Друге бажання Пітер залишив би про запас.
Феї намагалися відмовити його і навіть створювали всілякі перешкоди.
— Я можу наділити тебе силою, щоб ти міг долетіти до маминого дому, — сказала Королева. — Але я не можу відчинити перед тобою двері.
— Те вікно, через яке я вилетів, буде відчинене, — запевнив її Пітер. — Мама завжди тримає його відчиненим в надії, що я повернусь.
— Звідки ти знаєш? — спитали феї, вельми здивовані його впевненістю, і Пітер справді не міг цього пояснити.
— Просто знаю, — сказав він.
Отже, оскільки він був твердий у своєму бажанні, феї мусили його виконати. Ось як вони наділили його силою польоту: просто всі разом взялися лоскотати йому плечі, аж поки він відчув там приємне свербіння, а потім почав підійматися все вище і вище і полетів над Садами, над дахами будинків…
Це було таке захоплююче відчуття, що замість того, щоб летіти просто до свого старого дому, він попрямував до Собору святого Павла, тоді до Кришталевого палацу і назад до річки, і до Ріджентс-Парку, і поки долетів до рідного дому, зрозумів, що друге його найзаповітніше бажання — стати пташкою.
Вікно було відчинене навстіж, точнісінько так, як він і очікував, і він аж затремтів від хвилювання, і побачив маму — вона спала в ліжку.
Пітер нечутно сів на дерев'яне бильце в ногах у мами і ніжно подивився на неї. Вона лежала, поклавши руку під голову, і ямка в подушці схожа була на гніздо, вистелене її хвилястим русявим волоссям. Він згадав, хоча вже й давно забув, що вона завжди на ніч розпускала коси.
Її довга нічна сорочка була обшита миленькими шлярками! Пітер дуже зрадів, що вона виявилась такою симпатичною мамою.
Але лице її було сумне, і Пітер знав, чому вона сумує. Її рука зробила округлий рух, ніби обіймаючи когось, і Пітер знав, кого вона обіймала.
"О мамо, — промовив Пітер подумки, — якби ти тільки знала, хто це сидить на бильці ліжка у тебе в ногах". Він легесенько погладив маленький горбок на ковдрі, під яким вгадувались її стопи, і по лицю її було видно, що їй це приємно. Він добре знав, що досить йому тихесенько покликати: "Мамо", — і вона прокинеться. Мами завжди зразу прокидаються, коли ви промовляєте це слово. Як би вона тоді зраділа, як міцно притулила б його до себе! Як це було б приємно для нього! Але яким невимовним щастям це стало б для неї! Боюсь, Пітер тверезо зважував це все. Повертаючись до мами, він ні на мить не сумнівався, що тим самим дарує їй найбільшу втіху, про яку тільки може мріяти жінка. Для мами немає нічого кращого, думав він, ніж маленький ріднесенький синочок на руках. Як вона буде ним пишатися! (До речі, цілком слушно і справедливо).
Але чому Пітер так довго сидить на бильці, чому не каже мамі, що він повернувся?
Я всіляко ухиляюся від правди, яка полягає в тому, що він почував внутрішнє роздвоєння. То він з тугою дивився на маму, то — з такою ж тугою — на вікно. Так, дуже приємно було б знову стати її сином, але, з іншого боку, які дні він проводив у Садах! І що тепер — знов доведеться натягати на себе одяг? Він спурхнув з бильця і взявся відкривати шухлядки, щоб подивитися на свій старий одяг. Все лежало на місці, але він ніяк не міг згадати, як його треба вдягати. Наприклад, шкарпетки — їх носять на руках чи на ногах? Він вже намірився було натягти шкарпетку собі на руку, як раптом щось сталося — може, це заскрипіла якась шухляда. Словом, як би там не було, мама прокинулась і ніжно промовила: "Пітер" — так, ніби це найпрекрасніше слово на світі. Він і далі сидів на підлозі, тамуючи подих, і дивувався: як вона знала, що він повернувся? Якби вона ще раз промовила: "Пітер", він би не втримався і з криком: "Мамо!" — кинувся б до неї. Але вона нічого більше не сказала, тільки застогнала тихенько, і коли він знову поглянув їй в обличчя, то побачив, що вона спить, уся в сльозах.
Це дуже засмутило Пітера, і як, ви думаєте, він цьому зарадив?
Він знову сів на бильце ліжка і заграв мамі прекрасну колискову на своїй сопілці. Він старався грати так, як вона перед тим вимовляла слово "Пітер"; він все грав і грав, без кінця, аж поки лице його мами не просвітліло.
Цієї миті він так подобався собі, що йому страх як захотілося дочекатися маминого пробудження і почути від неї: "О, Пітере, як чудово ти граєш!" Однак тепер, оскільки мама, як йому здавалось, була задоволена, він знову почав задивлятися у вікно.
Не думайте, що він планував полетіти і більше ніколи не прилетіти назад. Він твердо вирішив стати сином своєї мами, але ще не знав, чи слід починати сьогодні. Він увесь час думав про своє друге бажання. Він уже не хотів бути пташкою, але проґавити ще одне бажання здавалось йому неприпустимим марнотратством, а оголосити його він міг лише повернувшись до фей. До того ж, якщо він затримається надовше, угода може втратити силу. Він сам себе запитував, чи не жорстоко було б полетіти геть, навіть не попрощавшись із Соломоном.
— Я так хотів би поплавати ще хоч разочок у своєму човні, — замріяно прошепотів він мамі. Він нібито сперечався з нею, немов вона могла його почути.
