не цуралась, як і кожен з нас.
Що трапилося з нею?.. Як загинула?..
Від тебе хочу, батьку, вчути відповідь.
Мовчиш? Мовчанка в горі — не порадниця.
910] Бо наше серце, що жадає знати все,
Плекає і в нещасті до знання жагу.
Від друзів, — не кажу вже про рідніших ще,
Ніж друзі, — гріх біду свою приховувать.
ТЕСЕЙ
Глупоті вашій, люди, чи десь є межа?..
Чого лиш не одкрили, не придумали,
В якому лиш мистецтві не вправлялися,
В одному ж — безпорадні: не навчились ви
Розсудливим зробити безрозсудного.
ГІППОЛІТ
Ото б мудрець був справді гідний подиву,
920] Хто б розуму додать міг нерозумному!
Але чи впору всі ці мудрі тонкощі?..
Боюсь, од того болю ти з ума звихнувсь.
ТЕСЕЙ
Якщо про друзів мова, люди б мусили
їх пізнавати якось, мати знак чіткий,
Хто вірний, хто — нещирий, схильний зрадити.
Подвійний варто й голос мати кожному:
Один правдивий, другий — хай вже будь-який,
Щоб од неправди правда відрізнялася
На звук, тоді в оману б нас не вводили.
ГІППОЛІТ
930] Чи хто з близьких на мене нашептав тобі
Брехню — й невинно через те страждатиму?
Я вражений: та мова потрясла мене,
Бо так од глузду відійшла здорового! [137]
ТЕСЕЙ
На що лиш та людина б не наважилась?
Чи взагалі десь є межа зухвалості?..
Якщо ж вона і далі все зростатиме,
Й нащадки раз од разу будуть гіршими
Від предків, — доведеться землю ще одну
Додати до цієї, бо ледь-ледь уже
940] Вона вміщає підлих та негідників.
Погляньте-но на цього: хоч і син мені, —
Споганив моє ложе, наймерзенніший:
Покійниця виразно це засвідчила.
Якщо посмів ти словом осквернить мене,
То батькові своєму ще й у вічі глянь!
Це ти, що із богами, незрівнянний муж,
Спілкуєшся? Ти — чистий, незіпсований?..
Не буду вже я вірить похвальбі твоїй —
Богів за слабоумних не прийматиму!
950] Тепер хизуйся! Подури тепер когось
Харчем рослинним! Удавай натхненого
Орфеєм, дим писань пустих шануючи! —
Спіймався на гарячім. Од людей таких
Тікати всім я раджу: підкуповують
Поважним словом, а на думці — блуд гидкий.
Вона померла. Ну, а ти врятований?
Ця смерть тобі, поганче, стала вироком!
Хоч як тут присягайся, голос мертвої —
Найкращий, неспростовний довід злочину.
960] Ти їй нелюбий, скажеш: незаконний син,
Мовляв, лишень завада між законними.
Щось дивно: за твоє, що їй ненависне, —
Своє, щонайдорожче, віддала б життя?..
А ще ти запевняєш: темна хіть лишень
Жіноцтву притаманна. Юнаків назву,
Що від жінок ні трохи не безпечніші,
Коли Кіпріда в серце їм жагу ввіллє,
Та чоловіча стать їх виручає тут.
А втім, до чого все це? Ось же труп її —
970] Хіба ще є де свідок справедливіший?..
Віднині ти вигнанець. Геть з очей моїх!
Ні до Афін священних, ні до іншого,
Де владарюю, міста увійти не смій!
Якщо б я за цей злочин не скарав тебе,
То сам істмійський Сініс заперечив би,
Що мною він убитий: от хвалько, мовляв.
Скіронські кручі теж мене б не визнали
Захисником мандрівців од розбійника.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Кого тепер щасливим із людей назву? —
980] Що височіло щойно — нині в прах лягло. [138]
ГІППОЛІТ
Великий гнів твій, батьку, засліпив тебе.
Що ж до самої справи — красно мовиш ти,
Але, по суті, правдою не пахне тут.
