Випадково попаде — прочитаємо, а передплачувати — бюджет не дозволяє.
— Все-таки в курсі справ хоч трохи? Про четвертий з'їзд молоді читали?
— Читали дещо.
— Так. А про запрошення на Генуезьку конференцію делегації від нашої республіки?
— Читали.
— Ну, а як ви вважаєте: варто посилати?
Розговорились отак непомітно, розпалилися хлопці — відповідають, сперечаються, розпитують… Не помітили, як настав час спати.
Уже йдучи, інструктор сказав:
— Я у вас і вихователем буду, завідуючий попросив.
От тепер уже улігани закричали "ура", щиро й дружно. А потім, уже в спальні, роздягаючись, ділилися враженнями…
— Оце — хлопець! Не Богородиця, а справжній політграмник.
Шкідська мрія здійснилася — довгождану політграмоту одержали.
ОБЛІК
Десять годин навчання. — Новорічний бенкет. — Шампанське-морс. — Спічі і тости. — Конференція видавництв. — Облік. — Оригінальний репортаж. — Гуляти!
В цьому році зима випала пізня. Довго стояла мокра осінь, бризкалася грязюкою, відбивалася, але все-таки не встояла — здалася. З першим снігом невиправні обивателі тягли додому різдвяні ялинки. Ялинкові гілки курячим слідом сипалися по білому снігу; здавалося, що в місті померло багато людей і їх ховали.
На різдво осінь дала останній бій — була відлига. В багат-вечір, — напередодні різдва, дзвони гуділи не по-зимовому, гримотіли молодецьким танцем. Не вірилося, що кінчається грудень, здавалося, що це великдень — квітень або травень.
А двадцять п'ятого грудня, на різдво, ртуть у Реомюрі спустилася вниз на десять рисочок, уночі снігом замело трамвайні колії, і вулиці побіліли.
У Шкіді різдва не справляли, але зиму зустріли по-дитячому радісно. На подвір'ї малюки, бужани й волиняни, грали в сніжки, ліпили бабу. І навіть улігани, "гаванські чиновники", як називала їх прибиральниця Галочка, навіть улігани не всиділи в класі і вирвалися на повітря, щоб заліпити один одному обличчя холодним і приємним з незвички снігом.
Увечері за столом Вікмиксор виголошував промову:
— Настала зима, а разом з нею і новий навчальний рік. З завтрашнього дня ми закінчуємо вакаційний період навчання і переходимо до справжніх занять. З завтрашнього дня щоденно буде по десять уроків. З десятої години ранку до обіду — чотири, після обіду — відпочинок, потім знову чотири уроки до вечері, і після вечері — два уроки.
Ледарі зітхнули, а четверте відділення рвалося до навчання і раділо.
Вікмиксор походив, заклавши руки за спину, по їдальні, зібрався вже йти собі, але, згадавши щось, повернувся.
— Ще. Першого січня у нас облік…
Це повідомлення викликало загальні радісні вигуки.
Кілька разів на рік у Шкіді влаштовували перевірку знань, здобутих у класі; цю перевірку й називали "обліком".
Звичайно до обліку готувалися заздалегідь. Викладачі кожного предмета давали учням завдання, за цими завданнями складалися діаграми, схеми, конспекти, влаштовувалися підготовчі обліки-репетиції. Але поспішне зазубрювання курсу не практикувалось, і взагалі підготовка до обліку не мала характеру розучуваного спектаклю. Просто як слід готувалися до торжества.
Те саме було й цього разу.
Вже на другий день уранці, склавши план виступів із своїх предметів, вихователі ознайомили з ним учнів.
Шкіда крикнула, поплювала на руки й засіла до роботи.
У четвертому відділенні хлопці з дозволу Вікмиксора сиділи в класі до дванадцятої години.
Японець, Циган і Кобчик, викопуючи завдання Еланлюм, переписували готичним шрифтом на кольорових картонах уривок з гетевського "Фауста", якого переклали колективно.
