Так.
Сганарель. Багато?
Жеронт. Цього я не знаю.
Сганарель. А гущина речовини доброї якості?
Жеронт. Я не розуміюся на таких речах.
Сганарель (до. Люсінди). Дайте мені вашу руку. (До Жеронта). Так, так, пульс показує, що дочка ваша німа.
Жеронт. Аякже, добродію, та це ж і є її недуга, ви виявили її відразу.
Сганарель. Ще б пак!
Жакліна. Дивіться-но, як він скоро відгадав її недугу!
Сганарель. Ми, видатні лікарі, відразу розуміємо, в чому саме справа. Який-небудь невіглас, звісно, завагався б та й почав би вам торочити: оце — те-то, а оце — те-то; а я з першого ж погляду осягаю розумом суть справи і заявляю вам, що ваша дочка німа.
Жеронт. Так-то воно так, проте я дуже хотів би, щоб ви мені пояснили, з чого ж постає ця недуга?
Сганарель. Нічого немає легшого! Це постає з того, що їй відібрало мову.
Жеронт. Чудово, але причина? Скажіть мені, будьте ласкаві, яка ж причина того, що їй відібрало мову?
Сганарель. Всі наші найславетніші вчені скажуть вам, що це — наслідок утруднення орудувати язиком.
Жеронт. А ваша особиста думка щодо цього утруднення орудувати язиком?
Сганарель. Арістотель каже щодо цього багато гарних речей.
Жеронт. Та, мабуть.
Сганарель. О, то була велика людина!
Жеронт. Безперечно.
Сганарель. Справді велика людина; (піднімаючи агору руку) людина, що була вища від мене ось на стільки. Отже, вертаючись до нашого обмірковування, я стверджую, що до цього утруднення орудувати язиком спричинилися певні соки, що їх ми, вчені, звемо шкідливими соками, тобто… шкідливими соками; а через те що гази, які формуються під впливом випарів, що утворюються у сфері хвороб, доходячи… так би мовити… до… Ви розумієте по-латинському?
Жеронт. Не розумію ані словечка.
Сганарель (схоплюючись). То ви не розумієте по-латинському?
Жеронт. Ні.
Сганарель (з запалом). Cabricias arci thuram, саtalamus, singulariter, nominativo, haec musa, муза bonus, bona, bonum. Deus sanctus, estne oratio latinas? Etiam, так. Quare, чому? Quia substantivo et adjectiyum concor dat in generi, ntmierum et casus.
Жеронт. Ах, чому я не вчився!
Жакліна. Ох, та й розуму ж у нього — сила!
Лука. Атож, такий уже мудрий-премудрий, що нічого й не второпаєш!
Сганарель. Отже, коли ці гази, про які я вам розповідаю, проходять з лівого боку, де міститься печінка, у правий бік, де міститься серце, то трапляється, що легеня, яку ми звемо по-латинському armyan, сполучаючись із мозком, який ми називаємо по-грецькому nasmus, за допомогою порожнистої вени, яку ми звемо по-давньоєврейському cubile, зустрічається на своєму шляху з і вищезазначеними газами, що наповнюють черевні порожнини лопаток, і через те, що вищезазначені гази… — будь паска, прислухайтеся добре до того, що я вам пояснюю, — і через те, що вищезазначені гази до певної міри шкідливі… — Слухайте ж добре, заклинаю вас.
Жеронт. Аякже, аякже.
Сганарель. До певної міри шкідливі з причини… Пудьте уважні, прошу вас.
Жеронт. Я уважний.
Сганарель. З причини їдкості соків, які збираються в западині діафрагми, то трапляється, що ці гази… Ossabandus, nequeis, nequer, potarinum, quipsa milus. Оце, власне кажучи, й спричинилося до того, що донечка наша оніміла.
Жакліна. Ах, так і шкварить, так і шкварить! Ну й чолов’яга!
Лука. Чом я не такий язикатий!
Жеронт. Ви пречудово все пояснили, це безперечно. Лише єдина річ мене вразила — це щодо місця печінки та серця. Мені здається, що ви їх розміщуєте не так, як є насправді; адже ж серце в нас із лівого боку, а печінка — з правого.
