Вінстон усвідомлює хибність усього, що відбувається, його пригнічує усвідомлення беззмістовності й непотрібності своєї роботи, адже щоразу він виправляє нереальні факти, одну нісенітницю він замінює іншою. Це замкнене коло, в яке потрапила і з якого не може вирватися людина, що мислить. Сміт занотовує в щоденник, рефлексує й дає власні відповіді. Але потім у Міністерстві любові О'Брайєн послідовно порушує всі ті питання, які колись ставив собі Вінстон, і так само послідовно, вагомо й переконливо дає на них відповіді, тобто відповіді партії, які не лише заперечують усі колишні уявлення Вінстона, а й знищують його особистість, анулюють його єство. Тобто Вінстон отримує певні відповіді на те, що його завжди цікавило, але ці відповіді унеможливлюють подальше існування героя.
Партія в тоталітарному світі, зображеному Джорджем Орвеллом, ніколи не знищує своїх ворогів, не зробивши їх союзниками, бо якщо людина вмирає зі словами непокори на вустах – це означає поразку системи. У Міністерстві любові злочинців не карають, а "виправляють", "лікують", роблять їх знову "нормальними" і життєздатними членами суспільства. Саме в цьому полягає глибинний сенс назви Міністерство любові: воно витягне з людини будь-яку потрібну інформацію, примусить зрадити рідних і близьких, знищить її "Я" і водночас змусить любити жорстку систему. На останніх сторінках роману Джордж Орвелл показує трагічну картину завершення духовної смерті героя. Він полюбив Старшого брата. Міністерство любові досягло своєї мети.