Це не має значення чи ця війна насправді відбувається, і, оскільки жодна вирішальна та остаточна перемога не є можливою, не має жодного значення чи ця війна просувається добре або погано. Усе що потрібно так це те, щоб стан війни просто міг існувати. Те розщеплення розуму та донощицтво яке Партія вимагає від своїх членів і яке набагато легше досягти у атмосфері війни, є зараз майже універсальним і всезагальним, але чим вищої посади хтось досягає, тим більш виразнішим це стає. Це цілком вірно, що у Внутрішній Партії військова істерія та ненависть до ворога є найсильнішими. У своїй якості як адміністратора, дуже часто є необхідністю для члена Внутрішньої Партії знати про ту чи іншу новину з війни що вона є неправдивою, і він мусить часто усвідомлювати що ця суцільна війна ілюзорна та радше зовсім не відбувається або вона провадиться із зовсім іншою метою ніж та що була проголошена: але такі знання дуже легко нейтралізувати за допомогою техніки ДВОЄДУМСТВА. У той же час жоден член Внутрішньої Партії не може завагатись ані на мить у своїй містичній вірі у те що ця війна реальна, а це жорстко прив'язано до віри у її цілковито переможний кінець, де Океанія стає незаперечним володарем цілого світу.
Усі члени Внутрішньої Партії вірять у це майбутнє завоювання як у догмат віри. Це може бути досягнуто або за допомогою послідовного та поступового опанування все більшої і більшої території та також відбудовою завдяки цьому непереборної переваги у силі, або за допомогою відкриття якоїсь нової та невідпорної зброї. Цей пошук нової зброї продовжується безперервно, і це є одною з тої дуже невеликої кількості сталих діяльностей у якій даний винахідливий та спекулятивний тип розуму може знайти хоч якусь віддушину. У Океанії наших днів, Наука, у сенсі тої старої науки, майже втратила чинність до існування. У Новосуржі немає жодного слова для означення "Наука". Той емпіричний триб думок, на якому усі ці наукові досягнення минулого базуються, суперечить до найбільш фундаментальних принципів Інгсоцу. І навіть технічний прогрес трапляється лише тоді коли його продукти можна яким-небудь чином використати задля звуження людської волі. В усіх своїх корисних та практичних ремеслах і мистецтвах цей світ або нерухомо завмер, або котиться вниз. Поля обробляються за допомогою коня та плугу доки книжки пишуться механічно машинами. Але у питаннях життєвої необхідності – мається на увазі чинних, таких як війна та поліційне шпигунство – ті емпіричні підходи все ще заохочуються, або принаймні терпляче дозволяються. Дві найголовніші мети Партії – це завоювати геть усю поверхню земної кулі та винищити раз і назавжди будь-яку можливість незалежного мислення. Внаслідок цього є дві великі проблеми про вирішення яких турбується Партія. Перша це як виявити, супроти його волі, про що ж інша людина думає, а інша це як вбити декілька сотен мільйонів людей за декілька секунд завчасно при цьому нікого не попередивши. Оскільки наукові дослідження все ще тривають, то це і є їх головним предметом вивчення. Науковець сьогодні це або суміш фізіолога та інквізитора, що вивчає зі звичайним ретельним протоколюванням усі ті значення виразів облич, жестів та тонів голосу, і випробовує правдовитягаючі ефекти наркотиків, шокової терапії, гіпнозу та фізичних тортур; або він є хіміком, фізиком або біологом стурбованим лише тими гілками його спеціалізованої дисципліни які мають відношення до позбавлення життя. У просторих лабораторіях Міністерства Миру, та у експериментальних станціях захованих у Бразильських лісах або у Австралійській пустелі, або на загублених островах Антарктики, цілі команди цих експертів невпинно та невтомно працюють. Деякі займаються лише плануванням логістики у майбутніх війнах; інші розробляють все більші і більші ракетні бомби, ще сильнішу й найсильнішу потужну вибухівку, ще міцнішу та найміцнішу непробивну панцировану броню; інші вишукують нових та більш смертоносних газів, або швидкорозчинних отрут здатних бути виробленими у таких кількостях яких буде досить для винищення геть усієї рослинності на цілих континентах, або штамів бактерій хвороб які несприйнятливі до усіх можливих антитіл; інші намагаються виробити такий засіб доставки зброї який зможе прокладати собі шлях під землею наче підводний човен під водою, або аероплани незалежні від своїх авіабаз як корабель-вітрильник від портів; інші досліджують навіть дуже віддалені та тьмяні можливості такі як фокусування сонячних променів крізь лінзи розташовані за тисячі кілометрів звідси у відкритому космосі, або виробництвом штучних землетрусів і приливних хвиль за допомогою підключення до розпеченого ядра у центрі земної кулі.
