Тепер працівникам фірми Пічема часом траплялось ловити власників Д-крамниць чи членів їхніх родин, що пробували просити на вулиці милостині.
Оскільки агенти містера Макхіта викинули їх на вулицю, самостійність їхня значно зросла. їхня незалежність досягла просто-таки нестерпного ступеня; вони не були прив'язані навіть до якоїсь постійної домівки. А, покладаючись на власні здібності, вони дійшли до того, що навряд чи хто з них важив більше ста фунтів.
Пічемові ж усі вони були ще ні до чого, бо мало ще минути принаймні два місяці, поки вони втратять і свою гордість.
Аарон і Оппери стояли перед загадкою. Спочатку тон їхніх розмов із Блумзбері був дуже різкий, та_ незадовго "перед рекламним тижнем вони стали навдивовижу лагідні. Ааронові крамниці вже звикли до дешевих товарів, мов до кокаїну. Вони не могли обходитись без них.
Макхіт не прийшов до Комерційного банку разом з Блумзбері. Він хотів переконати Аарона, що справді, як запевняв, остаточно розірвав стосунки £ Блумзбері й уже кілька тижнів не буває в конторі ЦЗТ. Аарон і обидва Оппери — треба сказати, що їхнє ставлення до Аарона було вже зовсім не таке щире, як донедавна,— дуже упадали коло лорда, який сидів з товстою Гаваною в малесенькому ротику й, думаючи про Дженні, обіцяв зробити все можливе, щоб уладнати "непорозуміння". Від проведення рекламного тижня вирішили поки що не відмовлятися. Блумзбері запевняв, що ЦЗТ скоро зрушить з мілини й зможе відновити постачання. Прощаючись, усі щиро, подружньому потисли один одному руки. Всі мали почуття, ніби вони стали ближчі один одному як люди. Підвищення цін теж було згадане в розмові.
Цього разу Макхіт узяв із собою Поллі. Фанні довелось удатися до всієї своєї красномовності, щоб утримати туалет Поллі на середньому рівні. Макхіт хотів вичепурити її, йов герцогиню; це було б ще гірше, ніж минулого разу намір Блумзбері привести з собою Дженні.
Місіс Оппер дуже люб'язно прийняла Поллі.
Молода місіс Макхіт говорила і не забагато, й не замало; вона тільки дивувалася, чому це Оппери за столом так гучно плямкають.
Президента банку, містера Жака Оппера, Поллі просто зачарувала. Вона взагалі подобалась немолодим чоловікам.
Прогулюючись із Макхітом у парку, Жак Оппер показав йому на старезні, корчуваті дуби, між якими буяла * зелена травиця, й сказав:
— Бачте, мій любий Макхіте, всі вони стоять кожен окремо, на великій відстані один від одного. їм добре, правда ж? Я, знаєте, люблю мати справу з людьми, яким таланить. Цим деревам поталанило. І не кажіть мені, що тут нема їхньої заслуги, що це їх так завбачливо посадили садівники. Головне — у них чудовий вигляд!
Макхіт мовчки йшов поруч нього й подумки давав собі слово, що йому тала нитиме.
На жаль, у цю, здавалося б, таку повну гармонію, вкрався дисонанс: головний інспектор Браун сповістив Макхіта, що не може більше зволікати з його арештом. А коли той
запитав його про причину арешту — питання це раптом чомусь стало для Макхіта страшенно важким,— він дістав відповідь, що на нього впала підозра в убивстві крамарки Мері Свеєр.
Ясне панство, нині я для вас чарки перемиваю І перестилаю вам перини.
Кив хтось у руку пенні — мушу вклонитися йому,
І всі бачать мов дрантя і паскудну цю корчму
І не знають, хто це перед ними.
Та одного вечора здійметься крик на всю гавань,
І спитають: "Що це за гамір такий?"
І побачать, як сміюсь я над своїми чарками,
І скажуть: "Чого б то сміятись отій?"
І трищогловий красень, Корабель стогарматний, Увійде в наш порт.
Скажуть: "Дівчино, йди витирай свої чарки!" — І кинуть мені мідяка. Я його підніму І перину підіб'ю,
Та ніхто не ляже сю ніч у постіль свою.
Ще не знають вони, хто я така.
Та одного вечора здійметься ґвалт на всю гавань,
І спитають: "Що це за ґвалт страшний?"
І побачать, як стою я й дивлюсь у віконце,
І скажуть: "Який в неї усміх лихий!"
І трищогловий красень, Корабель стогарматний, Враз відкриє вогонь.
Ясне панство, отоді-то урвуться вам смішки,
Бо попадають крокви на голови вам.
Ваше місто геть усе буде зрівняно з землею,
І вціліє лиш дах над головою моєю,
І спитають: "Хто ж то мешкає там?"
І всю ніч не втихне галас біля цього дому,
І питатимуть: "Чому їх біда обійшла?"
І побачать уранці, як з дверей виходжу,
І скажуть: "Оце вона тут жила?"
І трищогловий красень, Корабель стогарматний, Чорний стяг піднесе.
І опівдні сто урвиголів зійдуть на берег І заглянуть у кожну хату. Переловлять усіх, руки й ноги скують,
І в кайданах до мене на суд приведуть,
І спитають: "Кого на страту?"
І тоді тихо-тихо у гавані стане,
Як спитають, кому йти на смерть.
І почуєте ви, як скажу я: "Усім!"
А впаде голова,— промовлятиму: "Гоп!"
І трищогловий красень,
Корабель стогарматний,
Понесе мене вдаль.
