Вона пояснить вам причину ту,
Що змусила її замкнути двері.
Я раджу так: ходім спокійно звідси
І пообідаємо в "Тигрі"; потім —
Ви ввечері ідіть самі додому
І виясніть причину таємничу
Цього вигнання. А якщо тепер
Ви силою вдиратись почнете
В ці двері серед дня, коли навкруг
На вулицях ще так багато люду,
То піде лиш по місту поговір;
І ваше чисте ймення заплямує
Юрба нікчемна злими язиками;
І житиме той наклеп ще й по тому,
Як ви вмрете, на вашій домовині,
І переходитиме з року в рік:
Де раз завівся, там живе повік.
АНТІФОЛ ЕФ. Мене переконали ви; спокійно
Піду я з вами й навіть постараюсь,
Хоч як мені нелегко, веселитись.
Я знаю кралечку одну, в розмові
Приємну вельми, гарну, розумненьку,
Хоч норовливу, але дуже милу:
Туди ми й підем на обід. Мені
(Без всякої підстави, слово честі!)
За неї часто доріка дружина;
Так, так, ми будемо обідать в неї.
Підіть додому і візьміть ланцюг;
Гадаю, він тепер уже готовий;
І принесіть, прошу вас, в "Дикобраз" —
Так зветься той будинок; цей ланцюг
(Хоча б для того, щоб жону розсердить)
Я подарую господині тій.
Тож, милий друже, прошу поспішить;
То, може, інші краще привітають.
АНДЖЕЛО Я за годину повернуся, пане.
АНТІФОЛ ЕФ. Цей жарт мені в великі гроші стане!
Виходять.
СЦЕНА 2
Там само.
Входять Люціана й Антіфол Сіракузький.
ЛЮЦІАНА Свою повинність за мить
Забули ви? Невже в кохання весну
Судилось пагінцям любові згнить
Й кохання храм розвалиться чудесний?
Як задля грошей одружились ви,
То будьте ніжні, ради них, з сестрою;
Як інша є,— любіть таємно ви;
Сховавши ті чуття під машкарою,
Аби сестра не прочитала їх;
Хай ваш язик мовчить про всі провини;
Нехай ласкавість прикраша ваш гріх;
Прикрийте святістю ваш дух злочинний;
Прикиньтесь чесним, хоч душа й брудна,
Святого вдайте, скривши все геть-чисто,
Щоб ваших вад не бачила вона!
Чи злодій хвалиться своїм злочинством?!
Подвійний гріх — подружню честь топтать
І те в очах читати дать дружині.
Незриме зло за благо може стать,
Якщо оздоблене в слова невинні.
Нещасні ми! На вас позбувшись прав,
Втішаємось облудними словами.
Забравши руку, дайте хоч рукав,
В орбіті вашій помчимо за вами.
Вертайтеся ж додому, брате мій;
Сестру потіште, назовіть жоною:
Спасенна лжа бува в оселі тій,
Де лестощі приносять мир з собою.
АНТІФОЛ СІР. Як звати вас, не знаю, діво ґречна,
Та врода й мудрість — чудо із чудес —
Мені посвідчують незаперечно,
Допоможіть, благаю вас, зухвалий,
Моєму кволому уму збагнуть
Суть слів отих, що ви мені сказали,
Приховану і незбагненну суть.
Навіщо вам мою невинну душу
Заводити на темні манівці?
Богиня ви? По волі вашій мушу
Змінитися? Що ж! В вашій я руці!
Та поки чуюся самим собою,
Я повторятиму одне і те ж:
Вона мені не жінка, і ганьбою
її не вкрию. Вас люблю без меж!
Не ваб мене, сирено, дивним співом
В безодню сліз, що їх сестра лила,
До себе злотом кіс приваблюй, діво,
На лоно хвиль із чистого срібла.
Безодні тої найлюбіше ложе
Я з радістю прийму і ляжу сам:
Полюбить смерть, хто так померти зможе?
Як залегка любов — хай тоне там.
ЛЮЦІАНА Безумні ви! Що все це означає?
АНТІФОЛ СІР. Ні, я осліп, а як — і сам не знаю...
ЛЮЦІАНА І тому ваші очі завинили.
АНТІФОЛ СІР. Ви — сонце ясне, ви їх засліпили!
ЛЮЦІАНА Дивіться на що слід — прозріють очі.
АНТІФОЛ СІР. Вже краще буть сліпим, ніж в морок ночі
Дивитися, моя любове!
ЛЮЦІАНА Вам
Не слід мене так звати! Цим ім'ям
Ви звіть мою сестру.
АНТІФОЛ СІР. Сестру сестри!
