Хлопці, — звернулася вона до четвертого відділення, — підійдіть сюди.
Японець, Циган, Кобчик, Купець і Горобець один за одним пройшли на сцену і стали обличчям до залу.
Еланлюм обвела поглядом навколо і, не знайшовши, мабуть, нічого більш підхожого, тицьнула себе пальцем в ніс і спитала у Купця:
— Вас іст дас?
Купець усміхнувся, зніяковів. З німецької мови він був останнім у класі.
— Ніс, — відповів він, почервонівши.
Гості, а за ними й весь зал розреготались. Еланлюм засмутилася.
— Добре, що хоч запитання зрозумів, — сказала вона. — Єонін, — звернулася до Японця. — Вас іст дас? Антворте.
— Дас іст ді пазе, Елло Андріївно.
— Гут. Вас іст дас? — звернулася вона до Цигана, вказавши на вікно.
— Дас іст дас фенстер, Елло Андріївно, — відповів Циган, поблажливо всміхнувшись. — Ви що-небудь серйозніше, — прошепотів він.
— Нун гут… Вогін геост ду ам зоинабенд? — повернулася Еланлюм до Горобця.
Горобець знав, що Еланлюм питає, куди він піде в суботу, знав, що піде у відпустку, але відповісти не зміг. За нього відповів Єонін.
— Ер гейт іп урлауб.
— Гут, — задовольнившися, похвалила німка.
Так, кидаючи запитання то одному, то другому, вона п'ятнадцять хвилин демонструвала "успіхи в розмовній німецькій мові".
Потім той же склад вихованців показав сцену з п'єси "Вільгельм Телль" німецькою мовою. Гості були в захопленні од "Вільгельма Телля", довго аплодували.
За німецького мовою йшла російська мова. Гості й педагоги запитували вихованців, ті відповідали.
Потім ішли стародавня та російська історія, політтрамота, географія і математика.
Пантелєєв і Янкель весь час посилено працювали в своїй "похідній редакції". Коли Вікмиксор оголосив перерву і всі зібралися встати, на сцену вийшов Янкель.
— Хвилинку, — сказав він. — Щойно вийшов екстрений номер газети, висить біля задньої стіни, бажаючі можуть прочитати.
Всі обернулися. На протилежній стіні приліпився списаний друкованими синіми літерами аркуш паперу. Вгорі, розмальований червоною фарбою, красувався заголовок:
Гості і шкідці обступили газету. Передовиця, яку написав Японець, розглядала облік як явище нового методу педагогіки.
Далі і йшов портрет Ліліної у профіль і вірші Пильникова, присвячені обліку:
На обліку кожний урок,
Облік — термометр наш.
У навчанні за кроком крок
До науки триває марш.
Хто вчився погано рік,
Сором тому і стид!
Кинемо, шкідці, клик:
Не знеславим республіку Шкід!
За віршами йшла хроніка обліку. Про кожен предмет було дано окремий відзив. Читачі були вражені останньою рецензією:
"Показана в останню чергу гімнастика під керівництвом К. О. Меденникова пройшла прекрасно. Добре, витримане марширування, чисто виконані вправи. Вразила присутніх своєю віртуозністю і грандіозністю піраміда, яка зображала в своїй побудові ініціали школи — ШКІД".
Всі дуже сміялися, бо гімнастики ще не було. Ліліна підійшла до Янкеля.
— Як же це ви примудрилися, товаришу редактор, дати відзив про те, чого ще не було? — усміхнувшись, спитала вона.
Янкель не збентежився.
— А ми й так знаємо, — сказав він, — що гімнастика пройде добре. Заздалегідь можна похвалити.
Гімнастика справді пройшла добре. Вправи було зроблено чисто, і піраміда "вразила присутніх своєю віртуозністю".
На цьому облік закінчився. Гості поїхали. Вікмиксор зібрав школу в залі й оголосив:
— Всі без винятку — у відпустку. Ті, що не йдуть у відпустку, — гуляти до дванадцятої години вечора.
Старий будинок школи здригнувся від дружного ураганного "ура".
