— Але не піжаму… ні, жодних піжам.
— Звичайно, жодних піжам, — підтримала Вайолет.
— Якщо ми її візьмемо і не полюбимо, що тоді? — сказала Джастіна.
— Ви не зможете не полюбити Джоді, — тепло сказала Джейн. — Вона солодка.
— Я думаю, — вагалася Джастіна, — вона не…, немає небезпеки…, вона не має… якихсь бридких комах?
— Та що ви, — вражено сказала Джейн. — Вона ж мешкає на Веселій.
Вперше в житті Джейн стала на захист вулиці Веселої. Але навіть вулиця Весела заслужила на справедливість. Джейн була цілком певна, що на вулиці Веселій не може бути жодних бридких комах.
— Та якщо навіть…, якщо має…, то існує така річ, як густий гребінець, — героїчно сказала Вайолет.
Джастіна звела докупи свої чорні брови.
— У нашій родині ніколи не було потреби в такому артикулі, Вайолет.
Вони знову гачкували, плели і перезиралися. Врешті Джастіна сказала:
— Ні.
— Ні, — сказала Вайолет.
— Надто чорнява, — сказала Джастіна.
— Надто велика, — сказала Вайолет.
— А тепер, коли все вирішено, можливо, Джейн скоштує девоншірський крем, який я сьогодні зробила, — сказала Джастіна.
Незважаючи на девоншірський крем і велику китицю братчиків, — Вайолет наполягла, щоб Джейн узяла їх, — Джейн йшла додому зі свинцевим тягарем розчарування на серці. Здивувалася, виявивши, що Метровий Крок цілком задоволений.
— От якби вони сказали, що її візьмуть, то, швидше про все, вже назавтра прислали б звістку, що передумали. А тепер буде навпаки.
Втім, Джейн була вкрай здивована, отримавши назавтра від леді Тайтус записку, де значилося, що вони передумали, вирішили вдочерити Джоді, тож нехай вона зайде і допоможе їм вирішити, до яких заходів слід удатися з цього приводу.
— Ми дійшли висновку, що вона не надто велика, — сказала Вайолет
— І не надто чорнява, — сказала Джастіна.
— Я знаю, що ви її полюбите, — сказала щаслива Джейн.
— Ми прагнемо стати для неї найкращими і найдобрішими батьками, — сказала Джастіна. — Звичайно, віддамо її на уроки музики. Ти не знаєш, Джейн, вона музикальна?
— Дуже музикальна, — запевнила Джейн, згадавши Джоді та фортепіано на Веселій, 58.
— На Різдво діставатиме повнісіньку панчоху подарунків, — сказала Вайолет.
— Слід завести корову, — сказала Джастіна. — Вона повинна випивати склянку теплого молока щовечора перед сном.
— Ми мусимо приготувати для неї маленьку південно-західну кімнату, — сказала Вайолет. — Я думаю, сестро, туди підійшов би блідо-синій килим.
— Вона не повинна очікувати, що знайде тут божевільне сучасне сум'яття, — урочисто промовила Джастіна, — але ми спробуємо згадати, що молодь потребує спілкування і здорових розваг.
— Чи ж не чудово буде плести для неї светри? — сказала Вайолет.
— Треба б знайти дерев'яні качечки, які вирізав нам дядько, коли ми були малими, — сказала Джастіна.
— Приємно буде любити когось юного, — сказала Вайолет. — От тільки жаль, що вона не близнята.
— Після зрілого обмірковування, — сказала Джастіна, — я певна, що ти згодишся, — мудро буде впевнитися, чи ми впораємося з однією дитиною, перш ніж розпочати з двома.
— А дозволите їй тримати кота? — спитала Джейн. — Вона любить котів.
— Я не думаю, щоб ми заперечували проти кота-хлопчика, — обережно сказала Джастіна.
Зрештою було вирішено, що, повернувшись до Торонто, Джейн знайде когось, хто їхатиме на Острів і зможе привезти з собою Джоді. Джастіна урочисто відрахувала і віддала Джейн на зберігання суму, яка була достатньою для оплати подорожі Джоді та потрібний їй для такої подорожі одяг.
