Заслуги Білібіна цінувалися, крім письмових робіт, ще й по його мистецтву обходитися і говорити в вищих сферах.
Білібін любив розмову так само, як він любив роботу, тільки тоді, коли розмова могла бути витончено-дотепною. У товаристві він постійно чекав нагоди сказати що-небудь чудове і вступав в розмову не інакше, як за цих умов. Бесіда Білібіна постійно пересипалася оригінально-дотепними, закінченими фразами, що мають загальний інтерес.
Ці фрази виготовлялися у внутрішній лабораторії Білібіна, наче навмисне, портативної властивості, для того, щоб незначні світські люди зручно могли запам'ятовувати їх і переносити з віталень у вітальні. І дійсно, відгуки Білібіна розходилися по віденським гостинним [Les mots de Bilibine se colportaient dans les salons de Vienne,] і часто мали вплив на так звані важливі справи.
Худе, виснажене, жовте обличчя його було все покрито великими зморшками, які завжди здавалися так охайно і старанно промиті, як кінчики пальців після лазні. Рухи цих зморшок становили головну гру його фізіономії. То у нього морщився лоб широкими складками, брови піднімалися догори, то брови спускалися донизу, і у щок утворювалися великі зморшки. Глибоко поставлені, невеликі очі завжди дивилися прямо і весело.
— Ну, тепер розкажіть нам ваші подвиги, — сказав він.
Болконський найскромнішими чином, жодного разу не згадуючи про себе, розповів про справу і прийом військового міністра.
— Вони прийняли мене з цією звісткою, як приймають собаку, коли вона заважає грі в кеглі, [Ils m'ont recu avec ma nouvelle, comme un chien dans un jeu de quilles,] – завершив він.
Білібін посміхнувся і розпустив складки шкіри.
— Проте, мій милий [Cependant, mon cher,] — сказав він, розглядаючи здалеку свій ніготь і підбираючи шкіру над лівим оком, — при всій моїй повазі до православного російського воїнства, я вважаю, що перемога ваша не з найблискучіших. [malgre la haute estime que je professe pour le православне російське воїнство, j'avoue que votre victoire n'est pas des plus victorieuses. ]
Він продовжував все так само французькою мовою, виговорюючи російською тільки ті слова, які він презирливо хотів підкреслити.
— Як же? Ви з усією масою своєю обрушилися на нещасного Мортьє при одній дивізії, і цей Мортьє уходить у вас між рук? Де ж перемога?
— Однак, серйозно кажучи, — відповідав князь Андрій, — все-таки ми можемо сказати без хвастощів, що це трохи краще Ульма ...
— Чому ви не взяли нам одного, хоч одного маршала?
— Тому, що не все робиться, як передбачається, і не так регулярно, як на параді. Ми вважали, як я вам казав, зайти в тил до сьомої години ранку, а не прийшли і до п'ятої вечора.
— Чому ж ви не прийшли на сьому годину ранку? Вам треба було прийти о сьомій годині ранку, — посміхаючись сказав Білібін, — треба було прийти о сьомій годині ранку.
— Чому ви не навіяли Бонапарту дипломатичним шляхом, що йому краще залишити Геную? — тим же тоном сказав князь Андрій.
— Я знаю, — перебив Білібін, — ви думаєте, що дуже легко брати маршалів, сидячи на дивані перед каміном. Це правда, а все-таки, навіщо ви його не взяли? І не дивуйтеся, що не тільки військовий міністр, а й найясніший імператор і король Франц не будуть дуже ощасливлені вашою перемогою; та й я, нещасний секретар російського посольства, не відчуваю ніякої потреби в знак радості дати моєму Францу талер і відпустити його з своєї милою [Liebchen] на Пратер ... Правда, тут немає Пратера.
Він подивився прямо на князя Андрія і раптом спустив зібрану шкіру з чола.
— Тепер моя черга запитати вас "чому", мій милий, — сказав Болконський. — Я вам зізнаюся, що не розумію, може бути, тут є дипломатичні тонкощі вище мого слабкого розуму, але я не розумію: Мак втрачає цілу армію, ерцгерцог Фердинанд і ерцгерцог Карл не подають ніяких ознак життя і роблять помилки за помилками, нарешті, один Кутузов здобуває дійсну перемогу, знищує чарівність [charme] французів, і військовий міністр не цікавиться навіть знати подробиці.
— Саме від цього, мій милий. Чи бачите, мій милий: все це прекрасно і добре, : ура! За царя, за Русь, за віру! [Voyez—vous, mon cher.Tout ca est bel et bon,] але що нам, я говорю — австрійському двору, за діло до ваших перемог? Привезіть ви нам свою гарненьку звістку про перемогу ерцгерцога Карла або Фердинанда — один ерцгерцог варто іншого, [un archiduc vaut l'autre, ] як вам відомо — хоч над ротою пожежної команди Бонапарта, це інша справа, ми прогримимо в гармати. А то це, як навмисне, може тільки дражнити нас. Ерцгерцог Карл нічого не робить, ерцгерцог Фердинанд покривається ганьбою. Відень ви кидаєте, не захищаєте більше, як якби ви нам сказали: [comme si vous nous disiez:] з нами Бог, а Бог з вами, з вашої столицею. Один генерал, якого ми всі любили, Шміт: ви його підводите під кулю і вітаєте нас з перемогою! ... Погодьтеся, що дратівливіше тої звістки, яку ви привозите, не можна придумати. Це як навмисне, як навмисне. [C'est comme un fait expres, comme un fait expres.] Крім того, ну, отримайте ви точно блискучу перемогу, одержи перемогу навіть ерцгерцог Карл, що ж би це змінило в загальному ході справ? Тепер вже пізно, коли Відень зайнятий французькими військами.
