Хотіла б я знати, яка дівчина його цьому навчила. А, хоча була одна. Він розповідав мені про свою першу любов — небагато, зовсім трошки. Вона жорстоко його образила, потім змусила думати, що він для неї важливий, а тоді холодно відштовхнула його. Навіть не відповіла на лист, у якому він їй освідчився. Ненавиджу ту дівчину, Емілі… це трохи дивно, так?
— Не варто ненавидіти її, — втомлено відказала Емілі. — Можливо, вона й сама не знала, що робить.
— Я ненавиджу її за те, що вона так вчинила з Тедді. Хоча це й пішло йому на користь. Чому я ненавиджу її, Емілі? Використай свої славетні навички психоаналізу й розкрий мені цю таїну.
— Ти ненавидиш її… тому що… запозичуючи просторічний вираз, який ми досить часто чуємо… ти "підбираєш її недоїдки".
— Ти геній! Мабуть, так і є. Якими ж потворними робляться деякі речі, коли говориш про них уголос! А я собі лестила, думаючи, буцім це шляхетна ненависть через те, що вона змусила Тедді страждати. Все ж таки, вікторіанці правильно чинили, приховуючи деякі речі. Усе потворне має бути приховане. А тепер, якщо тобі треба, можеш іти додому, а я спробую бути схожою на когось, кого хочеться благословити.
* * *
Разом із Тедді приїхав Лорн Гелсі — великий Гелсі, якому Емілі одразу ж почала симпатизувати, попри його подібність до горгулії. Це був товариський чоловік із комічною зовнішністю та живими глузливими очима, що, здавалося, розглядали загалом усе і весілля Фредерика Кент зокрема як один великий жарт. У якийсь спосіб таке ставлення до подій справило Емілі невеличку полегкість. Щовечора, коли вони вчотирьох збиралися разом, вона була сяйливою і веселою. Вона неймовірно боялася, що у присутності Тедді западе тиша. "Ніколи не допускайте тиші, коли ви з людиною, яку кохаєте або якій не довіряєте, — колись сказав пан Карпентер. — Тиша зрадлива".
Тедд був дуже товариським, але його погляд щоразу оминав Емілі. Якось, коли вони прогулювалися старим, зарослим бур'яном моріжком, який відокремлювали від маєтку Барнлі верби, Ільзу навідала прекрасна — на її думку — ідея, щоб кожен назвав свою улюблену зірку.
— Моя — Сиріус. А твоя, Лорне?
— Антарес із сузір'я Скорпіона — яскраво-червона зірка на півдні, — сказав Гелсі.
— Беллатрис із сузір'я Оріону, — квапливо докинула Емілі. Вона ніколи раніше навіть і не думала про Беллатрис, але, знаючи, що Тедді назве свою зірку останнім, не насмілилася вагатись.
— А в мене нема улюбленої, та є одна, яку я ненавиджу. Це Вега з сузір'я Ліри, — тихо сказав Тедді. У його голосі бриніло похмуре задоволення, яке враз примусило всіх почуватися не в своїй тарілці, хоча ні Гелсі, ані Ільза гадки не мали чому. Про зірки більше не було сказано ні слова. Але Емілі дивилася на них, доки вони одна по одній не зникли у світанковому небі.
За три дні до весілля у Чорноводді та Гусячому Ставі розгорівся новий скандал: Ільзу Барнлі бачили о дуже пізній порі разом із Перрі Міллером у його новому автомобільчику. Коли Емілі спитала Ільзу про це, та холодно підтвердила.