ЛЮЦІАНА Мою сестру.
АНТІФОЛ СІР. О ні! Таж тільки ти
Мене самого краща половина;
Моїх очей ти світло, ти — частина
Душі моєї, хліб мій і надія;
Ти рай земний, моя небесна мрія!
ЛЮЦІАНА Цим є для вас сестра — чи буть повинна.
АНТІФОЛ СІР. Будь нею тільки ти, моя єдина!
Прийми любов мою й моє життя;
Ти вільна ще, так само вільний я,-
Прошу руки твоєї.
ЛЮЦІАНА Постривайте!
Спокійно, пане, так не поспішайте:
Я мушу перше у сестри спитати,
А чи вона захоче згоду дати.
(Виходить)
З дому Антіфола Ефеського вибігає Дроміо Сіракузький.
АНТІФОЛ СІР. Що сталось, Дроміо, куди це ти так поспішаєш?
ДРОМІО СІР. Ви мене знаєте, пане? Хіба ж я Дроміо? Хіба я
ваш слуга? Хіба я — це я?
АНТІФОЛ СІР. Ти — Дроміо, ти — мій слуга, ти — це ти.
ДРОМІО СІР. Я осел, я чоловік якоїсь жінки і сам не свій!
АНТІФОЛ СІР. Якої жінки чоловік? І чому ти сам не свій?
ДРОМІО СІР. Далебі, пане, я сам не свій, бо я належу одній
жінці — жінці, яка зазіхає на мене, яка вганяє за мною, яка хоче
мною заволодіти!
АНТІФОЛ СІР. А яке ж вона має право на тебе?
ДРОМІО СІР. Ой пане мій! Та воно точнісінько таке, яке ви
можете мати на вашого коня; вона хоче володіти мною, як своєю
шкапою: тобто не через те, що я й справді скотина, заманулося
їй оволодіти мною; а через те, що вона сама, маючи справжні-
сіньку скотинячу вдачу, хоче мене загнуздати.
АНТІФОЛ СІР. Хто ж вона?
ДРОМІО СІР. О, добра штукенція. Говорячи з нею, не втри-
маєшся, щоб сказати: "Господи, визволи мене від лукавого!"
Я маю надто пісне щастя в цій партії, а проте — це вельми
скромний шлюб.
АНТІФОЛ СІР. Що ти маєш на думці, говорячи про "скром-
ний шлюб"?
ДРОМІО СІР. Ах, пане, та вона ж куховарка, геть-чисто лоєм
обросла; я й сам не знаю, що мені з тим лоєм робити,— хіба що
наробити свічок та й утекти від неї при її ж таки власному світлі.
Певний, що її лахміття та лій у ньому можуть горіти протягом
усієї польської зими; якщо вона доживе до страшного суду, то
горітиме тиждень — довше за всіх грішників.
АНТІФОЛ СІР. А яке в неї обличчя?
ДРОМІО СІР. Чорне, як мої черевики, тільки не таке чисте.
По вона, нівроку їй, так пітніє, що її грязюкою можна забрудни-
тися аж по самісінькі кісточки.
АНТІФОЛ СІР. Ну, цю хибу легко виправити водою.
ДРОМІО СІР. Ні, пане, то вже від природи: всесвітній потоп
і той не зарадить.
АНТІФОЛ СІР. Як її звати?
ДРОМІО СІР. Е м і л і, пане; але й цілої милі замало для
того, щоб зміряти її від стегна до стегна.
АНТІФОЛ СІР. Виходить, що вона така широка?
ДРОМІО СІР. Від голови до ступні в неї стільки, як від стегна
до стегна: не баба, а глобус; на ній можна відшукати всі країни.
АНТІФОЛ СІР. На якій же частині її тіла Ірландія?
ДРОМІО СІР. Звісно, пане, на задній,— на м'якому місці;
я пізнав це по дрягві.
АНТІФОЛ СІР. А де в неї Шотландія?
ДРОМІО СІР. Я відкрив її по неродючості: на долоні.
АНТІФОЛ СІР. А де в неї Франція?
ДРОМІО СІР. На лобі, що воює проти власного волосся, яке
наступає на нього.
АНТІФОЛ СІР. А де в неї Англія?
ДРОМІО СІР. Я шукав скрізь крейдяних круч, але нічого бі-
лого на ній не знайшов; проте, я гадаю, що Англія міститься в
неї на підборідді, якщо взяти до уваги солону рідину, що тече
між Францією та підборіддям.
АНТІФОЛ СІР. А' де в неї Іспанія?
ДРОМІО СІР. Правду кажучи, Іспанії я не помітив, але я від-
чував іспанський пал у її диханні.