Мрії посудниці
Ще раз двадцяте вересня
Крамниця трикотажних виробів Мері Свеєр була на Мал-бері-стріт, недалеко від мосту Ватерлоо. Завітавши до Мері, Ф'юкумбі застав її в малесенькій комірчині позаду крамниці, де вона, як і більшість власників Д-крамниць, жила з своїми двома дітьми. Саме приміщення крамниці було трохи просторіше, ніж у інших, і поділене завіскою на дві половини. В першій, від вулиці, стояв прилавок; за завіскою працювали при світлі газового ріжка швачки — двоє дівчат-підлітків. Комірчина Мері освітлювалась малесеньким віконцем, що дивилось у двір. Для швачок цього світла не вистачало, хоч двері до комірчини завжди стояли відчинені — адже груба була тільки там.
Жилось Мері сутужно. її чоловік присилав їй з Мафе-кінга дуже мало. Він був одружений уже вдруге — заради неї розлучився з першою жінкою і мусив утримувати дві сім'ї.
Мері по вуха залізла в борги. Макхітового чека вистачило ненадовго. Правду кажучи, й сама вона була трохи недбала і не мала хисту до,крамарства. Швачки працювали в неї мало не задарма — правда, й робота їхня була небагато варта,— але вона надміру любила похизуватися й щоразу давала їм попоїсти, тільки-но вони витягали свої тоненькі сендвічі з маргарином, що їх півдня жували за роботою. Мері хотіла завжди всім подобатись і любила, щоб люди вихваляли її за щедрість. У неї інколи можна було навіть позичити який шилінг.
Через усю вітрину в неї був наліплений аркуш паперу з написом: "ЦЯ КРАМНИЦЯ НАЛЕЖИТЬ ДРУЖИНІ ФРОНТОВИКА". Вона взагалі охоче розповідала покупцям про свого чоловіка, що мучився десь у Мафекінзі, або показувала вирізані з "Таймсу" стратегічні схеми, що ілюстрували становище обложеного міста. Вона мала дуже привабливий вигляд за прилавком; шкода тільки, що її крам був призначений більще для жіпок, ніж для чоловіків, а то, може, вона торгувала б успішніше. Але й тоді вони мусила б бути уважнішою й не загортати покупцеві замість одних кальсон двоє. Таке недбальство підриває довіру клієнтури.
Ф'юкумбі кілька разів заходив до Мері ввечері, після того як крамниця зачинялась, і сидів у неї, поки вона вкладала дітей спати та прибирала.
Вона розповіла йому, що має багато прикрощів через отой напис у вітрині. Власники сусідніх крамниць звинувачують її в нечесній конкуренції. Вони кажуть, що служба її чоловіка зовсім не тичеться панчох та шкарпеток, які в неї й так занадто дешеві. Та й з патріотичного погляду такі написи — неподобство. Куди це годиться, що дружина англійського солдата змушена апелювати до милосердя публіки!
З цим останнім погодився й Ф'юкумбі.
Про Мака Мері говорила мало, а про Поллі майже й не розпитувала. Адже її роман з Маком фактично скінчився вже кілька років тому.
Відколи вона найняла швачок, справи пішли трохи краще, торгівля пожвавилась. Та незабаром почались перебої в постачанні. Вже зі зборів, на яких Макхіт оголосив про спілку Д-крамниць із концерном Аарона, вона повернулася додому вкрай стривожена. Адже це віщувало нове зниження цін, та й товари в неї тепер будуть не дешевші ніж у великих магазинах Аарона. До найбіднішого населення Лондона, інтересам якого Мак закликав іти назустріч, їй було байдужісінько. Для неї Макові гарні слова означали приблизно се саме, що гарне видовище заметілі для бездомного волоцюги чи грізна краса дев'ятого валу — для корабля в чистому морі.
Всі крамниці тепер без упину знижували ціни. Фірма Крестона теж розпродувала свої товари за безцінь. І от саме тепер, восени, коли люди так охоче купують вовну, її у Мері не стало! їй прислали стандартне друковане попередження, що рекомендувало їй розтягувати запаси, бо нових надходжень товарів найближчим часом не буде.
І Мері відразу зовсім розгубилася. Вона була вже нездатна боротись. Безнастанні турботи й нездорові умови життя підірвали її сили. І взагалі вона занадто рано почала сама добувати собі шматок хліба. її здоров'я було підточене частими й невмілими абортами. Взагалі третій десяток — це найкраща пора в житті людини, але тільки в тому разі, якщо вона не держить Д-крамниці в Сохо. Таких, як Мері, було повно і в Лондоні, й повсюди.
Спочатку Мері спробувала пробитись до Макхіта. Без успіху, звісно. Фанні Крайслер щоразу чимось забивала їй баки. Нарешті Мері погрозила, що піде до "Дзеркала", якщо Мак не зволить хоч поговорити з нею.
Та на нього й ця погроза не вилинула, і вона одного вечора пішла вдвох із Ф'юкумбі до редакції "Дзеркала".
Там її зустріли досить приязно й навіть пообіцяли грошей за матеріал проти цього Д-крамниЧного Наполеона. Редакція хотіла вивідати в неї що-небудь про походження його товарів. Але про це Мері сама нічого не знала. Товари тепер надходили від Центрального закупного товариства. Зате Мері розповіла їм, що Макхіт — це сам славнозвісний Ніж. її слухачі спершу пороззявляли роти, а потім вибухнули гомеричним реготом. Коли вона спантеличено промимрила, що це він порішив Едді Блека, вони, добродушно підсміюючись, поплескали її по спині й запросили повечеряти з ними.
У розпачі Мері пішла додому.