Але погано те, що він раз у раз кидається на інше заняття. Зате він не цурається ніякої роботи на світі. Пиня вам робитиме все, що накажете, аби заробити долар. Підмітати вулиці — будь ласка. Вигрібати вугілля — теж згода. Торгувати газетами — ще краще. Америка, каже Пиня, вільна країна, і соромно тільки красти. Через те тут усі працюють і ніхто не краде. Уроджений американець не крастиме, нехай лежить перед ним купа золота.
Так доводить Пиня. Він навіть скомпонував пісню про Америку. Всієї пісні я не пам'ятаю, можу лише кілька рядків вам переказати напам'ять. Ось як вона починається.
Цей Колумбів край Для "зелених" рай. Як євреєві тут жити? Треба долари робити... Ця країна величезна — Без кінця і краю. Людям тут голів не дурять, Блефу тут немає.
Не пригадую, як там співається далі й далі, а закінчується пісня так:
В Америці панує совість. Тут — президент, а не цар.
Мій брат Еля сміється з нього і каже, що слово "совість" не римується із словом "цар". На це Пиня відповідає приповідкою: "Коли чоловік зветься Мендель, то в нього добрий гендель. А коли він зветься Лейзер, то хай йому грець..." Постає питання: де ж тут рима? Відповідь: "Хай йому грець без рими..."
Гадаєте, що наші жінки не заробляють тут? Я маю на увазі мою братову Бруху і жінку нашого товариша Пині Тайбл. Вони шиють чоловічі галстуки. І кому мають завдячувати? Знову моїй мамі і знову тому, що вона ходить щосуботи до синагоги. Там вона познайомилася з багатійкою. Ця багатійка колись була, між нами кажучи, покоївкою в Касрилівці, у багатія реб Йосі. її ім'я Крейна. З цією Крейною сталася ціла історія, яку я вам коротенько розповім.
8
У нашій Касрилівці був колись різник, на ймення Мей-лах. То цей Мейлах мав сина, на ймення Нехем'є, який закохався у покоївку Крейну і хотів з нею одружитися. Але в нього не було грошей. Тоді Нехем'є надумав таке: одного разу батько — різник Мейлах — дав йому гроші, щоб він поїхав на ярмарок і купив корову. Нехем'є взяв ці гроші і подався з покоївкою Крейною до Америки. Тут йому добре повелося і він став багатієм, а Крейна багатійкою. Тепер вони мають фабрику галстуків."
Сталося так, що багатійка Крейна справляла поминки по своїй матері. Прийшла вона до синагоги, розбалакалася з моєю мамою, і вони познайомилися. Почувши від мами, що мій батько був кантором Пейсею, вона стала ще прихильніша до моєї мами і пообіцяла допомагати їй чим тільки можна. Мама їй сказала, що допомоги вона не потребує. Вона тільки просить роботу для своїх дітей. Слово за словом, багатійка добилася у свого чоловіка місця на фабриці моїй братовій Брусі та дружині нашого Пині Тайбл. Вони кілька тижнів ходили на Бродвей працювати на фабриці, а потім мама добилася, щоб їм давали роботу додому, щоб їм не доводилось сидіти цілий день на фабриці.
9
Але це тривало недовго. Поки був сезон, все було гаразд. Робота була. Потім, коли сезон кінчився, роботи не стало, і наші молодиці лишилися ні в сих ні в тих. Проте ми не дуже турбувалися, бо: "Господь милостивий — однією рукою він карає, а другою лікує". Так каже мама. Я не розумію, чому це так. Навіщо треба богові карати, а потім лікувати? Краще б не карав, і тоді не доводилося б лікувати... А ще каже моя мама, що "господь дає вигоєння перед раною".
10
З приводу чого вона це каже? Ось зараз послухаєте. Але давайте трохи відпочинемо, щоб я мав сили розповідати далі.
