Здавалося, він рухався кривою лінією, паралельною Місяцеві. Нічне світило велично виблискувало у просторі, тимчасом як з протилежного боку денне світило запалювало свої вогні.
Це становище починало непокоїти.
— Чи долетимо ми? — спитав Ніколл.
— Будемо сподіватися, що долетимо, — відповів Барбікен.
— Ви боягузи, — зауважив Мішель Ардан. — Ми прилетимо, і ще швидше, ніж надіємося.
Барбікен знову взявся до роботи, розташовуючи прилади, призначені сповільнити падіння.
Треба пригадати сцену мітингу в Темпа-Тауні, у Флоріді, коли капітан Ніколл був ще ворогом Барбікена і Мішеля Ардана. Отже, тоді капітанові Ніколлу, який запевняв, що снаряд розіб'ється, як скло, Мішель відповів, що він сповільнить своє падіння за допомогою відповідно розміщених ракет.
Справді, потужні ракети, приміщені позаду на дні снаряда, випускаючи продукти горіння навколо, могли відштовхнути снаряд у протилежний бік і певною мірою загальмувати падіння ядра. Щоправда, ці ракети мали горіти в порожняві, але кисню для них не бракувало б, бо вони самі постачали б його, як місячні вулкани, вибуханню яких не заважає відсутність атмосфери навколо Місяця.
Отже, Барбікен мав запас ракет у маленьких нарізних стальних гарматках, загвинчуваних у дно снаряда. Зсередини ці гарматки доходили до рівня підлоги. Назовні вони висувалися на 20 сантиметрів. Їх було двадцять. Отвір, зроблений у диску, давав змогу запалити ґноти, що сполучалися з ракетами. Все діяння їх відбувалося зовні. Горюча суміш була закладена в кожну гарматку. Досить було вийняти металеві затички у дні і встромити замість них гарматки, які повинні були зайняти ті самі дірки.
Ця нова робота була закінчена до третьої години, всіх застережних заходів ужито, і залишалося тільки чекати.
Тимчасом снаряд помітно наблизився до Місяця і вже, очевидно, зазнавав певною мірою його впливу. Але власна швидкість снаряда скеровувала його косою лінією. Від цих двох впливів, в результаті складання двох сил, мала утворитись одна лінія, яка, мабуть, буде дотичною. Але стало ясно, що снаряд не впаде перпендикулярно на поверхню Місяця.
Неспокій Барбікена ще подвоївся, коли він побачив, що ядро чинить опір впливові тяжіння. Невідоме відкривалося перед ним, невідоме серед міжзоряних просторів! Він, як вчений, передбачав три можливі гіпотези: повернення на Землю, прибуття на Місяць, стояння на нейтральній лінії. Несподівано виникла ще одна, четверта гіпотеза, страшніша за всі інші. Щоб поставитися до цієї нової небезпеки спокійно, треба було бути рішучим вченим, як Барбікен, флегматиком, як Ніколл, або відважним авантурником, як Мішель Ардан.
Розмова точилася навколо цієї теми. Вони шукали причини, яка могла б викликати такі наслідки.
— Отже, ми збочили, — сказав Мішель. — Але через що?
— Я боюсь, — відповів Ніколл, — що, хоч вжили всіх можливих заходів, колумбіада не була точно націлена. Помилки, хоч і найменшої, було досить, щоб кинути нас за межі місячного тяжіння.
— Значить погано було націлено? — спитав Мішель.
— Ні, я цього не думаю, — відповів Барбікен. — Перпендикулярність гармати була точна, її напрям на зеніт незаперечний. Ми неодмінно мусіли потрапити на Місяць, коли він проходив у зеніті під час своєї повної фази. Тут є якась інша причина, якої я не доберу.
— Чи не прибуваємо ми занадто пізно? — спитав Ніколл.
— Занадто пізно? — перепитав Барбікен.
