Васильєв, зважуючи в руці важкий том, засміявся:
— Виходить, що Микола-угодник догоджає викривачеві всіх святих і навіть прикриває його собою?
— Так.
В двері постукали. Васильєв вмить сунув Маркса під подушку й крикнув:
— Зайдіть!
Коли через поріг ввійшов лейтенант Вредний, я вже стояв на витяжку.
Васильєв суворо наказав мені:
— Отже, по три чарки відпустиш двом машиністам за мій рахунок. Можеш іти.
Я зробив поворот за всіма правилами військової людини і вийшов.
Як відгук на статті Кладо, які багатьом відкрили очі на безнадійне наше становище, сталися непорозуміння на крейсері 1-го рангу "Адмирал Нахимов". Діло було так..В той час, як на багатьох великих кораблях майже щодня випікали свіжий хліб або, коли не було відповідних печей, роздобували його на березі, команда крейсера змушена була задовольнятися напівгнилими сухарями. Не тільки під час походу, але й на якірній стоянці їй не видавали хліба. Матроси, невдоволені з цього, ремствували. З начальства ніхто не звертав на них уваги. Так тривало до 10 січня, поки хтось із машиністів не поставив питання руба:
— От тепер ясно стало, що вмирати йдемо. А нас годують червивими сухарями. Люди ми чи собаки?
Інші підхопили:
— Добрий хазяїн собак краще годує.
— Сьогодні ж вимагатимемо свіжого хліба. Годі.
1 на кораблі, по всіх його відділах, серед нижніх чинів почався шепіт. Якби начальство було спостережливіше, воно помітило б у своїх підлеглих переміну в настрої: загадковішими стали обличчя із стиснутими щелепами, в очах відбивалась ворожість. А ввечері всі видані на руки сухарі полетіли за борт. Після молитви, незважаючи на наказ вахтового начальника розійтись, матроси залишились на місці, вистроєні по-вахтово на верхній палубі, вздовж обох бортів крейсера. В пітьмі, що наступила, два фронти були схожі на два нерухомі бар'єри. Такий гуртовий непослух проявився вперше за весь час плавання. Офіцери цим були дуже здивовані, тим більше, що значна частина команди була гвардійського екіпажу — найдисциплінованіші і найнадійніші матроси. Тепер уже сам старший офіцер підвищив голос, наказуючи команді розійтись. І знов кілька секунд тривала моторошна мовчанка, наче люди всі оглухли. Нарешті з заднього ряду першої вахти, здалеку, як громовий гуркіт грози, що наближається, басисто прозвучало:
— Свіжого хліба нам давайте.
І зразу ж нічна тиша вибухнула дикими криками, лементом, лайкою. Освітили палубу. Перед фронтом з'явився командир судна, капітан 1-го рангу Родіонов. Він глянув на одну вахту і на другу, сутулий,
невеликий на зріст, з круглою сивіючою бородою. Потім прошамкав запалим ротом:
— Ви що ж це, братці, бунтувати надумали, га?
Це питання було поставлене з такою байдужістю в голосі, що команда на мить розгубилась і замовкла, але зразу ж знову загаласувала, вимагаючи хліба. Командир намагався ще щось сказати, але його вже ніхто не слухав. Тоді він пройшовся кілька разів вздовж палуби, байдуже поглядаючи то на один фронт, то на другий, неначе обдумуючи, як приборкати лють своїх підлеглих. Вони вийшли з покори, вони горлали на весь рейд, ледве стримуючись, шоб не кинутись на офіцерів з кулаками. Тепер найменша помилка з його боку може кінчитися смертю для всього начальницького складу. Він наказав відрахувати з флангу десяток матросів і переписати їх прізвища. Після цього їм скомандували:
— Крок вперед — арші
Маневр, розрахований на психологію людей, досяг своєї мети. Відрахований десяток людей здригнувсь і виконав команду. А далі, відірвавшись від маси тільки на один аршин, вони стали слухняні, як автомати, і вже зовсім легко було змусити їх повернути вбік і йти в носову частину судна. Так само зробили з другим десятком, з третім. Решта матросів, поступово замовкаючи, спочатку зацікавились, що робиться на флангу, а потім, побачивши, що справа їхня програна, самі розійшлись, рушивши юрбою по койки. В рухах людей була така поквапність, наче вони хотіли надолужити марно прогаяний час.
Другого дня вперше прибув на крейсер адмірал Рожественський. Весь екіпаж був вистроєний повахтово на верхній палубі. Чекали, що він буде запитувати про претензії і почне розбиратися в події, що сталася, але від нього почули інше:
— Я знав, що команда тут сволота, але такої сволоти я не чекав. Він вимовив це з таким ревом, що у нього перехопило горло. Обличчя
його враз посиніло. Він швидко повернувся, спустився трапом і, сівши на паровий катер, поїхав до свого броненосця. Склалося враження, наче він приїздив тільки для того, щоб вимовити цю єдину і незабутню фразу.
Потім з'явився наказ адмірала Рожественського від 12 січня за № 34. У нас на "Орле" він був оголошений перед вечірньою молитвою на шканцях, куди були зібрані всі матроси. Старший офіцер Сидоров, підкрутивши сиві, грізні вуса, почав читати:
— "В команді крейсера 1-го рангу "Адмирал Нахимов" серед чесних слуг царських завелись холуї японські, які сіють смуту між темними і ховаються за спини їхні.
