І навіть у Селі існують великі розбіжності між тим, що розповідають про його зовнішність різні люди. Відрізняється зріст, постава, повнота, форма бороди. Тільки в тому, що стосується одягу, повідомлення, на щастя, збігаються: він завжди носить один і той самий чорний сурдут із довгими полами. Звичайно, всі ці відмінності пояснюються зовсім не чудесами, враження кожної людини залежить від настрою в конкретний момент, від того, наскільки людина схвильована, від нескінченних обнадійливих злетів і зневірених падінь, що їх відчуває той, хто стоїть перед Кламмом. А крім того, візит переважно дуже короткий. Я переповідаю все це тобі зі слів Варнави, і на цьому можна було б заспокоїтися, якби справа стосувалася когось іншого. Але ми не можемо на цьому заспокоїтися, бо для Варнави життєво важливо знати, зі справжнім Кламмом він розмовляє чи ні.
– Для мене це не менш важливо, – сказав К., і вони підсунулися ближче одне до одного.
Невтішні новини, які розповіла Ольга, вразили К. Хоча, з іншого боку, він бачив винагороду за це в тому, що знайшов людей, ситуація яких була схожа до його власної, принаймні так здавалося на перший погляд. Він міг би тепер об'єднатися з ними і порозумітися значно краще, ніж із Фрідою. І хоча він майже втратив надію на успіх свого доручення, переданого Варнавою, та що гірше велося Варнаві, то ближчим він був до К. тут, унизу. К. не сподівався, що хоча б хтось у Селі може мати схожі до його власних прагнення, навіть такі нещасливі, як у Варнави та Ольги. Хоча це було ще дуже непевно й могло в подальшому виявитися чимось цілком протилежним; не варто так швидко давати себе спокусити цій невинності Ольги, а також одразу вірити в чесність Варнави.
– Варнава дуже добре знає, – продовжувала Ольга, – всі розповіді про те, як виглядає Кламм. Багато з них він зібрав і порівняв між собою. Можливо, занадто багато. Одного разу сам бачив Кламма у Селі через віконце фіакра, принаймні думає, що бачив, отже, був достатньо підготований для того, щоб упізнати Кламма. Це важко пояснити, але, попри це, коли він прийшов до якоїсь канцелярії в Замку, де йому показали на одного з численних урядників та сказали, що це Кламм, Варнава не впізнав його і ще довго після того не міг звикнути, що саме це і є Кламм. Та якщо ти його запитаєш, чим цей чоловік відрізняється від уявлень про Кламма, він не зможе відповісти або ж опише чиновника в Замку, і цей опис чітко збігатиметься з тим, що ми й раніше чули про Кламма. "Варнаво, – говорю я йому, – чому ж ти тоді сумніваєшся, навіщо мордуєш себе?" Але він тільки знічено починає перераховувати всі особливі прикмети урядника із Замку, хоча, здається, тут він більше придумує, аніж пригадує. А крім того, всі ці прикмети страшенно несуттєві, – наприклад, особливості манери нахиляти голову або ж якісь там роз-стібнуті ґудзики на камізельці, – все це неможливо сприймати серйозно. Ще промовистішим мені видається те, як Кламм спілкується з Варнавою. Брат мені часто це описував і навіть малював. Переважно Варнаву приводять до великої канцелярської приймальні, але це не канцелярія Кламма, і взагалі не чиясь особиста канцелярія. По довжині ця кімната поділена навпіл перегородкою, що сягає від стіни до стіни, вузька частина приміщення, де ледь-ледь можуть розійтися двоє, – це приміщення чиновників, а ширшу частину займають прохачі, глядачі, слуги і вісто-ноші. На перегородці лежать одна поряд із одною великі відкриті книги, біля кожної стоїть чиновник і читає. Але урядники не залишаються довго біля однієї книги, а міняються, причому не книгами, а місцями. Найбільше в процесі цього обміну Варнаву вражає те, як вони змушені тиснутися, проходячи один повз одного, бо кімната неймовірно вузька. Спереду, поблизу конторки, стоять нижчі столи, за ними сидять писарі, які нотують те, що надиктовують їм чиновники. Варнаву завжди дивує цей процес. Ніхто не віддає наказу до писання, і саме диктування відбувається неголосно, збоку майже непомітно, що службовець говорить, він ніби продовжує читати, як і раніше, але при цьому ще щось нашіптує, а писар усе чує. Часто чиновник диктує так тихо, що писар сидячи не годен нічого почути, тоді він підскакує, запам'ятовує текст, швидко повертається на місце й записує, потім знову підскакує і так далі. Це так дивно! Майже незбагненно. Зрештою, Варнава має достатньо часу спостерігати за всім, бо там, у передпокої, він часом стоїть годинами, а то й цілими днями, аж поки погляд Кламма не впаде на нього. І навіть після того, як Кламм уже побачив його, а Варнава по-військовому виструнчився, це ще нічого не означає, бо Кламм може знову заглибитися у свою книгу й забути про Варнаву, і так трапляється досить часто. Але що ж це за вістова служба, якщо вона не має ніякого значення? Мені стає недобре, коли Варнава вранці говорить, що сьогодні мусить іти до Замку. Я думаю про те, що цей похід, мабуть, не має ніякого змісту, цей день можна вважати втраченим, а цю надію марною. Навіщо це все? А тут лежить гора замовлень, за якими постійно питає Брунсвік.