— Так, — продовжував Ніколл. — У повідомленні Кембріджської обсерваторії зазначено, що переліт повинен відбутися за 97 годин 13 хвилин і 20 секунд. Тобто раніше Місяць ще не дійде до призначеної точки, а пізніше він вже пройде її.
— Згоден, — відповів Барбікен. — Але ми вилетіли першого грудня об одинадцятій годині без 13 хвилин і 25 секунд вечора, і ми повинні прибути п'ятого опівночі, саме тоді, коли буде повна фаза. Тепер маємо п'яте грудня. Зараз третя з половиною година вечора, і восьми з половиною годин цілком досить, щоб ми досягли своєї мети. Чому б ми не прибули туди?
— Чи не буде це надмірною швидкістю? — відповів Ніколл. — Бо ми знаємо тепер, що початкова швидкість була більша, ніж гадали.
— Ні! Сто разів ні! — заперечив Барбікен. — Лишок швидкості, коли напрям снаряда був правильний, не завадить нам досягти Місяця. Ні! Тут сталося відхилення. Ми відхилилися!
— Через кого? Через що? — спитав Ніколл.
— Я не можу цього сказати, — відповів Барбікен.
— Гаразд, Барбікене, — сказав тоді Мішель. — Хочеш знати мою думку про це відхилення?
— Кажи!
— Я не дам і півдолара, щоб дізнатись, через що так сталося. Ми відхилилися, оце факт! Куди ми прямуємо, мало важить. Ми це побачимо. Якого чорта! Коли ми вже залетіли в простір, то, однаково, нарешті упадемо на якийсь центр тяжіння.
Ця байдужість Мішеля Ардана не могла задовольнити Барбікена. Не можна сказати, що він непокоївся за майбутнє. Але він хотів неодмінно знати, через що саме його снаряд збочив.
Тимчасом ядро рухалось боковим напрямом до Місяця, а разом з ним і кортеж з предметів, викинутих з нього. Барбікен міг навіть установити з певних вихідних точок на Місяці, відстань до якого була менша за 8 500 кілометрів, що швидкість снаряда стала незмінною. Ще новий доказ того, що не було падіння. Сила поштовху не перемагала притягання Місяця, але траєкторія снаряда безумовно наближала його до місячного диска, і можна було сподіватися, що на ближчій відстані дія ваги переможе й остаточно спричинить падіння.
Три приятелі, не маючи чого кращого робити, продовжували свої спостереження. Проте вони не могли відзначити будь-які топографічні деталі на поверхні супутника, бо його рельєфи розпливалися в світлі сонячного проміння.
Так вони дивилися через бокові ілюмінатори до восьмої години вечора. Тоді Місяць так збільшився перед їх очима, що заслонив собою половину неба. Сонце — з одного боку, нічне світило — з другого наповнювали снаряд світлом.
У цей момент Барбікен гадав, що тільки 3 200 кілометрів відділяє їх від цілі. Швидкість снаряда, здавалось йому, була 200 метрів на секунду, тобто 720 кілометрів на годину. Дно ядра мало тенденцію обернутися до Місяця під впливом доцентрової сили. Але відцентрова сила завжди перемагала, і тому можливо, що прямолінійна траєкторія зміниться на якусь криву, характер якої ще не можна було визначити.
Барбікен весь час шукав розв'язання своєї нерозв'язної проблеми. Години минали безрезультатно. Снаряд помітно наближався до Місяця, але вже було ясно, що він його навряд чи досягне. Найкоротша відстань до Місяця, на якій снаряд пройде, була наслідком двох сил — притяжної і відштовхної, які діяли на рухоме тіло.
— Я вимагаю тільки одного, — повторював Мішель. — Пройти досить близько від Місяця, щоб збагнути його таємниці!..
— Хай буде проклята тоді, — вигукнув Ніколл, — причина, що відхилила з путі наш снаряд!
