Але щойно мене їй представили, як вона так мене приголубила, що, як не суди, а я справді їй дуже сподобалася! Хіба не правда? Ви ж самі все бачили. Ну чи можна тлумачити це інакше?
— Вона дійсно була з вами вельми люб'язна.
— Люб'язна? Невже ви нічого, окрім люб'язності, не помітили? Ні, це більше, набагато більше. Така доброта — і лише до мене одної! Ні гордості, ні зарозумілості. І ваша сестричка теж була така уважна і ласкава!
Елінор вважала б за краще змінити розмову, але Люсі продовжувала вимагати підтвердження, що в неї є причини радіти, і Елінор змушена була сказати:
— Безперечно, якби вони знали про ваші заручини, ніщо так не тішило б, як їхнє поводження з вами, але за нинішніх обставин…
— Я здогадувалася, що ви скажете саме це! — швидко перебила Люсі. — Але з якої радості місіс Феррар було вдавати, ніби я їй подобаюся, якби насправді це було не так? А мені найважливіше — їй сподобатися. Ні, ви не зможете переконати мене у зворотному. Я тепер упевнена, що все скінчиться добре і ніяких перешкод не буде. Місіс Феррар чарівна пані, як і ваша сестричка. Обидві вони незрівнянні, їй-богу, незрівнянні! Не розумію, чому я жодного разу від вас не чула, яка то є приємна пані — місіс Дешвуд.
На це Елінор відповісти було нічого, тож вона нічого і не сказала.
— Ви нездужаєте, міс Дешвуд? Ви якась сумна… весь час мовчите. Певна річ — ви нездужаєте.
— Я ніколи не почувалася краще.
— Від щирого серця рада цьому, але ось тільки вигляд у вас зовсім хворий! Мені було б так шкода, якби ви захворіли! Ви ж були для мене такою опорою і підтримкою! Одному тільки Богу відомо, що я робила б без вашої дружби…
Елінор спробувала знайти ввічливу відповідь, хоча і сумнівалася, що в неї це вийшло, проте Люсі, схоже, цим задовольнилася, оскільки негайно сказала:
— Безперечно, я аніскільки не сумніваюся у вашій прихильності до мене, і, якщо не враховувати любов Едварда, вона є найбільшою з моїх утіх. Бідолаха Едвард! Але, до речі, одна добра новина: тепер ми зможемо бачитися, і бачитися часто, тому що леді Мідлтон у захваті від місіс Дешвуд, і ми, вважаю, станемо постійними гостями на Харлі-стріт; Едвард же половину часу проводить у сестри, а крім того, і місіс Феррар тепер обмінюватиметься візитами з леді Мідлтон. А місіс Феррар і ваша сестричка такі добрі, що кілька разів повторили, які вони будуть раді бачити мене у себе. О, вони такі чарівні пані! Дійсно, якщо ви коли-небудь скажете вашій сестричці, якої я про неї думки, то вам буде навіть важко розповісти, наскільки вона висока!
Але Елінор не дала їй ніяких підстав сподіватися, що передасть її слова місіс Джон Дешвуд. А Люсі вела далі:
— Безсумнівно, я в одну мить помітила б, якби я відразу не сподобалася місіс Феррар. Якби вона, наприклад, тільки злегка мені вклонилася, не сказавши ні слова, а потім перестала б зовсім мене помічати, жодного разу б не поглянула на мене привітно… ну, ви розумієте, що я хочу сказати… якби зі мною обійшлися так суворо, я у відчаї полишила б усяку надію. Я б цього не витримала. Адже коли вона кого не полюбить, то я знаю — це вже назавжди.
Від необхідності відповідати на цю ввічливу зловтіху Елінор позбавили двері, що раптово відчинилися. Лакей доповів про містера Феррара, і слідом за ним до вітальні увійшов Едвард.