Але жоден з цих проектів ніколи і близько не підходив до справжнього втілення і жодна з цих трьох наддержав ніколи не отримувала істотного лідерства над іншими. Що є найбільш визначним так це те, що всі ці три потуги вже володіють, мається на увазі атомна бомба, зброєю набагато більш потужною ніж будь-яке з їх сучасних досліджень ймовірно може відкрити. Хоча Партія, відповідно до свого звичаю, проголошує що цей винахід був зроблений саме нею, атомні бомби уперше з'явилися на початку сорокових років двадцятого століття і вперше були використані з великим розмахом приблизно за десять років по тому. У цей час чимало сотен бомб було скинуто на промислові центри, переважним чином у Європейській частині Росії, Західній Європі та Північній Америці. Ефект був такий, що переконав правлячі групи усіх країн у тому що ще декілька атомних бомб можуть покласти край будь-якому організованому суспільству, а отже і їх власній владі. Відтоді, не зважаючи на цілковиту відсутність формальних домовленостей і навіть найменшого натяку на такі домовленості, більше жодної бомби не було скинуто. Усі ці три потуги лише продовжили виробництво атомних бомб та складували їх на той безперечний і остаточний випадок, щодо якого вони вірили що він настане раніше чи пізніше. А тим часом мистецтво війни лишалося майже незмінним впродовж тридцяти або сорока років. Гелікоптери стали частіше та більше використовувати ніж то було раніше, бомбардувальники були переважним чином витіснені самохідними снарядами, а ті крихкі рухомі військові кораблі поступилися місцем перед майже не тонучими Плавучими Фортецями; але у інших відношеннях там відбулося не дуже значне вдосконалення. Танк, підводний човен, торпеда, автомат, навіть гвинтівка і ручна граната все ще лишалися у використанні. І не зважаючи на нескінчені різанини про які звітувалося у Пресі та на телезахистах, ті жахливо відчайдушні битви ранніх війн, у яких сотні тисяч чи навіть мільйонів людей часто гинули лише за декілька тижнів, ніколи більше не повторювались.
Жодна з цих трьох наддержав ніколи не пробувала провести маневри які б включали у собі ризик серйозної поразки. Коли здійснювалася будь-яка велика військова операція, то це зазвичай був несподіваний напад на союзника. Та стратегія якої усі ці три потуги дотримувалися, або вдавали собі що вони її дотримуються, була одною й тою самою. Цей план це, за допомогою комбінації бою, ведення торгів та переговорів, і своєчасних добре підготованих ударів з віроломства і зради, здобути кільце баз що цілковито та повністю оточує ту чи іншу конкуруючу державу, а тоді підписати пакт дружби з цим конкурентом і лишатися на цих тихих та мирних умовах так багато років як це буде потрібно для того аби заколисати усі підозри до повного сну. Протягом цього часу ракети з атомними бомбами можуть бути зібрані та готові для використання у всіх необхідних для цього стратегічних точках; насамкінець вони усі будуть запущені одночасно з настільки руйнівним та спустошуючим ефектом, щоб зробити відплату неможливою. Тоді настане час для підписання пакту дружби з тою світовою потугою що лишилася, і все це під час приготування до наступного нападу. Ця схема, навряд чи потрібно про це казати, це лише мрії, сон наяву, неможливий для здійснення. Більш того, жодної боротьби ніколи не відбувається окрім як за спірні ділянки навколо Екватору та Північного полюсу: жодного вторгнення на ворожі території ніколи не здійснюється. Це пояснює той факт, що у деяких місцях кордони між цими наддержавами є непостійними. Євразія, наприклад, могла б з легкістю завоювати Британські острови, які є географічно частиною Європи, або з іншого боку для Океанії є цілком можливим просунути свої кордони аж до Райну або навіть до Вістули. Але це може жорстко порушити той принцип, якого дотримуються усі ці сторони проте який ніколи і ніким не був сформульований, культурної цілісності. Якщо Океанія завоює ті ділянки які колись були відомі як Франція та Німеччина, то на краще буде або винищити геть усіх місцевих мешканців, а це завдання підвищеної фізичної складності, або асимілювати населення чисельністю приблизно у сто мільйонів людей, які у технічному розвитку знаходяться приблизно на одному рівні з Океанією. Ця проблема є спільною для усіх цих трьох наддержав. Це абсолютно необхідно для їх структури аби не могло бути жодного контакту з іноземцями, за виключенням, жорстко обмеженої кількості, військовополонених та кольорових рабів. Навіть поточний офіційний союзник завжди сприймається з найтемнішою підозрою. Якщо не брати до уваги військовополонених, середньостатистичний громадянин Океанії ніколи не бачить на власні очі громадянина Євразії або Східазії, і йому заборонено мати знання з будь-яких іноземних мов. Якщо ж він отримає можливість контакту з іноземцями, то він зможе відкрити що вони істоти дуже схожі на нього і що більшість з того, що йому розповідали про них це брехня. Цей запечатаний світ у якому він живе може бути зламаний, і ті страх, ненависть і лицемірна самовпевненість на яких тримається його мораль можуть випаруватись. З цієї причини усі ці три сторони усвідомлюють хай там як часто Персія, або Єгипет, або Ява, або Цейлон можуть змінювати свого володаря, при цьому головні кордони ніколи і нічим, окрім бомб, не повинні перетинатися.
Попід горою цієї брехні був факт який ніколи і ніхто не вимовляв вголос, але автоматично чітко розумів та відповідно діяв.