Я майже не спала цієї ночі, мабуть, тобі доведеться пояснити мені це докладніше.
— На думку Томи Аквінського, між тим, що говорить нам філософія, або ж розум, і тим, що говорить християнська віра, немає жодної суперечності. Дуже часто вони проголошують одне і те ж саме. Тому з допомогою розуму ми можемо осягнути ті ж істини, про які читаємо в Біблії.
— Хіба це можливо? Хіба може розум розповісти нам, що Бог створив світ за шість днів? Або що Ісус — син Божий?
— Ні. до таких "чистих істин віри" можемо мати доступ тільки через віру та християнське одкровення. Тома однак вважав, що існує немало "природних теологічних істин". Він мав на увазі такі істини, котрі можна осягнути з допомогою віри та вродженого, "природного" розуму. Такою істиною є, наприклад, існування Бога. Тома говорив, що до Бога ведуть два шляхи. Один шлях — це шлях віри та одкровення. Другий шлях — це розум та відчуття. З цих двох шляхів найпевнішим є, звичайно, шлях віри та одкровення, бо, довірившись повністю розумові, легко зблудити. Однак Тома завжди наголошував, що між таким філософом, як Аристотель та християнським ученням немає жодних суперечностей.
— Це означає, що ми можемо дотримуватися Аристотеля і Біблії водночас?
— Ні, ні. Аристотель пройшов тільки певний відтинок шляху, бо йому було невідоме християнське одкровення. Однак пройти відтинок шляху і піти неправильним шляхом — це не одне і те ж. Не буде, наприклад, помилкою сказати, що Афіни розташовані в Європі. Але це не зовсім точне твердження. Якщо у якійсь книжці ти прочитала, що Афіни європейське місто, варто було б заглянути в географічний довідник, з якого б ти довідалася усю істину: "Афіни — столиця Греції, невеликої країни, розташованої в південно-східній частині Європи". Якщо пощастить, то довідаєшся трохи і про Акрополь. Не кажучи вже про Сократа, Платона та Аристотеля!
— Але й перша інформація про Афіни була правильною.
— Маєш рацію! Для Томи істотним було твердження, що існує тільки одна істина. Якщо Аристотель вказує на щось, що розум приймає за істинне, то воно ніяк не суперечить християнському вченню. Частину істини ми можемо збагнути за допомогою розуму та відчуттів. Саме такі істини мав на увазі Аристотель, описуючи царство рослин і тварин. Другу частину істини явив нам Бог через Біблію. Але обидві частини істини накладаються одна на одну в багатьох суттєвих точках. Існує чимало питань, на які і Біблія, і розум дають нам однакові відповіді.
— Наприклад, чи існує Бог?
— Саме так. Навіть філософія Аристотеля передбачає існування Бога або першопричину, яка приводить у дію всі природні процеси. Але він не подає жодного докладного опису Бога. Тут нам повністю слід дотримуватися Біблії та вчення Ісуса.
— Чи й справді існує Бог?
— Це питання суперечливе. Але сьогодні більшість людей сходиться на тому, що людський розум не може довести протилежного, неіснування Бога. Тома пішов далі. Він вважав, що на підставі філософії Аристотеля зможе довести існування Бога.
— Було б незле.
— Послуговуючись розумом, можемо побачити: все, що нас оточує, має свою "першопричину". Бог явився людям через Біблію і через розум. Існує "теологія явлена" і "теологія природна". Це ж стосується і моралі. У Біблії читаємо про те, яким Бог хотів би бачити наше життя. Але кожна людина має від Бога сумління, завдяки якому можемо у "природний спосіб" відрізнити добро від зла. До морального життя також ведуть два шляхи. Ми, навіть не читаючи з Біблії, — "поводься зі своїм ближнім так, як би ти бажав, аби твій ближній повівся з тобою", — знаємо, що негоже чинити людям зло. Але в будь-якому випадку найпевніше дотримуватися настанов Біблії.
— Здається, я зрозуміла, — промовила Софія. — Приблизно це виглядає так: ми знаємо, що надворі гроза, бо бачимо блискавку і чуємо грім.
— Дуже добре. Навіть якщо ми незрячі, можемо чути грім, а якщо глухі, то бачимо блискавку. Найкраще, звичайно, мати здатність і бачити, і чути. Не існує жодної суперечності між тим, що бачимо і що чуємо. Навпаки — обидва відчуття взаємно доповнюються.
— Розумію.
— Наведемо ще приклад. Коли ти читаєш роман, наприклад, "Вікторію" Кнута Гамсуна...
— Я уже його прочитала...
— Чи можеш ти, читаючи роман, довідалася щось про письменника?
— Одного можу бути певна: існує автор, який написав цей твір.
— А ще?
— Гамсун мав дуже романтичний погляд на кохання.
— Читаючи цей роман, творіння Гамсуна, можеш собі також скласти враження про характер автора. Але годі й сподіватися одержати про нього персональні дані. Хіба можливо, наприклад, вичитати з "Вікторії", скільки років було письменникові, коли він писав цей твір, де він жив або скільки у нього дітей?
— Звичайно, ні.
— Але таку інформацію знайдеш у біографії Кнута Гамсуна. Тільки з допомогою біографії чи автобіографії можеш ближче ознайомитися з особистістю автора.
— Це правда.
— Приблизно такий самий взаємозв'язок існує між творінням Бога та Біблією. Саме лише споглядання природи наштовхує нас на думку про існування Бога. Потім помічаємо, що Господь любить тварин і квіти, бо інакше би не сотворив їх. Але інформацію про особу Бога знайдемо тільки в Біблії, тобто "автобіографії" Бога.
— Цікавий приклад.