Холуї ці будуть найдені і покарані за всією суворістю закону. А поки їх не найдуть, ротні командири (в наказі перераховуються прізвища чотирьох лейтенантів) арештовуються домашнім арештом з виконанням службових обов'язків, а фельдфебелі (теж усі чотири названі на прізвища) переводяться на утримання матросів другої статті з 1 січня".
Після молитви, коли розходились за койками, чути було гомін серед матросів:
— Тепер найдуть винуватих.
— Ще б пак! Адже не захочеться ротним командирам сидіти під арештом. Вони постараються найти. І фельдфебелі їм поможуть.
— Аби вказати на кількох чоловік, а винуваті вони чи ні — це не важно.
— А причому тут холуї японські?
— Сам він царський холуй!
На клотиках флагманського корабля спалахнули вогні світлових сигналів.
ПЕРЕВІРЯЄМО БОЙОВУ ПІДГОТОВКУ
Почався період тропічних, дощів. Голуба височінь при цьому лише іноді затягалась суцільним сірим покровом, з якого сіявся дрібний водяний пил. Здебільшого ж по небесній пустелі пливли синювато-білі хмарки, між якими майже не переставало світити сонце. Здавалось, що кожна така хмарка була не більша за шапку, але з неї, як з перекинутого чана, ринула на нас тепла злива. Складалося враження, ніби саме повітря перетворювалось на воду. Так повторювалось через кожні де-сять-п'ятнадцять хвилин. Дощ як починався раптово, так само раптово і вщухав, наче хтось в небі закривав клапан, а потім, пронизаний промінням, тікав від нас, падаючи в море і на острови золотим прядивом. Розкиданими осколками сяяла радуга.
Суднам ескадри було наказано збирати дощову воду. Для цього пристосували розкинуті над палубою широченні тенти, зробивши з них стоки. З них зливалися потоки в шлюпки і спеціально приготовлені парусинові цистерни.
Було вогко, жарко і душно.
На пароплаві "Esperar.ce" зіпсувалися рефрижераторні машини. Ми були певні — тут справа не обійшлась без шкідництва з боку французької команди, якій не хотілося разом з нами наражатись на небезпеку. Заморожене м'ясо, яке зберігалося в трюмах, розмерзаючись, починало протухати. Далеко в морі його викидали за борт. Але туші, прибиті вітром і хвилею, наблизились до самої бухти, поширюючи навколо огидний сморід.
Ще тиждень тому, коли наші кораблі, навантажившись всіма припасами, уже зібралися були іти далі в дорогу, німецькі вугільники Гам-бург-американської лінії несподівано відмовились супроводити ескадру. Причиною було те, що японці вважали їхні дії порушенням нейтралітету і загрожували топити в морі вугільні транспорта Зав'язалось спішне телеграфне листування з Петербургом.
Така обставина викликала серед матросів неясні надії. На баку можна було почути:
— Чим усе це кінчиться?
— Якщо німецькі вугільники відмовляться з нами йти, то й нам доведеться вертатись в Росію.
— Звичайно, без палива, як без ніг, нікуди не підеш. Дехто з тверезіших людей тут же лиховісно вставляв:
— Скажений адмірал ні перед чим не зупиниться.
Але йому гаряче заперечували:
— А що, коли і його мозок проясніє, як море після туману? Хіба так не буває?
— Буває, що й акула "Отче наш" співає, та тільки сам я ні разу не чув.
Переговори нашого морського міністерства з компанією Гамбург-американської лінії затяглися. Тільки в лютому було все погоджено. Під натиском свого уряду німецькі вугільники згодились супроводити ескадру далі й обіцяли постачати нам паливо навіть на східному боці Малаккської протоки.
Можна було б залишити Носсі-Бе і рушити вперед, але тут з'явилась інша перешкода.
Морське міністерство заднім числом схаменулось, що ескадру в такому складі рисковано посилати далі Мадагаскару. Командуючий дістав наказ чекати приєднання загону Небогатова. У нас на "Орле" багатьох цікавило, як до цієї вимушеної затримки ескадри поставиться сам Рожественський? Чи справді він поривався швидше йти далі, чи в глибині душі розраховував, що її послали тільки для демонстрації і повернуть з дороги назад? Так чи інакше, але, мабуть, в душі його відбувався важкий розлад. За чутками, що виходили з флагманського корабля, Рожественський у цей час так нервував і злився, що розбив у себе в салоні крісло. Протягом кількох днів ніхто з його штабу не наважувався ввійти до нього з рапортом. Переступити поріг його каюти в такий час, коли він кипів у нападі гніву, було все одно, що ввійти в клітку тигра. Але тигра можна хоч приборкати пістолетом або залізною палицею, а хто посміє присадити оскаженілого сатрапа, наділеного майже необмеженою владою? Ескадра все-таки затрималася в Носсі-Бе до одержання дальших розпоряджень з Петербурга,— затрималась, очевидно, надовго. Серед особового складу ще більше почала міцніти думка, що нас можуть повернути назад.
Жоден день не минав без важких робіт: вантажили вугілля, чистили котли, перебирали механізми, ремонтували. Одночасно почалося посилене навчання: артилерійське, мінне, відбивання атак міноносців, встановлення мін загородження, пожежні та бойові тривоги, освітлювання прожекторами. Кілька разів в різні числа виходили в море для практичної стрільби і маневрування.
Перша стрільба відбувалася 13 січня. Тільки "Сысой Великий", у якого щось не гаразд було з машинами, залишився на місці. Всі інші броненосці та крейсери в кількості десяти вимпелів рано-вранці знялися з якоря.