АНТІФОЛ СІР. А де в неї Америка й обидві Індії?
ДРОМІО СІР. О пане, на носі, прикрашеному згори й донизу
рубінами, карбункулами й сапфірами, що розсипав усі свої скар-
би під гарячим подихом Іспанії, яка вислала цілі армади кораб-
лів, щоб навантажитись у неї під носом.
АНТІФОЛ СІР. А де ж у неї міститься Бельгія й Нідерландські
низькодоли?
ДРОМІО СІР. О пане, так низько я не заглядав? І уявіть собі,
ця невмивака-невтирака, ця відьма об'явила свої права на мене;
називала мене Дроміо; заприсягалася, що я заручений з нею;
розказала мої прикмети: цятка на плечі, родимка на шиї, велика
бородавка на лівій руці, та так, що я, охоплений жахом, утік від
неї, як від чаклунки.
Щоб не з віри в мене груди та не з криці серце,
Мусив би на кухні в неї терти сіль із перцем.
АНТІФОЛ СІР. Біжи скоріш до гавані, й коли
Там дме від берега погожий вітер,-
Не хочу я лишатись тут до ночі.
Як знайдеш корабель, що вирушає
Ще нині в море, то приходь на ринок
Сказать мені. Я там гуляти буду.
Як всі тут знають нас, а ми — нікого,
То краще нам збиратися в дорогу.
ДРОМІО СІР. Як з жахом всяк тікає від ведмедів,
Так дремену я від моєї леді!
(Виходить)
АНТІФОЛ СІР. Здається, тут живуть лише чаклунки;
Тому давно вже час тікати звідси.
Тієї, що мене назвала мужем,
Не можу я без жаху уявити
Собі жоною; а її сестра —
Така прекрасна, мила й чарівна,
Така розумна й втішна у розмові,-
До того спричинилася, що я
Себе самого майже зрадив. Отже,
Щоб не завдать собі самому горя,
Замкну свій слух для співів діви моря!
Входить Анджело з ланцюгом.
АНДЖЕЛО Пан Антіфол?
АНТІФОЛ СІР. Так, це моє ім'я.
АНДЖЕЛО Я знаю й сам, мій пане. Ось ланцюг ваш.
Я думав, вас застану в "Дикобразі",
Але ланцюг іще не був готовий,
І я спізнивсь.
АНТІФОЛ СІР. А що з цим ланцюгом
Накажете мені робити?
АНДЖЕЛО Все,
Що схочете: він зроблений для вас.
АНТІФОЛ СІР. Для мене, пане? Я не замовляв!
АНДЖЕЛО Не раз, не два, разів, мабуть, із двадцять;
Вертайтеся ж додому і потіште
Дружину подарунком; я зайду
Увечері до вас і з вас одержу
Мені належні гроші за ланцюг.
АНТІФОЛ СІР. Прошу вас, пане, взяти гроші зараз,
А ні — то втратите й ланцюг, і гроші.
АНДЖЕЛО Жартуєте, мій пане!.. Ну, бувайте!
(Виходить)
АНТІФОЛ СІР. Не розумію, що це означає;
Все ж думаю, що в світі не буває
Десь простака, який би від такого
Відмовився дарунка дорогого.
Тут, мабуть, люди тільки розкошують,
Бо золото на вулицях дарують.
Тепер — на ринок! Дроміо діждатись
І якнайшвидше звідси забиратись!
(Виходить)
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Майдан
Входять 2-й купець, Анджело та стражник.
2-Й КУПЕЦЬ Цю суму винні ви з зелених свят,
І я відтоді вас не турбував;
Цього я не робив би і тепер,
Але до Персії я мушу їхать
І потребую грошей. Через те
Прошу мені негайно все сплатити,
А ні — то стражник ось вас арештує.
АНДЖЕЛО Достоту стільки, скільки винен вам,
Від Антіфола маю я одержать;
Я перед цим, як мав зустріться з вами,
Віддав йому ланцюг; о п'ятій нині
Мені він має заплатить за нього.
Як ваша ласка, то ходім зі мною
До нього в дім, і я вам поверну
З подякою мій борг.
СТРАЖНИК Вам турбувать
Себе не треба: гляньте,— він Іде.
Входять Антіфол Ефеський і Дроміо Ефеський.
АНТІФОЛ ЕФ. Допоки буду я в золотаря,
Ти збігай і купи мені нагай;
Я почастую ним жону і слуг
За те, що зважились у мій же дім
Мене сьогодні не впустить. Стривай!
Ось золотар. Отож іди мерщій;
Купи нагай і віднеси додому!
ДРОМІО ЕФ.