Судно, яке може плавати вздовж відкритого берега, витримає і далеке плавання в океані. Я дізнався також, що в бурю великі кораблі часто зариваються носом або кормою у хвилі, і тонни води обрушуються на їхні палуби, згинають, наче тростину, сталеві труби, тоді як маленьке судно може чудово витримати шторм, бо воно легко вміщується між хвилями і витанцьовує на них, мов чайка.
Я зустрів тут людей, які в бурю, коли їх корабель пішов на дно, щасливо врятувалися в човні.
Але про плоти вони знали мало. Пліт — це не корабель. У нього нема ні кіля, ні фальшборту. Це просто плавучий предмет, на якому рятуються при катастрофі і держаться на воді, поки на поміч не підійде якесь судно. А втім один моряк з повагою відгукувався про пліт у відкритому морі, йому довелося три тижні проплавати на плоту, коли німецька торпеда потопила його корабель посеред Атлантичного океану.
— Але ви не можете управляти плотом, — додав він. — Пліт пливе вбік і назад або крутиться волею вітру.
Я розшукав у бібліотеці звіти, складені першими європейцями, які побували на тихоокеанському узбережжі Південної Америки. Там виявилось чимало рисунків та описів великих індіанських плотів з бальзового дерева. У них був чотирикутний парус, якесь пристосування на зразок кіля і довге стернове весло на кормі. Значить, плотом можна було керувати.
Минали тижні, а я все ще жив у Будинку моряків. Ні з Чикаго, ні з інших міст, куди я послав екземпляри свого рукопису, ніякої відповіді. Його не прочитав ніхто.
Якось у суботу я набрався духу і зайшов у магазин морських інструментів і карт на Уотер-стріт. Поки я вибирав навігаційну карту Тихого океану, мене ввічливо називали "капітаном". Із згорнутою картою під пахвою я сів у приміський поїзд, що йшов до Оссінінга[9]. Там у чарівному загородньому будиночку жило молоде подружжя з Норвегії, і у них я завжди проводив кінець тижня. Господар був раніше морським капітаном, а тепер завідував нью-йоркською конторою пароплавної компанії "Фред Ульсен".
Після купання у плавальному басейні я викинув з голови всі міські справи, і коли Амб'єрг принесла коктейль на таці, ми посідали на галявині під пекучим сонцем. Але я більше не міг стримуватися і, розстеливши на траві карту, запитав у Вільгельма, чи можна, на його думку, щасливо дістатися на плоту з Перу до островів Полінезії.
Трохи сторопівши, він дивився більше на мене, ніж на карту, але відразу ж дав позитивну відповідь. У мене наче гора спала з плечей. Я знав добре: усе, що стосується водіння кораблів і плавання під парусами, було не лише спеціальністю, а й улюбленою справою Вільгельма. Я відразу ж розповів йому про свої плани. І на мій подив, він категорично заявив, що це чистісіньке безглуздя.
— Але ж ви тільки-но сказали, що вважаєте це за можливе, — перебив я товариша.
— Цілком вірно, — погодився Вільгельм. — Але ж такі великі шанси й на те, що справа кінчиться погано. Самі ви ніколи не плавали на бальзовому плоту і уявляєте, що помахом чарівної палички вас перенесе через Тихий океан. Може й так, а може й ні. Древні індіанці Перу спиралися на досвід поколінь. Як знати, можливо, на кожен пліт, який перепливав океан, припадає десять плотів, які йшли на дно, а на протязі століть могли бути й сотні. Ви ж самі кажете, що інки виходили у відкритий океан цілими флотиліями цих бальзових плотів. Коли один пліт потрапляв у біду, потерпілим могли стати на поміч інші. Але хто зможе підібрати вас посеред океану? Коли ви навіть візьмете з собою радіостанцію на випадок катастрофи, то не думайте, що легко буде знайти маленький пліт серед хвиль за тисячі миль від берега. У шторм вас змиє з плоту, і ви зможете десять разів потонути, перш ніж хто-небудь дістанеться до вас. Краще вже залишайтесь тут й чекайте, поки у вчених знайдеться час, щоб прочитати ваш рукопис. Напишіть ще раз і розворушіть їх; це найкраще, що ви можете зробити.
— Я вже не можу більше чекати, — у мене скоро не залишиться й цента.
— Тоді перебирайтесь до нас. Коли у вас такі справи, то як же ви думаєте спорядити експедицію з Південної Америки без грошей?
— Людей легше зацікавити експедицією, ніж непрочитаним рукописом.
— Але що це вам може дати?
— Я спростую один з основних аргументів проти моєї теорії, не кажучи вже про те, що на цю справу звернуть увагу в наукових колах.
— А коли все закінчиться погано?
— Тоді я нічого не доведу.
— І скомпрометуєте вашу власну теорію в очах інших, чи не так?
— Можливо. Але, як ви самі сказали, з десяти спроб одна мала успіх і до нас.
З будинку вийшли діти, щоб пограти в крокет, і в той день ми більше не поверталися до, цієї розмови.
Наступної суботи я знову з'явився до Оссінінга з картою під пахвою. А коли я виїздив звідти, на карті була проведена олівцем довга лінія від берегів Перу до островів Туамоту в Тихому океані.
Мій друг капітан втратив надію стримати мене від подорожі, і ми просиділи кілька годин, вираховуючи, за який час пліт зможе пройти всю відстань.
