Заможні укутуються також в білі ковдри з вовни тутешніх диких баранів. Вони звичайно вишиваються чотирикутними фігурами з кистями чорного і жовтого кольору навколо. Іноді їх внутрішню частину прикрашають бобровим пухом.
Хоча ситкінці і хоробрі, але ніколи відкрито не б'ються, а намагаються напасти на ворога зненацька і ретельно приховують свої дії. Зі своїми бранцями вони чинять жорстоко, — віддають їх болісної смерті або виснажують тяжкою працею, особливо європейців. Якщо хто-небудь з останніх попадеться до них в руки, то немає муки, якій би не віддали цього нещасного. У цій нелюдській справі беруть участь самі старі люди і діти. Один ріже тіло попавшого в полон, інший рве або палить, третій рубає руку, ногу, або здирає волосся. Останнє робиться як з мертвими, так і з змученими бранцями, і чиниться шаманами, які спершу обрізують навколо черепа шкіру, а потім, узявши за волосся, зісмикують його. Після цього голови нещасних жертв відрубують і кидаються на поле, або виставляються напоказ. Цими волоссям ситкінці прикрашаються під час ігор.
Ситкінці з деякого часу вживають вже вогнепальну зброю і мають навіть невеликі гармати, які вони купують у жителів Американських Сполучених Штатів, що приїжджають до них. Що ж стосується колишнього їх озброєння (списів і стріл), то його тепер тут можна бачити лише зрідка.
Звичайно їжу ситкінців в літню пору становлять: свіжа риба, нерпи, бобри, сивучі і ягоди різних родів, а взимку — в'ялена риба і жир морських тварин. Вони заготовляють також велику кількість ікри, а особливо з оселедців. Коли останні з'являться біля берегів, то всі чоловіки і жінки ловлять їх ялиновими гілками, а після сушать, розвісивши по берегу на деревах. Потім кладуть їх у великі кошики або виривають в землі ями і тримають для зими. До цього можна додати одну морську рослину, яка збирається з каменів і накладається в коробки, а також рід скибок з модринової перетинки, що покриває дерево під корою, які зіскоблюються і сушаться у вигляді чотирикутників, товщиною близько дюйма [2,5 см]. Їжу готують в чавунних, бляшаних і мідних європейських котлах. Рибу ж і інше смажать, за прикладом кадьякців, на паличках у вогні. Приготована до вживання їжа кладеться в дерев'яні чашки або коритця. Крім цього, є ложки з дерева або з рогу диких баранів, довгасті і надзвичайно великі. Заможні остров'яни тримають багато європейської посуду.
Ситкінські житла великі і мають чотирикутний вигляд. Вони обносяться колотими дошками, покриваються дахами, за прикладом європейських, з тією лише різницею, що дошки або кора, якою іноді покриваються будинки, вгорі не сходяться, а між ними залишається довгастий отвір, щонайменше, фути в два [півметра] шириною для випуску диму. Вікон ніяких і ніде немає, а тільки низькі двері, в які людині можна пролізти не інакше, як нагнувшись. Посередині викопується широка чотирикутна яма, глибиною близько аршини [0,7 м], в якій розкладається вогонь. Сторони її у багатих окладається також дошками. Місце між ямою і стіною займається під житло, над яким робляться невисокі нари, або широкі полиці, для поклажі різних речей, як-то: харчів, одягу та іншого. А оскільки кожне таке житло населяють споріднені сім'ї, то вони іноді відокремлюються між собою завісками або чим-небудь іншим.
Тутешні човни робляться з легкого дерева, званого чагою, яке росте на південь від Ситки і іноді викидається поблизу хвилями. Хоча човни ці однодеревки, проте ж, деякі з них можуть вміщати до 60 чоловік. Я бачив кілька таких човнів, довжиною близько 45 футів [13,5 м], звичайні ж мають близько 30 футів [9 м]. Посередині їх вставляються тонкі перекладини, що слугують для розпору. Вони дивно ходкі, хоча весла у них невеликі. Найменші вживаються для промислу, а великі — для перевозу сімей або під час війни.
Звичаї ситкінців багато в чому схожі з кадьякськими, так що опис їх був би тільки зайвим повторенням. До ігор ситкінці, як здається, прихильні ще більш, ніж кадьякці, бо танцюють і співають безперестанку.
Великі відмінності помічаються в обрядах поховання. Тіла мертвих тут спалюються, а кістки кладуться в ящики з попелом і ставляться звичайно біля берега на стовпах, які розфарбовуються або вирізуються різними фігурами. Кажуть, що після смерті тойона або будь-якої шановної людини позбавляють життя в честь померлого і спалюють з ним разом одного з належних йому слуг, які дістаються тут або купівлею або полоном у воєнний час. Такий же нелюдський звичай спостерігається і при будівництві нового будинку будь-якої поважної особи, але в останньому випадку тіла убитих просто зариваються в землю. Убиті на війні також перетворюються в попіл, крім голів, які відрізують і зберігаються особливо в коробках. Звичай спалювати порізані тіла померлих пішов, як кажуть, від забобону, що нібито, вирізавши з них особливий шматок і тримаючи його при собі, можна шкодити, кому завгодно. Одні тільки тіла шаманів віддаються похованню цілими, тому що ситкінці вважають їх наповненими силою нечистого духа, і тому вони нібито не згорають.