— Я одразу ж напишу міс Вест, але попрошу її, щоб вона нічого не казала Джоді, доки я не повернуся. Я б хотіла сама їй все розповісти…, побачити її очі.
— Ми дуже вдячні тобі, Джейн, — сказала Джастіна. — Завдяки тобі сповниться наше найзаповітніше бажання.
— Повністю сповниться, — сказала Вайолет.
39
— Якби ж ми тільки могли зробити літо довшим, — зітхнула Джейн.
Але це було неможливим. Настав вересень і вона знову мала заховати Джейн, витягнувши Вікторію. Але не раніше, як видасть заміж Міранду Джиммі Джон. Джейн така була зайнята, допомагаючи Джиммі Джонам готуватися до весілля, що Ліхтарний Пагорб тільки тоді її бачив, коли вона забігала щось приготувати для тата. Як дружка, вона мала змогу вдягнути чудову сукню з рожевої органді з синіми та білими вишиваними вставками, куплену для неї мамою.
Але, коли весілля відбулося, Джейн знову мусила попрощатися з Ліхтарним Пагорбом…, срібно-вітряною затокою…, ставком…, стежкою через гай Великого Доналда…, на жаль, той гай збиралися вирубати та розорати…, садом, що, хоча й був її садом, то все ж вона ніколи не знала його зимового, а бачилася з ним лише влітку…, з вітром, що співав між ялинами…, з чайками, що біло злітали над гаванню…, з Булькою, Таланом, Першим Пітером та Срібняком. І з татом. Але хоч як вона сумувала за ними, то все ж не відчувала такого розпачу, який торік переповнював її серце. Наступного літа вона повернеться, — тепер у цьому не було жодного сумніву. Знову зустріне маму, думка про повернення до Сент-Агата не викликала в неї спротиву, а ще треба було подивитися на захоплення щасливої Джоді, а ще тато мав її супроводжувати до Монреалю.
За день до від'їзду Джейн у Ліхтарному Пагорбі з'явилася тітка Айрін. Здавалося, що вона хоче щось сказати, але не може підібрати слів. Перед відходом торкнулася руки Джейн і дуже багатозначно зиркнула на неї.
— Якщо ти почуєш якісь новини перед наступною весною, любесенька…
— Які новини я маю почути? — спитала Джейн із тою жахливою відвертістю, що завжди дратувала тітку Айрін.
— Ах…, ніхто не може сказати напевно…, хто знає, які зміни можуть трапитися?
Джейн кілька секунд почувалася незручно, а потім знизала плечима. Тітка Айрін завжди кидала якісь таємничі натяки, вплітаючи у них пасма інсинуацій, що чіплялися, наче павутина. Джейн навчилася ніколи не сперечатися з тіткою Айрін.
— Я справді не мала змоги зробити для цієї дитини всього, що хотіла, — жалілася тітка Айрін певній своїй приятельці. — Вона завжди тримала мене на відстані витягнутої руки. Всі Кеннеді мають складний характер…, от хоча б її матір…, хто на неї гляне, думає, що це троянда, вершки і мед. Але всередині, моя люба…, тверда як скеля. Вона зруйнувала життя мого брата і зробила все…, я маю на увазі, ГЕТЬ УСЕ, щоб настроїти проти нього його дитину.
— Але схоже, що зараз Джейн дуже любить свого батька, — сказала приятелька.
— О, напевно, що так…, наскільки вона може когось любити. Але Ендрю — дуже самотня людина. Я не знаю, чи так і зостанеться надалі. Останнім часом я задавала собі питання…
— Питання, чи він урешті розлучиться в Штатах та одружиться з Ліліан Морроу, — відкритим текстом сказала приятелька. Вона мала великий досвід у заповненні та розшифруванні недомовок Айрін.
Тітка Айрін виглядала на особу, вражену такою простомовністю.
