— Камінь? Камінь міг упасти в провалля, скинутий тим самим автомобілем під час падіння. А старий одяг і фальшиву бороду міг залишити в руслі Мапочо будь-хто. Решта — перекручені вигадки, які не мають під собою ніякого ґрунту.
Злочинець запалився.
Роман, вислухавши його, знизав плечима.
— Не сурміть перемогу передчасно! У мене є в резерві важка артилерія. Отже, автомобіль скинув цей камінь у провалля? Дозволю собі твердити, що це неможливо. Єдина кварцова жила, що тут залягає, не перетинає дороги і не тягнеться вздовж неї; вона — за сто метрів од місця злочину, біля купи мильних дерев.
Ви не можете заперечувати, що цей одяг і борода належать вам. Донья Трансіта Васкес, власниця крамнички в Санта Філомені, продала вам плед і тканину, з якої ви пошили штани. Ви розкроїли й пошили їх самі, у себе вдома. Це видно з першого погляду: у кравецькій справі ви не мастак. Подивіться на ці шви, на ці нерівні складки…
І на завершення я апелюю до сеньйора судді. Накажіть цьому панові прилаштувати собі у вашій присутності фальшиву бороду.
— Я не блазень, — промимрив Маскаяно.
— Відмова зашкодить вам, — сказав суддя.
Тоді злочинець, силувано посміхаючись, — немов одягнув жахливу машкару, — почепив бороду.
Роман обернувся до нас.
— Ви впізнаєте цю людину? — спитав він.
Я намагався щось пригадати, але дуже невиразно.
— Ти пам'ятаєш що-небудь про художника Моліну? — вів далі Роман.
Це був промінь світла.
— Так, — відповів я, — в неділю, коли ми йшли у Лас Кондес, то здибалися з цією людиною. Її гарна борода і неохайний одяг привернули мою увагу. "Чудовий тип для жанрової сцени", — зауважив я. Тоді Хуліо Кавада розповів про художника Моліну.
— Повтори, — попросив Роман.
— Кавада сказав, що якось Моліна зустрів на одній із вулиць у Сантьяго жебрака з розкудланою білою бородою, який видавався йому чудовою моделлю. Він дав жебракові п'ять песо й попросив його позувати для картини. Той прийшов у призначений час, але… чисто виголений! Він хотів мати пристойний вигляд…
— Так, — мовив Хуліо Кавада, поглянувши на злочинця. — Я розповів цю історію минулої неділі по дорозі в Лас Кондес.
Антоніо Маскаяно зірвав бороду, яка викривала його.
— Чого варті оці казочки, що їх тут виповіли правосуддю! — вигукнув він.
— Ви знаєте, що закон визнає серйозні, чіткі та узгоджені докази? — сказав Роман. — Ні? То ви дізнаєтесь про це, коли прочитаєте свій вирок.
Антоніо Маскаяно звільнив правосуддя від своєї страти. Через два тижні після подій, що я їх змалював, він повісився в камері.
Джерело: Книга пригод. Випуск 3. Київ, Веселка, 1989
Переклад: Лев Олевський