—Але я питаю тебе: а чому... тут повинні бути людожери?
— Адже острів називається "Мангана". Сама людоїдська назва
І Пеншіна ледь встигає ухилитися від удару кулаком, чого він цілком заслуговує за такий огидний каламбур.
Втім, чи є на Мангану людожери, чи ні, — "Його високості" не вдається з ними познайомитися.
Дійсно, ледь Стандарт-Айленд підійшов на відстань милі до Мангани, як від острова до молу Штирборт-Харбора попрямувала пирога. У ній був англійський резидент — простий протестантський пастор, який встановив на архіпелазі набагато більш жорстоку тиранію, ніж колишні тубільні монархи. Високоповажна духовна особа володіє кращими землями на цьому острові, що має тридцять миль в окружності і населеному чотирма тисячами жителів; поля тут добре оброблені, є багатющі плантації таро, арроруту і ямсу. У столиці острова Оухоре, біля підніжжя пагорба, порослого кокосовими пальмами, хлібними, манговими і перцевими деревами, стоїть комфортабельний будинок пастора. Кругом будинку в квітучому саду розпускаються колія, гарденії і півонії. Пастор підтримує свою могутність за допомогою мутої — поліції, перед взводом якої схиляються їх тубільні величності і яка забороняє жителям лазити на дерева, полювати і ловити рибу по неділях і іншим святкових днях, гуляти після дев'яти годин вечора і купувати продукти за цінами, що відхиляються від довільно встановленої такси. За всі ці "порушення" стягуються штрафи, причому левова частка піастрів застряє в кишенях не надто педантичного пастора.
З човна виліз товстий чоловік. До нього підійшов портовий офіцер, і вони обмінялися привітаннями.
— Від імені їх Величностей короля та королеви острова Мангани, — каже англієць,
— я вітаю його превосходительство губернатора Стандарт-Айленда.
— Я уповноважений вислухати і подякувати вам, пане резидент, — відповідає офіцер, — а наш губернатор особисто з'явиться засвідчити свою повагу...
— Його превосходительство може розраховувати на хороший прийом, — каже резидент з виразом лукавства й жадібності на своїй хитрій фізіономії.
Потім він додає солодким голоском:
— Я вважаю, санітарний стан Стандарт— Айленда не залишає бажати кращого ?..
— Він, як завжди, чудовий.
— Можливо, однак, є випадки заразних захворювань — інфлюенцій, тифу, вітряної віспи?..
— Навіть нежиті ні в кого немає, пан резидент. Будьте ласкаві розпорядитися, щоб нам надали вільний доступ на берег, і як тільки ми закріпимося на своїй стоянці, можна буде встановити регулярне сполучення з островом Мангана.
— Справа в тому... — говорить пастор не без деякого коливання, — якщо хвороби...
— Повторюю вам, про хвороби і згадки немає.
— Отже, мешканці Стандарт-Айленда мають намір зійти на берег ?..
— Так... так само, як зовсім недавно вони сходили на східних островах.
— Чудово, чудово... — повторює низенький товстун. — Будьте впевнені, прийом їх чекає найкращий, раз немає епідемій...
— Запевняю вас, ніяких.
— Що ж, нехай висаджуються... в будь-якій кількості... Жителі острова приймуть їх найкращим чином, адже вони дуже гостинні... Тільки...
— У чому ж справа?
— Їх величності в згоді з радою вождів вирішили, що на острові Мангана, так само як і на інших островах архіпелагу, для іноземців встановлюється податок на право висадки...
— Податок?
— Так... два піастри... Бачите, яка трохи... два піастри з кожного, хто зійде на берег.
Абсолютно ясно, що цей закон внесений резидентом, а король, королева та рада вождів тільки схвалили його, і, звичайно, значна частка надходжень від податку піде його превосходительству. Проте на островах східній частині Тихого океану про такі податки ніколи й мови не було, і тому портовий офіцер не може стримати свого здивування.
— Ви серйозно говорите ?.. — запитує він.
— Цілком серйозно, — заявляє резидент. — Ми не впустимо нікого, хто не сплатить цих двох піастрів...
— Добре! — відповідає офіцер.
Потім, розкланявшись з його превосходительством, він йде в телефонну кабіну і повідомляє про цю пропозицію комодору.
Етель Сімкоо з'єднується з губернатором. Чи личить плавучому острову зупинятися на виду Мангани, оскільки претензії місцевої влади настільки ж рішучі, як і необґрунтовані?
Відповіді довго чекати не доводиться. Порадившись зі своїми помічниками, Сайрес Бікерстаф відмовляється підкоритися цій образливій постанові про податок. Стандарт-Айленд не буде зупинятися ні у острова Мангани, ні біля інших островів архіпелагу.
Жадібний пастор так і залишиться при своїх претензіях, а мільярдці відправляться куди-небудь по сусідству, до менш жадібних і менш вимогливих тубільців.
Тому механікам дається розпорядження пустити всі мільйони кінських сил щодуху. От яким чином сталося, що Пеншіна позбувся задоволення потиснути руку шановним людожерам — якщо вони і були на архіпелазі! Але не варто йому сумувати! На островах Кука люди більше не поїдають собі подібних.
Стандарт —Айленд направляється по широкому морському рукаву, який на півночі замикається групою з чотирьох островів. Назустріч часто трапляються пироги. Деякі з них зроблені і оснащені досить майстерно, інші являють собою
простий видовбаний деревний стовбур, але керують ними сміливі рибалки, які наважуються полювати навіть за китами, численними в цих морях.