XIII. ВИГОЄННЯ ПЕРЕД РАНОЮ 1
Я обіцяв вам розповісти, що мала на увазі мама, коли сказала: "Бог дає вигоєння перед раною". Сталось ось що.
Моєму братові Елі остогидло служити в єврейській ковбасній компанії. Це не діло для нього. Не забувайте, що мій брат Еля — син кантора Пейсі. Він людина тендітна, має голос до співу і може досить пристойно молитися перед амвоном. Хіба личить такій молодій людині подавати сосиски до столу? Саме подавання, можливо, ще й не було б таким прикрим, але є різні люди. Є люди делікатні, діти порядних батьків. Такі приходять, замовляють порцію сосисок, сідають до столу, з'їдають свою порцію, розплачуються і бувайте здорові.
2
Проте є такі, що їх делікатними аж ніяк не можна назвати. Трапляються часом грубіяни. Вони висотують жили. То йому сосиски не досить гарячі, то бракує гірчиці. А коли звертається до вас, то не скаже: "Будь ласка, дайте мені ще порцію". Такий свисне чи лясне пальцями і гукне:
— Гей, парубче! Дай мені ще!
А мій брат Еля не звик, щоб з ним так розмовляли. Він почервоніє і не відповідає цьому мурмилові. Той сповнюється люті і кричить ще голосніше:
— Послухай, професоре! Іди сюди! Еля йому тоді відповідає:
— Який я вам професор...
Грубіян зовсім не тямиться і починає горлати. Підходить хазяїн до мого брата і запитує у нього по-англійськи:
— Що це в тебе тут робиться? А Еля йому не відповідає.
— Чому ти не відповідаєш, коли тебе питають? — гнівається хазяїн.
Еля йому каже:
— Спитайте мене по-людському, тоді я вам відповім.
— Що таке по-людському? — запитує хазяїн.
— По-людському — значить по-єврейському,— відповідає йому Еля.
— А коли я розмовляю по-англійському,— запитує знову хазаїн,— то я перевертень?
— Можливо,— відповідає йому Еля.
— Коли так,— каже хазяїн,— тебе звільнено. Можеш сюди більше не приходити.
З
"Три дні сидіти без шматка хліба, аби тільки не подавати сосиски". Так каже мій брат Еля. Наш товариш Пиня з ним не погоджується. Пиня додержується тієї думки, що Америка вільна країна, що в Америці немає роботи, якої слід соромитись. А коли ви хочете його переспорити, він одразу починає сипати своїми мільйонерами: Карнегі, Вандербільдт, Рокфеллер.
— Звідки ти так знайомий з цими людьми? — запитує в нього Еля.
— А звідки,— відповідає йому Пиня,— я знаю, що робиться в Росії при царському дворі?
— Справді,— запитує в нього знову Еля.— Звідки ти це знаєш?
— Якби ти,— відповідає йому Пиня,— читав стільки романів, скільки я, ти теж, можливо, знав би.
Пиня має на увазі книжки, які він читає у палітурника Мойше. Вони надруковані простою єврейського мовою і дуже грубі та важкі, важчі за мамин молитовник. Палітурник Мойше дає їх читати за плату. Він на цьому добре заробляє. Бо кожну книжку прочитує, може, сотня людей,— здебільшого жінки. Жінки люблять романи. Моя братова Бруха щосуботи читає їх усім нам. Мама одразу засинає, але Тайбл слухає і зітхає, інколи навіть плаче — у неї лагідне серце. Якби це було не в суботу і дозволялося законом *, я б змалював олівцем на папері, як Бруха читає, як мама спить і як Тайбл плаче...
Але ми трохи забалакались і все ще не знаємо, як бог дає "вигоєння перед раною".
4
Насамперед — про рану. Авжеж, це рана в серці, коли така молода людина, як мій брат Еля, ходить без діла і, хоч лусни, нічого не знаходить. Не може ж він робити те, що робить наш товариш Пиня. Пиня, наприклад, не соромиться і виходить узимку з лопатою зчищати сніг на вулиці. Еля каже, що він теж пішов би чистити сніг, але не на вулиці. Йому на це каже Пиня:
— А що ти хотів би? Щоб тобі приносили твою порцію снігу до хати?