— О, я не мала на увазі, що… я не хотіла сказати…, просто не знаю…, але, звісно, Ліліан — та дівчина, з якою він мав побратися, а не з Робін Кеннеді. У них так багато спільного. І хоча зазвичай я не схвалюю розлучень…, вважаю їх шокуючими…, але ж…, трапляються особливі обставини….
Поїздка Джейн із татом до Монреалю була чудовою.
— Приємно думати, що ми помолодшали на годину, — сказав тато, перевівши у Кемпбелтоні[76] свій годинник на годину назад. Він казав такі речі впродовж усієї дороги.
На станції у Монреалі Джейн притиснулася до тата.
— Татусю, коханий…, але ж я повернуся наступного літа. Ти ж знаєш.
— Звичайно, — сказав тато. А тоді додав:
— Джейн, от трішки грошей для тебе. Думаю, ти на Веселій, 60 не дістаєш аж надто багато кишенькових?
— Зовсім їх не дістаю… Але як ти їх наскладав, тату? — Джейн глянула на банкноту, які він вклав їй в долоню. — П'ятдесят доларів? Тату, це ж дуже багато.
— Цей рік видався у мене вдалим, Джейн. Редактори були щедрими. І взагалі…, коли ти зі мною, я пишу більше…, відчуваю, що деякі мої старі амбіції за минулий рік воскресли.
Джейн, яка всю свою левину нагороду витратила на речі для Ліхтарного Пагорба і гостинці для знайомих дітлахів, сховала гроші до торбинки, вирішивши, що вони їй придадуться на Різдво.
— Життя, будь до неї милосердним…, хай любов ніколи її не покине, — сказав Ендрю Стюарт, дивлячись услід поїзду, що від'їжджав до Торонто.
Джейн виявила, що бабуся наново обставила її кімнату. Зайшовши туди, вона побачила пишноту рожевого та сірого кольорів замість давньої тьмяності. Сріблястий килим…, мерехтливі завіси…, крісла, наново оббиті жакардом…, меблі кремового кольору…, рожеве шовкове покривало на ліжку. Стара ведмежа шкура, — єдина річ, що їй насправді подобалася. — зникла. Так само, як колиска. Велике дзеркало було замінене іншим, круглим і без оправи.
— Як тобі це подобається? — насторожено спитала бабуся.
Джейн згадала свою кімнатку на Ліхтарному Пагорбі, з голою підлогою і старосвітським білим ліжком, покритим клаптиковою ковдрою.
— Дуже гарно, бабусю. Дуже дякую
— На щастя, — сказала бабуся, — я й не очікувала надмірного ентузіазму.
Коли бабуся вийшла, Джейн повернулася спиною до усієї тієї розкоші і підійшла до вікна. Єдиним, що єднало її з домом, були зорі. Питала себе, чи дивиться на них тато…, ні, звичайно, він ще не встиг повернутися додому. Але там вони всі на своїх місцях…, Полярна зірка над Сторожовою Вежею, іскристий Оріон над пагорбом Великого Доналда.
І Джейн зрозуміла, що відтепер вона вже ніколи не лякатиметься бабусі.
— Ой, Джейн! — сказала Джоді. — Ой, Джейн!
— Я певна, Джоді, що ти будеш щасливою з леді Тайтус. Вони трохи старомодні, але такі добрі…, а ще у них чудовий сад. Більше тобі не доведеться робити сад із зів'ялих квітів. Побачиш, як цвіте їхня знаменита вишнева алея…, я ніколи цього не бачила.
— Це як прекрасний сон, — сказала Джоді. — Але, Джейн, мені ненависна наша розлука.
— Ми будемо проводити разом літо замість зими. Тільки й усього, Джоді. І це значно приємніше. Будемо купатися… Я навчу тебе плавати кролем. Мама каже, що її подруга, місіс Ньютон, візьме тебе з собою аж до Саквілла, а там тебе зустріне міс Джастіна Тайтус. Ще мама вибере тобі одяг.
— Мені здається, що це як потрапити до раю, — сказала Джоді, затамувавши подих.
Джейн дуже сумувала за Джоді, коли вона поїхала, але життя тривало далі.