Я перед людом говорить не навчений,
А радше в колі друзів та однолітків.
Бо й тут є міра: той — перед розумними,
А цей — перед юрбою промовляти звик.
І все ж я мушу, у біду потрапивши,
Язик свій розв'язати. З чого ти почав,
990] Накинувшись на мене, мовби й справді я
Не в силах оправдатись, відповім на те:
Ось бачиш землю, небо? Не родивсь під ним
Чистіший хтось од мене, хоч ти як переч.
Насамперед богів я шанувати звик,
А щодо смертних — лиш із справедливими
Дружу, що ні самі не здатні зла чинить,
Ні помагати іншим, що до зла швидкі.
Й до приятелів, батьку, я однаковий:
Присутні чи відсутні — не беру на сміх.
1000] Спіймав мене, гадаєш, на гарячому?
Безглуздя! Ще ж не знав я жінки жодної.
А про любовні втіхи я чував лишень
Та на малюнках бачив. А що серцем я
Цнотливий, то — не дуже й приглядавсь до них.
Та цим, як бачу, ти не переконаний.
То зваж: заради чого б я на блуд ішов:
Чи вродою направду перейшла вона
Усіх жінок? Чи, ложем спадкоємиці
Заволодівши, думав дім посісти твій?
1010] Тоді я був би дурнем найбезглуздішим.
Чи, може, влада вабила б розумного?
Та ж ні! Хіба жадоба самовладності
Здоровий глузд людині б геть затьмарила.
Мені б хотілось на змаганнях еллінських
Добути перемогу. В місті — й другим я
Хай вік втішаюсь місцем між обранцями.
Лиш так безпечно можна домогтись чогось
І в більшій, ніж володар, бути радості.
Одне сказать ще маю, решту знаєш ти:
1020] Якщо б мені подібний в мене свідок був,
Якщо б велась ця справа при жоні твоїй
Живій ще, ти б дізнався, хто провинен тут.
Тепер я свідком Зевсом присягаюся
Й Землею, що ніколи б я торкнуть не смів
Жони твоєї. Не було ні в намірах,
Ані в думках такого. А неправда це —
Хай згину, безпритульний, у краю чужім! [139]
І хай, коли я винен, ні земля сира
Кісток моїх не прийме, ані моря хлань!
1030] А щодо неї, то чи страх згубив її —
Не знаю; більше й слова не скажу про це.
Цнотливою здається, цноті зрадивши,
А я, зберігати цноту, — звинувачений.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Гадаю, ти достатньо оправдав себе:
Богами ж не намарне присягаються.
ТЕСЕЙ
Ти бачив словоблуда? Взявся смирністю
Зм'якшити мою душу. А на ділі що?..
Зневажив ложе шлюбне батька рідного!
ГІППОЛІТ
Й тобі дивуюсь, батьку: якби ти моїм
1040] Був сином, а я — батьком, то за гріх такий —
Насильство над жоною — не вигнання я,
А смертю покарав би, не вагаючись.
ТЕСЕЙ
Розумна річ! Одначе, не так легко ти,
Як сам собі придумав, маєш згинути:
Негайна смерть — це ласка для негідника.
Світ за очі пішовши з краю рідного,
Життя в нужді закінчиш на землі чужій.
Така за злочин плата нечестивцеві.
ГІППОЛІТ
О горе! Не діждавшись, поки часу плин
1050] Розсудить нас з тобою, проженеш мене?
ТЕСЕЙ
Якщо б лиш міг, — за море, за Атлантів край
Прогнав би — ось такий ти став ненависний!
ГІППОЛІТ
Ось так, без суду? На присяги й докази
Не зваживши? Провидців не послухавши?..
ТЕСЕЙ
А що тут ще гадати? Чи ж то лист оцей
За всіх не свідчить? Віщуни ж нехай собі
До тих птахів на небі приглядаються!..
ГІППОЛІТ
Чому, боги, мовчання на вустах моїх?
Шануючи присягу, сам себе ж гублю.