Елі прикро, що Пиня в такому доброму гуморі.
— Мабуть, тобі дуже весело, що ти так жартуєш? — каже Еля і чує у відповідь:
— Авжеж, мені добре, коли пригадаю, що я у вільній Америці, а не в Касрилівці...
— От і цілуйся з твоєю вільною Америкою! — каже Еля і спересердя подається до касрилівської синагоги.
-. І саме тут, у касрилівській синагозі, він дістав вигоєння до рани. Як, хочете знати? Ось зараз почуєте.
5
Мені здається, я вам уже розповідав, що того літа, коли ми блукали по лондонському Уайтчепелю, у нашій любій Касрилівці вибухнув страхітливий погром і пожежа. Те, що можна було пограбувати, пограбували. Що можна було потрощити — потрощили. Решту підпалили. Що ж, про бідноту нічого говорити: крім кількох подушок, їм не було що втрачати. Вони хвалили бога, що хоч лишилися живі. Бо були такі, яких добре побили, і навіть такі, що від побоїв повмирали. Нещасні немовлята гинули від рук душо-
губів, а частина померла з голоду. Але про таких мало хто говорить. Говорять про тих, які тільки вчора були заможними, багатіями, дукачами, а тепер лишилися бідарями, харпаками, злидарями і гольтіпаками, без сорочки на тілі і без шматка хліба. "Ось коли на цих потерпілих подивитися,— кажуть наші люди,— мороз поза спиною йде!" Чому мороз не йде поза спиною, коли думаєш про бідноту і про їхніх нещасних немовляток,— цього я ніяк не можу зрозуміти. Мій товариш Мендл теж. Він каже, що касри-лівські євреї мають таку звичку: коли бідняк помирає з голоду, їх це обходить. А коли багатій стає бідняком, вони здіймають лемент аж до неба.
6
Одне слово, серед наших касрилівських багатіїв був один, на ймення Мойше-Ноях. Крім того, що він мав свою хату з подвір'ям і садом, він просто був багатієм. Маєте доказ: улітку він ходив у самих підштанках і в халаті. Бідний єврей не наважився б показуватися на людях у самих підштанках. З цього треба зробити висновок, що він заможний, багатій,— кого йому боятися?.. Та ще всі в містечку знали, що від матері йому лишилися в спадщину три крамниці в центрі базару. Була в нього і дійна корова. Три крамниці приносили йому чимало доходу на прожиток. Навіть більше, ніж потрібно на прожиток. Проте його дружина Нехума-Міра мала від своєї дійної корови на всі хатні витрати. Але, щоб ніхто не зурочив, Нехума-Міра любила скаржитись, що її корова перестала доїтися, зовсім не дає молока... Однак Касрилівку не обдуриш. Всі знали, що то брехня — корова не перестала доїтися і дає молоко...
Тепер уявіть собі, що така людина, як Мойше-Ноях, утікає до Америки гола, боса, у чому мати спородила,— хіба можна такої не пожаліти? Але яка робота підходить Мойше-Нояхові в Америці? Адже він не піде працювати в майстерню, його діти так само! Тоді товариство "Касри-лівчани" зглянулось на нього і призначило служником у касрилівській синагозі.
В Америці не можна легковажити служником синагоги. В Америці служник живе краще, ніж у Касрилівці хазяїн. З самих поминок можна збагатіти. Тут дуже полюбляють поминки. Цілий рік ніхто не молиться. Ніколи. "Час — то гроші". Така тут є приказка. Але коли в кого поминки, він полишає весь свій бізнес і мчить до синагоги. А з синагоги біжить до єврейського ресторану і наказує подати собі кашерний сніданок, бо в нього поминки.