Здобуве кривдою приносить лихо.
Чи знав добр© той сиж, чийого батька
До стекла чоргеа скнарість довела?
Достойні вчинки синові лишу,
Сам іншого я. спадку не бажав би!
За інше плата надто дорога:
Яка вже втіха від здобутків тих,
Що так нелегко їх допильнувати!
Ох, брате Иорк, твоїм би знати друзям:
Тужу — бо голову твою тут бачу!
Маргариток Владарю, схаменіться,— ворог близько,
А ви довкола сієте аневіру.
Ви сину рицарство пообіцяли —
Тож вийміть меч і посвятіть його
Негайно. На коліно стань, Едварде.
Генріх Підводься рицарем, о мій Едварде,
Зиай — лиш за правду меч здіймати варто.
Принц Як ваша згода, батьку дорогий,
Здійму його у битві за вінець
Г вже не випущу до смерті з рук.
Кліффорд Я гідну принца відповідь почув.
Входить ганець.
Гонець Вожді держави, наготові будьте:
Зібравши тридцять тисяч солдатні,
Іде Уорік, щоб підтримать Йорка.
Скрізь по дорозі королем Едварда
Він проголошує; багато хто
До них біжить. Готуйтесь, ворог близько!
Кліффорд Королю, краще б вам лишити поле —
Без вас владарці більше таланить.
Маргарита Нас^ володарю, ввірте долі нашій.
Цортемберленд Але рішуче зважтеся на бій.
Принц Вінчаний батьку, лордів надихни
І всіх, що мають битися за тебе;
Здійми свій меч, гукни: "Святий ГеоргЬ
Марш.
Входять Едвард, Георг, Річа:рд, Hop фол к, Уорік, Монтвг'ю
й солдати.
Едвард Зрадливий Генріху! Ну ж, кайся швидше,
Надінь корону на моє чоло,
А ні — в бою змагайся за життя.
Маргарита 3 дівками лайся, капосний зухвальцю!
Як смієш ти отак пащекувати
Перед законним владарем своїм?
Едвард Я — владар; хай коліна схилить він.
Він згодився, щоб став я спадкоємцем,
Порушив клятву він, а ще я чув:
Ти владарюєш, хоч вінець на ньому.
Ти змусила, щоб синове ім'я
Замість мого в указ він записав.
Кліффорд Зробив він мудро:
Хто батьків спадкоємець, як не син?
Річард Це ти, катюго? Не знаходжу слів!
Кліффорд Це я, горбаню; відповім тобі
І всім таким зухвальцям як належить,
Річард Це ж ти малого Ретленда убив?
Кліффорд Старого Йорка теж — і не наситивсь.
Річард Бій розпочнімо., лорди, ради бога!
Уорік Ну, Генріху, корону віддаси?
Маргарита Уоріку, язик свій прикуси!
Як ми в Сент-Олбенсі востаннє стрілись,
Вам ноги слугували краще рук.
Уорік Тікали ми, тепер — тікати вам.
Кліффорд Так говорив ти і тоді — й тікав.
Уорік Мене погнала не твоя відвага.
Нортемберленд Та мужність вас не втримала на місці.
Молю покласти перемовам край,
Бо серце крається в жаданні помсти
Лихому Кліффордові, дітовбивці.
Кліффорд Я батька вбив твого. Це він дитя?
Річард Ти вбив його як підлий боягуз,
Так само — брата юного, та нині
Сподіяне, катюго, прокленеш.
Генріх Вгамуйтесь, лорди. Дайте, я скажу.
Маргарита Кинь виклик їм, а ні — заціп уста.
Генріх Прошу не заважати, я — король;
Коли захочу, можу говорити.
Кліффорд Ту рану, що звела докупи нас,
Ніякими словами не загоїш.
Отож мовчіть.
Річард Ну, витягни меча!
Клянусь творцем, убивце, певен я:
Твоя відвага — лиш на язиці.
Едвард Ну, Генріху, ти віддаєш корону?
Чи тисячі, що снідали сьогодні,
Уже не пообідають ніколи?
Уорік їх кров на голову твою проллється,
Як не поступишся. За Йорком правда!
Принц Як правда те, що так назве Уорік,
То що ж тоді назвати нам брехнею?
Річард Хто б не зачав тебе, твоя тут мати;
Я бачу, в тебе материн язик.
Маргарита А ти не вдавсь ні в батька, ані в матір;
Ти — виродок, позначений печаттю
Самої долі, щоб тебе жахались,
Мов ящірки отруйної чи жаби.