Шкіда кинулася в гардеробну.
ШКІДА ЗАКОХУЄТЬСЯ
Весна і математика. — Вгкно у світ. — Дочка Марконі. — Невдахи. — Огляд красунь. — Переможець Дзе. — Кокетка з соняшниками. — Любов і мило. — Кінець весні.
— Воробйов, слухай уважно й пиши: сума перших трьох членів геометричної пропорції дорівнює двадцяти восьми; знаменник відношення дорівнює чотирьом цілим і одній другій, третій член у півтора раза більший цього знаменника. Тепер лишається знайти четвертим член. Ось ти його і знайди.
Горобець біля дошки. Він бере крейду й сумно обводить очима клас, потім починає писати формулу. Педагог ходить по класу й нервує.
— І ви розв'язуйте! — кричить він, звертаючись до класу. — Нічого головами махати.
Але клас байдужий до його слів. Кошлаті голови неуважні. Кошлаті голови збуджені шумом, що бурхливими сплесками вривається у вікна. Надворі весна.
Від тепла й бадьорого життєрадісного шуму геть розм'як мозок, хлопці зовсім розклалися.
— Ну, ну, розв'язуй, голівонько, — нетерпляче квапить педагог застиглого Горобця, але той думає про інше. Йому заздрісно, що інші сидять за партами, нічого не роблять, а він, як той каторжник, повинен шукати четвертий член. Нарешті він збирає рештки кмітливості і швидко пише:
— Ось.
— Неправильно, — ріже халдей.
Горобець іще пише.
— Знову не так.
— Кинь, Горобчику, не пузирся, знову неправильно, — ліниво тягне Єонін.
Тоді Горобець, набравшись хоробрості, рішуче заявляє:
— Я не знаю!
— Сідай на місце.
Полегшено зітхаючи, Горобчик іде до своєї нарти і, сівши, забуває про математику. На його думку, набагато цікаві все слухати, як на парті ззаду Циган розповідає про свої вчорашні пригоди. Під час прогулянки він познайомився з гарненькою дівчиною і тепер збуджено розповідає про це.
Його слухають надзвичайно уважно, і, заохочений, Циган захопився.
— Дивлюся, вона на мене глянула й усміхнулась, я теж. Потім догнав і кажу: "Вам не скучно?" — "Ні, — каже, — відчепіться!" А я накручую більше й більше, під ручку підчепив, ну й пішли.
— А далі? — затамувавши подих питає Мамочка.
Миколка всміхається.
— Далі було діло… — каже він туманно.
Всі мовчать, зачаровані, прислухаючись до шуму вулиці й до уривків фраз математика.
Джапарідзе вже кілька разів крадькома пригладжує волосся й уявляє собі, як він знайомиться з дівчиною. Вона неодмінно буде блондинка, пухленька, і носик у неї буде такий… особливий.
На "Камчатці" Янкель, наслухавшися Цигана, замріявся і гугнявить у ніс романс:
Очі чорнії, очі краснії,
Полум'янії і прекраснії…
— Черних, до дошки!
Як люблю я вас…
— Черних, до дошки!
Грізний голос викладача нічого доброго не провіщає, і Янкель, отямившися, відразу зважує в думці всі шанси на двійку. Двійку він і дістає, бо задачу розв'язати не може.
— Сідай на місце. Ех ти, очі сизії! — сердиться педагог.
Дзвоник перериває його слова. Сьогодні математика була останнім уроком, і тепер шкідці вільні, а за годину першому й другому розряду можна йти гуляти.
Тільки-но зачинилися двері за педагогом, як клас зірвався з місця і кинувся до вікон.
— Я зайняв!
— Я!
— Ні, я!
Відбувається палка сутичка, поки всі сяк-так не влаштовуються на підвіконнях.
Лежати на вікнах стало улюбленим заняттям шкідців. Звідси вони жадібно стежать за метушнею весняної вулиці. Вони сваряться із сторожем, перегукуються з торговками, і їм здається, що це цікаво.
— Гей, борода! Соплі підбери. В носі тане, — гаркає Купець на всю вулицю.
