На самоті з господарем лишився
І довго з ним іще він розмовляв.
Цар
По Шуйського послати.
Семен Годунов
Государ, Він тут уже.
Цар
Покликати сюди.
(Годунов виходить)
Цар
З Литвою в них зв'язки! це що таке?..
Ненавиджу рід Пушкіних бунтарський.
І Шуйському звірятися не слід:
Уникливий, та смілий і лукавий...
(Входить Шуйський)
З тобою хочу, князю, говорить,
Та бачу я, ти сам прийшов у справі,
І вислухать бажаю перш тебе.
Шуйський
Так, государ: повідати я мушу
Важливу вість.
Я слухаю тебе.
Шуйський
(стиха показує на Феодора)
Та, государ...
Цар
Царевич може знать,
Що відає князь Шуйський. Говори.
Шуйський
З Литви прийшла нам вість...
Цар
Не та, що вчора
До Пушкіна гонець її привіз?
Шуйський
Все знає він!.. Я думав, государ,
Що тайни ти цієї ще не знаєш.
Цар
Та байдуже: зрівняти хочу я
Відомості; інакше не збагнемо
Ми істини.
Шуйський
Я знаю тільки те,
Що в Кракові з'явився самозванець,
І що король за нього й всі пани.
Цар
А кажуть що? Хто він, цей самозванець?
Шуйський
Не відаю.
Цар
Чим небезпечний він?
Шуйський
Так, царю мій: міцна твоя держава,
Ти милостю і щедрим піклуванням
Усиновив серця своїх рабів.
Та знаєш сам: безглузда чернь завжди
Бентежлива, зрадлива, марновірна,
П'янить її пустих надій мана,
Намові злій скоряється бездумно,
До істини байдужа, нерозумна,
І живиться байками лиш вона!
До серця їй відвага безсоромна.
І якщо цей незнаний нам бродяга
Кордон Литви небавом перейде.
То багатьох безумців поведе
Тоді ім'я Димитрія воскресле.
Цар
Димитрія!.. як? отого маляти!
Димитрія!.. Мій сину, йди відціль.
Шуйський
Почервонів: ждать бурі!..
Феодор
Государ, Дозволь мені...
Цар
Ні, сину мій, іди.
(Феодор виходить)
Димитрія!..
Шуйський
Нічого він не знав.
Цар
Послухай, князь: вжить заходів цю ж мить:
Щоб од Литви Росія оградилась
Заставами: щоб ні одна душа
Не перейшла за цю межу; щоб заєць
Не перебіг із Польщі; і щоб ворон
Не прилетів із Кракова. Іди.
Шуйський
Іду.
Цар
Стривай. А правда, вість оця
Вигадлива? Чи ти коли чував,
Щоб десь мерці виходили з могили
Допитувать царів, царів законних,
Призначених і обраних вселюдно,
Увінчаних великим патріархом?
А? смішно? що? чом не смієшся ти?
Шуйський
Я, государ?..
Цар
Послухай, князь Василій:
Як я дізнавсь, що отрока цього...
Що отрок цей життя свого позбувся,
Ти посланий на слідство був: тепер
Тебе хрестом і богом заклинаю,
По совісті всю правду об’яви:
Чи ти пізнав дитя тоді забите,
Чи не було підміни? Повідай.
Шуйський
Клянусь тобі...
Цар
Ні, Шуйський, не клянись,
Відповідай: то був царевич?
Шуйський
Він.
Цар
Подумай, князь. Я милость обіцяю,
За лжу стару опалою карати
Не стану я. Але якщо тепер
Хитруєш ти, то головою сина
Клянусь — тебе покара жде лиха,
Така лиха, що цар Іван Васильїч,
Вжахнувшися, здригнеться в домовині.
Шуйський
Не кара — ні, страшна твоя немилость;
Чи смію я лукавити з тобою?
Чи міг би я так сліпо помилитись.
Що не пізнав Димитрія? Три дні
Відвідував я в храмі труп його,
Ходив туди і Углич весь зо мною.
Навкруг його тринадцять тіл лежало,
Розтерзаних народом, і на них
І тління вже помітно проступало,
Та лик ясний царевича був свіжий
І тихий був, мов сном яким повитий;
На нім страшна не запікалась рана,
І на лиці він не змінився зовсім.
Ні, государ, — без сумніву, Димитрій
У гробі спить.
