— Розсудіть тепер сами, чи багато важить тепер для нас горе однієї жінки й матері?
Вона знову взялася плести й вийшла. Помста пішла за нею. Дефарж вийшов останнім і зачинив двері.
— Мужність, моя люба Люесі, — сказав м-р Лоррі, підіймаючи її з підлоги. — Мужність і мужність. Покільщо все йде добре... значно, значно краще, ніж то останнім часом припало на долю багатьом нещасним. Підбадьортеся й будьте вдячні.
— Та я вдячна... тільки ота страшна жінка, здається мені, кидає тінь на мене й на всі мої надії.
Годі, годі! — сказав м-р Лоррі,— що це за розпач у такому відважному серденьку? Звичайно, тінь. Однак тільки тінь 45ез усякого змісту, Люесі.
Проте тінь поведінки отих Дефаржів накинула темну тівд" і на нього самого, хоч що б він казав, і тайно десь глибока в душі турбувала його.
Розділ IV.
ТИША СЕРЕД БУРІ.
. Доктор Манетт повернувся тільки вранці четвертого дня1 відколи пішов з дому. Багато з того, що відбулося за той страшний час, затаєно було від Люесі, і тільки далеко пізніше, вже виїхавши з Франції, вона дізналася, що народ убив тисячу сто— в язнів тієї, й тієї статі и усякого віку. Вона знала тільки, що був напад на в язниці, що всі політичні в'язні були в небезпеці, і що декого з них натовп повитягав і повбивав.
М-рові Лоррі доктор оповідав з умовою переховувати таємницю, що натовп проніс його до ля-Форс серед картин різанини; у в язниці він застав засідання самочинного трибуналу; перед нього приводили в'язнів по одному, і він швидко ухвалював, кого віддати на розправу, кого звільнити, а кого (таких було мало) послати назад до його камери. Провідники привели і його— до того самого трибуналу; він назвав своє ім'я та професію,, оповідав, що його вісімнадцять років без суду тримали в секретному в Бастілії; один з тих, що сидів у суді, встав і посвідчив його, — то був Дефарж. Далі зі списків на столі він дізнався,, що зять його ще серед живих в'язнів і став просити трибунал, щоб йому даровано бул*о життя й волю. Його стріли шаленими привітаннями, як видатного страдника скинутої системи и погодилися були зараз привести Чарлза Дарнея до суду й допитати його. Був момент, коли здавалося, що його негайно звільнять; однак трапилася якась несподівана перешкода, зовсім незрозуміла для доктора, яка призвела до короткої секретної наради. Людина, що сиділа за президента, об'явила докторові Манетту, що в'язень мусить і далі бути заарештованим і що— задля нього він під надійною охороною залишиться цілим. Безпосередньо за тим, на знак президента, в'язня знову відвели, назад у тюрму, проте він, доктор, став невідступно просити, щоб йому дозволено було залишитися й самому переконатися^ шо його зятя, із злосливости або помилково, не видано було натовпові, який своїми кровожерними криками за ворітьми часто, заглушав судовий процес; такий дозвіл йому дано було, і він залишився в цій Кривавій Палаті аж поки минула всяка не-
Тяжко переказати все те, що бачив він там. Навряд чи більше дивувала його шалена радість, з якою стрічали звіль нених в'язнів, ніж скажена жорстокість до тих, кого різали на шматки. Одного в'язня, оповідав він, звільнили й випустили на •вулицю, однак хтось помилково проткнув його, коли той проходив повз нього. Манетта покликали до нього, щоб перев'язати $ому рану; доктор вийшов тими самими ворітьми і знайшов його >на руках цілої групи милосердних самарян, що сиділи на трупах своїх жертов. З дивовижною непослідовністю, як і все було в цьому кошмарі, вони допомагали лікареві, ходили коло раненої людини з ніжним піклуванням — зробили для нього носилки й обережно віднесли його з того місця, — а за тим знов узялися .до зброї й почали таку страшну різанину, що доктор закрив очі руками, а потім упав серед натовпу непритомний.
М-р Лоррі слухав це оповідання свого друга, якому минуло вже шістдесят два роки, і поглядав на його лице, — він боявся, що такі тяжкі переживання знов викличуть у нього давню не— •безпеку. Однак він ніколи не бачив свого друга в його тепе— .рішньому вигляді; ніколи ще він не знав його в такому настрої, як тепер. Бо тепер доктор уперше почував, що його страждання були його силою й могутністю; бо вперше він почував, що в тому .лютому вогні він поволі загартував те залізо, яке розіб'є двері в'язниці для чоловіка його доньки й звільнить його. "Все йшло .добре, мій друже; то було не тільки знищення й руїна. Як моя кохана дитина допомогла мені знову знайти себе самого, так а я допоможу їй повернути те, що їй наймиліше". Так говорив доктор Манетт. 1 коли Джервіс Лоррі дивився на його палаючі •очі, його рішуче лице, спокійний твердий погляд і поведінку людини, якої життя колись спинено було, подібно до годинника, <на багато років, а потім пішло з усією тією енергією, що спала протягом даремної перерви, — він повірив йому.