Річард А ти — залізо неаполітанське
В англійській позолоті. І якщо
Король твій батько, то й калюжа — море.
Соромилась би, знаючи свій рід,
Нікчемну душу в лайці виявляти.
Едвард Сто крон я дав би за соломи віхоть,
Аби цю відьму привести до тями.
Єлена кращою була, ніж ти,
Й хоча твій чоловік — мов Мейелай,
Та брата Агамемнона ніколи
Вона так не ганьбила, як ганьбиш
Ти короля, чий батько раював
У Франції, скоривши короля
Й дофіна. Взяв би рівню син собі,
То батьківської слави не позбувся б.
Але жебрачку в постіль він прийняв,
Обдарувавши батечка твого.
І зразу світлий день змінила злива,
Що змила все у Франції здобуте
Й корону чварами заволокла.
Твоя пиха цей розбрат породила!
Була б ти лагідна — приспали б ми
Свої права,'з жалю до короля
Відклавши з'ясування їх до часу.
Георг Аж бачим — ти веснієш в нашім сяйві
І літуєш, а жнив для нас нема,
Й сокирою твій корінь загребущий
Ми рубонули. Зачепило й нас.
Та знай — коли вже почали рубати,
Не спинимося, поки не впадеш,
Чи зросимо гілля своєю кров'ю.
Едвард Отож тебе на бій я викликаю.
Облишмо перемови — королю
Сказати й слова не даєш. Сурміть!
Нехай криваві мають прапори!
Здобудь, Едварде, славу чи помри.
Маргарита Стривай, Едварде!
Едвард О ні, вже цей не спиниться потік;
Вмруть тисячі, а винен — твій язик.
Виходить.
СЦЕНА З
Бойовище між Таутоном та Секстоном у Йоркшірі.
Гамір битви. Сутички. Входить У о р і к.
Уорік Стомився, як бігун в тяжкій дорозі,
Приляжу і хоч трохи відсапну.
Удари, що прийняв я і завдав,
Цупкі мої геть виснажили м'язи.
Нехай там що, перепочити мушу.
Вбігає Е д в а р д.
Едвард Всміхніться, небеса! Чи, смерте, грянь!
Світ спохмурнів, моє погасло сонце.
Уорік Ну що, владарю? Є якась надія?
Входить Г є о р г.
Георг Кінець! Надія відчаєм змінилась:
Розбито нас, за нами смерть женеться.
Порадь: що діяти, куди втекти?
Едвард Тікати марно. Ворог-мов на крилах.
Ми ж кволі й не уникнемо погоні.
Входить Р і ч а р д.
Річард Уоріку, чому ж ти раптом зник?
Земля спила твойого брата кров;
Протятий гострим Кліффордовим списом,
У передсмертних муках він гукав:
"Пометись, Уоріку! Пометися, брате!" —
Неначебто лунав тужливий дзвін.
Упавши під копита вражих коней,
Паркою кров'ю мички їм зросивши,
Лорд благородний випустив свій дух.
Уорік Нехай же й нашою уп'ється кров'ю
Земля. Не побіжу — коня уб'ю.
Ми поставали, як жінки тендітні,
Й голосимо, а ворог шаленіє.
Чи не гадаємо, що то вистава,
В якій актори жестів не шкодують?
Клянусь я на колінах перед богом:
Не перестану битись, не спочину,
Аж поки очі смерть мені закриє
Чи доля помсті міру покладе.
Едвард Навколішки і я з тобою стану-:
Хай наші душі клятва поєднає!
Тобі віддам я, перш ніж підведусь,
І руки, й серце, й погляд мій,— тобі,
Хто королів садовить і скидає!
Благаю,— тільки накажи мені
Віддати тіло ^ жертву ворогам!
Хай розкривається небесна брама
І з ласкою приймає грішну душу!
До стріч нових прощаймося, панове,
Однаково — небесних чи земних.
Річард Дай руку, брате; кволими руками,
Уоріку, тебе я обніму.
Не плакав зроду, а тепер заплачу;
Зима нам весну вкоротила, бачу.
Уорік В путь, лорди, в путь! Прощаймось, любі, знов,
Георг Ходімо всі до наших лав! Нехай
Тікають полохливі! Решту ж ми
Незламними назвем. Як пощастить,
їх удостоїм славних нагород,
Мов переможців ігор Олімпійських.
Обіцянка така зміцнить їм дух.
Надії на життя, на перемогу
Не згасли. Не барімось. Швидше в бій!
Виходять.