Острови цієї групи дуже родючі, і зрозуміло, чому Англія, якої поки що не вдалося приписати їх до своїх тихоокеанських володінь, нав'язала їм свій протекторат. Здалеку можна було розрізнити скелясті береги Мангани, облямовані кільцем коралових рифів, сліпучо білі будинки, обмазані негашеним вапном, одержуваним з коралів, і пагорби, які не перевищують двохсот метрів і вкриті темно —зеленою тропічної рослинністю.
На другий день комодор Сімкоо по горах, зарослих лісом до самих вершин, визначає острів Раротонга. Ближче до середини острова піднімається на тисячу п'ятсот метрів вулкан, вершина якого виступає над густими зеленіючими хащами. Серед цих заростей виділяється білосніжна будівля з готичними вікнами. Це протестантський храм, збудований серед великих лісів, які спускаються до самого узбережжя. Дерева, дуже високі, з потужними гілками і химерними стовбурами, вигнуті, викривлені і покриті величезними наростами, як старі яблуні Нормандії або старі оливи Провансу.
Може бути, преподобний пастор, який пасе душі жителів Раротонга і перебуває в половинній частці з директором "Німецького Тихоокеанського товариства ", який захопив у свої руки всю торгівлю на острові і не встановлював, як його колега з острова Манган, податку на іноземців ?
Може бути, мільярдці могли б, не розщедрюючись, засвідчити свою повагу двом королевам, які заперечують один у одного владу над островом, одна в селищі Арогнані, інша в селищі Аваруа? Але Сайрес Бікерстаф не вважає за потрібне робити стоянку в цього острова, і його підтримує вся рада іменитих громадян, які звикли, щоб їм всюди надавали королівський прийом. Загалом, це чистий збиток для тубільців, що перебувають під владою невдалих англіканських священиків, бо у набобів Стандарт-Айленда туго набитий капшук, і вони завжди готові смітити грошима.
До вечора видно вже тільки пік вулкана, що стирчить на горизонті, немов олівець. Міріади морських птахів влаштувалися без жодного дозволу на Стандарт-Айленді і кружляють над ним, а з настанням ночі відлітають, швидко махаючи крилами, в північну частину архіпелагу, на острівці, у яких вічно шумить прибій.
Під головуванням губернатора на плавучому острові збирається рада, і на ньому вноситься пропозиція про зміну маршруту. Стандарт-Айленд пливе по воді, де переважає англійський вплив. Продовжувати шлях на захід уздовж двадцятої паралелями, як було вирішено раніше, значить пливти по напрямку до островів Тонга і Фіджі. Але те, що сталося на островах Кука, не схиляє до відвідування цих островів. Чи не краще податися до Нової Каледонії, архіпелагу Лоялті, де "перлина Тихого океану" буде прийнята зі звичайною французькою ввічливістю? Потім, після грудневого сонцестояння, можна буде, не мудруючи, повернутися в екваторіальну зону.
Правда, це означало б віддалитися від Нових Гебрід, куди треба доставити малайців і їх капітана з потерпілого крах кечу...
Під час обговорення нового маршруту малайці проявляли дуже зрозумілу тривогу, тому що, якщо зміни будуть прийняті, це ускладнило б їх повернення на батьківщину. Капітан Сароль не може приховати свого розчарування, скажімо навіть, своєї люті, і той, хто почув би, як він говорить з командою, без сумніву вважав би його роздратування більш ніж підозрілим.
— Як вам подобається, вони хочуть висадити нас на Лоялті... або на Новій Каледонії!.. А наші друзі вже чекають нас на Ероманга... А наш план? Адже на Нових Г ебридах все так добре підготовлено! Невже удача вислизне у нас з рук ?..
На щастя для малайців і на нещастя для Стандарт-Айленда, пропозиція змінити шлях не приймається. Імениті панове не терплять ніякого порушення своїх звичок. Плавання триватиме так, як це встановлено маршрутом, розробленим при відплитті з бухти Магдалени. Але для того, щоб відшкодувати двотижневу зупинку на островах Кука, яка не відбулася, прийнято рішення попрямувати до архіпелагу Самоа, тобто зробити гак в північно —західному напрямку, перш ніж іти на острови Тонга.
Дізнавшись про таке рішення, малайці не можуть приховати свого задоволення.
Втім, що ж, цілком природно, — як їм не радіти тому, що рада іменитих громадянина відмовився від свого наміру висадити їх на Новій Каледонії?
2. ВІД ОСТРОВА ДО ОСТРОВА
Якщо горизонт Стандарт-Айленда начебто прояснився, з тих пір як відносини між правобортними і лівобортними жителями стали менше натягнутими, якщо цим поліпшенням обидві сторони зобов'язані почуттю, яке відчувають один до одного Уолтер Танкердон і міс Ді, і якщо, нарешті, губернатор і директор управління мистецтв мають підстави сподіватися, що прийдешній день не буде затьмарений внутрішніми чварами, то тим не менш саме існування "перлини Тихого океану" знаходиться під загрозою і навряд чи їй вдасться уникнути давно підготовленої катастрофи. Чим далі на захід, тим ближче вона до місця своєї загибелі, і винуватець злочинного задуму проти плавучого острова не хто інший, як капітан Сароль.
Справді, зовсім не випадкові обставини привели малайців на Сандвічеві острови.