— А як цікаво було б розповісти птахам про цю пригоду! — знову промовив він благально. — Обіцяю: я повернусь! — нарешті урочисто пообіцяв Пітер. Він справді вірив тому, що казав.
І врешті, уявіть собі, він полетів геть. Двічі він відступав від вікна, бажаючи поцілувати свою маму, але обидва рази побоявся, що це може збудити її, тож врешті-решт він зіграв їй ніжний поцілунок на сопілці і полетів назад, у Кенсінгтонські Сади.
Багато днів і ночей, і навіть місяців минуло, перш ніж він зважився попросити у фей здійснення свого другого бажання — і я не певен, що знаю, чому він так довго з цим тягнув. Одна причина полягала в тому, що він хотів з усіма попрощатися — а це були не тільки друзі, але й сотня улюблених місць. Потім була остання прогулянка на човні, і найостанніша, і найнайостанніша, і так далі; потім почалися нескінченні прощальні бенкети на його честь… А друга поважна причина його зволікань полягала в тому, що, зрештою, не було чого поспішати, бо мама ніколи не втомиться чекати його. Ця остання причина викликала невдоволення у Соломона, бо вона навіть птахів заохочувала до зволікань.
Соломон запровадив кілька дієвих гасел, щоб тримати птахів при ділі, наприклад: "Ніколи не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні" і ще одне: "Не сподівайся на другий шанс — його не буде", але поряд був Пітер, який весело все відкладав, з усім зволікав і ніскільки не потерпав від цього.
Пташки побачили це і розледащіли.
Але, звернуть увагу, хоч як Пітер відкладав своє повернення до мами, він все-таки твердо вирішив повернутися. Найкращим доказом цього була його обережність у спілкуванні з феями. Вони найбільше турбувалися про те, щоб він назавжди лишився в Садах і розважав їх музикою, і досягти цього вони збиралися обманом: наприклад, спонукаючи його до таких слів: "Я хочу, щоб трава не була така мокра", а деякі з них починали танець ще до того, як зазвучить музика, в надії, що він ненароком гукне: "Я хочу, щоб ви прислухалися до музики!" Тоді вони заявили б, що це і було його друге бажання. Але він розгадав їхній задум і хоч деколи й починав: "Я хочу…" — але завжди вчасно зупинявся.
Тож коли він нарешті відважно сказав їм: "Я хочу зараз же повернутися до мами, відтепер і назавжди", їм не залишалося нічого іншого, як тільки полоскотати йому плечі і відпустити.
І ось він нарешті помчав до свого дому, бо йому наснилося, ніби його мама плаче, і він знав, чого вона плаче, і знав, що "дорогесенький Пітер" в її обіймах швидко змусить її усміхнутися. О, він так твердо вірив у це і його так переповнювало нетерпіння відчути себе пташенятком у неї на руках, що він полетів просто до вікна, яке завжди мало бути відчинене для нього.
Але вікно було зачинене, і на ньому були залізні засуви, і зазирнувши всередину, він побачив там свою маму, яка мирно спала, обіймаючи іншого маленького хлопчика.
— Мамо! Мамо! — покликав Пітер, але вона не чула його, ні. Даремно він стукав своїми маленькими кулачками у залізні засуви на вікнах. І йому не залишалося нічого іншого, як, обливаючись слізьми, летіти назад, у свої Сади, щоб ніколи більше не побачити свою дорогу маму. Але яким же прекрасним сином хотів він стати для неї! О, Пітере, ми — ті, хто одного разу зробив велику помилку, — як нам треба постаратися, отримавши другий шанс! Але правду казав Соломон — немає другого шансу, принаймні для більшості з нас. Коли ми опиняємось при вікні, нас чекає Година Закриття. Залізні засуви на все життя.
Небувалія: острів скарбів (кілька зауваг перекладача)
Спершу з'явилася на світ п'єса "Пітер Пен". Написав її Джеймс Баррі (1860–1937), англійський письменник і драматург. Він жив у Лондоні, у нього була подруга, Сильвія Ллевелін Дейвіс, а у неї підростало троє синів. Пані Сильвія рано овдовіла, а через кілька років після смерті чоловіка і сама померла. Її діти лишилися сиротами. Джеймс Баррі взяв їх під свою опіку. І Пітера він придумав для цих осиротілих хлопчиків, розповідаючи їм на ніч казки.
Була ще одна подія в житті автора — трагічна, — яка вплинула на його творчість: його старший брат Девід у тринадцятирічному віці загинув на ковзанці. Мама Баррі так ніколи й не змогла отямитись від тяжкої втрати, і потім усе життя уявляла, ніби її старший син назавжди залишився хлопчиком. Можливо, звідси й виникла ідея про хлопчика, який не хотів стати дорослим.
Ім'я головного героя походить із двох джерел: Пітером звали одного з синів пані Сильвії, а Пен (Pan) — по-нашому Пан — у грецькій міфології бог лісів і гаїв, покровитель пастухів і мисливців, який любив блукати з німфами і грати їм на сопілці, раптово з'являтися і лякати подорожніх: звідси, до речі, слово "паніка". Пітер схожий вдачею на свого античного тезку: теж виграє на сопілці і любить лякати публіку.
Ім'я дівчинки Венді (Wendy) походить від застарілого слова wend, яке означає "іти — до раю чи до пекла" (to wend to heaven/hell), або ж "поринати у сон". Або просто "мандрувати". Прізвище Венді — Дарлінг (Darling) — означає "улюблена, мила, кохана", воно може бути лагідним звертанням — "голубко".
П'єса "Пітер Пен" вперше побачила світ 27 грудня 1904 року на сцені Театру Герцога Йоркського.