— Авжеж, я була з ним. Із Тедді того вечора було похмуро і нудно. Хоча почався вечір досить добре — зі сварки через мого чау-чау. Тедді сказав, що цуценя мені дорожче за нього. Я сказала, що так і є. Його моя відповідь розлютила, хоч він і не повірив у мої слова. Тедді, як типовий чоловік, справді вірить, буцім я гину за ним. "Собака, який іще навіть жодного разу у своєму житті не погнався за котом", — сказав він. Після цього ми просиділи мовчки весь вечір. Об одинадцятій він пішов додому, навіть не поцілувавши мене. Я вирішила востаннє скоїти щось безбашенне і прекрасне. Тож, я прокралася провулком до узбережжя, щоб пройтися. Несподівано приїхав Перрі, і я просто трішки змінила плани й погодилася на прогулянку автомобілем у світлі місяця. Я ж іще не заміжня. І не дивись так на мене. Ми просто каталися до першої години ночі і поводилися в цей час правильно і пристойно. Мені лиш цікаво, що б сталось, якби я раптово сказала: "Перрі, любий, ти єдиний чоловік, який мені по-справжньому потрібен. Чому ми не можемо побратися?" Цікаво, чи шкодуватиму я, що так і не сказала цього, коли мені буде вісімдесят років?
— Ти ж казала, що Перрі тебе більше не обходить.
– І ти повірила? Емілі, ти маєш бути вдячна Богові, що ти не належиш до Барнлі.
Емілі гірко зауважила подумки, що Мурреївною бути не краще. Якби не Мурреївська гордість, вона прийшла б до Тедді тієї ночі, коли він кликав її… і завтра нареченою була б вона, а не Ільза.
Завтра. Вже завтра вона має стати біля Тедді й слухати, як він даватиме обітницю навічно належати іншій жінці. Усе вже було готове, навіть весільна вечеря, яка припала до смаку й самому лікареві Барнлі. А він наполягав на тому, що це має бути "добра вечеря на старий лад, а не ті ваші сучасні кавалочки того й сього. Молодята багато їсти не бажатимуть, але в решти з нас теж є шлунки. І до того ж, це перше весілля за багато років. І відтепер самі небеса мають нам заздрити — хоч ми одружуємо когось, а хоч видаємо заміж. І заради всього святого, нехай хтось скаже Лаурі, щоб не ридала на весіллі".
Тітки Елізабет і Лаура зауважили, що в будинку Барнлі вперше за двадцять років відбулося генеральне прибирання. Лікар Барнлі декілька разів демонстративно дякував Богові, що мусить пройти через це лише раз, та ніхто не звертав на нього уваги. Елізабет і Лаура пошили собі нові сатинові сукні. Вони вже давно не мали приводу для справляння собі нових сатинових суконь.
Тітка Елізабет приготувала декілька весільних тортів і багато шинки та курятини. Лаура ж забезпечила всіх кремами, желе та салатами. Емілі натомість розносила всі наїдки до маєтку Барнлі, міркуючи, чи встигне вона вчасно прокинутися вранці, до… до того як…
— Я буду щасливий, коли вся ця метушня нарешті скінчиться, — буркотів кузен Джиммі. — Емілі ж до смерті себе заганяє, ви лиш погляньте на її очі!
— Побудь зі мною цієї ночі, Емілі, — благала Ільза. — Присягаюся, що не говоритиму з тобою про смерть і не плакатиму. Хоча визнаю, що якби мене можна було зараз просто задмухнути як свічку, я була б не проти. Джин Еск'ю була дружкою Міллі Гіслоп, і вона залишилася з нею на ніч перед весіллям, і вони всю ніч проплакали. Уяви лиш те море сліз. Міллі плакала, бо наступного дня вже стала заміжньою, а Джин, припускаю, через те, що не стала заміжньою. Дякувати небесам, Емілі, ми з тобою ніколи не були тонкосльозими. Ми радше полаємось ніж розплачемось, еге ж? Цікаво, чи буде завтра пані Кент? Гадаю, ні. Тедді каже, вона жодного слова не промовила на тему весілля. Хоча він розповідав, що вона дивовижно змінилась: стала м'якшою, спокійнішою, більш схожою на інших жінок. Емілі, ти розумієш, що завтра о цій же порі я буду вже Ільзою Кент?
Так, Емілі це розуміла.
