Все, що мені вдалося, — поговорити з одним молодшим співробітником, через якого я спробував попередити Ройса, що його комітет перебуває під вогнем спланованої російської дезінформації. Той чемно вислухав мене і пообіцяв обов'язково повідомити про це голову. З мого досвіду, отримання подібних обіцянок, якщо молодший помічник каже вам, що донесе щось до свого боса, означає, що він нічого не робитиме.
Якщо я не зміг дістати Ройса напрямки, то треба було йти в обхід. І я вирішив піти в "Нешнл Рев'ю", консервативний журнал, який, як я був впевнений, читає і голова Ройс.
Я розповів їм історію про те, як Ройс, чиїм коником завжди була протидія російській дезінформації, щойно впав її жертвою. Їм це сподобалося, і за чотири дні вийшла стаття під заголовком: "Російська пропаганда загадковим чином загальмувала ухвалення закону про права людини в Конгресі". У ній було викладено всю хронологію цієї історії — від поїздки Рорабахера до Москви до зняття законопроєкту з голосування. Наприкінці статті йшлося: "Поки Комітет затримує Глобальний закон Магнітського із сумнівних причин, Росія перемагає в інформаційному просторі".
Через тиждень Глобальний закон Магнітського було знову включено до порядку денного. Очевидно, Ройс таки прочитав статтю.
29. Перемога Магнітського
Весна 2016 року
18 травня мали відбутися слухання по Глобальному закону Магнітського. На жаль, я не міг бути у Вашингтоні, тому що виступав в Римі в Раді Європи, і темою мого виступу були зловживання Росією системою Інтерполу.На той час Росія вже п'ять разів намагалася заарештувати мене через Інтерпол і фактично я був живим прикладом жертви цієї міжнародної поліцейської організації.Я не надто боявся пропустити ці слухання, оскільки ми успішно відбили хитрощі Рорабахера у Комітеті. Мені здавалося, що все має пройти без ускладнень.
17 травня надвечір я прилетів до Італії та зупинився в готелі "Хасслер", культовому готелі на вершині Іспанських сходів. Як правило, щільний графік не залишає мені можливості подивитися пам'ятки. Але після вечері я все ж таки знайшов час для Рима — неперевершено прекрасного Вічного міста — і вирушив на прогулянку. На П'яцца-дель-Пополо мене наздогнав дзвінок Кайла з Вашингтона.
— Білле, щось відбувається у Комітеті. У Конгресі ходять люди, які закликають знову зняти Глобальний закон Магнітського з порядку денного.
— Хто?
— Один із них колишній конгресмен з Окленда Рон Делламс. Інший — Ахметшин, той, що був у Брюсселі з Весельницькою, — тут він зробив паузу. — Третій — Марк Цимрот.
— Чорт, ці хлопці не зупиняються.
— І не думають.
Це були тривожні новини, особливо щодо участі Ахметшина — загадкової особистості. Відколи він з'явився в Європейському парламенті, ми вивчили його минуле. Схоже, він свідомо приховував його, оскільки в інтернеті ми не змогли знайти жодної фотографії. Проте нам вдалося з'ясувати, що він виходець з Радянського Союзу, працював на військову розвідку, а потім емігрував до США і влаштувався у Вашингтоні, отримав американське громадянство і зайнявся лобіюванням різних іноземних інтересів.
Що стосується Рона Делламса, то пізніше ми дізналися, що він отримав близько п'яти тисяч доларів за екстрений одноденний візит до Вашингтона з Окленда, метою якого було, як кажуть, "відкрити двері". Ймовірно, наймодавці Рона — вісімдесятирічного колишнього конгресмена, який з 1998 року вже й не з'являвся у Конгресі, вмовили його допомогти російським сиротам. Швидше за все, він ніколи й не чув про закон Магнітського і, звісно, навряд чи усвідомлював, яку роль йому приготували у цій авантюрі.
Одним із тих, хто мав усе розуміти, був Марк Цимрот. У ньому явно ховався талант лобіста, який, як виявилося, був використаний для поширення серед співробітників Комітету із закордонних справ Палати представників інформації про мої "провини" в Росії, почерпнуті зі справи "Превезона".
Після розмови з Кайлом у мене зник інтерес до Вічного міста, і я поспішив повернутися до готелю. Вже в номері я дізнався, що Дана Рорабачер знову взявся за старе. Того дня він надіслав листа кожному члену Комітету із закордонних справ, у якому переказував опус Цимрота, додаючи, що планує провести поправку та викреслити ім'я Магнітського із назви закону.
Ім'я Магнітського в назві закону було значущим не тільки для нас і сім'ї Сергія, а й з інших причин для Володимира Путіна. Закон Магнітського Путіну як кістка в горлі, тому він хотів досягти двох цілей: скасувати початковий закон, а також прибрати Сергія Магнітського з його назви, щоб про Сергія більше ніхто не згадував.
У Вашингтоні була вже п'ята вечора, і з Рима мені було складно щось зробити щодо нової витівки Рорабахера. Залишалося тільки чекати та сподіватися, що він не зможе вплинути на думку колег по Комітету.
Я ліг спати та прокинувся о 6:30 ранку.
Поснідавши, вирушив до італійського парламенту, де проходили слухання у справах Інтерполу. Зосередитись на Інтерполі на тлі інтриг, що розігралися у Вашингтоні, було дуже складно. Але підійшла моя черга виступати, і, викинувши Рорабачера з голови, я зробив це цілком гідно.
