Пенкроф одним помахом весла підвів човна вузькою затокою поміж скелями до піщаної коси, і друзі вирішили, що вони сьогодні ж випробують пірогу, пройдуть на ній понад берегом до першого скелястого мису в південній частині бухти.
Залазячи в човен, Наб вигукнув:
— Та в твоєму кораблі повно води, Пенкрофе!
— Дрібниці, Набе! — відповів моряк. — Дерево повинне набрякнути. Днів через два сюди й краплі не просочиться, і в нашому човні буде не більше води, ніж у шлунку п'яниці. Залазьте! [189]
Отож усі сіли в човен, і Пенкроф повів його у відкрите море. Стояла чудова погода, море — тихе, наче поверхня невеличкого озерця, і пірога могла плисти ним так само, безпечно, як тихою течією річки Вдячності.
Наб сів за одне весло, Герберт — за друге, а Пенкроф став на кормі зі стерновим веслом.
Моряк перетнув затоку і обігяув південний кінець сусіднього острівця. З півдня віяв легенький бриз. Хвиль не було ні в протоці, ні у відкритому морі, а легеньких довгих брижів, що здіймалися на поверхні моря, важко навантажений човен майже не відчував. Колоністи відпливли десь на півмилі від берега і тепер могли бачити гору Франкліна у всій її величі.
Потім керований Пенкрофом човен зробив віраж, повернувся до гирла річки Вдячності й поплив понад берегом, що, вигинаючись, тягся до крайньої точки мису і затуляв від зору колоністів Качине болото.
Крайня точка перебувала миль за три від річки Вдячності, рахуючи не по прямій, а по береговій лінії. Колоністи вирішили добратися до краю мису і звідти побіжно оглянути все узбережжя до мису Кіготь.
Човен плив не більше ніж за два кабельтових від узбережжя, обминаючи підводні скелі, що поступово занурювалися глибше й глибше через приплив, який набирав сили. Кам'яний берег полого знижувався від гирла річки до краю мису. Дуже відрізняючись від кручі, якою обривалося плоскогір'я Широкий Обрій, він являв собою примхливе нагромадження суворих диких скель. їх ніби висипала там могутньою рукою якась потужна надприродна сила. На всьому кам'яному гребені гранітного пасма завдовжки зо дві милі не росло жодної травинки, і воно вельми нагадувало голу руку велетня, котра стримить із зеленого рукава лісу. На двох веслах човен легко плив морем. Гедеон Спілет, тримаючи в одній руці записника, а в другій олівця, великими штрихами замальовував це дике узбережжя. Наб, Пенкроф і Герберт перемовлялися, розглядаючи ще невідому для них частку їхніх володінь, і в міру того, як пірога пливла на південь, обидва миси Щелеп мов переміщалися, іще тісніше замикаючи вхід до бухти Єдності.
Сайрес Сміт мовчки недовірливо вдивлявся в берег, ніби вивчав чужу далеку землю, сповнену глибоких таємниць. Пропливши так зо три чверті години, пірога підійшла майже до краю мису, і Пенкроф уже намірився обійти його, коли Герберт несподівано підвівся і, показуючи на якусь темну пляму, гукнув: [190]
— Гляньте, що там видніється на березі? Всі подивилися у вказаний бік.
— Справді, там щось є, — промовив журналіст. — Ніби якісь засипані піском уламки.
— А-а-а, — вигукнув Пенкроф, — я бачу, що то!
— Що? — запитав Наб.
— Бочки, бочки, які можуть бути повними! —— відповів моряк.
— До берега, Пенкрофе! — звелів Сайрес" Сміт. Кілька помахів веслами, і пірога пристала в бухточці,
а її пасажири повискакували на пісок.
Пенкроф не помилився. На березі лежали дві бочки, присипані піском і міцно прив'язані до великого ящика; вони його підтримували на воді, поки їх не викинуло на острів.
— Невже поблизу острова зазнав аварії якийсь корабель? — запитав Герберт.
— Певно, так, — відповів Гедеон Спілет.