Сторож здригається, озирається і, побачивши ненависні пики шкідців, вибухає градом лайок:
— Ах ви, губошльопи прокляті! Ось я вам дам.
— О-го-го! Дай собачці під хвіст.
— Дядю! Дика борода!
На протилежному боці стоять дівчатка-торговки; вони хихикають, схвально поглядаючи на хлопців. Шкідці помічають їх.
— Дівчата, киньте насіння.
— Давайте гроші.
— А хіба не можна даром?
— Даром за амбаром! — кричать дівчата хором.
Соняшникове насіння хлопці купують незвичайно, по-шкідськи винахідливо. З другого поверху спускається на мотузку шапка, в шапці гроші, за які торговка насипає в шапку склянку насіння, і підйомна машина пливе вгору. В розпалі веселощів у класі з'являється Костолмед.
— Це що таке? — кричить він. — Ану геть з вікон.
Вікна зразу стають вільні. Костець задоволено покашлює, потім спокійно каже:
— Перший і другий розряди можуть іти гуляти.
Класи відразу пустіють. Ті, що лишаються, сумно і заздрісно поглядають крізь вікна на шкідців, які розходяться групками. Окремою групою ідуть троє — Циган, Дзе і Бобер. Вони йдуть на побачення, доходять до рогу й там розходяться в різні боки.
У класі тиша, настрій у тих, що лишилися, якийсь розслаблений, коли нічого не хочеться робити. Кілька чоловік — на вікнах, решта пішли на подвір'я грати в городки. Ті, що на вікнах, сидять і мріють, сонно поглядаючи на вулицю. І так до вечора. А ввечері збираються всі. Приходять збуджені "коханці", як їх прозвали, і навперебій розповідають про свої дивовижні, неймовірні пригоди.
♦
Уже розпустилися бруньки і світлою, ніжною зеленню вкрилися дерева церковного саду. На вулицях буяла весна. Був травень. Вечорами у вікна Шкіди вривався дзвін гітари, співи, шурхання безлічі ніг і сміх дівчат.
А коли почалися білі ночі, до шкідців прийшла любов.
Розпалив Циган, за ним Джапарідзе. Потім хтось сказав, що бачив Бобра з дівчиною. А далі любовна гарячка охопила всіх.
Як тільки наставав вечір, тривога охоплювала все четверте відділення. Старші шкреблися, мились і чистилися, старанно зачісували волосся і поспішали на вулицю. Якщо кого позбавляли прогулянок — це було найстрашнішим покаранням. Покарані цілими годинами жалібно виканючували відпустку і, добившись її, ішли, сяючи щастям. Не спинялись і перед втечею. Вулиця приваблювала, обіцяючи незнані пригоди.
Весь Старопетергофський, від Фонтанки до Обвідного, був наповнений шкідцями, що повільно прогулювались, і гудів веселим сміхом. Вони, як мисливці, переслідували дівчат і потім навперебій хвалилися один перед одним.
Навіть по ночах, у спальні, не переставали шушукатись і, прикрашуючи розповідь грубуватими подробицями, довіряли один одному заповітні сердечні таємниці.
Тільки двох з усього класу не захопила загальна гарячка. Кость Фінкельштейн і Янкель були, здавалося, як і раніше, безтурботні. Кость Фінкельштейн у цей час захоплювався поетичними образами Генріха Гейне і, як звичайно, проґавив нові настрої, а Янкель… Янкель сумував.
Янкель не проґавив любовних захоплень хлопців, він весь час стежив за ними і з кожним днем ставав похмурішим. Янкель розв'язував складне психологічне завдання.
Він згадав минуле, і це минуле тепер не давало йому спокою, виростаючи у величезну трагедію.
Він згадував дитячий розподільник, де пробув півроку і звідки його з парою штанів так безцеремонно вислали в Шкіду.
У розподільнику зібралося тоді багато малечі, дівчаток і хлопчаків, і Янкель — у той час ще не Янкель, а Гришко — був серед них як Гуллівер серед ліліпутів.