— Як зайнятий? Відень зайнятий?
— Не тільки зайнятий, але Бонапарта в Шенбрунні, а граф, наш милий граф Врбна відправляється до нього за наказами.
Болконський після втоми і вражень подорожі, прийому і особливо після обіду відчував, що він не розуміє всього значення слів, які він чув.
— Сьогодні вранці був тут граф Ліхтенфельс, — продовжував Білібін, — і показував мені листа, в якому детально описано парад французів у Відні. Принц Мюрат і все таке ... [Le prince Murat et tout le tremblement ...] Ви бачите, що ваша перемога не дуже-то радісна, і що ви не можете бути прийняті як рятівник ...
— Справді, для мене все одно, абсолютно все одно! — сказав князь Андрій, починаючи розуміти, що звістка його про битву під Кремсі дійсно була мало важливою з огляду на такі події, як заняття столиці Австрії. — Як же Відень взятий? А міст і знамените мостове укріплення, [tete de pont,] і князь Ауерсперг? У нас були чутки, що князь Ауерсперг захищає Відень, — сказав він.
— Князь Ауерсперг стоїть на цій, на нашій, стороні і захищає нас; я думаю, дуже погано захищає, але все-таки захищає. А Відень на тому боці. Ні, міст ще не взято і, сподіваюся, не буде взятий, бо він замінований, і його велено підірвати. В іншому випадку ми були б давно в горах Богемії, і ви з вашою армією провели б погану чверть години між двох вогнів.
— Але це все-таки не означає, щоби кампанія була закінчена, — сказав князь Андрій.
— А я думаю, що скінчилася. І так думають великі ковпаки тут, але не сміють сказати цього. Буде те, що я говорив на початку кампанії, що не ваша дюренштейнська сутичка, [echauffouree de Durenstein,] взагалі не порох вирішить справу, а ті, хто його вигадали, — сказав Білібін, повторюючи одне зі своїх слівець [mots], розпускаючи шкіру на лобі і зупиняючись. — Питання тільки в тому, що скаже берлінське побачення імператора Олександра з прусським королем. Якщо Пруссія вступить в союз, on forcera la main a l'Autriche, [змусять Австрію,] і буде війна. Якщо ж ні, то справа тільки в тому, щоб домовитися, де складати первинні статті нового Кампо Формио. [ Саmро Formio.]
— Але що за надзвичайна геніальність! — раптом скрикнув князь Андрій, стискаючи свою маленьку руку і б'ючи нею по столу. — І що за щастя цієї людини!
— Буонапарте? [Buonaparte?] — запитально сказав Білібін, зморщивши лоб і цим даючи відчувати, що зараз буде слівце [un mot].— B u onaparte? — сказав він, б'ючи особливо на u. — Я думаю, однак, що тепер, коли він диктує закони Австрії з Шенбрунна, треба його позбавити від і. [il faut lui faire grace de l 'u.] Я рішуче роблю нововведення і називаю його просто Бонапарт [Bonaparte tout court].
— Ні, без жартів, — сказав князь Андрій, — невже ви думаєте, що кампанія закінчена?
— Я ось що думаю. Австрія залишилася в дурах, а вона до цього не звикла. І вона відплатить. А в дурах вона залишилася від того, що, по-перше, провінції розорені (кажуть, що православні жахливі по частині грабежів), [on dit, le православне est terrible pour le pillage,] військо розбите, столиця взята, і все це заради прекрасних очей, [pour les beaux yeux du] Сардинскої величності. І тому — між нами, мій милий [entre nous, mon cher] — я чуттям чую, що нас обманюють, я чуттям чую зносини з Францією і проекти миру, таємного миру, окремо укладеного.
— Це не може бути! — сказав князь Андрій, — це було б занадто гидко.
— Поживемо, побачимо, [Qui vivra verra, ]— сказав Білібін, розпускаючи знову шкіру в знак закінчення розмови.
Коли князь Андрій прийшов в приготовлену для нього кімнату і в чистій білизні ліг на пуховики і запашні нагріті подушки, — він відчув, що то бій, про який він привіз звістку, було далеко, далеко від нього. Прусський союз, зрада Австрії, нове торжество Бонапарта, вихід і парад, і прийом імператора Франца на завтра займали його.
Він закрив очі, але в ту ж мить у нього у вухах затріщала канонада, стрілянина, стукіт коліс екіпажу, і ось знову спускаються з гори розтягнуті ниткою мушкетери, і французи стріляють, і він відчуває, як здригається його серце, і він виїжджає вперед поруч з Шмітом, і кулі весело свистять навколо нього, і він відчуває те почуття удесятереної радості життя, якого він не відчував з самого дитинства.
Він прокинувся ...
"Так, все це було! ..." сказав він, щасливо, по дитячому посміхаючись сам собі, і заснув міцним, молодим сном.
XI
На другий день він прокинувся пізно. Відновлюючи враження минулого, він згадав насамперед те, що нині треба представлятися імператору Францу, згадав військового міністра, чемного австрійського флігель-ад'ютанта, Білібіна і розмову вчорашнього вечора. Одягнувшись в повну парадну форму, якої він уже давно не надягав, для поїздки до палацу, він, свіжий, жвавий і красивий, з підв'язаною рукою, увійшов до кабінету Білібіна. У кабінеті знаходилися чотири пани дипломатичного корпусу. З князем Іполитом Курагіним, який був секретарем посольства, Болконський був знайомий; з іншими його познайомив Білібін.
Пани, що були у Білібіна, світські, молоді, багаті і веселі люди, складали й у Відні і тут окремий гурток, який Білібін, бувший главою цього гуртка, називав наші, les nаtres.