Сганарель. Атож, колись це було саме так, але ми все те змінили, і медицина вдається тепер до нових методів.
Жеронт. А я того й не знав; прошу вибачити мені моє неуцтво.
Сганарель. Це пусте! Ви зовсім і не повинні бути таким же вченим, як ми.
Жеронт. Звичайно. Але, добродію, як ви гадаєте, що ж треба робити проти цієї недуги?
Сганарель. Що, я гадаю, треба робити?
Жеронт. Еге ж.
Сганарель. Моя думка така: покласти хвору знов у ліжко й лікувати, даючи їй якнайбільше хліба, вимоченого в вині.
Жеронт. А навіщо це, добродію?
Сганарель. На те, що вино та хліб, змішані докупи, набувають такої симпатичної властивості, яка примушує говорити. Хіба ж ви не знаєте, що папуг тільки тим і годують і що вони завдяки такій поживі навчаються говорити?
Жеронт. Атож. Ах, та й видатний же чоловік! Мерщій давайте хліба й вина!
Сганарель. Я зайду ще ввечері подивитися, в якому вона буде стані.
ЯВА 7
Жеронт, Сганарель, Жакліна.
Сганарель (до Жакліни). Постривайте, ви! (До Жеронта). Пане, ось вашій мамці не завадило б приписати сякі-такі легенькі ліки.
Жакліна. Кому? Мені? Та я ж здорова-здоровісінька.
Сганарель. Тим гірше, мамко, тим гірше. Саме отакий надмір здоров’я вельми небезпечний, і було б незле зробити вам невеличке приємне кровопусканнячко, поставити вам невеличкий клістирчик делікатненький.
Жеронт. Але ж, добродію, не збагну я ніяк цієї методи. Навіщо ж пускати кров, коли людина не має ні якої хвороби?
Сганарель. То дарма, це метода дуже корисна, і, як п’ють заздалегідь, щоб запобігти спразі, так і кров треба пускати для того, щоб запобігти хворобі.
Жакліна (виходячи). Красненько дякую! Не хочу я, щоб з мого тіла робили аптечну крамницю.
Сганарель. Ви опираєтесь лікуванню, але ми доберемо способу переконати вас і навести вас на розум.
ЯВА 8
Жеронт, Сганарель.
Сганарель. На все вам добре.
Жеронт. Почекайте хвилинку, будь ласка.
Сганарель. Що ви хочете робити?
Жеронт. Дати вам грошей, добродію.
Сганарель (простягаючи руку ззаду, тимчасом як Жеронт розкриває свого гаманця). Я не візьму їх, добродію.
Жеронт. Добродію…
Сганарель. Нізащо!
Жеронт. Одну хвилиночку…
Сганарель. В жодному разі.
Жеронт. Будьте такі ласкаві.
Сганарель. Ви жартуєте.
Жеронт. Та тут нема про що говорити!
Сганарель. Ні, зроду-звіку!
Жеронт. Ну ж бо!
Сганарель. Я лікую не задля грошей.
Жеронт. Я вірю.
Сганарель (після того, як узяв гроші). Тут добрий шмат грошей?
Жеронт. Так, добродію.
Сганарель. Я не користолюбний лікар.
Жеронт. Я де добре знаю.
Сганарель. Інтерес ніколи не керує моїми вчинками.
Жеронт. Я й гадки такої не мав.
Сганарель (саме роздивляючись гроші, які він одержав). Їй-право, непогано, аби тільки…
ЯВА 9
Леандр, Сганарель.
Леандр. Добродію, я вже давно на вас чекаю… Я прийшов сюди благати у вас допомоги.
Сганарель (мацає йому пульс). Пульс у вас таки дуже поганий.
Леандр. Та я не хворий, добродію, і зовсім не за цим ділом до вас прийшов.
Сганарель. А якщо ви не хворі, то якого ж дідька ви не кажете цього відразу?
Леандр. Не в тім річ… Я вам розповім про все двома словами: моє ім’я Леандр, я кохаю Люсінду, яку ви щойно відвідали, але батько її ставиться до мене дуже неприхильно, і я ніяк не можу до неї доступитися, тож я насмілююсь прохати вас стати в пригоді моєму коханню і допомогти мені виконати одну хитру штуку, яку я замислив, щоб мати змогу сказати Люсінді два слова, від яких залежатимуть цілком і моє щастя, і моє життя.
