Кеч зупинився в Гонолулу тільки для того, щоб дочекатися звичайного приходу Стандарт-Айленда. Поплисти за ним після його відплиття, триматися поблизу від нього, не викликаючи підозр, і раз немає можливості стати його пасажирами, то потрапити на нього разом з усією командою в якості потерпілих при аварії, а потім, під приводом повернення на батьківщину, направити плавучий острів до Нових Гебрід, — таким був намір капітана Сароля.
Читач уже знає, як була здійснена перша половина цього плану.
Зіткнення, жертвою якого нібито став кеч, було вигадано. Ніякий корабель не налітав на нього у лінії екватора. Малайці самі пробили своє судно, та так спритно, що воно могло ще триматися на воді до тих пір, поки їм не надали допомоги, про яку вони просили гарматним пострілом. Коли ж рятувальна шлюпка з Штирборт-Харбора була вже зовсім близько, вони відкрили у кеча пробоїну. Версія про зіткнення виявлялася таким чином правдоподібною, і ніхто не міг засумніватися в праві моряків, чиє судно тільки що затонуло, вважатися потерпілими корабельна аварію: їм, зрозуміло, слід було надати притулок на острові.
Правда, могло статися, що губернатор не побажав би залишити їх на Стандарт-Айленді. Могло статися, що за правилами, що діють на плавучому острові, іноземцям не дозволено було на ньому проживати. Могло статися, що їх вирішили б висадити на найближчому архіпелазі...
Доводилося йти на ризик, і капітан Сароль на нього пішов. Але враховуючі доброзичливу відповідь Компанії було вирішено залишити малайців з затонулого кеча на Стандарт-Айленді і висадити їх на Нових Г ебридах.
Так і вийшло. Ось уже чотири місяці капітан Сароль і його десять малайців абсолютно вільно живуть на плавучому острові. Вони мали можливість обстежити його з кінця в кінець, проникнути в усі його таємниці, — і вони це зробили самим добросовісним чином. Все йде так, як їм потрібно. Правда, в той момент, коли виникли побоювання, що рада іменитих громадян змінить маршрут, їх тривога ледь не викликала підозру! Але, на щастя для них, маршрут залишився колишнім. Мине ще три місяці, Стандарт —Айленд підійде до Нових Гебрід, і там станеться катастрофа, перед якою потемніють всі лиха, які коли-небудь відбувалися на море.
Архіпелаг Нових Гебрид дуже небезпечний для мореплавців не тільки через рифи, якими усіяні підступи до нього, не тільки через стрімкість течій, поширених в його водах, але також через люту мораль частини його населення. З часу, коли Кірос відкрив його в 1706 році, після того як Бугенвіль обстежив його в 1768 році, а Кук — в 1773-м, архіпелаг неодноразово був ареною жахливої різанини, і, мабуть, його погана слава цілком виправдовує побоювання Себастьєна Цорна щодо результату плавання Стандарт-Айленда. Канаки, папуаси, малайці змішалися на Нових Гебридах з чорними австралійцями; населення відрізняється підступністю, віроломством і не піддається цивілізації. Деякі острови цієї групи — справжні розбійницькі лігва, їх населення промишляє одними піратськими набігами.
Капітан Сароль, за походженням малаєць, належить до розряду морських розбійників, які торгують неграми, возять сандалове дерево, полюють на китів і, за зауваженням військово —морського лікаря Агона, який побував на Нових Гебридах, є справжньою виразкою цих місць. Сміливий, підприємливий, звиклий плавати у найбільш підозрілих островів, дуже сильний в своєму ремеслі і який неодноразово очолював різні криваві підприємства, Сароль вже не новачок у своїй справі і завдяки таким подвигам набув популярність в морях західної частини Тихого океану.
І ось кілька місяців тому капітан Сароль і його товариші в спільництві з кровожерливим населенням Ероманга, одного з Ново —Гебридських островів, підготували таку штуку, яка в разі успіху дозволить їм жити розкошуючи в личині чесних людей всюди, де їм заманеться. Вони почули про самохідний острів, —адже він вже з минулого року плаває між тропіками. Вони знають, які незліченні багатства скупчилися в його багатющої столиці. Але так як острів не збирається забиратися далеко на захід, його треба якось заманити ближче до дикого Ероманга, де йому вже уготована загибель.
З іншого боку, хоча новогебрідці і розраховують на підмогу з боку тубільців прилеглих островів, вони змушені пам'ятати про свою нечисленності в порівнянні з населенням Стандарт-Айленда, а також про ті засоби захисту, які острів має. Тому не може бути й мови про те, щоб напасти на нього в море, як на просте торгове судно, або про те, щоб взяти його на абордаж за допомогою цілої флотилії пірог.
Малайці зуміли, не викликаючи підозр, використати гуманне до них відношення, і ось Стандарт-Айленд підійде до Ероманга... Зупиниться в кількох кабельтових... Раптово і несподівано на ньому з'являться тисячі тубільців... Вони посадять його на рифи, він розіб'ється... стане ареною грабежу і різанини... І правда, цей жахливий задум має шанси на успіх.
Ось чим капітан Сароль і його банда вирішили заплатити за гостинність, надану мільярдцями, — тепер Стандарт-Айленд приречений на загибель і невідворотно наближається до неї.
Дев'ятого грудня комодор Сімкоо досягає сто сімдесят першого меридіана в точці його перетину з п'ятнадцятою паралеллю. Між цим меридіаном і сто сімдесят п'ятих знаходиться архіпелаг Самоа, де Бугенвіль побував в 1768 році, Лаперуз в 1787-м і Едварда в 1791-му.