Цар
(спокійно)
Доволі, йди собі.
(Шуйський виходить)
Ух, важко як!., дай дух переведу.
Я відчував: вся кров мені в лице
Ударила — і тяжко опускалась...
Так от чому мені тринадцять років
Все снилося скривавлене дитя!
Так, так — он що! тепер я розумію.
Та хто ж він є, мій грізний супостат?
На мене хто? Пусте імення, тінь —
Невже-бо тінь порфіру зірве з мене,
Чи звук пустий дітей позбавить спадку?
Безумець я! чого ж бо я злякався?
На привид цей дмухни — і зник, мов дим.
Хай буде так: не покажу я страху —
Та нехтувать в житті не слід нічим...
Ох, і тяжка ж ти, шапко Мономаха!
КРАКОВ. ДІМ ВИШНЕВЕЦЬКОГО
Самозванець і pater Черніковський.
Самозванець
Ні, отче мій, тут перешкод немає;
Так, знаю дух народу я мого:
Побожний він і тями не втрачає,
Священним є зразком владар його.
З терпимістю сполучена й байдужість.
Ручуся я, двох літ ще не мине,
Як мій народ і вся північна церква
Признають власть намісника Петра.
Pater
Поможе хай тобі святий Ігнатій,
Коли в житті настане інший час;
Проте зерно ясної благодаті
В своїй душі плекай ти повсякчас.
Лукавити нам часом перед світом
Духовний наш обов'язок велить;
Твої слова та вчинки судять люди.
А наміри єдиний бачить бог.
Самозванець
Амінь. Хто там!
(Входить слуга)
Сказати: ми приймаєм.
(Відчиняються двері; входить юрба руських і поляків)
Товариші! ми виступаєм завтра
Із Кракова. У тебе, Мнішек, я
На три доби в Самборі зупинюсь.
Я знаю: твій старий гостинний замок
І пишністю шляхетною вражає
І має він хазяйку молоду, —
Я чарівну Марину сподіваюсь
Побачить там. Ви ж, друзі дорогі,
Литва і Русь, ви, що братерські стяги
Підійняли на ворога мого,
На спільного злочинця-супостата,
Сини слов'ян, я скоро поведу
В жаданий бій дружини ваші грізні.
Та серед вас нових людей я бачу.
Гаврило Пушкін
Вони прийшли у тебе, пане мій,
Просить меча і служби.
Самозванець
Добре, діти!
До мене всі. — Та хто, скажи-бо, Пушкін,
Красунь оцей?
Пушкін
Князь Курбський.
Самозванець
Славне ймення!
(До Курбського)
Не родич ти казанському герою?
Курбський
Я син його.
Самозванець
Ще він живий?
Курбський
Ні, вмер він.
Самозванець
Великий ум! державний муж і воїн!
Та з тих часів, коли з'являвся він,
Своїх образ гірких завзятий месник,
З литовцями під ветхий город Ольжин,
Про нього більш не чути.
Курбський
Батько мій
Пробув життя останок на Волині,
В маєтностях, дарованих йому
Баторієм. Самотній, мовчазний,
В науках він шукав собі відради;
Та мирний труд його не утішав:
Він пам'ятав отчизну днів юнацьких
І до кінця за нею він тужив.
Самозванець
Нещасний вождь! яскраво так сіяв
Його життя бурхливого світанок!
Радію я, великородний витязь,
Що кров його з отчизною у згоді.
Гріхи батьків нам згадувать не варто
Мир гробу їх! Стань ближче, Курбський... Руку!
— Не дивно це? син Курбського веде
На трон, кого? так — сина Іоанна...
За мене все: і люди, і судьба. —
Ти хто такий?
Поляк
Собанський, шляхтич вільний.
Самозванець
Хвала і честь тобі, свободи чадо!
Вперед йому платні третину видать.
Це хто такі? я пізнаю на них
Вітчизняну одежу. Це все наші.
Хрущов
(б'є чолом)
Так, государ, наш батьку. Ми твої
Усердливі та гонені холопи.
Ми із Москви, опальні, повтікали,
До тебе всі, наш царю, — і готові
Лягти кістьми, хай будуть наші трупи
На царський трон ступенями тобі.
Самозванець
Мужайтеся, страждальці безневинні —
Лиш дайте, я дістанусь до Москви,
А там Борис розплатиться за все.
Ти хто?