Найбільшим мистецтвом або ремеслом тутешніх жителів може вважатися різьблення і малюнки. Судячи з безлічі масок і бачених мною інших різьблених і розмальованих речей, слід зробити висновок, що кожен ситкінец — художник в області згаданих мистецтв. Тут не побачиш жодної іграшки, навіть найпростішої, жодного знаряддя і ніякого посуду, на яких би не було безлічі різних зображень, а особливо на коробках і скринях, кришки яких обкладаються, понад те, черепашками, схожими на зуби. Звичка щодня розфарбовувати себе обличчя зробила, на мою думку, всіх жителів живописцями, або малярами. Найбільш вживані фарби наступні: чорна, темночервона і зелено-блакитна. Хоча вони, треба думати, розводяться на риб'ячому клею, однак же, такі міцні, що не линяють і не сходять від дощу. Мистецтву ситкінців в різних ремеслах також можна віддати належну справедливість. Їх човни заслуговують на особливу увагу. Кажуть, нібито мистецтво шити у них мало відомо. Але мені самому траплялося бачити сукні, досить добре, майстерно і чисто зшиті.
Ситкінські жителі в промислах не можуть рівнятися з нашими байдарковими промисловцями {Тут я маю на увазі аляскінців, кадьякців, кенайців і чугачів разом.}. Вони б'ють з рушниць морських звірів, здебільшого сонних. Втім, такий рід полювання для них вигідний, тому що морські бобри не переводяться. У тих же місцях, де мешкають наші мисливці, число бобрів помітно зменшується, а наостанок вони і зовсім пропадають. Прикладом тому служить берег від Кенайський затоки до проходу Хреста, де тепер не можна добути і сотні цих звірів.
Все, сказане мною вище, стосується не тільки ситкінців, але і всіх нам відомих народів від Якутату до 57о пн. ш., які іменуються колюшами, або колошами. Хоча вони живуть в різних місцях, незалежно один від одного, але говорять однією мовою і пов'язані між собою взаємними сімейними узами. Число їх протоками простягається взагалі до 10 000 чоловік. Вони поділяються на різні роди, з яких головні: ведмежий, орлиний, воронячий, касаткін і вовчий. Останній називається також коквонтанським і має різні переваги перед іншими. Він вважається самим хоробрим і майстерним у військовій справі. Стверджують, що люди, що становлять цей рід, нітрохи не бояться смерті. Якщо хто-небудь з них попадеться в полон, то переможці поводяться з ним дуже ласкаво і навіть повертають йому свободу. Вищевказані роди так змішані між собою, що в кожному селищі можна їх знайти всіх потроху. Однак же, кожен з них живе в особливому будинку, над яким вирізана фамільна тварина, що служить замість герба. Вони ніколи не воюють між собою, але при нагоді повинні один одному допомагати, як би далеко вони один від одного не знаходилися.
У колошів немає ніяких обрядів богослужіння. Вони стверджують, що на небі або у іншому світі є істота, яка створила все, і посилає різні хвороби на людей, коли на них розгнівається. Диявол, на їхню думку, дуже злий і за допомогою шаманів робить всякі капості на землі.
Права спадщини їх йдуть від дядька до племінника, виключаючи тойонство або начальнічество, яке майже завжди переходить до найсильнішого чи того, який має у себе більше родичів. Хоча тутешні тойони і керують своїми підлеглими, проте ж, влада їх досить обмежена. Навіть і в невеликих селищах їх буває іноді до п'яти.
Я було і забув згадати про наступний, досить дивний звичай. У колошенських жінок, як тільки почнеться періодичні нездужання, прорізується нижня губа, в яку вкладається дерев'яний овал, зроблений на зразок ложки. Цей проріз збільшується разом з літами, так що наостанок губа відтягується більше 2 вершків [майже на 9 см] вперед і близько 3 вершків [13 см] на всі боки лиця, через що найперша красуня робиться жахливим чудовиськом. Таке неподобство, як воно не огидно, знаходиться тут у великій пошані, а тому знатні жінки повинні мати губи наскільки можливо більше і довше.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
ПЛАВАННЯ КОРАБЛЯ "НЕВА" З СИТКІНСЬКОЇ ЗАТОКИ ДО КАНТОНУ
Відкриття острова Лисянського і його опис. — Мілина Крузенштерна. — Маріанські острови. — Тайфун. — Рейд в Макао. — Прибуття кораблів "Нева" і "Надія" в Вампу. — Різні випадки в Кантоні.
Вересень 1805 р. Близько 4 години пополудні подув північний вітер. Вважаючи, що він встановиться, я знявся з якоря в 6-й годині вечора. Але не встигли ми пройти і половини островів, як раптом настала тиша.
Після деякого часу той же самий вітер виніс нас з вузької протоки між островами. О 8 годині почався відплив, я хотів скористатися ним, і, обійшовши острови Середні, пролавірувати там до ранку. Але моє бажання не здійснилося; близько опівночі зайшов туман і змусив нас зупинитися на верпі.
2 вересня до 2 годин після півночі ми стояли спокійно. В цей же час з півдня налетів шквал з хвилюванням і корабель подрейфував. Тому ми були змушені кинути якір на глибині в 40 сажнів [73 м] і на піщаному ґрунті. О 6 годині подув північний вітер і дозволив нам вступити під вітрила, але і цією доброю нагодою ми користувалися не довго. Незабаром настала тиша, і корабель зупинився.
В цей час приїхав до нас з фортеці Баранов, з яким я розпрощався не без жалю.