Першим запеленгований на північно —заході острів Троянд — безлюдний і який не заслуговує відвідування.
Через два дні показується острів Мануа. Його найвища точка піднімається на сімсот шістдесят метрів над рівнем моря. Хоча на ньому є близько двох тисяч жителів, це далеко не самий примітний з островів архіпелагу, і губернатор не дає наказу робити тут стоянку. Краще зупинитися тижня на дві біля острова Туту, Уполу, Савайі — найгарніших у цій групі, яка в цілому прекрасніше багатьох інших. Однак в морському літопису Мануа все ж користується популярністю. Тут загинули деякі з супутників Кука на березі глибокої бухти, за якою збереглася дуже справедлива назва "бухти Вбивства".
Понад двадцять миль відділяє Мануа від сусіднього острова Тутуіла.
Стандарт-Айленд підходить до нього в ніч з 14 на 15 грудня. В той же вечір члени квартету, прогулюючись біля батареї хвилеріза, "відчули" цю Тутуілу, хоча вона перебувала ще на відстані декількох миль, — повітря було насичений самими солодкими ароматами.
— Так це ж не острів, — вигукує Пеншіна, — це магазин Піве... це фабрика Любена... це модна парфумерна лавка!
— Якщо "Твоє високість" не заперечує, — зауважує Івернес, — я волів би, щоб ти порівняв його з кадильницею, що поширює запашні куріння...
— Гаразд, нехай буде кадильниця! — погоджується Пеншіна, не бажаючи порушувати поетичні мрії свого товариша.
І правда, легкий вітерець проносить над гладдю цих дивовижних вод потоки запашних випарів. Це усепроникний запах рослини, яку тубільці називають муссооі.
Зі сходом сонця Стандарт —Айленд проходить уздовж північного берега Тутуіли, в шести кабельтових від острова. Острів схожий на кошик із зеленню та квітами; вірніше — це багатоярусне нагромадження гаїв і лісів, що доходять до самих вершин, головна з яких перевищує тисячу сімсот метрів. До нього на шляху Стандарт-Айленда попалися ще декілька острівців, між іншим — Аунуу. У море вийшли сотні витончених пиріг, в яких сидять сильні напівголі тубільці, вони змахують веслами в такт своєї самоанської пісні і немов поспішають скласти Стандарт-Айленду почесний ескорт. Не менш п'ятдесяти-шістдесяти веслярів —без перебільшення! — вміщує кожний з цих човнів, таких міцних, що вони можуть виходити у відкрите море. Т епер наші парижани розуміють, чому перші європейці дали цим островам найменування архіпелагу Мореплавців. Його справжня географічна назва — Хамо, або, частіше, — Самоа.
Савайн, Уполу, Тутуіла, що лежать один за одним у напрямку з північного заходу на південний схід, і Олосега, Офу, Мануа — на південно-сході, — такі головні острова цього вулканічного за походженням архіпелагу.
Загальна поверхня його — дві тисячі вісімсот квадратних кілометрів, населення —тридцять п'ять тисяч шістсот жителів. Доводиться, таким чином, наполовину урізати цифри, вказані першими дослідниками.
Зауважимо, що на будь-якому з цих островів кліматичні умови такі ж сприятливі, як і на Стандарт-Айленді. Температура коливається в межах від двадцяти шести до тридцяти чотирьох градусів. Найхолодніші місяці — липень і серпень, а лютий — найжаркіший. Але з грудня по квітень самоанців буквально затоплюють рясні дощі, і на цей же час припадають шквали і бурі, які часто викликають різні лиха.
Торгівля зосереджена головним чином у руках англійців, потім йдуть американці і, нарешті, німці. Острови вивозять деякі сільськогосподарські продукти, бавовну, якої вирощують з кожним роком все більше і більше, і копру.
До основного населенню, за походженням малайсько-полінезійського, домішується лише близько трьохсот білих і кілька тисяч робітників, завербованих на різних островах Меланезії. Близько 1830 року місіонери навернули в християнство самоанців, які, однак, зберегли деякі з своїх давніх релігійних обрядів. Завдяки впливу німців і англійців більша частина тубільців —протестанти. Проте і у католицтва є кілька тисяч послідовників, причому місіонери-католики, протидіючи англосаксонському духовенству, стараються, по можливості, збільшити їх кількість.
Стандарт-Айленд зупинився біля південної частини острова Тутуіла біля входу в бухту Паго-Паго. Це і є головний порт острова, а столиця його, Леоне, знаходиться далеко від берега. Цього разу між губернатором Сайресом Бікерстафом і самоанською владою не виникло ніяких непорозумінь.
Вільний доступ на острів дозволено. Король архіпелагу, а також англійське, американське і німецьке представництва знаходяться не на Тутуіле, а на Уполу. Тому ніяких офіційних прийомів не відбувалося.
Кілька самоанців скористалися наданою їм можливістю відвідати Мільярд-Сіті та його "околиці". У свою чергу мільярдці отримали запевнення, що самоанці нададуть їм добрий і сердечний прийом. Порт розташований у глибині бухти. Він прекрасно захищений від морських вітрів, доступ до нього легкий. Там часто зупиняються військові кораблі.
Не доводиться дивуватися, що в числі перших висадилися на берег Себастьєн Цорн, його товариші і до них приєднався Калістус Менбар, який, як завжди, був у відмінному настрої і базікав без угаву.