– Добре, – сказав К. – Варнава мусить довго чекати, поки отримає доручення. Це зрозуміло, здається, тут забагато урядників, і не кожен може щодня отримувати по завданню. На це марно нарікати, бо це стосується, мабуть, кожного. Але, зрештою, і Варнава, мабуть, отримує доручення, навіть мені він приніс уже два листи.
– Можливо, – сказала Ольга. – Нам немає на що нарікати, особливо мені, адже я знаю все тільки з розповідей. І мені, дівчині, далеко не все зрозуміло, бо ж Варнава багато чого не розповідає взагалі. Але послухай, як виглядає справа з листами, наприклад із листами для тебе. Ці листи дає йому не власноручно Кламм, а писар. Трапляється це в довільний день і довільну годину, – саме тому ця служба й така виснажлива, попри позірну легкість.
Адже Варнава постійно мусить бути готовим до того, що писар згадає про нього і його покличе. Кламм, здається, взагалі не бере в цьому участі, він читає собі спокійно свою книгу; а інколи, і то досить часто, Кламм протирає своє пенсне саме в ту мить, коли приходить Варнава, і тоді, можливо, бачить мого брата, якщо він узагалі бачить хоча б щось без пенсне, а Варнава в цьому сумнівається. Очі Кламма цієї миті майже заплющені, здається, що він спить та уві сні протирає скельця. Писар шукає в численних папках і стосах документів під столом листа для тебе, і цей лист написаний зовсім не зараз, а дуже давно, принаймні так виглядає конверт, мабуть, лист лежить там уже тривалий час. Але якщо це старий лист, то чому Варнава мусить так довго на нього чекати? І ти також? Та й сам лист, мабуть, давно застарів. І через це Варнава має славу поганого й повільного вістового. Писар, ясна річ, полегшує собі завдання, він просто віддає Варнаві листа й каже: "Від Кламма для К.". І все. Тоді Варнава задихано прибігає додому, тримаючи під сорочкою, на голому тілі, отриманого нарешті листа, ми сідаємо з ним тут на лаві, він розповідає, ми намагаємося зважити всі деталі й збагнути, чого йому вдалося досягти. Та врешті приходимо до висновку, що вдалося дуже мало, та й те під питанням. І Варнава відкладає листа набік, не має ні найменшого бажання відносити його адресатові, хоча й спати йому не хочеться. Він береться за шевство і просиджує над цим цілу ніч. Так воно є, К., це мої таємниці, і тепер тебе напевно не дивує, чому Амалія ними не цікавиться.
– А що з листом? – запитав К.
– З листом? – перепитала Ольга. – Після того як я протягом якогось часу вмовляю Варнаву, а можуть минути дні, а то й тижні, він урешті бере листа і йде з ним до адресата. У таких речах він дуже залежний від мене. Я можу легше взяти себе в руки після того, як мине перше враження від його розповіді, а для нього це неможливо, бо ж він знає більше, ніж я. І тому я мушу час від часу повторювати йому: "Чого ти хочеш, Варнаво? Про яку кар'єру, про яку мету ти мрієш? Хіба ти хочеш піднятися так високо, що будеш змушений покинути назавжди нас усіх? Хіба це твоя мета? Можливо, я даремно так думаю, але як тоді пояснити твоє постійне незадоволення тим, чого ти вже досягнув? Озирнися довкола, хіба хоч хтось із наших сусідів піднявся так високо, як ти? Звичайно, їхнє становище інше, ніж у нас, і їм не потрібно намагатися вийти за межі своєї господарки, але навіть без порівнянь можна стверджувати, що в тебе все йде якнайкраще. Існують перешкоди, сумніви, розчарування, але це тільки підтверджує відому нам із самого початку істину, що тобі нічого не впаде з неба, а навпаки, за кожну дрібницю доведеться боротися. Це додатковий привід пишатися собою, а не впадати в зневіру. А крім того, хіба ти не борешся ще й за нас? Хіба це для тебе нічого не означає? Не додає тобі сили? А те, що я горда і часом навіть зарозуміла, бо маю такого брата, хіба це не дає тобі певності? Ти розчаровуєш мене, звичайно, не своїми успіхами в Замку, а тим, що я не здатна підтримати тебе. Тобі дозволено ходити до Замку, ти постійно буваєш у канцеляріях, проводиш цілі дні в тому ж приміщенні, що й Кламм, ти офіційно визнаний вістовий, маєш право на службовий одяг, розносиш важливі повідомлення. Ось хто ти такий і що тобі дозволено, а потім ти повертаєшся до нас і замість того, щоб плакати від щастя в моїх обіймах, ти втрачаєш сміливість від одного погляду на мене. Ти в усьому сумніваєшся, тебе приваблює лише робота шевця, а листа, який забезпечить наше майбутнє, ти залишаєш лежати на лавці". Так я йому говорю і після того, як я повторюю це цілими днями, одного разу він зітхає, бере листа і йде. Але це, напевно, зовсім не під впливом моїх слів, а радше тому, що його знову тягне до Замку, а він не наважується повернутися туди, поки не передасть доручення.
– Але ж ти все слушно говориш, – сказав К. – Ти так правильно все описуєш, що це варте подиву. Як неймовірно ясно ти думаєш!
– Ні, – сказала Ольга. – Ти не так мене розумієш, і так само, напевно, я вводжу в оману Варнаву. Чого він досягнув насправді? Він має право заходити до канцелярії, але, здається, це ще ніяка не канцелярія, а лише її передпокій, а може, й ще гірше, – кімната, у якій тримають усіх, кому не можна заходити до справжніх канцелярій.