Перешкоди навіть значно більші за ті, що з ними боровся доктор у цей час, не могли б устояти супроти його непохит— ности. Він вірно виконував свої професійні обов'язки лікаря и мав справу з усякими людьми — в'язнями й вільними, багатими й бідними, лихими й добрими, і так мудро використовував •свій особистий вплив, що незабаром став лікарським інспектором трьох в'язниць, а між ними також і в ля-Форс. Тепер він міг запевнити Люесі, що її чоловік сидів уже не сам, а був уже з іншими в'язнями; він щотижня бачив її чоловіка й приносив їй од нього ніжні звістки, що чув безпосередньо від нього, іноді її чоловік сам посилав листи до неї (хоч ніколи через доктора), проте їй не дозволено було писати, бо тоді було багато диких підозр про змови у в'язницях, особливо проти тих емігрантів, за яких відомо було, що вони мають друзів або постійні зв'язки .з закордоном.
Це нове докторове життя без сумніву було дуже турботне; —проте проникливий м-р Лоррі бачив, що в ньому з'явилося нове почуття гордости, яке й підтримувало його; воно було природне ü гідне, проте він примітив його, як цікаву рису. Доктор знав, що до цього часу його ув'язнення в думках його доньки і його* друга поєднувалося з його особистим сумом, втратами й немочами. Тепер стало інакше, і він знав, що ті давні муки надали йому сил, од яких обоє сподівалися остаточного Чарлзового звільнення и безпеки; ця зміна так запалювала його, що він узяв до своїх рук провідництво и вимагав од них, як слабших, щоб покладалися на нього, як потужнішого. Попередні стосунки, його самого й Люесі змінилися; проте він був гордий цією зміною, оскільки вона давала йому змогу стати в пригоді тій, що< так багато зробила для нього. "Дивна річ, — думав про себе доб— ротливии і лукавенькии м-р Лоррі, — проте все це природно и правильно; так, мій любий друже, бери до рук провідництво й орудуй, — справа не може бути в кращих руках".
Доктор докладав усіх сил і безнастанно намагався звільнити Чарлза Дарнея або принаймні довести справу до суду; однак громадська хвиля тих часів ішла занадто сильно й швидко проти нього. Починалася нова ера; короля притягнуто до суду, засудженно і стято; Республіка Свободи, Рівности, Братерства, або Смерти повстала супроти цілого світу за подолання чи смерть. — Чорний прапор день і ніч майорив на високих баштах собору Паризької богоматері. Триста тисяч людей, що їх покликано було повстати супроти тиранів, повстали з усіх, країв французької землі, наче драконові зуби посіяно було замість зерна і вродили однаково по горах і по долинах, на. камені, на піску й нанесеному мулі, під ясним південним небом і під північними туманами, по лісах і по байраках, у виноградниках і в оливкових гаях, між скошеною травою і зжатим хлібом, вздовж плідних берегів широких річок і на піску край моря. Які приватні турботи могли устояти супроти потопу Першого Року Свободи, потопу, що підіймався знизу, а не падав, згори, з зачиненими, а не відчиненими, небесними вікнами!
Тоді не було перерви, не було жалю, не було мира, не було проміжків заспокійливого відпочинку, не було міряння часу. Дні й ночі зміняли одні одних так само правильно, як і в той час, коли світ тільки починався, і вечір і ранок склали перший день, однак іншої лічби часу не було. Свідомість його нація стратила в лютій гарячці, як це буває з поодинокою людиною, хворою на вогневицю. Ось, перериваючи мовчання цілого міста, кат показує народові голову короля; здавалося, що майже за одним духом він показав і голову його гарної жінки, хоч вона за вісім тяжких місяців удівства та горя у в'язниці, встигла посивіти.
І все таки, по дивному закону противенства, звичайному в усіх таких випадках, час здавався дуже довгим, не зважаючи на те, що він плинув так швидко. Революційний трибунал у столиці, сорок чи п'ятдесят тисяч революційних комітетів по всій країні^ все це вважали за встановлений і природний порядок і за давній звичай, хоч йому було лише декілька тижнів. І над усім цим підносилася фігура, до якої звикли так, наче вона була в усіх перед очима від утворення світу, — фігура зубатої баби, що її звали Гільйотиною.
Вокабула популярною темою для жартів;вона була найкращими ліками проти болю на голову; вона незрадливо охороняла волосся, щоб не сивіло; вона надавала лицю особливо ніжного кольору; вона була національною Бритвою, що голила чисто. Хто цілував Гільйотину, той дивився в маленьке віконечко і чхав у мішок. Вона заступила хреста. Модельки її носили на грудях, з яких зникли хрести, і кланялися перед нею й вірили в неї замість хреста.
її розбирали на частини, як іграшку, і знов складали там, де вона була потрібна. Вона втихомирювала красномовця, валила могутнього, нівечила красивих і добрих. Двадцять двоє друзів, видатних серед вищого громадянства,—двадцять один живий і один мертвий,—лягли на ній головою одного ранку за стільки хвилин, скільки було їх. Ім'я велетня старого заповіту перейшло на головного служника Гільйотини, що орудував нею однак так озброєний він був сильніший за свого однойменника і сліпіший за нього.
Серед таких жахів і людей, що творили їх, доктор ходив, підвівши голову: певний своїх сил, він обережно й невідступно прямував до своєї цілі, ніколи на маючи сумніву, що кінець— кінцем урятує Люссиного чоловіка. Однак потік часу був швидкий і глибокий, і час упливав так скоро, що Чарлз просидів у в'язниці вже рік і три місяці, а доктор усе ще був так само стійкий і певний.