СЦЕНА 4
Інша частина бойовища. Сутички.
Входять Річард і Кліффорд.
Річард Ну, Кліффорде, тепер віч-на-віч ми.
Ось ця рука тобі готова мстити
За йорка, ця — за Ретленда, хоч би
Й за бронзову стіну ти заховався.
Кліффорд Ну, Річарде, я сам на сам з тобою.
Ось ця рука твого убила батька,
Ця — Ретленда, а ця душа їх смертю
Втішається і закликає руки,
Що вбили брата і отця твоїх,
Так само і з тобою порішити.
Отож тримайся!
Б'ються. Входить У о р і к. Кліффорд утікає.
Річард Уоріку, знайди-но іншу здобич.
Яж сам цього вполюю сіроманця.
Виходять.
СЦЕНА 5
Інша частина бойовища. Гамір.
Входить король Генріх.
Генріх Цей бій — неначе вранішнє змагання
Хисткої мли і променів ясних,
Коли на пальці хукає пастух,
Не певний— це вже день чи це ще ніч.
Накочується бій могутнім морем,
Якому не страшний зустрічний вітер,
Й відкочується теж, неначе море,
Яке шалений вітер завертає.
Переважає то приплив, то вітер;
То той, то інший ближчий до мети
В запеклім прагненні перемогти.
Нема подоланих, нема звитяжців,
Бо рівні сили в Цій лихій війні...
Отут на кротовині я присяду.
З ким бог, той переможе! Маргарита
Із нею Кліффорд змусили мене
Лишити битву; лаялись, клялись,
Що їм без мене більше таланить.
Нехай би смерть мені послав господь:
Що в цьому світі, крім нещасть і горя?
О боже! Наймиліше у житті
Буть пастухом, отак собі сидіти
На купині кротячій, майструвати
Годинник сонячний ретельно й хитро,
Аби спостерігати, ,я.к летять :
Хвилини: скільки їх в годину вводить,
І СКІЛЬКИ ПОТребуЄ ДеНЬ ГОДИН;.-
І скільки треба днів, щоб рік минув,
І скільки років, щоб життя минуло.
Дізнавшись, поділити час: належить
Отару пасти стільки-то годин, :
І стільки-то годин відпочивати"
І стільки-то годин — на міркування,
І на розваги — стільки-то годин.
Остільки днів вагітніти овечкам,
Остільки тижнів ще їм до окоту,
А через стільки місяців їх стригти...
Хвилини, тижні, місяці, роки .
Пливтимуть до кінця, що їм судився,
В могилу тиху приведуть старого —
Яке солодке, радісне життя! :,";
Чи пастухам овечок безтурботних
Кущ глоду не любішу тінь дає,
Ніж балдахін розкішний королям,
Пойнятим страхом, що підлеглі зрадять?
Авжеж, любішу! В тисячу разів.
І, зрештою, нехитрий сир селянський,
Ковток води з торбинки шкіряної
Та звичний сон у затінку дерев, —
Те, чим задовольняється пастух,-
Куди дорожчі царствених пишнот,
Вина, що в чаші золотій іскриться,
Багатої постелі, над якою
Чатують клопіт, недовіра, зрада.
Гамір бою. Входить син, що вбив батька; він несе на руках його тіло.
Син Навіщо вітер, що даремно віє?
Можливо, у кишені в чоловіка,
Якого я в бою здолав, є крони;
А я, що в нього зараз їх візьму,
Можливо, нині ще віддам комусь
Життя і гроші, як цей мрець мені.
Та хто ж це? Боже! Батькове обличчяі
Це ж мимоволі батька я убив!
Страшні часи породжують таке!
Мене король послав на .бойовище,
А батька, що Уоріку служіив,
Господар змусив, битися за Йорка.
Того,.хто дав колись мені життя,
Я власноруч тепер життя позбавив.
Прости, о боже,— я не знав, що діяв!
Пробач, мій батьку,— не впізнав тебе!
Хай сльози ці криваві плями змиють —
Ні слова, поки виллються гіркі.
Генріх Страшне видовище! Криваві дні!
Коли гризуться леви за печери,
Ягнята безневинні потерпають.
Плач, бідолахо,— я також заплачу.
Мов міжусобиця, хай сліпнуть з туги
І краються нам очі і серця.
Входить батько, що вбив сина; він несе на руках
його тіло.
Батько Ти, що зі мною так запекло бився,
Віддай, що маєш, золото віддай —
Купив його я сотнею ударів.
А гляну, хто ж це.