Янкель робив плакати для оздоблення залу в день торжества. Горобець, Окраєць і ще кілька чоловік йому допомагали.
Пантелєєв писав конспект на тему "Закони Дракона" із стародавньої історії, Кальмот і Дзе — про Фермопільську битву, про Фемістокла й Арістіда.
Сашко Пильников розробляв діаграму творчості М. Ю. Лермонтова в період з 1837 до 1840 року і писав про байронівський напрям у його творчості. Тихіков і Старолипський малювали географічні, економічні та політичні карти РРФСР.
Усі були зайняті.
Підготовка тривала цілий тиждень.
♦
Новий рік, за незміцнілою ще традицією, зустрічали врочисто всією школою.
У великій спальні вдень винесли ліжка, поставили столи й лави. Увечері об одинадцятій з половиною годині всі відділення під керівництвом класних наглядачів піднялися нагору в спальню.
На столах, покритих білими скатертинами, вже стояли страви: яблучна шарлотка, бутерброди з ковбасою і журавлиновий морс, яким винахідливий Вікмиксор замінив новорічне шампанське.
Відділення розмістилися за чотирма столами. Чергові розлили по кухлях "шампанське-морс" і сіли самі. Скромна учта видавалася зголоднілим шкідцям справжнім бенкетом.
Вікмиксор у своїй промові відзначив успіхи за рік і побажав, щоб до наступного року школа змогла випустити після виправлення першу групу вихованців.
Звичайно до ораторських здібностей Вікмиксора шкідці ставилися сухо, тепер усі розчулились і довго кричали "ура".
Потім виступили з тостами-відповідями вихованці. Від уліганів промовляли Японець і Янкель.
Коли перше збудження вщухло, виступив новий халдей, політграмник Кондуктор. Справжнє ім'я його було Сергій Семенович Васін. Кондуктором його прозвали за костюм — кожух кольору хакі, які носили в той час кондуктори міських залізниць.
Кондуктор підвівся, відкашлявся і сказав:
— Товариші, я тут у школі працюю недавно, я погано знаю її. Але все-таки я вже відчув головне. Я зрозумів, що школа виправила, перевела на інші рейки багатьох індивідуумів. Моє побажання, щоб у наступному році школа Достоєвського змогла організувати у себе осередок комсомолу з вихованців, які вже виправилися, знайшли шлях.
Цей спіч, виголошений нашвидкуруч і нескладно, зустріли буквально громом оплесків і ревінням "ура".
О першій годині ночі бенкет закрився. Вмить прибрали столи, розставили ліжка, і шкідці почали вкладатися спати. Японець запросив на своє ліжко Янкеля, Пантелєєва і Пильникова.
— Мені треба з вами поговорити, — сказав він.
— Говори.
— Завтра облік, — почав Японець. — Ми повинні випустити обліковий номер якогось видання.
У четвертому відділенні в той час виходило чотири друкованих органи: журнали "Вперед", "Вісник техніки", "Дзеркало" і газета "Будні".
— Згодні, хлопці, що екстрений помер потрібен?
— Згодні, — відповів Янкель. — Я пропоную випустити одноденку спільно.
— Ідея! — вигукнув Пантелєєв.
— Нікому кривди не буде, — підтвердив Сашко Пильников, співредактор "Буднів".
Вирішили випустити газету "Шкід". Відповідальним редактором призначили Янкеля, секретарські і репортерські обов'язки взяв на себе Пантелєєв.
♦
Уранці занять у класах не було. Вся школа під керівництвом Костолмеда й Кондуктора працювала, оздоблюючи будинок до свята. З їдальні і спалень переносили в Білий зал лави, прикрашали зеленню портики сцени; зеленню обвили також портрети вождів революції, розвішані по стінах, величезний портрет Достоєвського і герб школи — жовтий соняшник з ініціалами "ШД" в центрі. Вздовж стін розставили класні дошки, обклеєні діаграмами та плакатами, зошити й інші експонати обліку.
