Але чілійці, що були на борту; всім, чим могли, допомагали нашій експедиції. Коли від спеки з пробірок нашого лікаря повискакували затички і вся спеціальна рідина для консервації крові витекла, професор Вільгельм урятував для експедиції цінні проби крові, забезпечивши нас цією рідиною. Радисти з "Пінто" відремонтували наше радіо, що раптом зіпсувалось, хоч весь час працювало бездоганно. Машиніст і стюард теж розв'язали чимало своїх проблем, одержавши від колег з військового судна нові запаси. Веселі й задоволені, вони доповіли, що тепер на півроку забезпечені всім необхідним. Незважаючи на страйк і затримку, моторний човен весь час снував між "Пінто" і берегом, одвозячи на острів борошно та цукор і забираючи на борт величезні тюки вовни.
Нарешті було призначено день відплиття.
Напередодні ми знову перевели своє судно з Анакени і стали на якір поруч з військовим кораблем. Пенья в цей час був-у нас на борту і не поспішаючи оглядав колекції археологів. Як тільки він прибув на судно, я запросив його до своєї каюти і вручив конверт з докладним звітом міністрові освіти про наслідки роботи експедиції на час прибуття "Пінто". Сам Пенья одержав копію, яку я попросив його прочитати при мені. У звіті я докладно описав різноманітні типи чудових скульптурок, які мені принесли з печер, і вказав, що, за словами остров'ян, вони передаються у спадок і зберігаються у потаємних підземних сховищах. Професор спитав, чи бачив я сам таке сховище. Я відповів, що не бачив, але сподіваюсь побувати в ньому після відплиття "Пінто". Більше професор цим не цікавився; він подякував за звіт і попросив показати йому ящики з археологічними матеріалами. Ми попрямували на передню палубу, куди штурман заздалегідь переніс усі знахідки археологів, і відкрили два ящики. Побачивши, що там лежать тільки, пластмасові мішечки з деревним вугіллям, уламками обгорілих кісток та каменів, Пенья більше не захотів дивитись. Я насилу вмовив його підійти до полиць, де, лежала моя особиста невелика колекція, щоб показати коробки з тим, що мені принесли остров'яни. "Пінто" наступного дня покидав острів, тому можна було не боятись, що хтось необережно проговориться про це. Я вийняв голову з страшною роззявленою пащею. Пенья здригнувся і схвильовано вихопив скульптуру у мене з рук. Нічого подібного він не бачив на острові Пасхи. Чи не знаходили ми чогось такого в землі?
Ні, не знаходили. Всі фігури такого типу я одержав від самих остров'ян.
Професор вмить перестав цікавитись і поклав голову з роззявленою пащею назад у коробку. Він захоплено подивився на велику дерев'яну моаї кава — кава, впізнавши в ній роботу бургомістра. Професор пожалкував, що через страйк такий чудовий різьбар по дереву не зможе поїхати на континент. Пеньї було відомо, що бургомістр знає більше цікавих речей, ніж будь-хто інший н острові.
Оглядати колекцію далі Пенья нізащо не захотів — такі речі його не стосувались.
Коли ми стали на якір поруч з військовим судном, наші друзі з "Пінто" прибули човном попрощатися з нами. Коли я розмовляв з Пеньєю, до нас підійшли його асистент і двоє студентів. Я навмисно серйозно звернувся до них, попросив вислухати і ніколи не забувати того, що я їм скажу. Я розповів їм, що на острові є люди, які зберігають великі таємниці.
— Брати Пакараті, — швидко вставив один із студентів.
— Можливо, але таємниці є і в бургомістра, і в багатьох інших, — зауважив я й додав, що таємниці зберігаються в забобонах і звичаях, які зараз уже відмирають. Крім того, я певний, що населення острова знає входи в потаємні печери з маленькими скульптурками хоч мені самому ще не вдалось проникнути туди.
Один з студентів порадив мені не дуже прислухатись до багачок і легенд остров'ян, інший зауважив з лукавою посмішкою, що остров'яни — майстри робити підробки.
Я ще раз попросив їх не забувати те, що я сказав: на острові є потаємні печери із скульптурами. Я зроблю все можливе, щоб проникнути в печеру, та коли мені до від'їзду не пощастить цього зробити, їхнім обов'язком є потурбуватися, щоб найближчим часом сюди послали етнолога, який зміг би вести пошуки далі.
Дехто погодився зі мною, дехто посміхнувся, а сам Пенья весело поплескав мене по плечі. Він пропонував ч остров'янам сто тисяч песо, тобто двісті доларів, якщо вони принесуть йому ронго-ронго, та це не допомогло. Один із студентів сказав, що коли б "Пінто" затримався ще днів на п'ять, він добув би ронго-ронго з потаємної печери.
Невдовзі на наше судно наїхало повно гостей з "Пінто" та з селища, і довелось припинити нашу розмову. Я розкрив перед ними всі свої карти — хай тепер думають, що хочуть.
Наступного дня. "Пінто" поплив, забравши з собою нашого водолаза що якось у вільний час спустився на недозволену глибину і пошкодив собі барабанні перетинки. Шкода було, що від'їжджає один з наших членів експедиції, та замість нього залишився симпатичний молодий чілійській студент, що прибув сюди на "Пінто". Едуардо Санчес вивчав у Чілі археологію і тепер залишився в нас помічником археолога на суші і юнгою на судні. Він був давнім щирим приятелем Гонзало, і кращого помічника для експедиції навряд чи й можна було побажати.