Більше жодна з них не проронила ані слова. Та дві години потому, коли Емілі, яка не мала сну в жодному оці, думала, що нерухома Ільза давно спить, Ільза несподівано сіла в ліжку й намацала в темряві руку Емілі.
— Емілі… якби лиш можна було заснути панною… а прокинутись уже пані… як би це було чудово!
За вікном світало — починався день Ільзиного весілля. Ільза спала, коли Емілі вислизнула з ліжка й підійшла до віконця. Світанок. Введені у транс спокою, темні сосни скупчилися в низині Чорноводдя. Повітря бриніло ельфійською музикою, вітер дмухав на піщане узбережжя, затокою витанцьовували бурштинові хвилі, небо на сході розквітало яскравими барвами, маяк біля гавані сяяв перлово-білим на тлі ефірного неба, а далі простягалося неосяжне синє поле моря, на якому квітла біла піна, а над ним стояв золотий туман, він же сповивав верхні точки Пижмової Ділянки. Тедді певно вже прокинувся і чекав, вітав новий день, що мав йому піднести те, чого палко бажало його серце. Душа Емілі вже була позбавлена всіх сподівань і бажань — окрім бажання, щоб цей день якнайшвидше скінчився.
"Це навіть зручно, — міркувала вона, — коли речі стають незворотними".
— Емілі… Емілі…
Емілі відвернулася від вікна.
— Сьогодні прекрасний день, Ільзо. Сонце світитиме для тебе. Ільзо… що таке? Ільзо… ти плачеш!
— Я нічого… не можу вдіяти, — схлипувала Ільза. — Усе здається правильним і, зрештою, незворотним. Нехай Міллі мені пробачить. Але… я так страхітливо налякана. Це пекельне відчуття. Як гадаєш, мені поліпшало б, якби я впала на підлогу й почала битись об неї руками і ногами і кричати?
— Що тебе лякає? — трохи нетерпляче спитала Емілі.
— О, — Ільза демонстративно скочила з ліжка, — мене лякає, що я прикушу язика, коли треба буде відповідати панотцеві. Що ж іще?
Що за ранок! Спогад про нього пізніше видавався їй нічним жахіттям. Гості з-поміж Ільзиної рідні прибували зрання. Емілі вітала їх, під кінець уже почуваючись так, немов усмішка прикипіла до її обличчя. Через неї проходив нескінченний потік весільних подарунків, які вона мусила розкривати і розкладати. Ільза, перед тим як вбиратися, прийшла поглянути на них.
— Від кого цей чайний сервіз? — спитала вона.
— Від Перрі, — відказала Емілі. Вона допомагала Перрі у виборі подарунка. Вишуканий сервіз із намальованими на ньому приємними старомодними трояндами. Листівка з каліграфічним підписом Перрі чорним чорнилом. "Ільзі з найліпшими побажаннями від давнього друга Перрі".
Ільза виважено брала в руки кожен елемент сервізу і розбивала на друзки, а приголомшена Емілі не знала, як її зупинити.
– Ільзо! Ти що, з глузду з'їхала?
— Все! Як славно розбивати щось! Підмети скалки, Емілі. Це було так само гарно як і покричати, лежачи на підлозі. Навіть краще. Тепер я зможу витримати сьогоднішню церемонію.
Емілі вчасно встигла прибрати друзки: до кімнати впливла пані Кларинда Мітчел, вбрана у блакитний муслін та закутана у вишневого кольору шаль. Кругленька добра усміхнена кузина. І все їй було цікаво. Хто вручив це? Від кого прийшло те?
— Вона буде такою солоденькою нареченою, я цього певна, — хрипко мовила пані Кларинда. — А Тедді Кент такий чудовий хлопчина. Справжнісіньке ідеальне весілля, правда ж? Одне з тих, про які пишуть у книжках! Люблю такі весілля як це. Я дякую своїй щасливій зірці, що не втратила цікавості до молодіжних подій, втративши власну молодість. Я сповнена сентиментальності і не соромлюся цього показувати.