О дванадцятій годині продзвонив дзвоник на обід. Обідали похапцем, без ніякого бешкетування і звичайних скандалів. Коли закінчили обід, до їдальні ввійшов Вікмиксор і скомандував: "Встати!"
Хлопці підвелися. В їдальню квапливо ввійшла літня невисока жінка, закутана в сіру пухову шаль.
— Ліліна, — пробіг по лавах шепіт.
— Здрастуйте, хлопці! — привіталася завідуюча губвно. — Сідайте. Хліб та сіль.
— Спасибі! — відповів хор голосів.
Хлопці посідали. Ліліна походила по їдальні, потім сіла до столу першого відділення й почала розмову з малюками.
— Скільки тобі років? — спитала вона у Якутки.
— Десять, — відповів той.
— За що попав у школу?
— Крав, — сказав Якушка й почервонів.
Ліліна хвилину подумала.
— А тепер що ти робиш у школі?
— Вчуся, — відповів Якушка, ще більше червоніючи.
Ліліна всміхнулась і поплескала його, як дівчинку, по щоці.
— А ти за що? — звернулася вона до Кондрушкіиа, тринадцятирічного дегенерата з квадратним лобом і одвислою нижньою щелепою.
— Хату підпалив, — похмуро відповів той.
— Нащо ж ти її підпалив?
Кондрушкін, який мав прізвисько Квадрат, тупо подивився в обличчя Ліліній і відповів:
— Так. Захотілось — і підпалив.
Підійшов Вікмиксор.
— Цей у нас тільки два місяці, — сказав він. — Ще зовсім не обтесаний. Але нічого, обробимо. Це теж палій, — показав він на іншого першокласника — Калину. — Цей уже більше року в нас. За підпал в інтернаті перевели.
— Нащо ти зробив це? — спитала Ліліна.
Калина почервонів.
— Дурний був, — відповів він, похнюпившись.
Поговоривши трохи, Ліліна разом із Вікмиксором вийшла з їдальні. Незабаром до стола четвертого відділення підсів Горобець, що був на той час кухонним старостою.
Він був червоний як буряк, і видно було, що йому не терпиться щось розповісти.
— Здорово! — промовив він нарешті. — Мало не влип.
— Що таке? — спитав Японець.
— Та Ліліна… Не встиг черговий двері відчинити — влітає на кухню:
— Староста?
— Староста, — кажу.
— Скільки сьогодні одержано на день хліба? — А я, признатися, точно й не пам'ятаю, хоч у зошиті й записано.
— Два пуди вісім фунтів з половиною, кажу — навмання, звісно.
Вона далі:
— А м'яса скільки?
— Пуд десять, — кажу.
— Цукру?
— Фунт три чверті.
— Молодець, — каже і пішла.
Всі розреготалися.
— Спритно! — вигукнув Янкель. — Ну й Горобчик!
Після обіду вихователі скомандували класам вишикуватись і відділеннями провели їх до Білого залу. Там уже було чоловік десять гостей.
Від губвно, крім Ліліної, були присутні ще два чоловіки — від комісії у справах неповнолітніх і від соцвиху. Крім того, були представники від шефів — Петропорту, від Інституту професора Грибоєдова і кілька студентів з Інституту Лесгафта.
Шкідці, додержуючи порядку, розсілися по місцях. Попереду сіли малюки; четверте відділення було останнє. Янкель і Пантелєєв принесли з класу папір та чорнило і сіли за окремим столом редакції.
На сцену вийшов Вікмиксор.
— Товариші! — сказав він. — Зараз у нас відбудеться облік, облік наших знань, облік проробленої роботи. Давайте покажемо присутнім тут дорогим гостям, що ми не марно провели час, що ми щось зробили… Почнемо облік.
Слова Вікмиксора зустріли оплесками з усіх лав.
— Першою буде німецька мова, — оголосив Вікмиксор, який уже спустився зі сцени і сів у першому ряду, по сусідству з гостями.
На сцену піднялася Еланлюм.
— Зараз ми продемонструємо наші маленькі успіхи в розмовній німецькій мові, потім покажемо сценку з "Вільгельма Телля".