Ситуація була вкрай незручною, що і відобразилося на обличчях усіх трьох. Вигляд у всіх був ошелешений, і Едвард, схоже, вважав би за краще не входити, а негайно піти. Вони потрапили в те саме становище, якого всі троє всіляко прагнули уникнути, і до того ж за обставин вкрай неприємних. Вони зустрілися не лише втрьох, а ще й віч-на-віч. Першими схаменулися панночки. Люсі була гостею, видимість таємниці слід було зберігати, а тому вона могла обмежитися лише ніжним поглядом і, привітавшись, більше нічого не сказала.
Але Елінор випала дуже відповідальна роль, і їй заради нього так хотілося зіграти цю роль добре, що вона лише після деякого вагання привіталася з ним майже невимушено, майже природно, а після ще одного зусилля і зовсім впоралася з собою. Ні присутність Люсі, ні деяка образа не зашкодили їй сказати, як рада вона його бачити і як шкодує, що її не було вдома, коли він раніше заходив на Берклі-стріт. І вона не побоялася бути з ним дружньо привітною (на що він мав право як друг сім'ї і майже родич), незважаючи на спостережливі очі Люсі, які, як вона не забарилася переконатися, пильно за нею стежили.
Її привітність трохи заспокоїла Едварда, і він навіть наважився сісти, але його збентеження перевершувало їхнє збентеження в пропорції, виправданій ситуацією, хоча, мабуть, і рідкісною для його статі. Але його серце не було байдужим, як у Люсі, а совість не була чистою, як у Елінор.
Люсі сиділа скромно і чинно, рішуче не бажаючи допомогти іншим, і тому зберігала мовчання, а розмову підтримувала майже одна Елінор, яка сама повідомила, як почуває себе їхня мати, і як їм подобається Лондон, і все те, про що він повинен був би спитати, але не спитав. На цьому її зусилля не завершилися: невдовзі вона знайшла в собі стільки героїзму, що вирішила залишити їх віч-на-віч, пославшись на те, що їй слід покликати Маріанну. І не тільки вирішила, але й зробила, причому найвеликодушнішим чином, мужньо зачекавши кілька хвилин на площадці, перш ніж увійти до сестри. Проте часу на заволодіння Едвардом більше не лишилося, бо радість змусила Маріанну тут же поспішити у вітальню. Ця радість, як і всі її почуття, була дуже бурхливою, а виражалася ще більш бурхливо. Вона простягнула йому руку і вигукнула з ніжністю люблячої сестри:
— Милий Едварде! Яка щаслива мить! Перед нею зникають ледь не всі негаразди!
Едвард спробував відповісти належним чином на її щирість, але в присутності таких свідків він не наважився сказати і половину того, що відчував насправді. Вони знову всі сіли і хвилини за дві мовчали. Маріанна переводила виразний, повний ніжності погляд з Едварда на Елінор, шкодуючи лише, що зовсім непотрібна присутність Люсі перешкоджає їм висловити все захоплення від цієї зустрічі. Першим заговорив Едвард: у неї хворий вигляд, чи бува не шкідливий їй Лондон?
— Ах, облиште, не думайте про мене! — відповіла вона палко, хоча її очі наповнилися сльозами. — Не думайте про моє здоров'я. Елінор же здорова, як бачите. Цього має бути досить для нас обох.
Таке твердження ніяк не могло полегшити становище ні Едварда, ні Елінор або пролити бальзам на душу Люсі, яка подивилася на Маріанну з виразом далеко не вдячним.
— А вам подобається Лондон? — сказав Едвард перше, що спало на думку, лише б змінити тему.
— Анітрохи. Я гадала, що знайду в ньому багато приємного, але не знайшла нічого. Ваш візит, Едварде, — ось єдина радість, яку він мені подарував. І слава Богу, ви точнісінько такий, яким завжди були!
Вона замовкла, але ніхто нічого не сказав.
— Мені здається, Елінор, — продовжувала Маріанна, — нам слід доручити себе піклуванням Едварда по дорозі назад до Бартона. Я вважаю, що ми виїдемо через тиждень або два, і, сподіваюся, Едвард не буде дуже незадоволений таким обов'язком.