Це вперше Альберто так заглибився в думки, що навіть не відповів.
— Це якось пов'язане з Гільдою? — вирвалося мимоволі у Софії.
— Ми навіть не знаємо, чи існує якась Гільда.
— Але знаємо, що її сліди залишаються то тут, то там. Листівки, шовкова шаль, зелений записник, підколінок,,.
Альберто кивнув.
— По-моєму, це залежить від Гільдиного тата, скільки таких слідів буде залишено. Поки що ми тільки знаємо, що існує людина, яка посилає нам оті листівки. Хотілось би, щоб написав трохи і про себе. Але про це ми ще поговоримо.
— Уже дванадцята. Мушу повернутися додому хоча б перед кінцем середньовіччя.
— Я закінчу кількома словами, як Тома Аквінський пристосував філософію Аристотеля до усіх тих сфер людської діяльності, де вона не заходила в суперечність з церковною теологією. Йдеться про Аристотелеву логіку, теорію пізнання та, зокрема, про його філософію природи. Пригадуєш, як Аристотель описував драбину життя: від рослин та тварин до людини?
Софія кивнула,
— Аристотель вважав, що ця драбина веде до Бога, який ніби уособлює найбільше екзистенції. Цю схему легко припасувати до теології. На думку Томи, екзистенція досягає щораз вищого ступеня: від рослин і тварин до людини, від людей до ангелів, а від ангелів до Бога. Людина, як і тварина, має тіло і органи чуття, але людина, окрім того, володіє "аналітичним" розумом. Ангели не мають тіла ані органів чуття, тому їм властивий безпосередній і блискавичний розум. Вони не мусять "задумуватися", як люди, чи поступово доходити до якихось висновків. Вони знають усе, що знають люди, і для цього їм не потрібно здобувати знання крок за кроком. Ангели не мають тіла, тому вони ніколи і не вмирають. Вони не вічні, як Бог, бо їх також колись сотворив Бог. Але не маючи тіла, від якого могли б відділитися, не можуть і померти.
— Дивно звучить.
— Над ангелами, Софіє, стоїть Бог. Він усе бачить і знає в одній всеохоплюючій візії,
— І нас бачить зараз?
— Так, можливо, бачить і нас. Але не "зараз". Для Бога не існує часу в нашому розумінні. Наше "зараз" не є "зараз" для Бога. Якщо у нашому понятті минуло кілька тижнів, це зовсім не означає, що і для Бога минуло кілька тижнів.
— Як жахливо! — вихопилося у Софії.
Вона прикрила рот долонею. Альберто здивовано глянув на неї, і Софія продовжила:
— Я одержала нову листівку від Гільдиного тата. Він написав щось подібне: якщо для Софії минає тиждень чи два, то це зовсім не означає, що стільки ж часу сплило і для нас. Ті ж самі слова, які ти сказав про Бога!
Софія помітила гримасу, яка промайнула на обличчі, схованому під коричневим каптуром.
— Як йому не соромної
Софія не зрозуміла, що Альберто мав на увазі, може, просто так собі бовкнув. Альберто продовжив:
— На жаль, Тома Аквінський перейняв і Аристотелеві погляди на жінку. Пригадуєш, Аристотель вважав, що жінка — це "недосконалий" чоловік. Діти успадковують тільки батькові властивості, бо жінка пасивна, вона тільки приймає, а чоловік активний, він формує. Такі думки гармоніюють зі словами Біблії, де записано, що жінка створена з ребра чоловіка.
— Дурниці!
— Не забуваймо, яєчка у ссавців було відкрито щойно в 1827 році. То ж нічого дивного, що тоді вірили, ніби у продовженні роду головну роль відіграє чоловік, він дає життя. Варто зауважити, що, на думку Томи, жінка підпорядковується чоловікові тільки як природна істота. Душа жінки рівноправна з душею чоловіка. На небі панує рівноправність статей, тому що усі тілесні відмінності перестають існувати.
— Мала утіха. А чи були в епоху середньовіччя жінки-філософи?
— У житті церкви за середньовічної доби переважали чоловіки. Але це зовсім не означає, що не було жінок-мислителів. Одна з них — Гільдегард із Бінґена...
Софія глянула на філософа широко розплющеними очима
— Вона якось пов'язана з Гільдою?
— Таке питаєш! Гільдеґард була черницею і жила в Ріндалені з 1098 по 1179 рік. Ця жінка виголошувала проповіді, була автором теологічних праць, лікарем, ботаніком та природознавцем, її можна розглядати як символ жінки епохи середньовіччя, яка у своїх наукових зацікавленнях стояла ближче до землі.
— Я запитувала, чи має вона щось спільне з Гільдою?
— Існував колись давній християнський та юдейський погляд, що Бог є не тільки чоловіком, а має також жіночий бік, "матірню суть". Бо ж і жінка створена за образом Бога. Грецькою мовою жіночий бік Бога зветься Софією. "Софія" означає "мудрість".
Дівчинка вражено похитала головою. Чому їй ніхто цього не розповідав? І чому вона ніколи не питала?
Альберто вів далі:
— Серед юдеїв та в греко-ортодоксальній церкві "Софія", тобто "матірня суть" Бога, відігравала у середньовіччі важливу роль. На Заході про неї забули. Та ось з'являється Гільдеґард і розповідає, що Софія приходить до неї у видіннях. Вона одягнена в золотисту туніку, прикрашену коштовними каменями...
Дівчинка підвелася з лавки. Софія являлася Гільдеґард у видіннях...
— Може, і я являюся Гільді?
Вона знову сіла. Втретє Альберто поклав свою руку на її плече.
— Мусимо дійти істини.