— Дев'яносто сім днів, — сказав Вільгельм, — але запам'ятайте, що це теоретично, за ідеальних обставин, при постійному ходовому вітрі і при умові, Що пліт справді, як ви гадаєте, зможе пливти під парусом. Ви маєте взяти собі на подорож не менше, ніж чотири місяці, і будьте готові до того, що вона триватиме набагато довше.
— Гаразд, — відповів я оптимістично, — будемо розраховувати щонайменше на чотири місяці і закінчимо плавання за дев'яносто сім днів.
Коли я в той вечір повернувся додому і з картою в руках сів на край ліжка, маленька кімната в Будинку моряків видалася мені вдвоє затишнішою, ніж завжди. Я кроками виміряв площу кімнати з такою точністю, яка тільки можлива при наявності в ній ліжка і комода. Безперечно, пліт має бути набагато більшим. Я висунувся з вікна, щоб поглянути на далеке зоряне небо, яке можна було побачити лише прямо над головою між високими стінами будинків. На плоту дач і буде тісно, все ж таки вистачить простору для того, щоб бачити небо з усіма зорями над собою.
На 72-й західній вулиці, недалеко від Центрального парку, міститься один з маловідомих нью-йоркських клубів. Тільки маленька, начищена до блиску мідна дощечка з написом "Клуб мандрівників" могла натякнути перехожим на те, що в цьому будиночку знаходиться щось незвичайне. Але, потрапивши всередину, ви наче опустилися на парашуті в якийсь особливий світ за тисячі миль від нью-йоркських хмарочосів та рядів автомобілів між ними. Коли за вами зачиняться двері в Нью-Йорк, ви опиняєтесь в атмосфері полювання на левів, альпіністських походів та полярних зимівель і в той же час почуваєте себе так, наче знаходитесь у салоні чудової яхти, яка вирушила в подорож навколо світу. Трофеї від полювання на гіпопотамів та оленів, мисливські рушниці, слонові бивні, військові барабани і списи, індіанські килими, зображення ідолів та моделі кораблів, прапори, фотографії і карти — ось що бачать навколо себе члени клубу, коли вони збираються в ньому на обід або на лекцію про далекі країни.
Після моєї подорожі на Маркізькі острови мене було обрано дійсним членом клубу. Як людина нова, я рідко пропускав засідання, коли тільки перебував у Нью-Йорку. І ось тепер, коли в дощовий листопадовий вечір я зайшов до клубу, мене дуже здивував незвичайний вигляд приміщення. На підлозі посеред залу лей жав надутий гумовий пліт з пакетами аварійного запасу продуктів та різним приладдям, а на столах і стінах висіли парашути, гумові костюми, рятувальні куртки та полярне спорядження впереміж з апаратурою для дистиляції води та іншими цікавими винаходами. Новий член клубу полковник Хаскін з лабораторії спорядження матеріальної частини військово-повітряних сил збирався прочитати лекцію і продемонструвати кілька нових військових винаходів, які, на його думку, в майбутньому можуть стати корисними для наукових експедицій і в південних широтах.
Після лекції почалася гаряча і весела дискусія. Сжептично потрясаючи своєю довгою бородою, підвівся відомий датський полярний дослідник Петер Фрейхен[10], високий огрядний чоловік. Він не вірив у ці новомодні винаходи. Якось в експедиції до Гренландії він сам користувався гумовим човном і мішком-палаткою замість ескімоського каяка[11] та іглу[12] і ледве не поплатився за це своїм життям. Передусім, він мало не загинув у пургу через те, що застібка, яка скріплювала полотнища входу, так замерзла, що він не зміг, навіть залізти в палатку. Іншим разом, коли він рибалив, гачок зачепився за надутий гумовий човен; човен проколовся і пішов на дно, як шматок ганчірки. Він і його друг ескімос на цей раз дісталися до берега в каяку, який наспів їм на поміч. Він певен, що жоден найталановитіший сучасний винахідник не може, сидячи в лабораторії, придумати щось краще за те, чим користувались у себе на батьківщині навчені досвідом тисячоліть ескімоси.
Дискусія закінчилась несподіваною пропозицією полковника Хаскіна. Дійсні члени клубу можуть вибрати для своїх майбутніх експедицій з нового спорядження все, що вони захочуть, але з єдиною умовою: повернувшись із плавання, вони мають повідомити в лабораторію свою думку про ці речі. Цього мені тільки й треба було. У той вечір я останнім покинув приміщення клубу. Я повинен був ретельно оглянути все це новісіньке спорядження, яке так зненацька потрапило в мої руки, бо, щоб одержати його, мені досить було висловити своє бажання. Це було саме те, чого мені не вистачало, — спорядження, з допомогою якого можна врятуватися, коли всупереч усяким сподіванням наш дерев'яний пліт стане виявляти ознаки руйнування, а інших плотів поблизу не буде.
Ранком, снідаючи в Будинку моряків, я все ще був заглиблений в думки про бачене вчора спорядження, коли це до мого столу із своїм сніданком на таці підійшов пристойно одягнений, атлетичної будови юнак і сів поруч. Ми потроху розбалакалися; виявилось, що він теж не моряк, а дипломований інженер з Тронхейма і приїхав до Америки, щоб закупити деталі машин і практично ознайомитись з технікою холодильної справи.