Поліція округу отримала інструкції з ретельного пошуку дітей, які заблукали в Гемпстед Гіт і поблизу нього, і бездомних собак, які можуть там зустрічатися.
"Гемпстедський жах"
"Вестмінстерська газета" спеціальний випуск від 25 вересня
Ще одній дитині завдано шкоди. "Баба Яга".
Нам щойно повідомили, що ще одну дитину, яка пропала минулої ночі, знайшли сьогодні вранці в кущах дроку в Шутер Гіл, що в окрузі Гемпстед Гіл, — це, можливо, найбезлюдніше місце в околиці. У цієї дитини також були крихітні ранки на горлі, які ще раніше помічали в інших дітей. Дитина була надзвичайно слабкою і з вигляду геть змарніла. Почасти отямившись, вона розказала вже звичну історію про те, що її заманила "баба Яга".
Розділ 14
Щоденник Міни Гаркер
23 вересня
Після поганої ночі Джонатану вже ліпше. Я така рада, що в нього купа роботи, через що нíколи думати про всіляке страхіття, і яка ж задоволена, що його теперішній відповідальний статус більше не пригнічує його. Я знала, він залишиться вірним собі, й зараз я вельми пишаюся тим, що бачу свого Джонатана на висоті, як він просувається вперед, тримається на рівні, виконуючи обов'язки, котрі несподівано звалилися на нього. Його не буде цілий день аж допізна, бо він попередив, що не залишиться вдома на ленч. Уся моя хатня робота вже зроблена, отже я візьму його щоденник, який він вів за кордоном, зачинюся у своїй кімнаті та прочитаю його.
24 вересня
Минулого вечора в мене не було душевних сил що-небудь писати, бо те, про що оповідав у щоденнику Джонатан, було так жахливо, що я засумувала. Сердешний мій коханий! Яких же жахів йому довелося витерпіти, і не важливо, чи правда те, що він занотував, чи плід його уяви. Я сумніваюся, що все це може бути правдою. У нього ж було запалення мозку, під час якого він міг і написати всі ці жахливі речі. А може, він мав підстави оповідати таке? Гадаю, я ніколи не взнаю про це, бо не наважуюся його розпитати. А ще той чоловік, якого ми бачили вчора! Джонатан був певний щодо нього. Бідолашний мій! Гадаю, це страшенно вразило його і змусило знову пригадати якісь жахливі переживання.
Сам Джонатан в усе це вірить. Пригадую, як у день нашого одруження він сказав: "Якщо тільки якийсь священний обов'язок важким тягарем ляже на мене, і я змушений буду повернутися до жорстоких годин, пережитих мною, уві сні чи наяву, при здоровому глузді чи у божевіллі…" Здається, я вловила нитку, що веде до продовження цієї історії. Той жахливий граф прибуває до Лондона.
Якщо це так, і він прибув до Лондона, набитий мільйонами… Ось, напевно, і настав священний обов'язок, а якщо він настав, то ми не маємо права уникати його. Я маю приготуватися. Негайно ж дістану свою друкарську машинку і почну розшифровувати стенографічні записи Джонатана, а потому ми будемо готові в разі необхідності показати їх іще комусь. Якщо буде потрібно, то я, можливо (звісно, коли налаштуюся), зможу говорити замість Джонатана, щоб це вже більше ніколи не хвилювало і не турбувало його. Якщо ж Джонатан коли-небудь зможе опанувати свої нерви і захоче розказати мені про все, я поставлю йому питання і з'ясую певні речі, які допоможуть мені зрозуміти, як підтримати його.
Лист Ван Гелсінґа місіс Гаркер
(конфіденційно)
24 вересня
Дорога мадам!
Як близький друг, беру на себе сумний обов'язок повідомити вам про смерть Люсі Вестенра, завдячуючи люб'язності лорда Годалмінґа, який дозволив мені прочитати всі листи і папери міс Люсі, бо я глибоко занепокоєний через певні життєво важливі обставини. Серед її паперів я знайшов кілька листів від вас, з яких стає зрозуміло, наскільки близькими подругами ви були і як сильно її любили. О мадам Міна, в ім'я цієї любові молю вас, допоможіть мені! Те, про що я прошу вас, є заради добра й інших людей, допоможіть виправити величезну помилку і зупинити цілу низку жахливих нещасть, які можуть виявитися страшнішими, ніж ви здатні уявити. Чи можу я зустрітися з вами? Ви можете мені довіряти. Я друг доктора Джона Сьюарда і лорда Годалмінґа (який і є тим самим Артуром міс Люсі). Мені зараз необхідно зберігати це в таємниці від усіх. Я приїду в Ексетер, щоб зустрітися з вами, тільки-но ви дасте на це свою згоду і повідомите місце і час зустрічі. Вибачте мені, мадам. Я прочитав ваші листи до бідолашної Люсі та знаю, яка ви добра, і знаю про те, як страждає ваш чоловік. Благаю вас, якщо це можливо, нічого не кажіть йому, це може йому зашкодити. І знову прошу вибачити мені.
Ван Гелсінґ.
Телеграма від місіс Гаркер Ван Гелсінґу
25 вересня
Приїздіть сьогодні потягом, який відходить о 10.15, якщо встигнете. Можу побачитися з вами у будь-який час.
Вільгельміна Гаркер.