Перекусивши в буфеті нашвидкуруч, я залишився, щоб довше поспілкуватися з європейськими законодавцями. І хоча в другій половині дня летів назад, було дуже цікаво, як розвиватимуться події у Вашингтоні.
У готелі я забрав свою валізу і поїхав до аеропорту "Ф'юмічіно", де збирався подивитися трансляцію слухань Комітету з міжнародних справ на своєму ноутбуці в очікуванні посадки на рейс.
Пройшовши паспортний контроль, я влаштувався в тихому місці поблизу пропускної стійки на рейс і почав дивитися. Слухання тільки почалися, і Глобальний закон Магнітського значився останнім на порядку денному. Нервово постукуючи п'ятою, я чекав, коли вони дійдуть до обговорення закону, і сподівався, що це станеться до того, як я опинюся в повітрі, але засідання йшло своєю чергою, і обговорювалися інші теми.
Зрештою, о 16:30, саме коли "Британські авіалінії" оголосили про початок посадки, голова комітету Ройс представив законопроєкт, закликаючи всіх проголосувати за нього. Я не міг пропустити цього, тому сидів наче вмурований.
Ройс запитав, чи є коментарі. Декілька членів комітету висловили свою підтримку, але потім слово взяв Дана Рорабахер.
Він вніс свою поправку про виключення імені Сергія із закону і перейшов до злісних нападок на мою адресу, називаючи мене олігархом, який вкрав мільярди в Росії. Переплутавши все, що можна з кремлівського наклепу, він звинуватив мене в несплаті 230 мільйонів доларів російських податків (його не збентежило, що це ми заплатили ці податки, які згодом були вкрадені). Далі більше: ставши на бік Кремля, він виправдовував дії силовиків, які катували Сергія. За його словами, вони мали це зробити, щоб отримати інформацію про те, де я сховав "украдені мільярди".
Я не знаю, чи був Рорабахер "російським активом", але якщо так, то його куратори, мабуть, згоряли від сорому. Він навіть не зміг правильно відтворити основні моменти їхньої ретельно вибудованої схеми щодо приховання скоєних ними злочинів.
Попри несусвітну ахінею, яку несла ця людина, вона викликала у мене співчуття. Вона вражала мене невідповідністю його слів із його зовнішнім виглядом. Рорабахеру було під сімдесят, майже завжди його бачили у в'язаній кофті, як у містера Роджерса, що робило його схожим на веселого дядечка з картин Нормана Роквелла. Здавалося, що більш невинної людини не знайти, але, використовуючи своє становище конгресмена, він захищав Кремль від звинувачень у здійсненій ним політичній розправі.
Наступним виступив конгресмен Еліот Енгель: "Є вагома причина, через яку ми внесли ім'я [Магнітського] до закону багато років тому, і ми повинні відкинути будь-які спроби ревізії закону або спроби покласти його під сукно. Ми не повинні бути прихильниками ідей Путіна".
Саме в цей час оголосили, що посадку на рейс завершено. Я так захопився переглядом, що ледве не пропустив свій літак. Схопившись і підбігши до стюарда, я подав посадковий талон і встиг-таки.
Зайнявши своє місце, я прибрав ноутбук і пристебнувся. Коли літак почав вирулювати, я все ще намагався під'єднатися до слухань комітету з мобільного, але стюардеса, помітивши це, сильно пожурила мене, тому телефон довелося прибрати. На жаль, ці авіалінії не мають вайфаю на європейських рейсах, і мені довелося чекати, поки ми прилетимо, щоб дізнатися, чим усе закінчилося.
Як тільки шасі торкнулися посадкової смуги "Гітроу", я спробував додзвонитися до Кайла, але потрапляв на автовідповідач. Вадим теж не брав слухавки. Вже в терміналі я опустився у найближче вільне крісло, дістав ноутбук і знову зайшов на сайт Комітету із закордонних справ. Слухання вже закінчилися, але відеозапис був в архіві. Прокрутивши до того місця, де перервався, я продовжив дивитися.
Не тільки Енгель відхилив поправку Рорабахера. Депутат від Вірджинії Джеральд Конноллі прокоментував слова Рорабахера так: "Слухаючи [Рорабахера], я почував себе так, ніби дивлюся "Раша Тудей" [RT]".
Конгресмен Девід Цициллін з Род-Айленда висловився таким чином: "Дозволити уряду Росії хоч малою мірою вплинути на це законодавство, включно з його назвою, буде ганьбою, яка знеславить те, що зробив пан Магнітський".
Ще кілька республіканців і демократів висловилися так само.
Рорабахеру знову дали слово, і він знову спробував заплутати ситуацію, але це не допомогло.
Було оголошено голосування, і поправку Рорабахера відхилили сорока шістьма голосами проти одного. Його розмазали й на цей раз, і ми думали, що на цьому наші проблеми у Вашингтоні закінчилися.
30. Полювання на кротів
Весна 2016 року
...Але ми помилилися.Через десять днів мені прийшов імейл від Пола Берендса, співробітника апарату Конгресу, який супроводжував Дану Рорабахера у московській поїздці. Берендс цікавився, чи зможу я бути у Вашингтоні на початку червня і виступити перед членами підкомітету Палати представників Європи та Євразії, який очолював Рорабахер.
У нормальній ситуації пропозиція виступити на слуханнях у Конгресі є великою удачею, але оскільки вона походила від Рорабахера, тут явно була каверза. Я розповів про це Кайлові, він швидко дізнався і підтвердив, що так і є.