Ми пропливли вздовж острова в кільватері сірого велетня. Тепер у нас було багато друзів серед тих, хто стояв на широкій кормі та на виступах високої башти і махав нам на прощання руками. Сиреною і прапором ми послали їм прощальний привіт. Сонце спускалось у, хвилі океану. Маленький гренландський траулер повернувся назад і поплив уздовж чорних прибережних скель, а військовий корабель полинув на схід, назустріч фіолетовим вечірнім хмарам, що нагадували вибухи бомб.
А далеко на заході, аж на обрії, спломеніли ще останні спалахи сонця.
І ось ми знову залишились у темряві на самоті з дивовижним маленьким острівцем, мешканці якого спокійно спочивали в селищі на другому кінці, залишивши тут лише нечисленних аку-аку стерегти загадкові камені у темних печерах, а десь далеко блимав кволий вогник нашого сторожа в Анакені.
Коли зникли останні вогні "Пінто", корабель ніби поринув у небуття… Зовнішній світ існує для острова Пасхи лише тоді, коли він сам сюди завітає. Багато кого з остров'ян зваблюють чутки про зелені пальми Таїті чи високі будинки Чілі, але життя по той бік обрію здається для них таким далеким і нереальним, як життя потойбічного світу. Для місцевих жителів острів і справді — "Пуп землі". Міцні зв'язки народження прикріплюють їх до цієї твердої й надійної точки посеред океану, справжнього центра світу. Значні держави, такі як Чілі, США, Норвегія чи Таїті, лежать або на сході або на заході, а "Пуп землі" міститься в точці перетину ліній, що ділять земну кулю на схід і захід, південь і північ.
Після відплиття військового судна життя на острові пішло своїм звичаєм. Коконго ще не почав лютувати по-справжньому. Коконго — страшне лихо для остров'ян, щорічна епідемія грипу, яка завжди вибухає після контакту з материком. Епідемія починається і кінчається з точністю годинникового механізму. Щоразу після відплиття корабля грип лютує в селищі місяць чи два, особливо вражаючи груди, живіт і голову. Хворіли всі, коконго нікого не щадив і завжди вимагав людських жертв, поки втихомирювався до наступного року. Але цього разу епідемія мала легкий перебіг. Остров'яни зразу ж знайшли цьому пояснення: експедиційне судно принесло на острів "добре щастя". Недарма ж після нашого приїзду взагалі ніхто не хворів. Губернатор і патер Себастьян дозволили землекопам знову розпочати роботу, і археологи відновили розкопки в тих місцях, де їх було припинено.
Ед знову вирушив на вершину Оронго, де він ще до приходу "Пінто" зробив так багато знахідок. Розкопавши невелику, недбало складену аху біля руїн селища птахо-людей, Ед виявив, що вона надбудована на руїнах древнішої споруди з чудово оброблених каменів у класичному стилі інків. Знявши довкола весь шар землі, він побачив, що ряд майстерно складених каменів зв'язує цей мур з усміхненим ідолом, якого було знайдено раніше. На всіх каменях, ніби символ сонця, були зроблені великі круглі очі. Коли ж Ед помітив посеред цієї споруди цілу систему видовбаних у скелі ямок, він уже більше не сумнівався. 21 грудня в південній півкулі — день літнього сонцестояння. Напередодні Ед устромив в одну із ямок жердину і разом з капітаном почав чекати сходу сонця. Коли ж сонце з'явилось над краєм кратера з протилежного боку гігантського котлована чітка тінь від жердини впала саме на ту ямку, на яку заздалегідь вказав Ед. Так у Полінезії було вперше відкрито сонячну обсерваторію.
Губернатор обіцяв прийти на це місце до схід сонця в день зимового сонцестояння, бо експедиції на той час на острові вже не буде. Ед показав йому ямку, на яку мала впасти тінь від сонця. Коли цей день настав, губернатор прибув сюди у призначений час: тінь справді закрила другу ямку від кінця.
В день літнього сонцестояння Білл теж вибрався з вимірювальними приладами на велику класичну а х у, яку він розкопав у Вінапу. Виявилося, що сонце стоїть точно під прямим кутом до цього могутнього, побудованого в інкському стилі муру. Інки та їхні попередники в Перу поклонялися сонцю,і відкриття обсерваторій знову змусило нас згадати древніх будівничих Південної Америки.
Біллові пощастило зробити й інші відкриття. Місце, де було знайдено й піднято червону статую, являло собою величезний храмовий майдан, зроблений у вигляді заглибини в сто п'ятдесят метрів завдовжки і завширшки в сто двадцять метрів. Колись його оточував високий земляний вал, сліди якого видно було ще й досі. Червона статуя в Тіауанако теж лежала на такому чотирикутному майданчику. А перед великим муром Білл знайшов рештки стародавнього крематорію, де було спалено й поховано багато людей разом з їхнім рибальським знаряддям. До цього часу археологія не знала випадків кремації на острові Пасхи, і це нібито суперечило даним сучасної науки.
Карл наніс цю древню споруду на карту і заходивсь її вивчати. На аху Піто те Кура, де лежала найбільша із статуй острова, він одкопав у майстерно складеній стіні гробницю. Серед зотлілих людських кісток Карл знайшов дві дуже гарні сережки, зроблені з серцевини величезних черепашок.
Арне з кількома своїми групами землекопів теж зробив багато цікавих знахідок всередині і зовні кратера Рано Рараку.