Сганарель. Та за кого ви мене маєте? Як? Ви насмілюєтеся звертатись до мене з проханням допомагати вам у ваших любовних пригодах, насмілюєтеся принижувати гідність лікаря такими пропозиціями?
Леандр… Добродію, не здіймайте галасу!
Сганарель (відпихаючи його). А я таки здійматиму. Ви зухвалець!
Леандр. Ах, добродію, тихше…
Сганарель. Недоумкуватий!
Леандр. Бога ради!
Сганарель. Я вас навчу, як треба поводитися з пристойними особами! Не на такого наскочили! Це нечуване нахабство…
Леандр (дістаючи гаманця). Добродію…
Сганарель. Вимагати, щоб я взявся за… (Беручи гаманця). Я, звісно, не про вас кажу, бо ви порядна людина і я буду щасливий стати вам у пригоді. Проте в такі нахаби на світі, які вважають людей зовсім не за те, що вони є, і, мушу признатися вам, мене це обурює.
Леандр. Даруйте мені, добродію, що я дозволив собі таке вільне поводження…
Сганарель. Пусте! В чому ж річ?
Леандр. Ну, то знайте ж, добродію, що недуга, яку ви хочете зцілити — це удавана недуга. Без кінця й краю думали про неї лікарі й гадали і, врешті, склали її хто — на розлад мозку, хто — шлунка, хто — селезінки, а хто — печінки, а справжня причина її — кохання, і Люсінда придумала цю недугу лише для того, щоб уникнути шлюбу, до якого її хотіли приневолити. Але ходімо звідси: не треба, щоб нас бачили разом; я розповім вам дорогою, якої послуги я від вас чекаю.
Сганарель. Ходімо, добродію. Ви збудили в моїй душі якесь незбагненне співчуття до вашого кохання, і хай гине хоч і вся моя медицина, але хвора або помре, або буде ваша!
ДІЯ ТРЕТЯ
Сцена зображає місцевість у сусідстві з будинком Жеронта.
ЯВА 1
Леандр, Сганарель.
Леандр. Здається, аптекар з мене хоч куди! А що батько її дуже рідко мене бачив, то цієї зміни вбрання та перуки, мабуть, буде. досить, щоб йому й на думку не спало, хто я.
Сганарель. Авжеж.
Леандр. Тепер мені б тільки вивчити п’ять чи шість якнаймудріших медичних термінів, щоб прикрасити мою мову, і ніхто не скаже, що я не вчений.
Сганарель. Годі-бо вам, годі! Все це непотрібне: досить і самого вбрання, а слів і я знаю не більше за вас.
Леандр. Як то?
Сганарель. А нехай мене чорти візьмуть, коли я хоч що-небудь тямлю в медицині! Ви людина порядна, і п можу звіритися на вас, як ви звірилися на мене.
Леандр. Як? То ви насправді не…
Сганарель. Ні, кажу ж вам! Вони зробили мене лікарем проти моєї волі. Я зроду й не сподівався стати таким ученим, та й уся моя наука вилами по воді писана. От тільки не доберу я ніяк, звідки в них ота бредня взялася; але коли я побачив, що вони будь-що домагаються, щоб я таки був лікарем, то я й вирішив ним зробитися, полишивши це на їхній совісті. І далася ж, у сім ота фантазія! Ви навіть уявити собі не можете, як усі, наче посатаніли, хочуть вбачати в мені вчену людину. До мене приходять з усіх усюд, і якщо й далі так буде, то я зовсім не від того, щоб цілісіньке життя моє держатися медицини. Я вважаю, що це ремесло з усіх найкраще, бо чи зробиш ти добре, чи зробиш ти зле — тобі однаково за те заплатять. А коли б часом і не пощастило, — байдуже! — і за погану роботу ніхто не дасть по потилиці, і нам дозволена орудувати матеріалом так, як нам заманеться. Швець, шиючи черевики, не сміє зіпсувати й клаптика шкіри, не відшкодувавши збитків, а тут можна зіпсувати людину, і це не коштуватиме нічого.