Щоденник Міни Гаркер
25 вересня
Я жахливо хвилююся, поки минає час до приходу доктора Ван Гелсінґа, який, як я сподіваюся, якимось чином проллє трохи світла на жахливі пригоди Джонатана. Крім того, оскільки він лікував мою бідолашну любу Люсі, то розповість мені про неї все. Це і є метою його приїзду — Люсі та її лунатизм, а не Джонатан. В такому разі я ніколи не дізнаюся правди! Яка ж я дурна! Це через той жахливий щоденник розігралася моя уява. Звісно ж, він приїздить через Люсі. Її звичка повернулася до неї, і, напевно, через ту жахливу ніч, коли дівчина опинилася на скелі, Люсі захворіла. Я майже забула через свої власні клопоти, як вона хворіла після того. Мабуть, вона розповіла йому про свій лунатизм і ту пригоду на скелі, і що я знала про це, і тепер він хоче, аби я розказала йому все, що знаю; отже, він, напевно, зрозуміє. Сподіваюся, я вчинила правильно, нічого не розповівши місіс Вестенра. Я ніколи не подарую собі, якщо яким-небудь своїм учинком завдала шкоди бідолашній Люсі. А також сподіваюся, що доктор Ван Гелсінґ не вважатиме мене винною. Останнім часом я пережила стільки хвилювань і тривоги, що відчуваю — вже не маю сил, щоб витримати нові.
Гадаю, часом сльози бувають корисними, вони очищують повітря, як це робить дощ. Можливо, це я розчулилася, прочитавши вчора щоденник, а зранку ще й Джонатан поїхав, залишивши мене саму на цілий день і ніч, і ми вперше з моменту нашого одруження розлучилися. Я дуже сподіваюся, що мій любий дасть собі раду і що не станеться нічого такого, що могло би збентежити його. Зараз друга година, незабаром прибуде доктор. Я не казатиму нічого про щоденник Джонатана, поки він сам не спитає мене. Я дуже рада, що надрукувала на машинці власний щоденник, бо якщо він спитає про Люсі, я зможу віддати нотатки йому. Це позбавить нас багатьох запитань.
Згодом
Він приходив і пішов. О, яка дивна була зустріч! Від неї в мене голова туманіє. Я почуваюся наче уві сні. Чи можливе все це, або хоча б частина цього? Якби я спершу не прочитала щоденник Джонатана, я б ніколи навіть і не припустила, що це можливо. Бідолашний, бідолашний, мій любий Джонатан! Як же він страждав! Будь-ласка, Боже милостивий, зроби так, щоб це не розбурхало його знову. Я намагатимусь уберегти його від хвилювань. Але знати напевно, що зір, слух і мозок не обманювали його, і все це було правдою, якою страшною вона б не була, — це може бути втіхою і допомогою для нього. Можливо, у всьому винні сумніви, які мучать його, а коли сумніви розвіються, немає значення які, байдуже, чи було це наяву, чи лише уві сні, з'ясується правда, він задовольниться нею, і це допоможе йому витримати струс. Доктор Ван Гелсінґ, напевно, не тільки хороша людина, але й розумна, бо він — друг Артура і доктора Сьюарда, і недаремно вони запросили його з самої Голландії, щоб він лікував Люсі. Я відчуваю, що побачу перед собою чудову, добру, шляхетну людину. Коли він прийде, я спитаю його про Джонатана. І тоді, з Божою поміччю, всім клопотам і хвилюванням вдасться покласти край.
Мені хотілося б попрактикуватися і навчитися брати інтерв'ю. Приятель Джонатана з "Ексетерських новин" розповів йому, що пам'ять — це все, що треба у цій роботі, і що потрібно в точності записувати майже кожне сказане слово, навіть якщо ти потім маєш покращити дещо зі сказаного. А тут було незвичайне інтерв'ю. Спробую записати його дослівно.
О пів на третю пролунав стукіт дверного молотка. Я зібралася з духом і вирішила чекати. За кілька хвилин Мері відчинила двері й доповіла: "Доктор Ван Гелсінґ!"
Я підвелася і вклонилася людині, що наблизилася до мене. Це була людина середньої ваги, міцної статури, з широкими плечима і грудьми. За тим, як сиділа голова на в'язах, я одразу ж зрозуміла, що переді мною чоловік розумний і владний; у нього шляхетна голова, досить великого розміру, трохи ширша над скронями. Начисто поголене обличчя вирізнялося важким квадратним підборіддям, великим рішучим рухливим ротом, великим, досить прямим носом із чуттєвими тонкими ніздрями, які, здавалося, розширювалися, коли він супив густі кошлаті брови і стискав губи; високе гарне чоло прорізали дві глибокі зморшки, руде волосся було відкинуте назад і заправлене за вуха (втім, чоло лишалося затуленим), а великі, широко поставлені сині очі дивилися то ласкаво, то суворо, залежно від того, про що думав їхній господар. Він звернувся до мене:
— Місіс Гаркер, чи не так?
Я кивнула.
— В минулому міс Міна Мюррей?
Я знову кивнула.
— Я приїхав зустрітися з міс Міною Мюррей, подругою нашої дорогої бідолашної дівчинки Люсі Вестенра. Мадам Міна, я приїхав у зв'язку з її смертю.
— Сер, — відповіла я, — для мене найкраща рекомендація те, що ви були другом Люсі Вестенра і допомагали їй, — і я простягнула йому руку. Він узяв її і ніжно промовив:
— О мадам Міно, я знав, що подруга цієї сердешної дівчинки має бути хорошою людиною, але те, що я побачив… — він завершив свою промову витонченим поклоном.
Я спитала у нього, навіщо він хотів зі мною зустрітися, і доктор негайно заходився мені розказувати.
— Я прочитав ваші листи до міс Люсі. Вибачте мені, я мусив з'ясувати дещо, а поруч не було нікого, хто міг би відповісти на мої питання. Я знаю, що ви разом із нею були у Вітбі. Вона іноді вела щоденник, не дивуйтеся цьому, мадам Міна. Вона розпочала його після вашого від'їзду, наслідуючи ваш приклад, і в цьому щоденнику вона згадує про певні події, пов'язані з її лунатизмом, і пише, що ви врятували її.