— Хай буде проклятий тоді, — відповів Барбікен, немовби його мозок осяяла раптова думка, — хай буде проклятий болід, який ми здибали в дорозі!
— Ого! — вимовив Мішель Ардан.
— Що ви хочете сказати? — скрикнув Ніколл.
— Я хочу сказати, — продовжував Барбікен переконаним тоном, — я хочу сказати, що ми відхилилися виключно через зустріч з цим мандрівним тілом.
— Але ж воно нас не зачепило, — заперечив Мішель.
— Це все одно. Його маса, порівняно до маси нашого снаряда, колосальна, і його притягання досить, щоб вплинути на наш напрям.
— Така мізерна причина! — вигукнув Ніколл.
— Так, Ніколл, але хоч яка вона була мізерна, — відповів Барбікен, — на відстані триста сімдесят тисяч кілометрів більшої і не треба було, щоб ми не досягли Місяця.
Розділ X
СПОСТЕРІГАЧІ МІСЯЦЯ
Очевидно, Барбікен знайшов єдине можливе пояснення цього відхилення. Хоч яка незначна ця причина, але її було досить, щоб змінити траєкторію снаряда. Це було дуже прикро. Відважна спроба не вдавалася через зовсім випадкову причину, і, виключивши якісь несподіванки, не можна було вже надіятись досягти місячного диска. Чи пройдуть вони досить близько від нього, щоб розв'язати питання фізики і геології, досі ще нерозв'язані?
Це було єдине, що непокоїло хоробрих мандрівників. Про свою дальшу долю вони не хотіли навіть думати. Проте, що станеться з ними серед цих самотніх незмірних просторів, з ними, яким незабаром невистачить повітря? Ще кілька днів, і вони, задихнувшись, впадуть у цьому мандрівному ядрі. Але кілька днів — це були століття для цих сміливців, і вони присвячували кожну свою хвилину спостереженням Місяця, якого вони більше не сподівалися досягти.
Приблизно 2 100 кілометрів відділяли снаряд від супутника Землі. Троє мандрівників у цих умовах були далі від Місяця — вони гірше бачили деталі диска, ніж жителі Землі, озброєні своїми потужними телескопами.
Отже, на цій відстані топографічні деталі Місяця, які спостерігалися без підзорних труб, не були чітко визначені. Можна було побачити оком широкі контури великих ущелин, неправильно званих "морями", але не можна було розпізнати їх характеру. Виступи гір зникали в яскравому світлі відбитого сонячного проміння. Очі засліплювались, немов дивились у чан з розтопленим сріблом, і мимохіть відвертались.
Проте довгаста форма Місяця вже була помітна. Він з'являвся, наче гігантське яйце, гострий кінець якого був обернений до Землі. Справді, Місяць, рідкий або м'який у перші часи свого формування, являв тоді собою закінчену сферу. Але незабаром, притягнений земним тяжінням, він під впливом ваги витягся. Ставши супутником, він втратив первісну чистоту своїх форм, його центр тяжіння посунувся наперед від центра фігури і з цього розташування деякі вчені зробили висновок, що повітря і вода могли пересунутися на протилежний бік Місяця, який ніколи не видно з Землі.
Ця зміна первісних форм супутника була помітна лише протягом кількох хвилин. Віддаль снаряда від Місяця дуже швидко зменшувалася; швидкість теж була менша порівняно до початкової, але ввосьмеро або вдев'ятеро перевищувала швидкість земних поїздів-експресів. Косий напрям ядра, саме через свою косину, давав Мішелю Арданові змогу надіятися, що воно зачепить якусь точку місячного диска. Він не хотів вірити, що ядро не потрапить туди. Ні! Він не міг вірити і часто повторював це. Але розсудливіший Барбікен не переставав відповідати йому з невблаганною логікою:
— Ні, Мішелю, ні! Ми не можемо інакше досягти Місяця, як через падіння, але ми не падаємо.