Бідний Едвард промимрив щось, але що саме — не второпав ніхто і він сам у тому числі. Проте Маріанна, яка помітила його збентеження і без труда знайшла йому причину, найбільш їй приємну, була абсолютно задоволена і незабаром заговорила про інше.
— Ой, Едварде, який день ми провели вчора на Харлі-стріт! Такий нудний, такий нестерпно нудний! Але мені з цього приводу треба сказати вам дуже багато такого, чого зараз я сказати не можу.
З цією похвальною стриманістю вона відклала до іншого часу, коли вони будуть позбавлені сторонньої присутності, розповідь про те, що їх спільних родичів вона знайшла ще більш неприємними, ніж раніше, а вже його матір — так зовсім жахливою.
— Але чому вас там не було, Едварде? Чому ви не прийшли?
— Я обіцяв бути в іншому місці.
— Обіцяли! Але що значить така обіцянка, коли йшлося про зустріч з такими близькими друзями?
— Мабуть, міс Маріанно, — вигукнула Люсі, радіючи випадку трошки з нею поквитатися, — ви вважаєте, що молоді джентльмени ніколи не дотримуються обіцянок як у малому, так і у великому, якщо їм того не хочеться?
Елінор дуже розсердилася, але Маріанна, мабуть, не помітила шпильки, бо відповіла з цілковитим спокоєм:
— Ні-ні. Якщо говорити серйозно, то я переконана, що тільки сумління перешкодило Едварду прийти на Харлі-стріт. Я всією душею вірю, що сумліннішої людини на світі не існує. І всі свої обіцянки він виконує з незмінною точністю, якщо навіть справа буде вкрай дріб'язковою або не на користь його власним інтересам чи задоволенню. Він дуже боїться заподіяти комусь смуток, не справдити надії і зовсім позбавлений егоїзму — як ніхто серед тих, кого я знаю. Справді, Едварде, це так, і я не буду мовчати. Як? Невже ви ніколи не чули, щоб вас хвалили? Ну, в такому разі, вам не можна бути моїм другом. Адже всі, хто приймає мою любов і пошану, повинні миритися з тим, як я вголос віддаю належне їхнім чеснотам.
Проте на цей раз дві третини її слухачів воліли б, щоб вона віддала належне чомусь іншому, а Едварда це так мало підбадьорило, що він незабаром підвівся, збираючись відкланятися.
— Як, ви вже йдете? — вигукнула Маріанна. — Любий Едварде, не робіть цього!
І, відвівши його убік, вона прошепотіла, що Люсі, звичайно ж, піде дуже скоро. Але навіть такі запевнення були даремні, і він усе-таки пішов. Люсі, котра пересиділа б його, тривай його візит хоч і дві години, тепер не забарилася наслідувати його приклад.
— І чому вона взяла за звичку постійно бувати тут? — скрикнула Маріанна, щойно вони залишилися удвох. — Невже вона не бачила, що вона зайва? Яка досада для Едварда!
— Але чому? Ми ж усі його друзі, а з Люсі він знайомий набагато довше, ніж із нами. Цілком природно, що йому було так само приємно побачити її, як і нас.
Маріанна спрямувала на неї пильний погляд і сказала:
— Знаєш, Елінор, я терпіти не можу, коли так говорять. Якщо ж ти, як я підозрюю, просто хочеш вислухати заперечення, то тобі слід було б пригадати, що я для цього не годжуся. Я ніколи не принижуся до того, щоб у мене видурювали запевнення, яких насправді не потребують.
З цими словами вона вийшла з кімнати, і Елінор не наважилася піти за нею для продовження розмови, тому що дана Люсі обіцянка не дозволяла їй навести докази, які переконали б Маріанну, і хоч би якими тяжкими могли бути для неї наслідки оманливої думки, в полоні якої продовжувала перебувати її сестра, їй залишалося тільки змиритися з ними.