Карела
Козак. Я посланий із Дону,
Від вольних військ, від смілих отаманів,
Від горового й низового війська,
Узріть твої цареві ясні очі
І кланятись тобі їх головами.
Самозванець
Я знав донців. Не сумнівався бачить
В своїх рядах козацькі бунчуки.
Ми дякуєм донському війську щиро.
Ми відаєм, що нині козаки
Утиснені несправедливо, гнані;
Та тільки бог поможе нам ступить
На трон батьків, за звичаєм старим
Пожалуєм наш вірний вільний Дон.
Поет
(наближається, вклоняючись низько,
і хапає Гришку за полу)
Великий принц, пресвітлий королевич!
Самозванець
Що хочеш ти?
Поет
(подає йому папір)
Прийміть, прошу, ласкаво
Цей бідний плід усердного труда.
Самозванець
Що бачу я? Дзвінкий латинський вірш!
Стократ святий союз меча і ліри,
Єдиний лавр їх дружньо повиває.
Я народивсь під небом опівнічним,
Та знаю я і голос муз латинських,
І я квітки парнаськії люблю.
Я вірую в пророчий дар піїтів.
Ні, недарма в їх грудях огняних
Кипить чуття: благословиться подвиг.
Який вони заздалегідь хвалили!
Та ближче стань. На згадку ти про мене
Прийми цей дар.
(Дає йому перстень)
Як збудеться зі мною
Судьби завіт, коли корону предків
Надіну я, — надіюсь знов почути
Твій дивний глас, твого натхнення гімн.
Musa gloriam coronai, gloriaque musarci*.
До зустрічі, брати, до завтра, друзі!
Всі
В похід, в похід! Нехай живе Димитрій,
Нехай живе великий князь московський!
ЗАМОК ВОЄВОДИ МНІШКА В САМБОРІ
(Ряд освітлених кімнат. Музика)
Вишневецький, Мнішек.
Мнішек
З Мариною лише він розмовляє,
Цікавиться Мариною лише...
А схоже це все дуже на весілля;
Ну — думав ти, признайся, Вишневецький,
Царицею дочку побачить? га?
Вишневецький
Так, чудеса... та й ти чи думав, Мнішек,
Що мій слуга на трон московський зійде?
Мнішек
А ти скажи, яка Марина в мене!
Я тільки їй промовив: ну, дивись!
Не випускай Димитрія!.. і от
Всьому кінець. У неї в сітях він.
(Музика грає польський. Самозванець іде з Мариною в першій парі)
Марина
(стиха до Димитрія)
Так, ввечері, в одинадцять годин,
В алеї з лип, біля фонтану, завтра.
(Розходяться. Друга пара)
Кавалер
Що в ній знайшов Димитрій?
Дама
Як! вона
Краси зразок.
Кавалер
Так, мармурова німфа:
Без усмішки уста, без сяйва очі...
(Нова пара)
Дама
Не гарний він, але приємний,
Помітна в нім порода царська.
(Нова пара)
Дама
Коли ж похід?
Кавалер
Коли звелить царевич,
Готові ми; та, мабуть, панна Мнішек
З Димитрієм і нас взяла в полон.
Дама
Приємно це...
Кавалер
Звичайно, якщо ви...
(Розходяться. Кімнати порожніють)
Мнішек
Ми, старики, вже нині не танцюєм,
Музики грім не закликає нас,
Рук чарівних не тиснем, не цілуєм —
Ох, не забуть веселий давній час!
Тепер не те, що в давнину бувало:
І сміливість у молоді не та,
І не така весела красота.
Скрізь, друже мій, все якось підупало.
Покиньмо їх; товаришу, ходім,
І пляшечку угорського велім
Відкрити нам, всю мохом оповиту,
Потягнемо в куточку сам на сам
Струм віковий, вологу духовиту,
І де про що ми поговорим там.
Ходімо ж, брат.
Вишневецький
Ходім, пора вже нам.
НІЧ. САД. ФОНТАН
Самозванець
(входить)
От і фонтан; вона сюди прийде.
Немовби я не боязким родився,
Я бачив смерть з собою віч-на-віч,
Душа моя від смерті не здригалась
Грозила вже мені неволя вічна,
За мною гнались — я не падав духом,
І мужністю неволі я уник.
Та що ж тепер моє дихання тисне?
Що значить цей непереборний трепет?
Чи то бажань напружених тремтіння?
Ні, ні — це страх.