— Цікаво, що в тому ящику? — вигукнув Пенкроф із цілком природним нетерпінням. — Що ж у ящику? Він забитий, і нічим збити покришку! Може, спробувати каменем?..
І моряк, піднявши важку брилу, вже намірився щосили вдарити нею по стінці ящика, та раптом інженер зупинив його:
— Пенкрофе, чи не могли б ви вгамувати своє нетерпіння хоч на годину?
— Таж пане Сайресе, самі подумайте: може, в цьому ящику є все, чого нам бракує!
— Ми про все довідаємося, Пенкрофе, — мовив інженер, — але послухайтесь мене^ не розбивайте ящика, він нам, може, ще знадобиться. Перевезімо його до Гранітного палацу: там і не ламаючи неважко відкрити. До того ж ящик добре наладнали для морської подорожі, і якщо він доплив сюди, то допливе й до гирла річки.
— Ваша правда, пане Сайресе, я не подумав, — відповів моряк. — Хіба все передбачиш?
Сайресова думка була вельми мудрою. Справді, в пірогу, мабуть, і не помістилися б усі речі, що лежали в напевне важкому ящику, бо до нього прив'язали аж дві порожні бочки. Тож краще було прибуксувати його непошкодженим До Гранітного палацу.
Але звідки взявся корабельний ящик? Це питання було Дуже важливим. Сайрес Сміт і його супутники уважно подивилися навкруги і пройшли кількасот кроків берегом. [191]
Жодних уламків поблизу не виявилося. Вдивлялися вони і в море. Герберт із Набом піднялися на високу скелю, але обрій, як і досі, був пустельний. В морі не виднілось ні дрейфуючого корабля, ні неушкодженого вітрильника.
А проте не було сумніву: неподалік у морі сталася корабельна катастрофа. Можливо, їхня знахідка чимось пов'язана й з дробинкою? Можливо, якісь інші люди прибилися на берег з іншого боку острова? А може, вони й досі там? Поміркувавши, колоністи вирішили, що в будь-якому разі чужинці не були малайськими тратами, бо речі, викинуті морем, належали або американцям, або європейцям.
Тепер усі вони зібралися навколо ящика завдовжки п'ять футів і завширшки три фути. Він був зроблений з дубових дощок, старанно збитий і обшитий товстою шкірою, прибитою мідними цвяхами. Дві великі герметично закупорені й, судячи зі звуку, порожні бочки були прив'язані до ящика міцними мотузками, як легко встановив Пенкроф, морським вузлом. Ящик, здавалося, зберігся якнайкраще, та воно й не дивно: його викинуло море на пісок, а не на скелі. Уважно роздивившись його, колоністи дійшли висновку, що у воді він був недовго та й на березі лежить недавно. Вода ніби зовсім не проникла всередину, а отже, й речі мали залишатися неушкеджею.
Очевидно, ящик викинули за борт судна, яке зазнало аварії й мимохіть пливло до острова, викинули, сподіваючись, що ящик допливе до берега, де його знайдуть пізніше, тож пасажири судна потурбувалися забезпечити його плавучість поплавками з двох бочок.
— Ми візьмемо ящика на буксир, дотягнемо його до Гранітного палацу, — мовив інженер, — а там опишемо все, що є в ньому; потім, коли знайдемо на острові когось із уцілілих після можливої аварії, повернемо їм усі речі. Якщо ж нікого не знайдемо...
— Зоставимо їх собі! — вигукнув Пенкроф. — О Господи, та що ж там усередині?
Приплив потроху підбирався до ящика, й здавалося, що коли море досягне найвищого рівня, ящик знову вирветься з піску і попливе у відкритий океан. Колоністи відв'язали одну з мотузок, які зв'язували ящик з бочками, і прикріпили її до корми човна. Потім Пенкроф і Наб підкопали веслами пісок під ящиком, витягли його на плав, і незабаром після цього човен із вантажем на буксирі вийшов у море й став огинати мис, охрещений віднині мисом Знахідка. Ящик був важкий, і бочки ледве втримували його над водою. Не дивно, що моряк весь час побоювався, аби він не відв'язався [192] й не пішов на дно. На щастя, його страхи не здійснилися, і через півтори години після відплиття — саме стільки часу знадобилося, щоб подолати три милі відстані, — човен пристав до берега поблизу Гранітного палацу.
Після цього пірогу й ящика з бочками витягли на пісок, а оскільки море починало знову відступати, то незабаром ящик із човном опинились на суші. Наб збігав додому по інструменти, щоб відкрити ящик, якомога менше його пошкодивши. Зробивши це, колоністи почали описувати знайдене майно. Пенкроф і не пробував приховати своє хвилювання.
Почав він із того, що відв'язав бочки; вони були в доброму стані й ще могли знадобитися, це зрозуміло без ніяких пояснень. Потім, узявши обценьки й повитягавши цвяхи, колоністи швидко зняли кришку.
Всередині вони виявили другий, цинковий, ящик, що, очевидно, мав за будь-яких обставин захистити речі від вогкості.
— Ти ба, — вигукнув Наб, — чи не консерви там усередині?
— Сподіваюся, ні, — відповів журналіст.
— О, якби там знайшовся... — стиха пробурмотів моряк.
— Що саме? — запитав Наб, почувши його слова.
— Та нічого!
Цинкову кришку розсікли посередині по всій ширині ящика, відігнули її до країв і мало-помалу стали діставати різноманітні предмети й складати їх на пісок. Побачивши кожен новий предмет, Пенкроф горлав "слава!", Герберт плескав у долоні, а Наб танцював... як той негр. Знайшлися там і книжки, які викликали Гербертове захоплення, і кухонне начиння, що його готовий був розцілувати Наб.
Зрештою, колоністи мали всі підстави почувати себе щасливими: у ящику знайшлося різне знаряддя і зброя, прилади й одяг, а також книжки; ось точний список речей, що його Гедеон Спілет заніс у записник.
ЗНАРЯДЯ ПРАЦІ
З ножі а кількома лезами.
2 сокири для лісоповалу.
2 теслярські сокири.
3 рубанки.
2 маленькі тесла.
1 двостороння сокира. [194]
6 стамесок.
2 терпуги.
З молотки.
З великих свердла.
З малих свердла.
10 мішків із цвяхами б шурупами.
3 пилки різних розмірів.
2 коробки голок.
ЗБРОЯ
2 кремінні рушниці.
2 пістонні рушниці.
2 карабіни центрального бою.
5 мисливських ножів.
4 абордажних шаблі.
2 барильця з порохом фунтів по двадцять п'ять у кожному.
12 коробок із капсулями.
ПРИЛАДИ
1 секстан.
1 бінокль.
1 далекоглядна труба.
1 готовальня.
1 кишеньковий компас.
1 термометр Фаренгейта.
1 барометр-анерощ.
1 коробка з фотографічним апаратом із додатковим об'єктивом, фотопластинками, хімічними речовинами для проявлення фотографій і т. ін.
ОДЯГ
2 дюжини сорочок із тканини, схожої на вовняну, але, напевне, виткану з рослинного волокна.
3 дюжини шкарпеток із тієї самої тканині.
КУХОННЕ НАЧИННЯ
1 чавунець.
6 мідних луджених каструль.
З чавунні сковорода. [195]
10 алюмінієвих приборів. 2 чайники.
1 маленька переносна пічка. 6 столових ножів.
КНИЖКИ
1 Біблія із Старим та Новим Заповітом.
1 атлас.
2 словники полінезійських говірок.
1 енциклопедія природничих наук у шести томах.
3 пачки білого паперу.
2 конторські книги з білими аркушами.
— Треба визнати, — сказав журналіст, закінчивши опис майна, — що власник цього ящика — практична людина! Знаряддя праці, зброя, прилади, одяг, кухонне мачмння, книжки, — нічого тут не бракує! Таке враження, що він чекав корабельної катастрофи і заздалегідь до неї приготувався!
— Тут справді нічого не бракує, — замислено прошелотів Сайрес Сміт.
— І зовсім не викликає сумнівів те, — додав Герберт, — що ні корабель, який віз цього ящика, ні його власник не мали нічого спільного з малайськими піратами.
— Якщо тільки його власник не опинився у полоні в піратів...